т4

Тема № 4: “ Психолого - педагогічні основи формування військового колективу. ”

Перше навчальне питання: “ Поняття про групу, колектив. Сутність та соціально – психологічна структура військового колективу. ”

Викладач дає визначення та загальну характеристику таких понять як група (їх класифікацію), колектив, його головні ознаки. Після цього розглядається такий різновид колективу як військовий колектив. Студентам пояснюються особливості військового колективу та його стадії розвитку з наведенням прикладів викладачем .

У ході пояснення керівник звертає увагу тих, хто навчаються на наявність певної соціально - психологічної структури військового колективу та дає під запис його елементи.

У сумісній діяльності, в процесі суспільного виробництва і відтворення матеріальних та духовних благ, а також самого життя люди вступають у соціальні зв’язки і об’єднуються у соціальні спільності – групи.

Групою прийнято називати те чи інше об’єднання людей.

Групи розрізняють у залежності від:

а) близькості та глибини відносин, що складаються – первинні (контактні; макрогрупи і мікрогрупи;)

б) принципів та способів створення – офіційні і неофіційні; реальні і умовні;

в) ознак відношення особистості до норм – референтні.

Первинна група – це відносно стійке, невелике за складом, пов’язане загальною метою об’єднання людей, в якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Всі, хто входить в неї, знають один одного особисто. Розмір первинної групи не може бути менш двох людей, але не більше 30-40 людей. Такі об’єднання, як сім’я, виробнича бригада, екіпаж космічного корабля, танка, взвод, можливо розглядати як первинні групи.

Офіційна група створюється на основі штатного розкладу, статуту або інших офіційних документів.Наприклад, шкільний клас, штат співробітників ВНЗ, військовий підрозділ – це офіційні групи, які створюються за вимогами відповідних документів.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації – симпатії, близькості поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей.

Реальна група – фактично існуюче об’єднання людей з реальними зв’язками і взаємовідносинами його членів, з метою і завданнями. Вона може існувати короткочасно або тривало, бути чисельно великою або невеликою.

Спільність людей, що складена номінально, називається умовною групою. Наприклад, спортивні журналісти вирішили створити команду з найкращих футболістів світу. Вони відбирають команду із зірок першої величини і об’єднують їх у списку. Гравці ніколи не зберуться разом, і команда ніколи не буде виступати на змаганнях. Але вона складена і умовно існує.

Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або уявна група, погляди, норми якої служать зразком для особистості.

А що ж таке колектив? Слово “колектив” у перекладі з латинської означає “збирати разом”, “з’єднувати”. Проте колектив – це не просте, механічне з’єднання людей.

Колектив – це організована група людей, яка є частиною суспільства, об’єднана загальною метою, сумісною соціальною корисною діяльністю.

Оскільки колектив – це група людей, йому притаманні ознаки групи. Однак колектив має властивості, яких немає у групі. Тому можливо вважати, що кожен колектив – це група, але не кожна група – колектив. Офіційна або неофіційна група може стати колективом, якщо придбає його ознаки.

Головними ознаками колективу є:

▫ єдність мети і волі колективу, які є соціально-корисні;

▫ соціально-моральна спільність;

▫ співробітництво і взаємодопомога;

▫ керівництво в управлінні колективом;

▫ демократизм і гуманізм у взаєминах людей;

▫ дисципліна, в основі якої лежить усвідомленість обов’язку і почуття відповідальності перед колективом.

У залежності від мети і характеру діяльності колективи можуть бути трудовими, шкільними, спортивними, навчальними, військовими тощо.

У відношенні до особистості і у залежності від організаційної структури колективи підрозділяються на елементарні, первинні і основні.

Елементарним колективом називається група людей, які об’єднанні в єдине соціальне ціле на основі найбільш головних ознак колективу. До елементарних колективів можливо віднести бригаду, ланку, взвод.

Первинним колективом називається такий колектив, в якому окремі його члени діють у постійному діловому, дружньому, побутовому об’єднанні. Первинний колектив – це шкільний клас, виробничий цех, рота тощо.

