Міністерство науки і освіти України
Харківського національного педагогічного університету
ім. Г. С. Сковороди
Кафедра загальної педагогіки
Формування особистості в процесі спілкування
Курсова робота з загальної педагогіки Студентки III курсу 341групи заочного відділення Кіян Наталії Євгенівни Науковий керівник
Харків
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ ПРО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ
Характеристика поняття спілкування
Розвиток спілкування у дітей
Розвиток особистості як педагогічна проблема
РОЗДІЛ II ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦИФІКИ ВИЯВУ КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Методи організації дослідження комунікативних навичок
Аналіз отриманих результатів діагностики
Практичні рекомендації щодо розвитку комунікативних навичок
Висновки до II розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
Вступ
Вчені вже давно прийшли до висновку, що індивідуальні пізнавальні процеси не можна розглядати ізольовано, поза контекстом взаємодії пізнає людини з іншими людьми.
Тільки народжена дитина потрапляє не в природне середовище, а взаємодіє з мамою. Спілкування з батьками опосередковує всі контакти дитини. Можна сказати, що «нормальними умовами» прояв і розвиток наших здібностей є спілкування і спільна діяльність з іншими людьми. А автономне пізнання: ізольована індивідуальна діяльність - похідні і вторинні. Численні експериментальні роботи, проведені вітчизняними і зарубіжними дослідниками, що на інтелектуальний розвиток дітей надає вплив спілкування з тим батьком, який емоційно значущий для дитини, до якому він емоційно прив'язаний, з яким він активно шукає спілкування. Цей дитина краще засвоює знання, які батьки емоційно підтримують, приймають, при помірному контролі за його поведінкою.
Актуальність теми: Формування особистості в процесі спілкування відіграє дуже важливу роль у подальшій життєдіяльності людини. Розвиток особистості як процес «соціалізації індивіда" здійснюється в певних соціальних умовах сім'ї, найближчого оточення, в певних соціально політичних, економічних умовах регіону, країни, національних традиціях того народу, представником якого він є. Це макроситуації особистісного розвитку. У той же час на кожній фазі життєвого шляху складаються певні соціальні ситуації розвитку як своєрідне ставлення дитини до навколишнього його соціальної действітельності.Поетому ми вважаємо дуже важливим для вивчення таку тему, як «Формування особистості в процесі спілкування».
Об'єкт дослідження:
Спілкування, як одна з самих найважливіших фаз формування особистості молодшого школяра, як цілісний процес.
Предмет дослідження:
Розвиток і формування особистості молодшого школяра в процесі спілкування.
Мета нашого дослідження: Вивчити вплив спілкування на формування особистості.
Завдання дослідження:
1. Вивчити наявну з даної теми літературу.
2. Характеристика поняття спілкування;
3. Дослідження розвитку спілкування у дітей;
4. Розглянути фактори соціалізації і формування особистості
Методи дослідження:
1. теоретичний аналіз літератури,
2. спостереження,
3. педагогічний експеримент,
4. анкетування,
5. бесіда.
Гіпотеза:
Спілкування - основна умова розвитку особистості.
Теоретична значимість роботи:
У роботі проаналізовано, узагальнено, систематизовано знайдений теоретичний і практичний матеріал з даної проблеми, а також показано, як через клуби спілкування, техніки гри створити дитині умови для повноцінного спілкування. Як реально здійснюється вплив спілкування на формування і розвиток особистості, до яких конкретно позитивним чи негативним для становлення особистості наслідків воно призводить, які виховні можливості спілкування як умови дійсно повноцінного розвитку особистості.
Практична значимість:
Дана робота може становити інтерес для вчителів початкових класів, для людей, що цікавляться теоретичної стороною даної проблеми, а так само для батьків молодшого шкільного віку, вихователів дошкільних установ і взагалі для всіх хто працює з дітьми.
РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ПРО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ
1.1 Характеристика поняття спілкування
Однією з найважливіших форм взаємодії людей є спілкування –взаємодія двох або більше людей, що складається в обміні інформацією пізнавального або афективно-оціночного характеру.
Спілкування - це зв'язок між людьми, в результаті якої відбувається вплив однієї людини на іншу. У спілкуванні реалізується потреба в іншому людині. За допомогою спілкування люди організовують різні види практичної та теоретичної діяльності, обмінюються інформацією, виробляють доцільну програму дій, взаємно впливають один на одного. У процесі спілкування формуються, проявляються і реалізуються міжособистісні взаємини.
