- •1. Інформаційна безпека (іб) в комплексі взаємопов’язаних складників безпеки.
- •2. Джерела загрози іб.
- •3. Державна інформаційна політика: зміст, завдання, пріоритети.
- •4. Національний інформаційний простір. Концепції діп.
- •5. Діяльністьть державних інститутів у справі захисту національного інформаційного простору (Рада національної безпеки і оборони, Держкомітет тб і рм, Нацрада з тб і рм та ін).
- •6. Складові національного інформаційного простору.
- •7. Поняття «інформаційна інфраструктура», «національний інформаційний ресурс», «інформаційне суспільство».
- •8. Друковані змі України: тенденції розвитку. Стан і перспективи місцевої преси.
- •9. Структура друкованих періодичних видань України. Газетні війни.
- •10. Стан і перспективи інформаційної сфери регіонів. Інформаційний простір зп області.
- •12. Перспективи розвитку інтернет-журналістики. Безпека у сфері кіберпростору України.
- •13. Книга в інформаційному просторі держави. Три ланки книговидавничої справи.
- •14. Інформаційний простір України і права нацменшин.
- •15. Висвітлення питання нацменшин українськими змі (тб, рм, преса, Инетернет, книговидання).
- •16. Мови нацменшин в інформаційному просторі України. Українське з-н-во про мови. (з-н «Про мови» урср 1989 року).
- •15. Висвітлення питання нацменшин українськими змі (тб, рм, преса, Инетернет, книговидання).
- •16. Мови нацменшин в інформаційному просторі України. Українське з-н-во про мови. (з-н «Про мови» урср 1989 року).
- •17. Іб та інформаційний простір української мови.
- •18. Роздержавлення друкованих змі України. Перспективи створення суспільного тб.
- •19. Захист інформаційного простору регіонів. Проблема спаратизму, державної цілісності та україських змі.
- •20. Діп у контексті інтеграції України у єс.
14. Інформаційний простір України і права нацменшин.
15. Висвітлення питання нацменшин українськими змі (тб, рм, преса, Инетернет, книговидання).
16. Мови нацменшин в інформаційному просторі України. Українське з-н-во про мови. (з-н «Про мови» урср 1989 року).
Закон України «Про національні меншини» (1992 р.) визначає національну меншину як «групу громадян України, які не є українцями за національністю, а виявляють почуття національної самоідентифікації та єдності між собою» (стаття 3).
Першим міжнародним органом, який об’єднав зусилля світової спільноти на захист прав меншин, була Ліга Націй (створена в 1919 р.).
У прийнятій 1 листопада 1991 року Декларації прав національностей України Верховна Рада України, беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, проголосила:
- ст. 1: Українська держава гарантує всім народам, національним групам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права;
- ст. 2: Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Загальноа Декларація прав людини (1948)
Стаття 18. Кожна людина має право на свободу переконань і на їх вільне виявлення, це право містить свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Стаття 19. У тих державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншини чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншин або корінного населення, не може бути відмовлено у праві разом з іншими членами своєї групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
«Відповідно до Конституції, мовні питання мають визначатися Законом. На сьогодні Закон України «Про телебачення і радіомовлення», хоча і не із зовсім вдалим формулюванням, дозволяє регіональним компаніям мовити мовами національних меншин, що компактно проживають на території регіону» – зазначає виконавчий директор Незалежної Асоціації телерадіомовників (НАМ) Катерина М’ясникова. – Одним із завдань регіональних компаній є забезпечення інформаційних потреб національних меншин, що проживають у їх місті чи районі. Якщо буде застосовуватись запропонована Нацрадою політика, це означатиме, що в Автономній Республіці Крим національні меншини, що разом складають 75% населення автономії, матимуть лише 25% ефіру для задоволення своїх інформаційно- культурних потреб. Це абсолютно не відповідає міжнародним зобов’язанням України щодо забезпечення прав цих категорій громадян».
Регіональне мовлення. Трансляція телерадіопрограм більш як на половину адміністративно-територіальних утворень (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь). У ліцензіях зазначається українська мова програм і передач; може вказуватися мінімальний відсоток україномовних програм і передач – від 75 до 100 (залежно від мовно-етнічних особливостей відповідного регіону). Якщо визначена територія поширення телерадіопрограм охоплює не моноетнічні та етнічно неоднорідні адміністративно-територіальні утворення (менше 2/3 етнічно однорідного населення), у ліцензії на мовлення, відповідно до програмної концепції телерадіоорганізації, можуть зазначатися, крім української, інші мови програм і передач. Обсяг цих програм і передач визначається рішенням Національної ради з урахуванням відомостей останнього перепису населення в цих регіонах (додаток № 1 та інші офіційні відомості) і мовної ситуації в місцевому інформаційному просторі.
Мова програм і передач у регіонах компактного проживання осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин
При проведенні конкурсу на право мовлення в регіонах компактного проживання осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин (додаток № 2), Національна рада максимально враховує мовні запити цих категорій телеглядачів і радіослухачів.
Пропозиції телерадіоорганізацій щодо запису в ліцензії про місцеві програми і передачі відповідними мовами задовольняються обов’язково.
У випадках місцевого мовлення в одному місті, районі, селищі, селі, де компактно проживають особи, які вживають регіональні мови або мови меншин, на клопотання телерадіоорганізацій в їх ліцензіях на мовлення зазначаються програми і передачі мовами осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, співвідносно з часткою цього населення (за відомостями переписів населення), в межах квот, визначених Законом України «Про телебачення і радіомовлення».