5. Основне питання філософії

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Як влаштований світ? Чи існують у світі надприродні сили? Як піввідносяться в людині душа і тіло, свідоме і несвідоме, матеріальне і духовне начала? Що є істиною і помилкою? Що таке добро і зло; щастя і нещастя, справедливість, свобода? Перелік таких питань можна продовжити. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють он­кологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості. Що первинне — матерія чи свідомість? Що чому передує — матерія свідомості чи свідомість матерії? Залежно від відповіді на ці питання, у філософському світогляді вирізняють матеріалістичний та ідеалістичний напрями, а серед філософів — матеріалістів й ідеалістів. До матеріалістів належать ті, хто первинним вважає матерію, а свідомість— вторинним, похідним від матерії; до ідеалістів — навпаки, ті, хто первинним вважає свідомість, а матерію — вторинною.

У філософії, крім матеріалістичного та ідеалістичного напрямів, є й третій — дуалістичний {лат. дуалізм — двоякий) напрям. Його прибіч­ники вважають матерію і свідомість, матеріальне та ідеальне такими рівноправними началами, що не зводяться одне до одного. Він проти­стоїть філософському монізму (грец. один, єдиний) — способу розгляду різноманітних явищ світу з погляду лише одного з начал — матерії або свідомості. Філософський дуалізм часто перетворюється на філософ­ський плюралізм (лат. численний), позиція якого полягає у визнанні багатьох незалежних один від одного начал філософствування, видів буття, основ і форм знання. Однак найбільш поширеними і впливовими напрямами у філософії були і залишаються: матеріалістичний та ідеа­лістичний, у межах яких вирізняються різноманітні філософські течії та школи. У матеріалістичному — стихійного, наївного матеріалізму; механістичного, метафізичного матеріалізму; діалектичного матеріаліз­му та ін. Ідеалістичний напрям представлений, головним чином, філо­софськими течіями і школами об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму. Представники об'єктивного ідеалізму, досліджуючи об'єкт і предмет філософії, виходять із первинності надіндивідуального духовного нача­ла, а суб'єктивного ідеалізму — зі свідомості суб'єктів та індивідів.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у сві­тоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ. Чи пізнаванний світ? Більшість філософів, вчених, інших учасни­ків пізнавального процесу відповідають на це питання позитивно. Однак частина з них вважає неможливим остаточне вирішення питання про істинність знання. Така світоглядна позиція у філософії називається аг­ностицизмом (грец. недоступний пізнанню). Найчастіше її поділяють філософи ідеалістичного, дуалістичного і плюралістичного напрямів.

Отже, множинність напрямів, течій і шкіл у філософії зумовлена на­самперед неоднозначним визначенням їхніми творцями і прибічниками основного питання філософії. У різних інтерпретаціях марксистської філософії тривалий час матеріалістичний та ідеалістичний напрями протиставлялись як несумісні навіть антагоністичні, ворожі. Насправді вони характеризують лише різні, але суттєві світоглядні підходи до розв'язанння "вічних" філософських проблем. Філософи-матеріалісти, наприклад, стверджуючи первинність матерії відносно свідомості, ви­рішують проблему джерела знань, яким є природа, людина, суспіль­ство— об'єктивний світ у цілому в його розвитку і різноманітних взаємозв'язках. Філософи-ідеалісти питання про таке джерело, як пра­вило, не ставлять, проте їхні зусилля пріоритетні в дослідженні струк­тури свідомості і механізмів процесу пізнання. У філософію, науку і су­спільну практику вагомий внесок роблять як філософи-матеріалісти, так і філософи-ідеалісти. Так, античний матеріаліст Демокріт створив атомістичну теорію побудови речовини; англійський матеріаліст Ф. Бе­кон у Новий час став родоначальником досвідного природознавства і творцем індуктивного загальнонаукового методу пізнання і дії; відомий німецький філософ-матеріаліст К. Маркс розробляв матеріалістичну діалектику і політичну економію капіталізму; український філософ-матеріаліст П.В. Копнін став ініціатором створення логіки наукового дослідження і багато зробив для її розвитку.

Водночас діалектичну логіку створив німецький філософ-ідеаліст Г. Гегель; дедуктивний загальнонауковий метод — представник дуалістичного напряму у філософії француз Р. Декарт; поняття про ідеально­го педагога — український філософ-ідеаліст Г. Сковорода.

Філософи-матеріалісти і філософи-ідеалісти не протистоять, а, на­впаки, доповнюють один одного, їх творчість служить людям, інтересам суспільного прогресу.

Отже, філософія — теоретичне світорозуміння, основа сучасного сві­тогляду. Вона має свій об'єкт і предмет дослідження. Все розмаїття фі­лософських ідей об'єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов'язкове для кожної цивілізованої людини.

4.Функції філософії в суспільстві

Для з'ясування специфіки філософії необхідно ви­значити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує.

