- •Вступ. Економічне мислення
- •1. Сутність економічного мислення.
- •2. Типи економічного мислення.
- •3. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста.
- •1.Сутність економічного мислення. Економічне мислення і економічна практика
- •2.Типи економічного мислення: стандартний, творчий
- •3. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста
- •Тема 1. Економічна наука Лекція 1
- •1. Економіка як об’єкт наукового дослідження. Економічна діяльність – предмет економічної науки.
- •2. Етапи розвитку економічної науки.
- •3. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.
- •1. Економіка як об’єкт наукового дослідження. Економічна діяльність – предмет економічної науки
- •2. Етапи розвитку економічної науки. Політична економія
- •3.Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету
- •Основні висновки
- •Тема 1. Економічна наука Лекція 2
- •1. Принципи, категорії і закони економічної науки.
- •2. Методи економічного аналізу та їх класифікація.
- •3. Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер
- •1.Принципи, категорії і закони економічної науки
- •2. Методи економічного аналізу та їх класифікація
- •3.Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер
- •Тема 2. Економічні потреби та інтереси Лекція 1
- •Економічні потреби. Ієрархія потреб.
- •2. Економічні інтереси. Взаємозв’язок потреб та інтересів.
- •3. Мотиви та стимули.
- •1. Економічні потреби. Ієрархія потреб.
- •2. Економічні інтереси. Взаємозв’язок потреб та інтересів.
- •3. Мотиви та стимули.
- •Лекція 2
- •1. Економічна поведінка.
- •2. Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.
- •3. Національні та глобальні економічні інтереси.
- •1. Економічна поведінка
- •Закономірності економічної поведінки виробника.
- •3. Національні та глобальні економічні інтереси.
- •Тема 3. Економічна система Лекція 1
- •1. Сутність та структура економічної системи
- •2. Відносини власності
- •3. Домогосподарства, підприємства (фірми), сектори економіки, кластери, внутрішні регіони, регулятивні інститути
- •1. Сутність та структура економічної системи
- •2. Відносини власності
- •3. Домогосподарства, підприємства (фірми), сектори економіки, кластери, внутрішні регіони, регулятивні інститути
- •Лекція 2
- •1. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція
- •2. Національні та міжнародна економічні системи
- •3. Формування глобальної економічної системи
- •1. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція
- •2. Національні та міжнародна економічні системи
- •3. Формування глобальної економічної системи
- •Література
- •Тема 4. Економічна діяльність
- •1. Сутність та види економічної діяльності
- •2. Суспільний поділ праці
- •3. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність
- •Тема 5. Підприємництво Лекція 1
- •Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми
- •Інтегровані підприємницькі структури
- •2. Витрати та результати підприємницької діяльності. Продуктивність праці
- •Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.
- •3. Прибуток та рентабельність
- •4. Економічна рента та її види
- •4.2..Місце і роль держави у формуванні рентоорієнтованої поведінки.
- •4.4. Оцінка негативних наслідків рентоорієнтованої поведінки
- •Тема 5. Підприємництво Лекція 2
- •Регулювання підприємницької діяльності.
- •Міжнародна підприємницька діяльність.
- •Регулювання підприємницької діяльності
- •Функції, інструменти (методи) та органи державного регулювання підприємництва
- •Можлива реакція підприємства на втручання держави
- •2. Міжнародна підприємницька діяльність
- •Література
- •Тема 6. Економічний розвиток Лекція 1.
- •1. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи
- •2. Динаміка економічного розвитку та його чинники
- •3. Економічне зростання, його критерії та показники
- •4. Ресурси економічного зростання
- •Література:
- •Тема 6. Економічний розвиток Лекція 2.
- •1. Типи та моделі економічного розвитку
- •2. Сталий економічний розвиток
- •3. Цивілізаційний вимір економічного розвитку
- •Література:
- •Тема 6. Економічний розвиток Лекція 3.
