Термінологічний словник до теми:

Фреска (Fresco), техніка настінного малярства на мокрому тиньку з піску і вапна фарбами, відпорними на лужний вплив вапна. Малюванню Ф. переважно передує малюнок (графія) на заправі гол. контурів композиції. Ф. називають також твір виконаний у цій техніці.

Існує більш суха (al secco) та більш волога (al fresco) технологія написання фрески. Написання фресок al secco є досить складним, тому що робота над такою фрескою може тривати лише один день. Вапняна вода та пігмент наносяться разом. При написанні al fresco пігменти чи фарби наносяться на вологу штукатурку, яку попередньо (перед накладанням пігменту) зволожують вапняковою водою. При нанесенні пігмент змішується з вапняковою водою і стає вапняковою фарбою. При засиханні виникає однорідний тиньк з малюнком. Більшість художників витрачали на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починоє кришитись.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. іт. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα —— муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Сма́льта (нім. Smalte, від іт. smalto «емаль») — кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві.

Тéмпера - водяна фарба, що виготовляється шляхом змішування пігменту і яєчного жовтка з дистильованою водою.

Канон (норма) — твердо встановлене правило, усталена норма.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Іконографія (від грец. Eikón - "зображення, образ» і графія) в образотворчому мистецтві, строго регламентована система зображення персонажів або сюжетних сцен.

Початок іконографічних систем відносять на зв'язок з релігійним культом. Встановлювалася обов'язковість дотримання правил іконографії. Можливо, це викликано необхідністю полегшити впізнавання зображеного персонажа або сцени, але швидше за все це було викликано необхідністю погодити зображення з теологіческіческімі твердженнями.

Монументальне мистецтво - вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються для архітектурного середовища і відрізняються масштабністю.

Станкове мистецтво - галузь образотворчого мистецтва, твори якого носять самостійний характер і не мають прямого декоративного чи утилітарного значення.

Енкаустика - техніка живопису, в якій сполучною речовиною фарб є віск. Живопис виконується фарбами в розплавленому вигляді (звідси й назва). Різновидом енкаустики є воскова темпера, що відрізняється яскравістю і соковитістю фарб. У цій техніці написані багато ранньохристиянські ікони.

Найбільш відомі зразки енкаустики - т. н. «Фаюмські портрети»

Левка́с (від грец. λευκός — білий) — назва ґрунту (ґрунт — основа в технології живопису. Використовувався в Середньовічному мистецтві. Після 17 століття назва "левкас" збереглася в іконописі за традиційним для православних ікон грунтом у вигляді порошкоподібної крейди, замішаного на тваринному або рибному клеї.

Левкасом називають також грунт під фарбу або позолоту на дерев'яних виробах.

Паволока – коштовна привозна тканина.

Алебастр - продукт гіпсу. Густа водна маса алебастру швидко твердне. Використовується як будівельний матеріал та для художніх виробів.

Тема 9. Монументальний живопис, іконописання, декоративно прикладне мистецтво.

1. Світський стиль монументального живопису.

2. Канон і стиль у давньоруському мистецтві.

3. Іконографія, зв'язок з візантійським мистецтвом.

4. Техніка давньоруського іконописання.

5. Святі київської Русі.

6. Декоративно-прикладне мистецтво.

7. Книжкова мініатюра. Гравюра.

8. Скульптура. Прикраси. Різьбярство.

1. Світський стиль монументального живопису.

Досить плідно на Русі розвивалося художнє мистецтво. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види: монументальний, декоративний і станковий. Усі ці види мали місце у Київській Русі. Особливо набуває поширення монументально-декоративний живопис. Йдеться про офіційний напрям, що значною мірою грунтувався на візантійській традиції, а також на глибоких традиціях місцевої народної культури.

Мозаїками були прикрашені головні частини кафедри: головна баня, переможна арка і пресвітерія, тоді як решту стін укривали фрески. «Житіями» Богородиці, св. Михайла, Петра та Юрія були розмальовані бокові апсиди; стіни головної нави покривалися сценами зі Старого й Нового Заповіту, тоді як стіни бічних нав були виповнені постатями й погруддями святих. У цілому в малярській декорації кафедри витримано тематичний розподіл, устійнений дотогочасною візантійською традицією.

Та малярська декорація Софії цінна для нас ще однією, дуже характеристичною подробицею: крім мозаїк і фресок із біблійними зображеннями, є там фрески з побутовими сценами, ба навіть спроби портретного малярства. Внутрішні стіни наріжних башт кафедри вкриті циклом картин (понад 130 фігур), які передають сцени з життя княжого двора, — воєнні виправи, лови, сміховинні продукції скоморохів і т. п. Одні з дослідників бачать у тих сценах життя на дворі київського володаря, другі схильні бачити в них зображення побуту на імператорському дворі в Царгороді. В порівнянні з іншими фресками кафедри мальовила веж збереглися куди краще, а при тому дають вони нам уявлення про те, як тогочасне малярство підходило до «світських» тем, не зумовлених канонами іконописної формалістики.

У головній наві кафедри, де тепер бачимо Софію-мученицю з дочками, пишався колись збірний портрет родини кн. Ярослава, що його намагався зреконструювати сучасний український маляр Василь Кричевський. Хоч характер цього репрезентаційного портрету був монументально-іконописний, сам факт його існування свідчить про зацікавлення тогочасного нашого малярства реальними постатями, яке, крім того, знайшло свій вираз і в ілюмінації рукописів.

Розподіл картин, типи постатей і стиль софійських мозаїк — суто візантійські. «Виконані вони не одним майстром, а гуртком митців. Були в ньому першорядні сили й другорядні майстри. Перші з них дали твори викінченої досконалості, інші дали слабші, наче невирішені форми зображень. Працею одного, мабуть, головного митця, є частина вівтарного фризу святців, у першу чергу зображення Лаврентія, Василя Великого та Йвана Золотоустого. Обличчя Лаврентія — це, поза сумнівом, сирійсько-елліністичний портрет, близький до мозаїчних портретів VI в. у Сан-Віталє в Равенні.

Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей - митрополит Ілларіон. Розписи читаються як книга, складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих - заступників княжого роду. Вежі, де розташовуються сходи, якими підіймався князь і його наближені, не є культовим приміщенням, тому їх стіни були прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми (“Скоморохи”, “Полювання на ведмедя”, інші).

На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім'ї. У 1651 р. голандський художник Вестерфельд бачив і замалював всю фреску, однак надалі багато з зображень загинули. До наших днів найкраще зберігся портрет жінок великокняжої сім'ї. Софійський собор доніс до нас єдині у всій Європі зразки світського монументального живопису ХI ст.