1.3 Історичні типи світогляду

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, його функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто загля­нути в історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду прийнято вва­жати такі: міфологія, релігія, філософія.

Першим його типом вважається міфоло­гічний світогляд — погляди, уявлення, переконання, ідеали стародав­ньої людини про світ у цілому та своє місце в ньому, що містяться в мі­фах, казках, героїчних епосах, легендах, історичних переказах. Його основу становили початкові знання людей, їх первісні вірування, різно­манітні форми мистецтва, а також існуючі системи цінностей і санкціо­новані норми поведінки. Це було специфічпе художньо-образне світо­сприйняття і світорозуміння природи і сутності світу, природи і сутнос­ті людини, відносин у системі "людина — світ".

У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виник­нення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага при­ділялася також питанням походження людини, її на­родження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, — добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок мину­лого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли вироблен­ню та збереженню суспільної системи цінностей, ус­пішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

• уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження приро­ди в первісному суспільстві, якось пояснити незро­зумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

• персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отри­мували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобри­ти", принести жертву тощо;

• міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстракт­не мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів; міфи сприймалися як реальність, що не потре­бує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвер­дження практикою;

• людина розумілася як іграшка в руках природ­них чи надприродних сил, її життєвий шлях визна­чався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визна­чено. Звідси — пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку су­спільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду — про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціаль­ного устрою. На них прагне дати відповідь нова істо­рична форма світогляду — релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і по­чуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє зем­не і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Специфіка релігійного світогляду полягає в уявленнях, поглядах, переконаннях та ідеалах подвоєння світу на поцєйбічний, тобто земний, природний, що сприймається органами чуття, та "потой­бічний" — небесний, надприродний, надчуттєвий, який треба сприйма­ти на віру. Він, як і релігія в цілому, є явищем духовного життя. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, не­помірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". У пошуках захисту від цих сил, від зла, яке вони чи­нять, люди звертаються до бога. За аналогією щодо відносин батька і сина бог вважається заступником і спасителем одночасно.

"Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні на­чала. Звідси — поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

• поділ світу на поцейбічний ("земний") і потой­бічний ("небесний");

• віра в існування надприродних сил та відведен­ня їм головної ролі у світобудові та житті людей;

• наявність культу — системи усталених риту­алів, догматів;

• поклоніння Богові як вищій істоті.

Формування релігійного світогляду належить до того часу, коли у суспільстві почав вироблятися додатковий продукт, з'явились елемен­ти теоретичного мислення і у зв'язку з цим можливість відриву думки від дійсності, загального поняття від позначеного ним предмета. У релі­гійному світовідчутті особливо привабливі почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, совісті, обов'язку, справедливості, а у світорозумінні — "здоровий глузд", моральне очищення та віра в май­бутнє спасіння.

Релігійний світогляд, отже, — феномен багатоплановий і багато­значний. Він породжений історичними специфічними умовами життя і розвитку особистості та суспільства. Основний його зміст утворюють міфи, але він глибше за міфологічний світогляд відображає суспільне буття, і тому часто є володарем думок і надій багатьох людей.

Вищим світоглядним історичним типом є філософський світогляд. Він — необхідний спадкоємець міфологічного і релігійного світоглядів, але і відмінності у нього досить суттєві. Якщо релігійний світогляд при­вертає, головним чином, увагу до людських тривог, надій, пошуків віри, то філософський є висуненням на перший план інтелектуальних аспек­тів відображення необхідності розуміння світу і людини з позицій знан­ня та науки.

Філософський світогляд є теоретичним світорозумінням. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, підсумки, докази витіс­няють з нього фантастичний вимисел, сюжети, образи та і сам дух міфо­логічного мислення, залишаючи їх для сфери художньої творчості, за­безпечують пошук гармонії знань про світ із життєвим досвідом людей. В індивідуальній та суспільній свідомості він представлений розмаїттям поглядів, уявлень, переконань, ідеалів, течій і напрямів: ідеалістичних (суб'єктивних або об'єктивних) або матеріалістичних, метафізичних або діалектичних, прогресивних або регресивних, революційних або контрреволюційних. Така його диференціація та поляризація зумовле­ні тим, що, будучи теоретично обґрунтованим, він підбиває підсумок, тлумачить, осмислює досягнення пізнання, що розвивається, досвід людей та всесвітньої історії людства, відображає весь спектр суспільно­го буття. Разом з тим усі його різновиди є узагальненим і конкретно-історичним віддзеркаленням реальності. Істинно науковий філософ­ський світогляд є результатом відображення об'єктивних зв'язків та відносин, спирається на природничо-наукові знання і наукові дослі­дження. Він розглядає всі предмети, явища та процеси в розвитку і вза­ємодії, знаходить у минулому уроки для сучасного і майбутнього.

Філософський світогляд почав формуватися задовго до нашої ери, з перших філософських вчень у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, Стародавній Греції. Його розвиток та удосконалення тривали у філософ­ських системах Середньовіччя, Відродження та Нового часу, у німець­кій класичній філософії, марксистській філософії, а також у філософії XX—XXI ст. Велику роль у цьому процесі відіграла вітчизняна філо­софська думка. На всіх етапах розвитку філософський світогляд зали­шався духовною квінтесенцією епохи. Про шлях, яким людство дійшло до сучасного філософського світогляду, розповідає історія філософії.