Теорія цілісного підходу до пізнання людини

Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) збагатив теорію розвитку особистості концепцією цілісно­го підходу до людини, згідно з якою основна потреба людини полягає в самоактуалізації, реалізації її потен­ційних можливостей, здібностей і талантів. У запропо­нованій ученим класифікації потреб і взаємозв'язків між ними вищі запити не можуть бути задоволені, доки не задоволені нижчі, а всі вони утворюють ієрархічну структуру, що визначає поведінку людини. Від задово­лення первинних потреб нижчого рівня (фізіологічні, у безпеці) залежить задоволення вищих потреб (соціаль­них, в успіху, самовираженні, самоактуалізації) і моти­вація поведінки людини.

Концепція А. Маслоу дає змогу зрозуміти, яким ви­могам повинна відповідати у своїй поведінці та ставлен­ні до інших самоактуалізуюча особистість. Психологіч­ними характеристиками такої особистості вважають:

• активне сприймання дійсності, здатність орієнту­ватися в ній;

• прийняття себе та інших людей такими, як вони є;

• безпосередність у вчинках і спонтанність у вира­женні своїх думок і почуттів;

• зосередження уваги на тому, що відбувається ззов­ні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ;

• наявність почуття гумору;

• розвинуті творчі здібності;

• неприйняття умовностей без показного їх ігнору­вання;

• стурбованість добробутом інших людей, а не тіль­ки забезпеченням особистого щастя;

• здатність до глибокого розуміння життя;

• налагодження з людьми (хоч і не з усіма), доволі доброзичливих особистісних взаємин;

• здатність об'єктивно оцінювати життя;

• безпосереднє і повне заглиблення в життя;

• надання переваги у житті новим, ризикованим шляхам;

• уміння покладатися на свої досвід, розум, почут­тя, а не на думку інших людей, традиції чи умовності;

• відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

• готовність стати непопулярним, бути засудженим більшістю людей за нетрадиційні погляди;

• здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її;

• докладання максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;

• уміння бачити і, якщо це необхідно, долати опір інших людей.

Отже, за А. Маслоу, самоактуалізація як здібність притаманна більшості людей, однак не всі її реалізують. Самоактуалізуюча особистість є прикладом нормального розвитку. Вона максимально повно втілює людську сутність.

Зазначені вище теорії спонукають управлінців пе­реглядати організацію праці, враховуючи індивідуально-психологічні особливості власні і персоналу.

Со­ціальні зміни в суспільстві, потреби підприємництва, управління, господарювання стимулювали розвиток те­орій мотивації та досліджень мотиваційних механізмів.

Мотивацію стали вважати однією з найважливіших функцій управління. На сучасному етапі поряд із сформульованою А. Маслоу концепцією ієрархії потреб використовують напрацювання американських учених Д.Макклелланда і Ф.Герцберга. На думку Д. Макклелланда, людські потреби можна звести до трьох категорій:

— потреба влади (вплив на інших, встановлення контролю за діями інших людей тощо);

• потреба досягнення успіху (прагнення до стандар­тів високої якості);

• потреба належності до групи (потреба найбільшою мірою бути залученим до міжособистісних стосунків).

На підставі власних спостережень Ф. Герцберг виок­ремив найважливіші мотиваційні чинники (мотиватори):

• гігієнічні (розміри оплати праці, міжособистісні взаємини, умови праці, політика компанії та характер контролю зі сторони безпосереднього керівника);

• мотивуючі (відчуття успіху, просування по служ­бі, визнання іншими, відповідальність, зростання мож­ливостей).

Аналізуючи й узагальнюючи ці дослідження, англійські вчені М. Вудкок і Д. Френсіс визначили складові, що дають змогу повніше використовувати ідеї мотивації для стимулювання ефективної трудової поведінки:

1. Оскільки робоче середовище впливає на працівни­ка, не варто шкодувати засобів і зусиль на створення сприятливого середовища для персоналу організації.

2. Винагорода має багатофункціональне спрямуван­ня (до її відносять, крім зарплати, вихідні, додаткові ви­годи: житло, особисте страхування, персональні авто­мобілі, оплачене харчування, тощо).

3. Почуття безпеки пов'язане із наявністю роботи, впевненістю в завтрашньому дні, з визнанням і повагою оточення, належністю до групи тощо.

4. Особистісний розвиток і ріст. На сьогодні відбува­ється еволюція поглядів керівників на ставлення до осо­бистості: якщо раніше головну увагу приділяли підви­щенню кваліфікації працівників, то тепер — розвитку людських ресурсів (у фірмах і на підприємствах створю­ють відповідні служби); визнається, що внесок в особис­тісний розвиток працівників має як економічне, так і гуманітарне значення.

5. Почуття причетності до загальної справи прита­манне кожному працівнику. Тому, керівники повинні вичерпно інформувати підлеглих, розвивати зворотний зв'язок, знати думку колективу про важливі аспекти виробництва.

6. «Інтерес і виклик». Більшість людей шукає роботи, яка вимагала б майстерності і не була занадто простою. Навіть суто виконавські роботи завдяки регуляторам мо­тивації (Табл. 2.1.)треба

робити цікавими, щоб вони прино­сили задоволення.

Таблиця 2.1.

Регулятори мотивації

Регулятори мотивації
1. Робоче середовище	2. Винагорода	3. Безпека
Робоче місце Рівень шуму Фонове звучання музики Ергономіка Їдальня Дизайн Зручність Чистота Фізичні умови праці	Зарплата та інші доплати Вихідні Додаткові пільги Системи медобслуговування Соціальне забезпечення	Ризик стати зайвим Відчуття своєї належ- ності до компанії Прийнятний стиль управління Повага і схвалення Стосунки з оточенням Відомості про те, як у компанії ставляться до працівників
Головні мотиватори
4. Особистісний розвиток	5. Відчуття причетності	6. Інтерес та виклик
Відповідальність Експериментування Новий досвід Можливості для навчання	Володіння ' інформацією Консультації Спільне прийняття рішень Комунікація Представництво	Цікаві проекти Розвивальний досвід Зростаюча відповідальність Зворотний зв'язок з просуванням до цілі

Розглядаючи особистість як об'єкт управління, дос­лідники та практики визнавали складність і недостат­ню вивченість цього феномену. Складність полягає на­самперед у тому, що особистість найчастіше не бажає відчувати себе об'єктом будь-якого впливу, прагне бути не пасивним учасником спільної діяльності, а свідомою та активною особою.