17

Іі вариант

1. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ: КЛАСИ ТА НАЦІЇ, НАЦІЇ ТА РАСИ

2. НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ОЗНАКА НАЦІЇ

3. СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ. МЕТОДИ І ТИПИ ПРОГНОЗІВ

1. Співвідношення понять: класи та нації, нації та раси

Як зазначалось, суб’єкт соціального розвитку не зводиться лише до класових ознак. Його зміст вміщує багато інших характеристик - етнічних, расових, національних, демографічних тощо. Поза їx розглядом філософія не зможе дати істинної теоретичної картини соціуму та особливостей його розвитку. Зупинимось на одній з головних (поряд з класами) характеристик суб’єкта - його національної ознаки. В наш час саме вона визначає характер його світосприйняття та спрямованість практичних дій. Як i класова, національна домінанта має враховуватись у контексті визначення статусу та ролі суб’єкта и сучасному суперечливому суспільстві.

На сьогодні з близько 1000 різноманітних етносоціальних груп (націй, народ­ностей, етнічних спільностей) лише 170-175 народів піднялись у своєму розвитку до рівня нації. 3 160 існуючих нині держав понад 9/10 багатонаціональними. Національні процеси наприкінці ХХ ст. набули надзвичайно суперечливого й нерідко конфліктного характеру. Що ж таке нація? В чому полягає специфіка національних стосунків? Національні чи класовій домінанті буде віддана перевага при розв'язанні гострих соціальних проблем? Зупинимось па цих питаннях.

Світова література не має единої думки щодо визначення поняття «нація». Американський соціолог Г.Кон пов’язує націю з інтегративною особливістю ідей; його співвітчизник В.Сульцбах - з національною самосвідомістю; австрійський соціальний філософ О.Бауер - із спільного характеру людей та єдністю ix історичної долі. Існують географічні, біологічні, психологічні трактовки націй. Все це свідчить про и складність та багатомірність, неможливість охопити якимось одним визначенням.

Радянські вчені досить довго й практично одностайно пов'язували трактов­ку нації з такими критеріями, як спільність економічного життя, території, мови, культури та деяких особливостей характеру. Вперше в марксистській літературі ці критерії до визначення нації як особливої соціальної спільності людей синтетично залучив Й.Сталін. В останні роки все ширшого вжитку набуває етнічна трактовка нації. Цю позицію обґрунтовує й активно пропанує природодослідник, історик та соціальний філософ Л.Гумильов. Соціологічну концепцію нації відстоюють такі відомі вчені, як Ю.Бромлей, Г.Глезерман, С.Калтахчан, М.Куліченко.

На думку Л.Гумильова, нація-етнос є «біофізичною реальністю, завжди btiленою в ту чи іншу соціальну форму» Ця реальність має природне походження. ЇЇ сутність становить «енергія живої речовини», що формується під впливом трьох взаємопов'язаних i разом з тим відносно самостійних енергетичних потоків: енергія Сонця; енергія розпаду радіоактивних елементів всередині Землі; енергія Космосу, що пробиває іоносферу, досягає планетної поверхні. Сукупність енер­гетичних потоків зумовлює, на думку вченого, своєрідну цілісність - емоційну, психологічну, дієву, що виливається в особливості фізичного стану людей. Найімовірніше, йдеться про однакову вібрацію 6ioтоків людей, що взаємодіють між собою в цих умовах, пише Л.Гумильов. Все це складає соціальний інститут - своєрідну соціальну групу (общину, школу, полю), які, в свою чергу, перетворюються на етнос, підпорядковують co6i інші етноси, нав'язують їм свій ритм. На цій ochobі формується суперетнос - нація.

Позиція Л.Гумильова надзвичайно цікава й приваблива. Енергетичні поля, як визначено вченим, так, напевне, i інші - магнітні, гравітаційні, - безумовно впливають на характер i формування індивідів та соціальних спільностей. Нерозумно було б не враховувати й ролі географічних (фізичних) умов: клімат, водні ресурси, вихід до моря, ліси тощо. Вплив цих чинників усвідомлювали навіть древні мислителі. Наприклад, римський письменник Еліан писав, що в Ірані поселилась i досягла розквіту велика кількість племен саме тому, що тут помірний клімат, родюча земля, соковиті пасовиська, зручні гавані тощо. Проте не слід принижувати i ролі матеріальної діяльності людей, соціально-політичних та загальнокультурних засад и розвитку? Xібa не позначається все це на характері їx соціальних угруповань? I чи слід заперечувати вплив зазначених чинників на формування такої спільності, як нація?

На думку авторів, протилежність двох підходів - ілюзорна. I етнічне, i соціальне формують визначення нації. Соціальна філософія не вирішує питання про їx первинність чи вторинність. Дискусія щодо цього подібна полеміки про первинність курки чи яйця: вона лише констатує значущість того i другого, історичну зумовленість i динаміку. Націю можна трактувати як спільність людей, що формується завдяки єдності таких засад:

mepumopiальних: кожна нація має свою територію, життєвий пpocтір». Племена територіальність складалась найімовірніше стихійноi закріплювалась традицію. Народність «розривала» територіальну цілісність. Нація ж через потребу формування єдиного економічного простору консолідує її. Нація, що втрачає свою територію, поступово втрачає й організуючу єднальну енергію, зумовлену цим чинником, перетворюється на соціальну групу значно меншої внутрішньої консолідації. Кожна нація охороняє свою територію, бо то - джерело її живучості; етичних: нація формується, як правило, з людей одного етнічного складу. Етнічні ознаки - це самосвідомість, мова, усвідомлення спільності походження, єдиної історії, традиції. За Л.Гумильовим, етнічне формується на біоритміці, тобто має (як i територія) природне походження; економічних: спільність господарських зв'язків універсального рівня консолідує людей, пов’язує єдиною справою, надією на позитивні результати. Універсалізм економічних зв'язків надає життю надзвичайного динамізму, переміщує великі маси людей з села до міста и забезпечує їх єдність (взаєморозуміння) в умовах соціально-класової поляризації населення на перших фазах розвитку індустріалізму; загальнокультурних: мова, традиції, звичаї, обряди, що передаються з покоління в покоління, з вуст в уста. Немає мови - немає й нації. Також нація згасає, коли гине и культура, порушуються традиції, нехтуються звички, забувається історія. В культуру, звичайно, проникає та економічно зумовлена лінія, що охоплюється поняттям класовості. За різних історичних умов сила впливу - різна. Кінець XIX ct. характеризується розколом єдиної національної культури на дві самостійні галузі. Загострення класових суперечностей розводить їх у протилежні напрями, зниження гостроти наближає протилежні культури одну до одної, єднає їx; психологічних: нація має спільні особливості психічного складу. Вони формуються в процесі спільного проживання, способів діяльності, спілкування. Зазначену спільність психологічних ознак охоплює поняття «національний характер».

Згадані засади потрібно розглядати лише в тому органічному взаємозв'язку, єдності, взаємозумовленості. Абсолютизація будь-якої з них призведе до викривленого розуміння нації, що, власне кажучи, трапляється в літературі. Наприклад, Л.Гумильов абсолютизує етнічний аспект національного, Ю.Бромлей - соціально-економічний. Більшість західних теоретиків підкреслюють пріоритет національної самосвідомості чи національного характеру, національного почуття чи національного духу. В такому ракурсі про теоретичну повноту визначення нації можна говорити лише умовно. В Україні зараз все більшої популяр­ності набуває концепція політичної нації, як нація, що формується переважно на основі єдиних політичних інтересів. Хоч економічні, культурні чинники та­кож мають вплив на формування політичної нації.