Проблема відносин має велике методологічне значення, вона в значною мірою висвітлена в роботах В. І. Мясищева(11). У відносини вступають не тільки окремі індивіди, а й цілі групи, і, таким чином, людина виявляється суб'єктом численних і різноманітних відносин.
Спілкування грає, величезне значення в розвитку особистості. Поза спілкування неможливе формування особистості. Саме в процесі спілкування засвоюється досвід, накопичуються знання, формуються практичні вміння і навички, виробляються погляди і переконання. Тільки в ньому формуються духовні потреби, морально-політичні та естетичні почуття, складається характер.
Спілкування має величезне значення у розвитку не тільки окремої особистості, а й суспільства в цілому. У процесі спілкування складаються і реалізуються як особисті, так і суспільні відносини.
Розвиток людського суспільства і спілкування людей - складний діалектичний
процес. Можливості спілкування розширюються разом з розвитком суспільства. У той водночас сам розвиток певного суспільства залежить від контактів, від спілкування з іншими людьми і громадами.
Б. Ф. Ломов виділяє 3 функції спілкування(10):
• Інформаційно-комунікативна;
• регуляторно-комунікативна;
• Аффективно-комунікативна.
Кожна особистість виконує безліч функцій: службові (напр., підлеглий, начальник, педагог, учень і т.д.), сімейні (мати, батько, сестра, брат і т.д.), що й обумовлює різні види спілкування.
Спілкування, обумовлене соціальними функціями, регламентоване як по змістом, так і за формою називається формальним. Неформальне спілкування наповнене суб'єктивним особистісним сенсом, обумовлено тими особистісними відносинами, які встановилися між партнерами. Вищі форми неформального спілкування - любов і дружба.
Залежно від того, наскільки яскраво проявляються відносини, розрізняють наступні види спілкування:
• Соціально орієнтоване,
при якому, суспільні відносини виражені найбільш яскраво
(Лекція, доповідь і т.д.);
• Групове предметно орієнтоване спілкування,
При якому чітко позначені відносини, зумовлені спільної
діяльністю. Це спілкування в процесі праці, навчання тощо;
• Особистісно орієнтоване спілкування,
Тобто спілкування однієї людини з іншим.
Отже, спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. Спілкування включає в себе обмін інформацією між учасниками, який може бути охарактеризований в як комунікативної сторони спілкування. Друга сторона спілкування - взаємодія спілкуються - обмін в процесі мови не тільки словаміб а й діями, вчинками. І, нарешті, третя сторона спілкування, припускає сприйняття спілкуються один одного. Таким чином, в єдиному процесі спілкування зазвичай виділяють три сторони:
- Комунікативну (передача інформації);
- Інтерактивну (взаємодія);
- Перцептивну (взаімопрінятіе).
Ця у єдності цих трьох сторін спілкування виступає як спосіб організації спільної діяльності і взаємин включених до неї людей.
Розвиток спілкування у дітей
Розвиток спілкування - зміна якісно-своєрідних цілісних утворень, що представляють собою певний генетичний рівень комунікативної діяльності і званих Лисиной М.И, формами спілкування(8).
Кожна форма спілкування характеризується за низкою параметрів, з яких головними є дата виникнення, зміст комунікативної потреби, провідні мотиви, основні операції та місце спілкування в системі загальної життєдіяльності дитини.
У перші 7 років життя Лісіна М.І. виділяє 4 форми спілкування:
- Ситуативно-особистісну;
- Ситуативно-ділову;
- Внеситуативно-пізнавальну;
- Внеситуативно-особистісну.
Знання вікових форм спілкування корисно для аналізу індивідуальної комунікативної діяльності і для організації корекційної роботи з дітьми, що мають відхилення у розвитку соціальної поведінки.
Розвиток спілкування дітей з дорослими здійснюється як окремий випадок взаємодії форми та змісту: збагачення змісту діяльності дітей та їх взаємовідносин з оточуючими призводить до зміни застарілих форм спілкування новими, а останні дають простір для подальшого психічного прогресу дитини.