- •1. Циклічний характер економічного розвитку.
- •2. Економічні кризи.
- •1. Циклічний характер економічного розвитку
- •Стадії життєвого циклу підприємства.
- •2. Економічні кризи
- •Особливості сучасної економічної кризи.
- •Тема 7. Капітал Лекція 1
- •1. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.
- •2. Капітал і наймана праця.
- •3. Типи і види капіталу: людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий.
- •1. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал
- •2. Капітал і наймана праця
- •3. Типи і сучасні види капіталу : людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий
- •Тема 7. Капітал Лекція 2
- •2. Ефективність кругообігу капіталу.
- •3. Міжнародний рух капіталу.
- •1. Кругообіг капіталу та його стадії
- •2. Ефективність оборотного капіталу
- •3. Міжнародний рух капіталу
- •Тема 8. Праця Лекція 1
- •1.Праця і людський ресурс.
- •2.Вартість і оплата праці. Заробітна плата.
- •3.Інвестиції в людський ресурс. Інтелектуалізація праці.
- •1. Праця і людський ресурс
- •2. Вартість і оплата праці. Заробітна плата
- •3. Інвестиції у людський ресурс. Інтелектуалізація праці а) Інвестиції у людський ресурс
- •Результати факторної взаємодії суб’єктивних та об’єктивних умов здійснення крос-інвестицій в інтелектуальний капітал індивіда
- •Б) інтелектуалізація праці
- •Лекція 2
- •1. Трудові відносини, зайнятість, безробіття
- •Характер організації робочих місць та робочого часу
- •2. Дискримінація праці. Нерівність в доходах та проблема бідності
- •3. Соціалізація економіки
- •4. Міжнародна міграція людського ресурсу
- •Види міжнародної міграції людського ресурсу
- •Термінологічний словник
- •Контрольні запитання і навчальні завдання
- •10. Поясніть, який з основних факторів виробництва є головним, вирішальним.
- •Тема 9. Товар і ринок Лекція 1
- •1. Економічні блага. Товар і його характеристики.
- •2. Гроші. Грошовий вимір вартості товару
- •3.Сутність і функції ринку. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин
- •4. Попит, пропозиція та ринкова ціна
- •Лекція 2.
- •1. Конкуренція, монополія, олігополія. Ринок і держава.
- •2. Сегментація ринку.
- •3. Міжнародні ринки та становлення глобального ринку.
- •Тема 10. Суспільне відтворення
- •3. Споживання і заощадження.
- •4. Національне багатство, його сутність та структура.
- •Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:
- •2. Валовий внутрішній продукт та національний дохід
- •Два підходи до обчислення ввп − за витратами і за доходами
- •3. Споживання і заощадження
- •4. Національне багатство, його сутність та структура
- •Т ермінологічний словник
- •К онтрольні запитання і навчальні завдання
- •Тема 10. Суспільне відтворення Лекція 2
- •1. Державний бюджет. Податки
- •2. Соціальна політика. Відтворення людського ресурсу
- •3.Держава в системі суспільного відтворення
- •4.Інтернаціоналізація та глобалізація відтворювальних процесів
2. Міжнародна підприємницька діяльність
Як відомо, національне підприємництво є економічною діяльністю, спрямованою на одержання прибутку в межах національної економіки. Суб'єктами такого підприємництва виступають фізичні та юридичні особи даної країни.
Міжнародне підприємництво передбачає існування певних передумов:
-
поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світового ринку, що сприяє інтернаціоналізації національного підприємництва. У ньому починають брати участь всі підприємці, так чи інакше причетні до міжнародної торгівлі. Адже формування експорту та імпорту сприяє забезпеченню національних підприємств необхідними ресурсами, спонукає їх до удосконалення виробництва, підвищення його технічного рівня тощо;
-
розвиток міжнародного кредиту гарантує залучення у місцеве виробництво іноземних інвестицій, поширення науково-технічного співробітництва між країнами;
-
Розвиток транснаціональних компанії (ТНК), що діють на теренах різних країн, що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.
