Тема 5. Основні напрямки культури нового часу – 2 год.

І. Формування європейської культури Нового часу.

1.1. Історичні умови та особливості розвитку культури у XVII-XVIII ст.

1.2. Епоха Просвітництва.

1.3. Характеристика художніх стилів XVII-XVIII ст.

ІІ. Культура ХIХ – початку ХХ ст.

2.1. Ідейний пошук романтизму, індивідуалізму в художній культурі.

2.2. Романтизм і реалізм (Гете, Діккенс, Стендаль, Бетховен).

2.3. Початок науково-технічної революції.

Література:

1. Гвардини Р. «Конец Нового времени» // Вопросы философии. 1990. – №4.

2. Городская культура. Средневековья и начало нового времени. Сб. статей под ред. В.И. Рутенбурга. – Л. : Наука, 1986.

3. История западноевропейского театра / Под ред. С.С. Мокульского. М. : Искусство, 1956. Т. 1.

4. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч.посібник – К. : Знання, 2002.

5. Сильвестров В. В. Проблема преемственности в философской культуре (античность, средневековье и новое время) // Философия и история культуры – М., 1985.

Конспект лекції:

ХVІІ – ХVІІІ ст. – час коли в Європі остаточно утверджуються національні держави. Це – період грандіозних відкриттів і переворотів у науці.

У першій половині XVII ст. панує стиль бароко. Архітектура бароко – це парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Представники італійського бароко – архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, засновник європейського реалістичного живопису ХVІІ ст. Мікеланджело Мерізі да Караваджо, фламандці – Рубенс і Ван Дейк. У руслі бароко з характерною для нього умовністю і поширенням синтезу мистецтв виникає новий музичний жанр – опера, який висунув на перший план красу мелодії. До періоду бароко відноситься творчість Г.Ф. Генделя, Й.С. Баха.

У другій половині XVII ст. панує класицизм – внутрішньо складний стиль. Центральна ідея класицизму – ідея розумності, впорядкованості, «правильності». Першою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638 р.) До класицизму відносяться роботи драматургів П.Корнеля, Ж.Расіна, Ж-Б. Мольєра, письменника Ф. де Ларошфуко, просвітителів Вольтера, Ж.-Ж. Руссо. Класичний зразок архітектури класицизму – королівський палацовий комплекс у Версалі.

Для першої половини XVIII ст. є характерним поширення рококо. Термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді раковини. Стиль рококо декоративний, несе риси витонченості, чуттєвості. Рококо не припускає прямих ліній, використовує ніжні кольори – рожевий, блакитний, сірий. Живопис доби рококо представляють роботи Ватто, Буше, Шардена, літературу – Гольдоні, Метастазіо.

У другій половині XVIII ст. в дещо іншій формі повертається класицизм, але його внутрішній зміст міняється: на перший план висувається демократична складова (ідея єдиної національної державності, патріотизму, громадського обов’язку). Художнє правило неокласицизму – гасло «архітектура, що говорить». У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, геометричні правильні форми. Прикладом може бути творчість художника Жана-Батіста-Сімеона Шардена. Найбільшою спорудою неокласицизму стала церква св. Женев´єви в Парижі.

Для ХІХ ст. є характерним умовна боротьба романтизму і реалізму. Романтизм – складний, внутрішньо-суперечливий духовний рух, що виник в останній чверті XVIII ст. Найяскравіше розкриття романтизм дістав у філософії та мистецтві. Романтична література рішуче відмовляється від культу розуму (творчість Байрона, Гюго, Жуковського, Лєрмонтова). У живописі – Делакруа, Рунге. Що ж до романтичного напряму у музиці, то він представлен видатними обдарованнями: Франц Шуберт, Роберт Шуман, Гектор Берліоз, Ріхард Вагнер, Ференц Ліст, Фредерік Шопен. Реалізм як художній метод сформувався у 20-30-х роках XIX ст. Найважливіша риса реалізму – психологізм, заглиблення через соціальний аналіз у внутрішній світ людини. Реалізм зародився в Англії і Франції. Родоначальниками західноєвропейського реалізму є В. Скотт і Ч. Діккенс, Стендаль і Бальзак. Історія реалізму як напрямку в мистецтві пов’язана з пейзажним живописом Франції, з так званою барбізонською школою (творчість Т.Руссо, Ж.Дюпре, Н.Діаз, Ш.Дюбіньї й ін.).

Отже, ХІХ ст. висуває на перший план нові цінності, що властиві буржуазному індустріальному суспільству: почуття функціональності, індивідуалізм, успіх, модернізацію, що пов’язана з інтенсивним розвитком техніки.