Філософія у суспільстві виконує декілька найважливіших функцій. Функція (лат. звершення, виконання) — філософська категорія, що характеризує такий взаємозв'язок двох (групи) об'єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. На її підставі потім склалися поняття "функціональність", "функціональний підхід", "функціонування".

Філософія допомагає людині шукати сенс життя. Щоправда, від філософії не варто чекати оста­точних відповідей на запитання «для чого я живу?*, адже у філософії важливим є не стільки кінцевий результат, скільки сам процес пошуку. Проте, як доводять спостережен­ня всесвітньовідомого австрійського фахівця з психології і психотерапії Віктора Франкла, жодна людина (людина ХХІст. у першу чергу) не може жити без усвідомлення бодай яко­гось сенсу. Інакше на неї чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюватиме штучним шляхом — пияцтвом, наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою².

Уважається, що філософія покликана сприяти пробуд­женню творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе. Дехто називає таке філософське прозріння «пот­рясінням свідомості». Потрясіння — пролог до пробудження духу, до самостійного і відповідального життя.

Філософія не готує однозначної відповіді для всіх, вона продукує багато смислів, і ця множинність (плюральність) створює для людини можливості вибору.

Таким чином, за допомогою філософії кожен може швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі зміню­ються з кармоломною швидкістю.

Функції філософії всеосяжні. Вони об'єднуються у дві групи: світо­глядні і методологічні. Практично-діяльна (праксеологічна) функція.

Світоглядні — це функції філософії як теоретич­ної основи світогляду людей.

Поняття "філософія" і "світогляд" не то­тожні. Світогляд навіть сучасних індивідів, різних соціальних груп і верств населення може бути не філософським, а, наприклад, міфологіч­ним, релігійним, містичним тощо. Філософським він стає тоді, коли по­гляди, уявлення, переконання та ідеали базуються на теоретичному сві­торозумінні.

До світоглядних у філософії належать гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна та відображувально-інформативна функції.

Гуманістична функція філософії відображає гідність особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспіль­них умовах, що гарантують всебічний гармонійний розвиток. Філосо­фія допомагає людині стати справжньою людиною. Філософія проголо­шує благо людини, принципи рівності і справедливості нормами стосун­ків між людьми.

Соціально-аксіологічна функція філософії полягає в розробленні вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мети; про спосо­би мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відно­син та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистос­ті, соціального суб'єкта в цілому. Філософія обґрунтовує всі цінності, високі гуманістичні ідеали, що їх людство виробило, а точніше — вистраждало у складному процесі розв'язання проблем і протиріч минулого та сучасності.

Реалізація філософією своєї культурно-виховної функції відбува­ється в процесі її впливу на формування у індивідів якостей культурної особистості, захисту їх від поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення, оволодіння ними діалектичним стилем мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар'єрів, що виникли у зв'язку з їхньою професійною спеціалізацією.

Відображувально-інформативну функцію філософія виконує в про­цесі формування у суспільстві світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збиран­ня, аналізу, переробки інформації та її концентрації у філософських по­няттях, категоріях, законах.

Філософія моделює ос­новні напрями і принципи пізнання світу. Принципи філо­софії не є настільки точними, як закони науки, однак саме філософія встановлює ті межі, в яких розвивається наука. Філософія підсумовує результати діяльності науки, впи­сує їх у загальну картину світу. До методологічних функцій у філософії належить обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів і методик досягнення справжнього і практично ефективного знання. Це евристична, координуюча, інтегруюча та логіко-гносеологічна функції.

Евристична функція {грец. евристика — відшукую, відкриваю) філософії сприяє зростанню наукового знання, стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез і теорій, є вченням про методики пізнання та діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція забезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або пере­оцінку.

Інтегруюча функція пов'язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук (наприклад, біофізики, еволюційної генетики, екології, соціальної екології, онтології тощо), є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню окремого наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських пон­ять, категорій, принципів, законів.

Нарешті, логіко-гносеологічна функція полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям ак­тивного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існуван­ня, функціонування і розвитку людини.

Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духов­ний досвід людства, філософія, як справжня мудрість по­колінь, з одного боку, застерігає («не переступайте межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з ін­шого — пропонує («спирайтеся на нагромаджуваний віка­ми світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал, збагачуйте його, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення»).

У наш час, позначений революційними змінами в усіх сферах життя, філософія покликана проаналізувати пер­спективи розвитку світової цивілізації та проблеми, які стають на її шляху і загрожують загальною катастрофою, зокрема, допустимі межі споживацького ставлення до при­родного середовища, встановлення справедливого світово­го порядку для всіх без винятку держав, народів і культур, нарешті, форми взаємодії між реальним людським життям і штучно створеною комп'ютерними засобами віртуальною реальністю.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно-практичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлен:ий наявністю відповідних знань та вмінь застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

24