5.2.3. Прикріплення підошов методом пресової вулканізації.

5.2.3.1. Суть і характеристика методу пресової вулканізації.

Метод вулканізації низу взуття є одним з економічних і прогресивних способів кріплення низу до заготовки. Він характеризується високою продуктивністю, майже безвідходний, економія гуми становить 20-25% порівняно з клейовим методом. Застосовують метод переважно для виготовлення спеціального і домашнього взуття. У процесі вулканізації можна отримувати пористу або монолітну підошву і каблук.

Сутність методу. Вулканізація – це технологічний процес, за якого каучук перетворюється на гуму внаслідок зєднання його макромолекул поперечними зв’язками в просторову вулканізаційну сітку. Якщо процес відбувається за підвищеної температури (140-200*С) в пресах, його називають пресовою (гарячою) вулканізацією, на відміну від котлової вулканізації.

Етапи процесу пресової вулканізації:

1 - відформовану заздалегідь заготовку після шершавлення затягувальної кромки надягають на металеву колодку вулканізаційного преса і встановлюють у прес-форму, куди закладено сиру гумову суміш (увигляді вирубаних заготовок підошви і каблука;

2 – у камері прес-форми, яка має конфігурацію низу взуття, відбувається одночасно формування, вулканізація деталей низу і приклеювання їх до затягувальної кромки заготовки (процес відбувається під зовнішнім або внутрішнім тиском і за високої температури);

3 – Після завершення вулканізації і незначного охолодження прес-форму відкривають і взуття знімають з металевої колодки преса.

Переваги методу:

- процес вулканізації низу взуття дає змогу вилучити низку технологічних операцій (оброблення плоских підошов до їх прикріплення; зєднання підошви з каблуком); спростити оброблення й опорядження підошов і каблуків у готовому взутті;

- відходи гумової суміші, що утворюються під час розрубування пластин на підошви і каблуки, можна використовувати повторно;

- підвищується продуктивність праці;

- знижується матеріаломісткість взуття;

- знижується собівартість виготовлення виробів;

- достатньо висока міцність зєднання заготовки з підошвою;

- забезпечує безвідходну технологію кріплення низу.

Недоліки методу:

- обмежений асортимент взуття у зв’язку зі складністю заміни прес-форм у разі переходу на нові фасони колодок;

- підвищені витрати електроенергії, пов’язані з необхідністю нагрівання елементів прес-форм;

- необхідність виготовлення гумових сумішей;

- необхідність використання спеціальних термостійких шкір для верху взуття й устілок;

- необхідність жорстко дотримуватися технологічних режимів вулканізації.

Матеріали для деталей взуття:

- термостійку юхти використовують для заготовок верху юхтових чобіт; для підвищення водостійкості ці юхтові шкіри імпрегнують хлоропреновим латексом;

- термостійкі шкіри для низу взуття використовують для основної одинарної устілки;

- двошарова комбінована устілка складається з верхнього шару – з термостійкої устілкової шкіри та нижнього шару – з устілкового або простилкового картону;

- термостійкі шкіри, картон або нітроштучшкіру використовують для вкладиша каблука;

- металевий геленок накладають на слід затягнутої заготовки взуття методу пресової вулканізації, після чого накладають простилку;

- геленок з картону накладають на простилку з повсті у взутті методу строчково-пресової вулканізації;

- наіритову укріплювальну стрічку на основі хлоропренового каучуку застосовують для підвищення міцності кріплення низу.

Стрічка може бути двох варіантів: вкорочена, накладається на слід у носковій частині; колова, накладається на слід по всьому периметру.

Склад гумової суміші.

Процес пресової вулканізації передбачає перехід сирої не вулканізованої гумової суміші в готовий вулканізат – підошву і каблук.

Сира гумова суміш містить такі інгредієнти:

каучуки – на основі хлоропрену (на ірит серійний марки А, на ірит марки Б); на основі натурального каучуку (НК); синтетичного ізопрену (СКІ); бутадієн-стиролу (СКС-30) та ін;

регенерат – РКР, РКТ, відходи шин, старих підошов та ін;

вулканізатори – сірка, кап такс, діфенілкуанідин (ДФГ), оксиди цинку і магнію, тіурам та ін.;

наповнювачі – сажа лампова, сажа біла, сажа пічна, сажа канальна (з газу), ультра сил та ін;

пластифікатори та помякшувачі – стеарин, каніфоль, вазелін, кумаронова смола, дібутилфталат (ДБФ), діоктилфталат (ДОФ) та ін.;

прискорювачі – неорганічні оксиди, органічні речовини: кап такс, тіурам та ін.;

активатори – каолін, стеаринова та олеїнова кислоти, оксиди металів;

пороутворювачі застосовують для утворення пористої гуми; використовують для цього гідрокарбонат натрію;

барвники і пігменти застосовують для надання кольору гумі; використовують для цього оксид заліза (червоний пігмент), цинкові білила, лак-оранж та ін;

стабілізатори застосовують для сповільнення або запобігання процесу старіння гуми, а також для стабілізації фізико-механічних властивостей під час дії тепла, холоду, світла, окислення, багаторазових деформацій. Як стабілізатори використовують неозон-Д, діафен ФП, алкофен БП, хінол ЄД та ін.

Етапи виготовлення сирої гумової суміші:

- підготовка сировини: просіювання, розважування, подрібнення, пластикація;

• змішування інгредієнтів на вальцях або в гумозмішувачах;

• калібрування суміші на каландрах;

• термооброблення суміші.