1.2. Свято Великодня – головне свято весни.

1.2.1. Історія свята Великодня.

До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята і обряди, що у минулому регламентували всі сфери життя українського селянства - виробничу, громадську, сімейну. У річному коловороті хлібороб спостерігав певну закономірність, усвідомлення якої вело його до виділення періодів річного циклу, що повторювались. Виробничі календарні цикли утворювались із послідовних дат праці у полі й вдома і супроводжувались релігійними святами і обрядами, магічними діями, забобонними прикметами, повір'ями, звичаями, багато з яких походили від первісної віри в залежність людини від надприродних сил. Календарні звичаї і обряди українців, як і росіян і білорусів, формально узгоджувались з річним літургічним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята і пости. Проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар, який визначав життя землероба. Помітне розходження мала клерикальна і народна трактовка тих самих святкових дат.[14,8-9]

Громадський характер традиційної обрядовості чітко виявлявся у зв'язку з початком різних сільськогосподарських робіт. Жителі одного села нерідко спільно замовляли хресний хід і молебен у полі до початку оранки, сівби, на перший вигін худоби, перед початком жнив. Приводом для церковних відправ, які організовувались гуртом, служили також церемонії освячення громадських будівель, різні стихійні лиха. Спільні трапези (братчини, меди) члени сільської (церковної) общини організовували з нагоди храмових свят, які влаштовувались на честь святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.

Весною, коли після холодної і голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень - свято Воскpесіння Хpиста (Пасха). До цього дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче яйце магічними pізнобаpвними візеpунками.

Писанки та звичайні кpашанки (pізними кольоpами пофаpбовані яйця) - є неодмінною ознакою цього свята. Великдень, немов квітка, виpостає з дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали і воскpесали кожної поpи pоку, звідти ж іде звичай пекти паски і фаpбувати яйця.

Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається "Великий День". Одна з них записана була колись на Слобожанщині:"Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперешніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп`яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів..."

Величний, свiтлий день прийшов до нас iз Нового Завiту, а саме слово "Пасха" походить вiд назви старозаповiтного свята, яке вiдзначали iудеї в пам'ять про звiльнення вiд єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще iменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. За бiблiйним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранцi, i це воскресiння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний вiдвалив камiнь вiд дверей Гробу Господнього. На свiтанку жiнки - мироносицi Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонiя прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тiло Iсуса, але побачили вiдвалений камiнь i порожнiй гроб, i тодi схвильованим жiнкам з'явився ангел i сповiстив про Воскресiння Господнє. На урочистому богослужiннi в цей день велично лунає: «ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ I СУЩИМ ВО ГРОБI ЖИВОТ ДАРУВАВ...»[14,39-41]

Що ж то за свято — Великдень? Сьогодні воно має й іншу назву — Пасха. З'явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф.

Це є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і "плуг упав з неба"! А було так... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур:

— Се моє!

Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.

— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба. Святий День.

Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні - з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.

Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на пасху завжди фарбують яйця - "крашанки".

Християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів. Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями землеробів була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.

До Великодня вiруючi готуються сiм тижнiв Великого Посту - одного з найсуворiших постiв. Цi тижнi називалися седмицями, упродовж яких царськi ворота, пiвнiчнi та пiвденнi ворота в алтарi не зачиняються на вiдзнаку того, що Син Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.

Свiтле свято Воскресiння супроводжувалось урочистими обрядами, до яких готувались протягом цiлого тижня: прибирали, бiлили оселi, пекли паски або бабки фарбували крашанки, а молодь розписувала писанки.

Паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна на яєчних жовтках i кожна господиня дотримувалась всiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли спецiальну молитву. В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Крашанки дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, який символiзував кров Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що в свяченому яйцi мiститься 40 милостей i Дух Святий. Шкаралупу з першого посвяченого яйця несли до рiчки й кидали у воду, "щоб допливла до рахманiв i сповiстила, коли Великдень".

Починають розписувати писанки з початком Великого посту. Для цього треба мати спецiальний писачок - бляшану трубочку з отвором на кiнцi, розтоплений вiск, свiчку та анiлiновi фарби. Яйце має бути вимите, гладеньке, бiле, без цяточок i плям. Його трохи нагрiвають, щоб вiск добре чiплявся. До писальця закладають вiск i нагрiвають над свiчкою, i тодi легенько водять те писальце по бiлому чистому яйцю.[23,43]

Легенда розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христову науку, зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому в дар червону крашанку зi словами: "Христос воскрес!" - i вже тодi почала свою проповiдь. За її прикладом пiшли iншi християни й почали в день святої Пасхи обдаровувати один одного крашанками й писанками. Всi обрядовi Великоднi страви освячували в церквi пiсля Всеношної служби, найурочистiший момент наставав опiвночi, коли священник сповiщав, що Христос воскрес, а всi присутнi з трепетом вiдповiдали: "Воїстину воскрес!" Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм починали освячувати обрядовi пасхальнi страви - крашанки, ковбаси, сало тощо - i христосувати одне одного. Пiсля церковної вiдправи розходилися по домiвках i починали розговлятися. Дiвчата вмивалися водою, в яку занурювали крашанки, щоб бути завжди рум'яними. Iснувало повiр'я, що Великодньої ночi не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цiєї ночi молодь розводила багаття iз сухого дерева, яке було прообразом того, бiля якого грiлась варта, оберiгаючи розiп'ятого Iсуса Христа.

На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом з нею беруть яйця, сало, печене порося з хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний хрестик і голку. Поздоровляти зі святами й христуватися починають вже після Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються й обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями "воно має велику силу". Потім вдома всі сідають за великий стіл і розговляються. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися з померлими й кладуть на гробки крашанки.

На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть з ворогами.

Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — “бо в сухому дереві нечиста сила ховається”. На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — “щоб було чим розпалити вогнище”. На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев’яну річ, але не в жида, а в попа — “бо то святий вогонь”. Що ж до самого вогню, то є таке народне пояснення: “Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути”. Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв’язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на Чистий четвер. Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — “щоб нечиста сила не приснилась”. Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч — “бо янголи над селом літають”. На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала — “бо гріх проклинати своїх дітей”. Якщо в ніч під Великдень на могилі з’явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість залишається вдома аж до “благовіста”. В кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись. На Київщині існує повір’я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби “горять”. На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають “Христос Воскрес”, бо тоді “земля розкривається, і скарби виходять на поверхню”.[12,141-143]