Найважливіше значення у виникненні та розвитку у дітей спілкування мають впливу дорослого, що випереджає ініціатива якого постійно «підтягує» діяльність дитини на новий, більш високий рівень за механізмом «зони найближчого розвитку».
Организуемая дорослим практика взаємодії з дітьми сприяє збагаченню і перетворенню їх соціальних потреб. Без постійної підтримки дорослого, особливо в перші місяці і роки життя, розвиток спілкування дітей з оточуючими сповільнюється або навіть припиняється. Але активне втручання дорослого здатне у відносно короткий термін викликати сприятливі зрушення в спілкуванні дітей навіть старшого дошкільного віку, виправити дефекти і відхилення в їх комунікативної діяльності.
Спілкування, як і всяка інша діяльність, завершується певним результатом. Результат спілкування можна розглядати як його продукт.
Спілкування призводить до створення численних і різноманітних продуктів. Серед них важливе місце займають взаємовідносини та образ самого себе.
Характер спілкування обумовлює особливості взаємин людей. Але й взаємини, раз виникнувши, в свою чергу впливають на процеси спілкування.
Взаємовідносини людей носять виборчий характер. Вибірковість у відносинах визначається потребами людини. Виборчі взаємини між людьми у високому ступені залежать від комунікативної потреби.
Партнер, який дозволяє дитині задовольнити потребу у спілкуванні на досягнутому дітьми рівні розвитку, викликає у нього симпатію і розташування. Чим більше спілкування з партнером відповідає конкретним змістом потреби дитини (в увазі, повазі, співпереживанні), тим більше той його любить.
Залежність взаємин від змісту потреби в спілкуванні виявляється як у спілкуванні дітей з дорослими, так і в спілкуванні їх між собою. У фундаменті добрих відносин у спілкуванні з обома партнерами лежить задоволення потреби дитини в доброзичливій увазі оточуючих людей; вона «опредмечивается» в особистісний комунікативних мотивах.
Образ самого себе виникає у дитини в ході різних видів життєвої практики: досвіду індивідуальної (одиночної) діяльності і досвіду спілкування. Функціонування організму («життя тіла») створює елементарну основу для самовідчуття дитини. Вирішальне значення в якості джерела і фактора розвитку у дітей уявлення про себе і ставлення до себе має предметна діяльність, активно перетворююча навколишній світ і має соціально-історичний характер. Завантаження серед інших видів такої діяльності викликає особливо гостру потребу в самопізнанні і створює найкращі умови для його протікання.
Розвиток особистості як педагогічна проблема
Однією з найскладніших і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості та її розвитку в спеціально організованих умовах. Вона розглядається різними науками: віковий фізіологією і анатомією, соціологією, дитячої та педагогічної психологією та ін Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для гармонійного розвитку особистості в процесі навчання і виховання(9).
Особистість - продукт суспільного життя, нов той же час є живим організмом. Відносини соціального і біологічного в формуванні та поведінці особистості надзвичайно складні і роблять неоднаковий вплив на неї в різних ситуаціях і видах спілкування з іншими людьми. Надмірна ввічливість, наприклад, може межувати з підлабузництвом, послух - бути показником пасивного виконання вимог, байдужості, а непосидючість - свідчити про жвавості інтересу, швидкості перемикання уваги та ін
Розвиток особистості як складової природи і суспільства є постійний процес руху, що характеризується суперечностями:
• протиріччя між новими потребами, породжуваними діяльністю, і можливостями їх задоволення;
• протиріччя між збільшеними фізичними та духовними можливостями дитини і старими, раніше сформованими формами взаємовідносин та видами діяльності;
• протиріччя між зростаючими вимогами з боку суспільства, групи дорослих і наявним рівнем розвитку особистості (В. А. Крутецький)(7).
Дозвіл суперечностей відбувається через формування вищих рівнів діяльності. У результаті дитина переходить на вищий щабель свого розвитку. Потреба задовольняється - суперечність знімається. Але задоволена потреба породжує нову потребу, більш високого порядку.
У процесі навчання і виховання загальні суперечності конкретизуються, набуваючи більш яскраві форми. Але проявляються також протиріччя, пов'язані з умовами розвитку суспільства, і суперечності, що виникають як наслідок недоліків виховної роботи.
РОЗДІЛ II. ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦИФІКИ ВИЯВУ КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ ШКОЛЯРІВ