2. Філософія як теоретичне ядро світогляду

Між філософією та світоглядом є дві суттєві різниці :

• Філософія теоретична, а світогляд покликаний керувати практичною поведінкою людини;

• Філософія універсальна, а світогляд – справа суто індивідуальна.

Певний світогляд має кожна людина, але при цьому далеко не кожна є філософом. Можна сказати, що філософія є особливим – теоретичним – типом світогляду, який спромігся піднестися від особистих проблем до все загальності погляду на проблеми людства в цілому.

Можна назвати ще декілька ознак філосо­фії, які роблять її дуже специфічною, ні на що інше не схожою сферою духовної діяльності людини:

1. Теоретичність — упорядкованість, системність фі­лософського знання. Філософія використовує особли­ву термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захищені доказами. Певною мірою ця зарозумілість філософії для звичайної людини пояснюється її бажанням уберегти себе від за­надто поверхових спроб мудрувати з будь-якого питання. З цього приводу знаменитий німецький філософ XIX ст. Ґ. В. Ф. Геґель із жалем писав про те, що попри наявність у кожної людини рук і ніг, вона не поспішає ставати чобо­тарем. Водночас з огляду на те, що кожен з нас наділений розумом, він вважає себе здатним міркувати не гірше за професійного мислителя.

2.Загальнозначущість, тобто спрямованість на роз­в'язання таких проблем, які стосуються не окремих осіб,а людства в цілому, кожної людини як представника люд­ського роду.

3.Вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософсь­ких роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історич­ний період, а в усі часи й для всіх народів.

4.Первинність. Тільки відповівши самому собі на за­питання: хто така людина, хто я такий у цьому світі, можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобу­вати освіту, створювати родину, дбати про матеріальний добробут тощо).

5.Універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономірності в житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття речей і процесів, філософія шукає в нав­колишньому світі єдину, стійку першооснову.

6.Критичність і рефлективність. Філософському мисленню властива вимога не приймати беззастережножодну готову думку, жодну традицію. Філософія сумні­вається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Але ця критичність — не самоціль філософії, не прагнення зруйнувати встановлений порядок речей; вона є початковим моментом рефлексії — вдумливо­ го пошуку ясних і точних підвалин, на яких можна будувати світогляд. За приклад може слугувати відомий вислів фран цузького філософа XVII ст. Р. Декарта: «Мислю — отже, існую». І справді, навіть якщо ми уявимо, що нас більше не існує, то за мить зіштовхнемось із парадоксом: наше уявлення себе-неіснуючого таки існує — у конкретний момент нашого мислення.

Поняття філософія слід відрізняти від фі­лософування, запропонованого знамени­тим німецьким філософом Мартином Гайдеґґером (1889-1976). Він вважав, що «філософія — це філософування», яке полягає у глибоко особистісних міркуваннях людини про унікальність і неповторність власного існування на світі. Філософування, за М. Гайдеґґером, є невідворотнім, оскільки воно спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі, навіщо мені цей світ?У пошу­ках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Отже, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смер­тю, упродовж якого вона й віддається філософуванню. Та­ким чином, підсумовував М. Гайдеґґер, філософування є фундаментальним способом людського буття.

Проте необхідно таки внести певні уточнення у взає­мозв'язок між філософією та філософуванням, насправді, притаманним кожній людини саме тому, що вона — люди­на, філософування як різновид духовної діяльності і спри­чинило, врешті-решт, появу професійної філософії. У свою чергу, філософія тим самим допомагає людині задовольнити найважливішу з її духовних потреб — у сенсожиттєвих пошуках. Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного мислення. Філософія покликана відповідати на питання, що на них не може дати відповідь жодна наука. У теоретичних побудовах фі­лософія спирається на дані науки, але разом з тим показує основні на­прями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджепь. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філо­софії поєднані органічно й доцільно. Крок за кроком філософія з елітар­ної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мис­лення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.