1. Інформаційна безпека (іб) в комплексі взаємопов’язаних складників безпеки.

Інформацíйна безпека — стан інформації, в якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації. Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом: - створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; - підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; - вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; - розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Інформаційна безпека України (з-н) Інформаційна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України. Забезпечення інформаційної безпеки України означає: - законодавче формування державної інформаційної політики; - створення і використання відповідних законам України можливостей досягнення інформаційної достатності для прийняття рішень органами державної влади, громадянами і об'єднанням громадян, іншими суб'єктами права в Україні; - гарантування свободи інформаційної діяльності та права доступу до інформації в національному інформаційному просторі України; всебічний розвиток інформаційної інфраструктури; - підтримка державою розвитку національних інформаційних ресурсів України з урахуванням досягнень науки і техніки та особливостей духовно-культурного життя народу України; - створення та впровадження безпечних інформаційних технологій; - захист права власності всіх учасників інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України; - збереження права власності держави на стратегічні об'єкти інформаційної інфраструктури України; - охорону державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою; - створення загальної системи охорони інформації, зокрема охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом; - захист національного інформаційного простору України від розповсюдження спотвореної або забороненої для поширення законодавством України інформаційної продукції; - встановлення законодавством режиму доступу інших держав або їхніх представників до національних інформаційних ресурсів України та порядку використання цих ресурсів на основі договорів з іншими державами; - законодавче визначення порядку поширення інформаційної продукції зарубіжного виробництва на території України.

Інформаційна потужність держави, як складова національної безпеки.

Питання національної безпеки нерозривно пов'язані із врахуванням інформаційних складових. Таким чином однією з найважливіших складових національної безпеки є інформаційна політика держави, яка в свою чергу створює умови для належної присутності держави на світовій арені. Без надбудови і модернізації інформаційних технологій суспільство наражається на інформаційну кризу. Держави, що не спроможні утримувати стан інформаційної безпеки власного інформаційного простору на рівні розвинутих країн, опиняються у несприятливих умовах, насамперед у міжнародних конкурентних змаганнях за розподіл ринків, ресурсів, добробуту власного населення. Широке запровадження новітніх інформаційних технологій є необхідною умовою економічного зростання окремих країн і навіть континентів. Традиційно інформаційна безпека розглядається спираючись на такий порядок переліку об'єктів інформаційної безпеки: "особистість, суспільство, держава". Інформація у різних видах і формах стає найважливішим виробничим ресурсом, який дає змогу економити всі інші види ресурсів, а стрімко зростаючі технічні можливості інформаційно-комп'ютерних технологій, систем і мереж є головним каталізатором швидкого розвитку і широкого впровадження в різні галузі економіки наукоємних, екологічно безпечних технологій.

Законом України визначені основні типи загроз в інформаційній сфері: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації. Інформаційну зброю здебільшого розглядають, як сукупність технічних, організаційних, політичних і подібних засобів, за допомогою яких реалізуються інформаційні загрози.

Негативні впливи втручання закордонних держав на інформаційний простір можна сгрупувати в чотири основні типи: засоби впливу на інформаційну інфраструктуру; засоби розвідки, отримання інформації з інформаційних, телекомунікаційних і подібних систем; засоби впливу на інформацію, яка обробляється в інформаційних системах, наприклад, на програмно-математичне забезпечення цих систем; засоби впливу на суспільну свідомість.

Безпосереднім результатом негативних інформаційних впливів є перекручення інформації, що призводить до втрати національного інформаційного суверенітету. Нарешті, до інформаційної безпеки слід віднести і забезпечення права фізичних і юридичних осіб, всього населення своєчасно отримувати повну інформацію. Реалізація права на доступ до інформації із різних джерел можлива тільки при розвинутій інформаційній інфраструктурі. Під нею слід розуміти єдність таких систем: виробництва і доставки інформаційних продуктів до споживача; виробництво засобів виробництва інформаційних продуктів та їх доставки; виробництво інформаційних технологій; накопичення та зберігання інформаційних продуктів, сервісного обслуговування та підготовки кадрів.

Завдання інформаційної безпеки це створення системи протидії інформаційним загрозам та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів держави. Сучасний стан української держави свідчить про 3 ключові проблеми національного інформаційного простору: нерозвиненість мереж передачі інформації, обмежена кількість джерел інформації, низька розвиненість інформаційного бізнесу. Рішенням на сьогоднішній момент є ринкове стимулювання розвитку мереж, та заохочення усіх причетних до вироблення власного інформаційного продукту.

