Іва́н Мазе́па (пол. Jan Mazepa Kołodyński, рос. Иван Степанович Мазепа; 20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України^[3] (1687—1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704—1709)^[4], князь Священної Римської Імперії (1707—1709).

Народився в шляхетній родині Мазеп-Колединських з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.

[Ред.] Молоді роки

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року, в українському хуторі Мазепинці Київського воєводства Речі Посполитої. Хутір знаходився неподалік Білої Церкви. 1592 року король Сигізмунд II Август пожалував його шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колединському з роду Курчів^{[джерело не вказано 111 днів]}.

Батько Івана, Стефан-Адам Мазепа, був шляхтичем, але покозачився в часи Хмельниччини і став 1654 року Білоцерківським отаманом. Його дружина, Марина Мокієвська, була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Вона присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню сина Івана та доньки Олександри.

Дитинство Івана припало на час Хмельниччини і Руїни. Ще змалку мусив він навчатися військовій справі, їзді верхи, фехтуванню.

Мати відправила Івана на навчання до Києво-Могилянської академії. В ній він три роки вивчав риторику та латину. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма видами літературної творчості. Протягом свого життя він опанував 8 іноземних мов.

Закінчивши навчання, Іван повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина і вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руського Яна-Казимира. Іван став королівським пажем і зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей.

[Ред.] На королівській службі

Ян II Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами. Щороку він висилав за кордон трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа потрапив до цієї трійки стажерів і відвідав Німеччину, Францію та Італію. 1659 року він повернувся до Речі Посполитої. Після цього Ян-Казимир доручав Мазепі кілька разів дипломатичні місії в Україні.

[Ред.] Легенда про вигнання [ред.] Повернення в Україну та служба Дорошенкові

З 1663 р. Іван Мазепа жив у родовому маєтку в с. Мазепинці, потім успадкував після смерті батька посаду чернігівського підчашого.

Наприкінці 1669 р. Мазепа вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді «переломний момент» (Д. Дорошенко) у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі^{[джерело не вказано 111 днів]}.

Та передусім поява Мазепи при чигиринському гетьманському дворі була пов'язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668—1669 р. він одружився в Корсуні з удовою (трохи старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. Ми дуже мало знаємо про гетьманову Ганну. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві. Здається, мала доньку, яка померла в дитинстві («Historische Remargues», 22.I. 1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116).

У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь коло 1674 р.) він, виконує обов'язки генерального осавула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Він не був генеральним писарем: сучасну вістку про це, дуже популярну й досі в історичній літературі, спростував був ще сам Дорошенко (справді, генеральним писарем у 1669—1676 рр. був Михайло Вуяхевич-Височинський). Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей («росторопності й цікавості», як каже Величко) Мазепи і не раз доручав йому важливі дипломатичні місії.