Однак, перелічені чинники роблять національне підприємництво міжнародним потенціально. Вони лише створюють фінансово-ресурсну базу перетворення національного підприємництва на міжнародне.
Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосередньо беруть участь економічні суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) залишається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн.
Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємництва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.
Рисами міжнародного підприємництва є:
-
участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;
-
спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;
-
відображення в економіко-правовому режимі такого підприємництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприємницькій діяльності.
Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є:
-
поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;
-
розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;
-
бажання окремих країн краще використати їхні економічні, природно-географічні, демографічні переваги;
-
наявність певних національних інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.).
Міжнародне підприємництво існує у двох основних формах:
-
Спільне підприємництво;
-
Вільні економічні зони
Спільне підприємництво являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності.
Видами спільного підприємництва є:
-
ліцензування, коли фірма (ліцензар) вступає у відносини з фірмою або державою (ліцензант) на зарубіжному ринку, пропонуючи права використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Ця форма спільного підприємництва є найбільш близькою до вивозу капіталу у формі портфельних інвестицій, тому що ліцензійна винагорода поступає до ліцензіара переважно у вигляді періодичних відрахувань від доходу ліцензанта. Відбувається практично те ж, що при звичайній купівлі пакету акцій зарубіжного підприємства;
-
підрядне виробництво, коли фірма заключає контракт з виробником на зарубіжному ринку, який може виготовляти товари, реалізацією яких займається вказана фірма. Цей вид спільного підприємництва передбачає більш тісну залежність між учасниками. Вступаючи у силу такі фактори як дотримання термінів поставок, необхідної якості товара тощо;
-
Управління за контрактом, коли фірма передає зарубіжному партнеру ноу-хау у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал і його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію одержаних управлінських послуг;
-
Спільне підприємство (СП), коли зарубіжний та місцевий партнери поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків.
Усім видам спільного підприємництва притаманні елементи виробничої кооперації. Однак, особливо у цьому плані вирізняються спільні підприємства.
Спільні підприємства — це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності даної країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, спільному управлінні та спільному розподілі результатів і ризику.
Від інших форм міжнародного співробітництва (міжнародних об'єднань та організацій, кооперацій) СП відрізняється наявністю спільного майна. Крім того, особливостями спільних підприємств є:
-
спільне управління виробництвом;
-
розділення партнерами виробничого та комерційного ризику;
-
узгоджуваний розподіл прибутку підприємства.
За такої взаємодії всі учасники зацікавлені у зростанні ефективності виробництва і реалізації продукції, у розширенні масштабів виробництва та у послідовній модернізації виробничого апарату, у поєднанні зусиль та ресурсів не тільки у сфері безпосереднього виробництва, але й на стадії досліджень, проектно-конструкторської та маркетингової діяльності, а також у збутових операціях.
Ця форма співробітництва характеризується особливою складністю, котра пов’язана з тим, що при створенні СП його учасники вкладають власний капітал, а тому виникає необхідність певних гарантій, які б забезпечили охорону вкладеного капіталу та його повернення при порушенні угод або закінчення терміну його дії. Крім того СП має, як правило, єдиний виробничий апарат, єдиний колектив та власну систему управління.
Така форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному співробітництві і приносить вагомі результати. Такі підприємства створюють з метою привласнення більших прибутків на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. Додатковими мотивами їх створення є:
-
розширення діючих виробничих потужностей і зниження на цій основі витрат виробництва, а отже посилення конкурентоспроможності продукції;
-
досягнення тієї самої мети на основі поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва, прискореного оновлення асортименту товарів і послуг;
-
економія капіталовкладень усього комплексу ресурсів (природних, матеріальних, трудових, інформаційних) при створенні нових потужностей;
-
покращення організаційно-економічних відносин за рахунок обміну управлінським досвідом і удосконалення маркетингових досліджень;
-
послаблення ризиків (виробничих, збутових, інвестиційних тощо) в період погіршення економічної кон'юнктури;
-
проникнення на нові ринки збуту, доступ до нових джерел сировини, енергії та ін.
Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства, а також підприємства, засновані на власності фізичних осіб двох або декількох країн. Водночас підприємства-партнери зберігають свою юридичну самостійність.
У світі щорічно реєструються понад 5000 СП. У країнах Східної Європи створення їх розпочалося наприкінці 60-х років, в Україні — у 80-х роках. Проте в нашій країні цей процес спочатку відбувався повільно, що було зумовлено існуванням адміністративно-командної системи. Розширення мережі СП зумовилось, насамперед, лібералізацією нормативно-правових актів, що регулюють їх діяльність. Для поліпшення роботи СП необхідно проводити раціональну економічну політику, прийняти ефективні й стабільні закони, істотно підвищити рентабельність виробництва і капіталовкладень, активізувати внутрішні інвестиції та ін.
Важливою формою спільного підприємництва є також офшорні компанії.
Офшорний бізнес (англ. оії-зпоге — за берегом) — бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.
Офшорний бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Основними причинами його виникнення й інтенсивного поширення є:
-
значна ліберальність податкового законодавства в офшорних регіонах;
-
можливість реєстрації нерезидентських компаній;
-
високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг;
-
мінімальні обмеження на певні види ділової активності;
-
економічна (стабільність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін.) та політична стабільність.
Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання прибутку дає змогу зменшити величину індивідуального подохідного податку (оскільки податок на прибутки корпорацій нижчий) і розширити способи його законного зниження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування
Надзвичайно поширеними видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ними кошти можна вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. З метою зменшення оподаткування компаній в країнах з високими податками вони (компанії) набувають статусу дочірніх підприємств холдингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, виплачуваних холдинговій компанії. Інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних та професіональних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.).
Широко практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків. Це дає змогу здійснювати депозитні операції в країнах, де вони не оподатковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах отримують страхові, трастові компанії.
Вільні економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою формою міжнародного підприємництва.
ВЕЗ мають свою передісторію, їхнім прообразом були центри вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільні міста середньовіччя, а також вільні порти (Генуя, Мальта, Аден і ін.), де практикувалося безмитне складування товарів. В Україні перший вільний порт було створено в Одесі (1817 р.). Згодом такі порти переростали у вільні економічні зони. Особливо інтенсивно ВЕЗ почали створюватися у країнах Європи та Америки в 50-х роках нинішнього ХХ століття, а у 70-ті роки вони вже набули значного поширення.
Сьогодні термін «вільна економічна зона» (СЕЗ) широко використовується у всьому світі.
Вперше його офіційне тлумачення було надано в Кіотськой конвенції від 18 травня 1973 р., де зазначалося, що вільна економічна зона є частиною території однієї держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території по відношенню до права імпорту і відповідних податків і що не підлягають звичайному митному контролю. Товари, ввезені на територію зони, не декларуються, а існуючий порядок лише полегшується, але не скасовується.
У найзагальнішому розумінні ВЕЗ — це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови.
ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності.
Зона є не адміністративно-політичним, а господарським утворенням, тому її межі і конфігурація визначаються виходячи з економічної доцільності. Розміри можуть складати від декількох квадратних километрів до території всієї країни. Якщо межі зони співпадають з адміністративною територією, то керівництво її діяльністю покладається на місцеву владу. Інакше за рахунок засобів підприємств, місцевих і центральних органів управління створюється спеціальна адміністрація, що діє на комерційних принципах під керівництвом запрошеного за контрактом фахівця, яка вирішує всі основні проблеми, зокрема іноземних інвесторів.
