19. Захист інформаційного простору регіонів. Проблема спаратизму, державної цілісності та україських змі.

Міжнародні інститути, визначаючи вирішальну роль ЗМІ у зміцненні миру, демократії,інститутів громадянського суспільства, дотриманні прав людини, а також етнічних меншин, у своїх документах часто звертають увагу на обов’язки журналістів у дотриманні принципів толерантності.

Зокрема прийнята 28 листопада 1978 року Декларація ЮНЕСКО про основні принципи, що стосуються внеску ЗМІ у зміцнення миру і міжнародного порозуміння, у розвиток прав людини та в боротьбу проти расизму й апартеїду та підбурювання до війни зобов’язує:

1. Засоби масової інформації повинні робити важливий внесок у зміцнення миру і міжнародного порозуміння, у боротьбу з расизмом, апартеїдом і підбурюванням до війни.

2. Забезпеченню поваги прав і достоїнства всіх націй, усіх народів і всіх осіб незалежно від раси, статі, мови, релігії чи національності (ст. 3).

Сепаратизм

Сепаратимзм – прагнення до відділення, відособлення, сецесії; рух за відділення частини держави і створення нової державної освіти або за надання частині країни автономії.

Не зважаючи на міжнародні зобов’язання, а також на статті ряду нормативно-правових актів України, що покликані не припускати зловживання свободою діяльності ЗМІ у цілях розпалювання міжнаціональної ворожнечі («Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», 1992, ст. 3; «Про телебачення і радіомовлення», 1993, ст.2; «Про інформацію», 1992, ст.46 тощо), в українських мас-медіа час від часу з'являються матеріали, які прямо, чи опосередковано порушують не лише принципи журналістської етики, але й визнані норми суспільної моралі.

Так, у надрукованому в «Крымской правде» (№ 199 (22852) від 27.10 2001 рокузвіті про участь в Четвертому Конгресі співвітчизників під заголовком «Ми повернемося до тебе, Вітчизно!», редактор газети Микола Бахарєв висловив наступну думку:

«Україна ось недавно провела з'їзд українців, хоч і нації такої в природі не існує. Українці – це частина російського народу, яка розмовляє на одному із діалектів російської мови».

Реагуючи на цю публікацію, в серпні 2002 року громадянин України Георгій Хижняк звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та виплату моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що впродовж тривалого часу республіканська громадсько-політична незалежна газета «Крымская правда» на своїх шпальтах тиражує кримсько-сепаратистські та антиукраїнські ідеї. Центральним районним судом міста Сімферополя в позові Г.Хижняку було відмовлено. Єдиним позитивним для позовників висновком щодо цих публікацій, який було зроблено офіційно, став висновок Комісії з журналістської етики України. Комісія зауважила, що згадані кримські видання «навішують ярлики, намагаючись сформувати негативну суспільну думку щодо українського та кримськотатарського

народів на ґрунті однобічної, упередженої інформації, спираючись у своїй позиції на псевдоісторичні публікації», і при цьому порушують одразу чотири пункти Етичного кодексу українського журналіста, який, зокрема, стверджує, що «факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного»; «ніхто не може бути дискримінований із-за своєї статі, мови, раси, релігії, національного, релігійного чи соціального походження чи політичних смаків.