Закон України "Про основи національної безпеки України" Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері: забезпечення інформаційного суверенітету України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам; Національні меншини Державний комітет України у справах національностей та релігій удвічі зменшив фінансову підтримку газет мовами національних меншин і заходів щодо відтворення культури національних менших з 2,7 млн грн., у 2007 та 2008 рр. до 1,32 млн у 2009 році. 1. розглядає інформаційну безпеку економіки як ключову сферу забезпечення національної безпеки (ст.6). Як відомо, інформаційна безпека, захист якої згідно ст.17 Конституції України, поряд із суверенітетом, територіальною цілісністю та економічною безпекою, є найважливішою функцією держави, досягається шляхом розробки та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудовою функціонально повної національної інфраструктури, формуванням і розвитком інформаційних відносин тощо. Україна потребує Закону «Про інформаційну безпеку», який би врегульовував суспільні відносини у сфері інформаційної безпеки.

В лютому 1998 року створена Комісія з питань інформаційної безпеки.

Дві особливості проблематики інформаційної безпеки: - незважаючи на те, що інформаційна безпека як окрема проблема була сформульована тільки в період інтенсивної комп’ютерно-телекомунікаційної інформатизації, вона має загальний у часі й просторі характер. Вона існує стільки, скільки існує людство, тільки її інакше називали і проявлялася вона у всіх сферах діяльності людей, суспільств і держав. Ця особливість інформаційної безпеки найкраще розкривається В.І. Вернадським: “Той народ, який зуміє найповніше, найшвидше, найдосконаліше опанувати новим, що відкривається в людському житті знанням, досконало розвинути і прикласти його до свого життя, одержить ту міць, досягнення якої на загальне благо є основним завданням усякої розумної державної політики”. - проблема інформаційної безпеки має одночасно і фундаментально-теоретичний, і практичний характер. Про те, що вона має фундаментально-теоретичний характер можна судити з того факту, що ми маємо море невирішених проблем, які треба досліджувати. А практичний аспект випливає з аналізу кризи тридцятих років, зробленого Питиримом Сорокіним. Він намагався знайти відповідь на питання: що привело до появи таких людей, як Гітлер, Муссоліні, Сталін? На думку Сорокіна, виною тому є три причини, кожна з яких інформаційного походження. Перша – криза в системі права, друга – криза в системі істин, третя – криза в системі культури і мистецтв. І ще одна проблема, залишена без уваги і в документах, і в численній уже літературі з питань інформаційної безпеки. Це проблема мовної безпеки; існує ряд питань, що безпосередньо стосуються цієї проблеми: 1. Наскільки інтенсивно слід проводити в життя політику державної одномовності? 2.Що робити з англійською мовою, яка превалює в інформаційних середовищах? 3.Чи достатньо україномовних засобів, які є у нашому розпорядженні, щоб вільно скористатися іномовним знанням і перетворити його в національний інформаційний ресурс для стійкого прогресивного розвитку України? Останнім часом у пресі все частіше згадуються такі поняття, як «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба». Інформаційна війна – це, по суті, війна за знання, пошук відповідей на питання: що, де, коли, чому і наскільки надійними окремо узяте суспільство або армія вважають свої знання про себе і своїх супротивників. Інформаційна війна може вестися як у воєнний, так і в мирний час.

Можна у такий спосіб згрупувати види інформаційної зброї, використовуваної в інформаційній війні: · засоби пропагандистсько-психологічного впливу (через пресу, телебачення, радіо, Інтернет, інші канали);· засоби програмно-математичного впливу (комп’ютерні віруси, логічні “бомби”, засоби придушення комп’ютерних мереж тощо);· засоби психологічного впливу (голографічні зображення в атмосфері, синтезатори голосів відомих лідерів, “вірус-вбивця” № 666 та ін.);· психотронна зброя (методи парапсихології та біоенергоінформатики, програмування поведінки (зомбіювання) особистості тощо); · засоби, засновані на впливі полів різної природи (радіоелектронне придушення, акустична зброя, електромагнітні ураження, засновані на випромінюванні хвиль різної довжини тощо).

Принадність використання методів і способів ведення інформаційної війни для забезпечення національних інтересів обумовлена можливістю її ведення в мирний час, економічною вигідністю, скритістю, у тому числі і безпосередніх ініціаторів війни. Головною інформаційною загрозою національній безпеці України слід вважати загрозу інформаційного впливу іншої сторони на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси та інфосферу машинно-технічних систем, нав’язування бажаної (для іншої сторони) системи цінностей, поглядів, інтересів, рішень у життєво важливих сферах суспільної і державної діяльності, керування їхньою поведінкою і розвитком. Це є загрозою суверенітетові України що реалізовується на інформаційному рівні.