І вариант
1. ГЕНЕЗИС СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОСТЕЙ:СІМЬЯ, РІД, ПЛЕМЯ, НАРОДНІСТЬ, КЛАС, НАЦІЯ
2. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТИ ТА ЇЇ ТИПОЛОГІЯ
3. ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ТА 3MICT ІДЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
1.Генезис соціальних спільностей:сімья, рід, племя, народність, клас, нація
Звертаючи увагу па своєрідність вторинних форм спільності людей, необхідно підкреслити надзвичайну важливість правильноcтi розуміння категорії «нація» та філософських аспектів національного питання. Звичайно, своєрідність різних філософських підходів до проблеми нації виявляється лише в контексті системних співвідношень нації, народу, етносу та iн. Тому без з'ясування співвідношень цих феноменів не можна адекватно зрозуміти сутність нації.
Різні складові частини людства виявляються не тільки на основі соціальних особистостей: класів, релігійних конфесій, трудових, художніх або музичних колективів. Важливе значення мають різного роду соціально - етнічні спільноти, починаючи з невеликих племен та родових кланів i завершуючи багатомільйонними народами та націями. Сучасне людство складається приблизно з двох тисяч націй, народностей та племен.
Історичні спільності людей є форма існування людства. Це, до речі, означає, то людство — не механічний агрегат індивідів, а своєрідне поєднання родоплемінних колективів, народів, націй. Історичні спільності - це такі групи людей, які виникли в минулому внаслідок відносної ізоляції i відрізняються від інших груп мовою, особливою культурою та своєрідністю історичного розвитку.
Людське суспільство— не лише складна динамічна соціальна система. Це ще й жива система. За природними ознаками людство поділяється на раси та етноси. Етноси на відміну від рас — не суто природний, біологічний феномен, а природно-соціальний.
Раса — це стабільна біологічна характеристика виду людей, а не форма співжиття їх, не історична спільність. Це водночас i сума індивідів, i сума популяцій, на які поділяється людський вид. Як природна, тобто біологічна, а не соціальна характеристика, раса надзвичайно стабільна стосовно виду. Згідно з даними антропології, за час існування кроманьйонської людини, тобто Homo sapiens або принаймні за останні 15 тис. років не виникло жодної нової i не зникло жодної старої раси. Видова єдність людства, як i paнiшe, залишається незаперечним постулатом сучасної антропології. Водночас безперечною є расова різноманітність людства, причини якої поки що не з'ясовані.
Дещо складнішим є поняття етносу. В сучасній наукової літературі використання цього терміна багатозначне. Етнос (від грец. —група, плем'я, народ) як термін використовується i для позначення порівняно невеликих об'єднань людей арахїчного характеру i як еквівалент слова “народ”. Етноси— не раси, але i не соціальні угруповання.
Яка ж причина етногенезу? Чіткої відповіді на це запитання, як i на запитання щодо походження рас, немає. Середня тривалість життя етносу приблизно 1200 років. Однак зовсім не випадково підкреслюють філософи, що етнос (народ) поєднує людей головним чином «саме за ознакою їхньої кровної спорідненості i спільного проживання, які несуть у co6i значною мірою печать природної спільності». Етнос — це система (а не сума) людей, лапка, що з'єднує біосферу та соціосферу. а пасіонарність у цій ланці є основним етногенним фактором.
Якщо раса — це явище біологічне, природне, а етнос за своєю сутністю — явище двобічне, дуальне, тобто явище coцio-природне.
Родоплемінна спільність є органічним цілим. Плем'я icнує як структурне поєднання родів, а рід як спільність реалізується через зв'язок у племенах. Через племена здійснювалися родові, кровноспоріднені зв'язки між людьми. У категоріях суспільно-економічних формацій як якісно своєрідних етапів в icтopiї людства родоплемінна спільність людей складається в період первіснообщинної формації.
Перше стадо як перехідний стан від тваринної популяції до людського роду як спілки антропоїдів? Розвиток первісного стада на шляху від біологічної популяції тварин до родової общини на три етапи.
Перший етап охоплює всі колективи гомонід, які виходили в підсімейство австралопітеків i жили —3 мільйони років тому. Другий етап—це етап життєдіяльності представників роду пітекантропів, він хронологічно охоплює період від двох мільйонів до двох сотень тисяч років до нашої ери. Третій етап припадає на життя неандертальца i триває до епохи верхнього палеоліту, тобто до появи людини сучасного типу. Плем'я засноване на загальному походженні тих родів, які входять до нього, на кровносгюріднених зв'язках між його членами.