У межах ВЕЗ використовуються різноманітні стимули: 1) пільги для підприємницької діяльності як іноземного, так і національного капіталу, 2) податкові знижки, 3) низькі (або нульові) митні ставки, 4) особливий валютний режим тощо.
Створення сприятливих економічних умов має зацікавити іноземний капітал і національних підприємців в активній підприємницькій діяльності в межах зони, що потім позитивно вплине на економіку всієї країни.
Конкретні завдання, що вирішуються вільними економічними зонами, полягають в наступному:
-
забезпечення умов для активного включення країни до світо- господарських зв'язків;
-
підйом депресивних територій, вирівнювання територіальних розбіжностей;
-
стимулювання припливу іноземних інвестицій;
-
збільшення випуску конкурентоспроможної продукції, насичення внутрішнього ринку і стимулювання її експорту;
-
стимулювання технічного розвитку і впровадження новітніх розробок;
-
підготовка фахівців і кваліфікованих робітників;
-
поглиблене включення країн в процес міжнародного розподілу праці;
-
залучення туристів, відпочиваючих;
-
проведення економічних експериментів;
-
створення додаткових робочих місць і сприяння зростанню зайнятості населення тощо.
ВЕЗ — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки, лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Вільні економічні зони сприяють піднесенню економіки окремих регіонів і країни в цілому, встановленню тісних економічних і торговельних міжнародних зв'язків. Завдяки створенню ВЕЗ у національній економіці поширюються передові технології, досвід управління, збільшуються валютні надходження тощо.
Для створення вільної економічної зони потрібен ряд чинників, а саме:
-
зручне географічне положення;
-
транспортний і телекомунікаційний зв'язок із зовнішнім ринком;
-
розвинена економічну інфраструктуру (банки, біржі, страхові компанії);
-
певний рівень розвитку виробництва в регіоні і наявність висококваліфікованого персоналу, зокрема для здійснення зовнішньоекономичної діяльності;
-
наявність розвиненої соціальної сфери.
Існує дві концепції створення ВЕЗ:
Перша — територіальна, коли умови вільної економічної зони поширюються тільки на певну конкретну територію, де діють пільгове митне та податкове законодавство, пільговий режим для іноземних інвесторів тощо.
Друга концепція ВЕЗ — функціональна (режимна), за якої підприємства та організації зони не відділяються кордоном від решти території країни (тобто не концентруються на чітко визначеній території), а діють на всій території країни. Проте вони мають свій локальний пільговий режим оподаткування, фінансування, оплати праці, матеріально-технічного забезпечення.
У міжнародній практиці налічується понад 20 видів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу.
Залежно від мети, об'єктивних можливостей, місця країни у світовому господарстві розрізняють різноманітні типи (моделі) ВЕЗ:
-
Вільні торговельні зони забезпечують перевезення, обробку та зберігання вантажів. У них створюється пільговий експортно-імпортний режим (скасування або пом'якшення мита, експортно-імпортного контролю і т.п.). Сюди входять і вільні порти, безмитні склади, транзитні зони, митні зони на окремих підприємствах.
-
Експортні промислові зони передбачають, крім пільгового експортно-імпортного режиму, також пільгове фінансування та оподаткування для іноземного і національного капіталу. Мета їх створення — виробництво експортної продукції.
-
Імпортні промислові зони на основі пільгового економічного режиму розв'язують проблеми насичення ринків країн, де вони розміщені, сучасними товарами.
-
Банківські та страхові зони створюють особливий (пільговий) режим банківській і страховій справі.
-
Технологічні зони, технополіси, технологічні парки забезпечують реалізацію розробки і впровадження сучасних технологій, іноземного менеджментського, комерційного та маркетингового досвіду.
-
Комплексні зони мають широке коло завдань і використовують елементи різних видів зон.