Епоха родової оргазації людства, яка почалася на рубежі середнього палеоліту i тривала до початку першої суспільно-економічної формації з розподілом людей на класи, на думку істориків та етнографів, складається з двох періодів. Перший — це icнyвaння родової общини споживачів, тобто мисливців, риболовів тощо — хронологічної охоплює верхній палеоліт i мезоліт. Другий (він був пов'язаний з існуванням розвинутої родової общини виробників, тобто скотарів i землеробів) охоплює епоху неоліту i бронзи. Родові колективи цього періоду існують не лише у формі матріархату, а також переважно у формі патpiapxaтy.
3 точки зору деяких науковців, саме в період розвинутого i особливо пізнього родового ладу складається племінна організація. I хоча сутністю племена залишається рід, все ж виникають i нові моменти.
У кількісному відношенні плем'я — це більш широка спільність людей, оскільки вона об'єднує в союз роди та фратрії. Виникнення племінної і патріархальної ciм'ї підриває рід із середини. Патріархальні проживають поруч, утворюють сусідську общину, а це означає, що родові стосунки поступаються місцем територіальним (земляцьким). Так на уламках родового ладу поступово виникає перша історична спільність людей, розділена на класи.
Поняття народність i народу науковій i навчальній літератypi використовують у кількох значеннях. По-перше, під народністю розуміють історичну спільніть людей епохи рабовласництва i феодалізму, яка прийшла на зміну родоплемінній спільності. По-друге, терміном народ н i с т ь позначають таку ж саму спільність, але вже в епоху буржуазну.
Поняття народ теж використовують у кількох значеннях. По-перше, воно позначає населення певної країни i в цьому розумінні включає всі нації та народності які проживають на території країни. По-друге, поняття народ використовують для позначення різних форм спільності людей, таких як плем'я, народність, нація.
Головною ознакою народності як історичної, спільності людей є наявність територіальних (земляцьких) зв’язків. Розвиток приватної власності, обміну, суспільний розподіл праці та класове розшарування зруйнували родоплемінні зв'язки i створили умови для реалізації нового принципу об'єднання людей. Класово антагоністичні суспільства (рабовласницьке, феодальне) зробили неможливими традиційні мехазмн управління людьми (загальні збори роду, старшини тощо)Нова, класова структура суспільства зумовила i новий тип управління (державний), i новий тип влади (політичний.).Водночас економічні зв'язки були не настільки міцними, аби об'єднати народності.
Для існування народності специфіка культури i духовна самоідентифікація мають не менше, а інколи і більше значення.
Отже, якщо народність зберігає свою живучість протягом тисячоліть і навіть відтворює себе начебто в чужорідних для неї умовах, то не свідчить про тe, що вона є необхідним етапом у розвитку всього, людства від родоплеменої спільності до національної.
Головний стартовий механізм i постійний носій енергії процесу утворення i консолідації націй слід шукати у сфері економіки, докорінні зміни в яки і починаються в буржуазну епоху. Руйнуючи перегони феодальної замкненості, економічний чинник зміг проявити себе лише у зв'язку з іншими (як об'єктивними, так i суб'єктивними) основами процесу утворення та існування націй . Всі зміни якісно різноманітних явищ, в тому числі й тi, що ведуть до утворення націй, начебто знаходяться в економіці, а мова, культура, психічний склад нації — це, мовляв, лише похідний результат економічних перетворень. I мова, i культура, i психічний склад людських угруповань у своїх суттєвих вимipax — це значною мірою не матеріальна, а духовні основи, чинники процесу утворення й існування націй. Тому при синтетичному підході до визначення категорії «нація» вдається запобігти як однобічному економічному виведенню сутності нації лише з природи i потреб виробничих відносин, так i однобічному ментальному виведенню сутності нації лише з духовних факторів.
У формування сучасних націй, в тому числі слов'янських, була «втягнута» велика кількість народностей, а латиноамериканські нації формувалися i консолідувались навіть із народностей різних рас.
Сучасна епоха — це час пробудження i зростання національної самосвідомості. Національна самосвідомість стає могутнім фактором консолідації нації.