Ефективність ВЕЗ залежить від багатьох факторів. Насамперед — від ефективності виробництва всієї країни, де розташована зона. Крім того, суттєвим є врахування і поєднання інтересів своєї країни й іноземних інвесторів. У країнах з різним рівнем розвитку економіки ВЕЗ створюють з різною метою. У розвинутих країнах — передусім для сприяння національним компаніям у виході на зовнішні ринки збуту та розширенні їх. У слаборозвинутих — з метою залучення іноземних інвестицій і водночас передових технологій тощо. Завдяки створенню ВЕЗ пільгові умови їх діяльності в деяких країнах поширюються на розташовані поблизу регіони та окремі підприємства, а певні типи та різновиди таких зон починають частково виконувати функції більш розвинутих.
Найбільш розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.
Технополіс — найвища форма інтеграції продуктивних сил (зокрема, людини, науки, техніки, інформації), венчурного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави в процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення досконалішого суспільства.
Основними структурними елементами технополісів є науково-дослідні інститути, крупні компанії, інвестиційні банки, венчурні підприємства, консультаційні фірми з проблем управління, обчислювальні центри, державні органи. Ці елементи розташовують у промислових зонах, наукових містечках і житлових квартирах. У вузькому значенні технополіси є центрами новітньої технології.
Найвідомішим технополісом є «Силіконова долина» в Каліфорнії, на території якої розташовані підприємства 17 найбільших фірм електронної промисловості США. Він виник без прямого державного планування і виробництва. В Японії з метою запозичення досвіду США і реалізації власних ідей було сформовано концепцію технополісів, у якій під керівництвом держави поєднано три стратегічні цілі: 1) проведення досліджень у сфері науковомісткої технології; 2) реалізація японських програм регіонального розвитку; 3) запозичення передового досвіду процесу нововведень «Силіконової долини». Стрижнем цієї концепції є національна стратегія науково-дослідних робіт, мета якої — розвиток найновіших технологій та зміцнення позицій Японії в міжнародній конкуренції.
Компанії, які вкладають кошти в будівництво технополісів, отримують податкові пільги, стимулюючі субсидії та фінансові стимули. Держава, зокрема, здійснює політику прискореної амортизації (30% для устаткування протягом першого року його експлуатації та 15% для будівель і споруд у зоні технополісів), яка супроводжується отриманням податкових пільг, вкладає до 30% всіх капіталовкладень у споруди та устаткування для спільних проектів науково-дослідних робіт з місцевими промисловими дослідницькими лабораторіями. Крім того, надаються пільги режим при проведенні амортизації, знижку за економію електроенергії та контроль за забрудненням довкілля, пільги на основний капітал, придбання нерухомості. Спеціальні дотації надають на створення робочих місць.
Розвиток технополісів має багато позитивних наслідків. З метою реалізації поставлених цілей створюються нові інститути і фонди для залучення і виховання талановитої молоді, венчурним компаніям надають кредити під низькі відсотки (у разі невдачі кредити не повертаються).
Важливою рисою технополісів є створення атмосфери творчості, ініціативи, підприємництва, ризику тощо, яка разом із методами підбору талановитих кадрів, нових форм навчання сприяє розвитку всіх сутнісних сил людини, її здібностей. За реалізації такої мети розвитку технополісів, як перерозподіл національного доходу і багатства на користь бідних районів, в людині розвиватимуться повніше риси власника. Крім того, позитивними сторонами технополісів є інтеграція капіталів різних суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі держави; створення єдиної матеріально-технічної бази.
Водночас багатьом технополісам, зокрема «Силіконовій долині», властиві деякі негативні риси: висока вартість житла; транспортні затори; забруднення повітря й води; прагнення досягти короткотермінових цілей за рахунок довготермінових; переважаюче зростання чисельності малокваліфікованих спеціалістів порівняно зі спеціалістами високої кваліфікації (при скороченні кількості некваліфікованих) та ін.
У світі налічується понад 300 технополісів, у т.ч. понад 50 - у Франції , 30 – в Німеччині, по 20 – у США та Японії. У країнах СНД їх найдоцільніше створювати у ВЕЗ.