Основний колектив пов’язує людей не стільки у дружньому та побутовому відношенні, скільки у діловому і професійному. Основним колективом є школа, завод, військова частина (бригада, полк, окремий батальйон тощо).

Військовий колектив – високоорганізована група озброєних людей, які об’єднані на основі загального військового обов’язку для сумісного рішення завдань, оволодіння військовою справою, підтримання бойової готовності і ведення збройної боротьби з ворогом за інтересів Батьківщини.

Військовий колектив бригади (полку) створює систему первинних (батальйон, рота) і елементарних (взвод, відділення) колективів. В кожному колективі існують формальні мікрогрупи (команди, екіпажі, зміни, варти, бойові обслуги) і неформальні, що стихійно створені (земляки, друзі, любителі музики, шахів, футболу і т.п.).

Військовий колектив має свої особливості:

 соціальна рівність солдатів і офіцерів, їх соціальна захищеність, загальнолюдська мораль, національна рівноправність;

 особлива мета діяльності – збройний захист Батьківщини;

 об’єднання за родом колективної діяльності, що пов’язана з подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням зброї та бойової техніки;

 виняткова чіткість і статутна визначеність його організації;

 в бою колектив виконує завдання силою зброї і бойової техніки, застосовуючи до агресора насильство;

 відносна стабільність, тривалість і безперервність перебування особистості у колективі;

 різнорідність складу (різні професії, постійний і перемінний склад тощо);

 відокремленість і своєрідність побуту солдат і офіцерів.

Військовий колектив у своєму розвитку проходить певні стадії, що визначають той чи інший характер управлінського впливу.

Військова психологія виділяє три основні стадії розвитку військового колективу, а саме:

1. Номінальний колектив (формальне об’єднання людей).

2. Колектив, який формується (свідоме об’єднання людей).

3. Згуртований колектив (об’єднання однодумців).

Перша, початкова стадія розвитку військового колективу характеризується тим, що більшість воїнів свідомо відносяться до служби і дисципліни, чітко уявляють свої обов'язки і мету діяльності, орієнтуються на єдину систему духовних цінностей.

На другій стадії розвитку військового колективу в основному завершується процес взаємного вивчення, встановлюються товариські взаємовідносини між воїнами.

Третя стадія розвитку військового колективу може бути названа стадією соціальної і бойової зрілості. Колектив досягає єдності волі і дій, знань і переконань, інтересів і ціннісних орієнтації.

Соціально-психологічна структура військового колективу.

Специфіка військового колективу конкретизує організаторську діяльність ко- мандира-єдиноначальника щодо розвитку і зміцнення його соціально-психо- логічної структури. Офіційна структура військового колективу визначається штатно-посадовим розкладом і визначає взаємовідносини між командирами і підлеглими, різними за посадами військовослужбовцями. Ці стосунки здійсню-ються на основі Статутів, наказів, інструкцій та інших регламентуючих доку-ментів.

Соціально-психологічна структура військового колективу включає:

1. Міжособистісні взаємовідносини.

2. Колективну (громадську) думку.

3. Колективний настрій.

4. Колективні традиції.

Взаємовідносини, думка, настрої і традиції колективу визначають рівень психологічної структури колективу, його соціально-психологічну атмосферу, згуртування і бойову готовність.

Отже, загальні закономірності розвитку військового колективу повинні враховуватися командирами і конкретизуватися в залежності від сформованих умов його діяльності. Що ж стосується стилю керівництва, то він повинний бути динамічним і гнучким, що забезпечує розвиток всіх елементів структури колективу: колективної думки і настрою, дисципліни і традицій, взаємин і згуртованості.

Друге навчальне питання: "Характеристика елементів соціально – психологічної структури військового колективу."

Керівник заняття пояснює елементи соціально-психологічної структури військового колективу – міжособистісні взаємовідносини, колективна думка, колективний настрій та колективні традиції. Пояснюються методи вивчення колективної думки з демонстрацією слайда (зразок анкети ).

Особлива увага звертається на бойові традиції у військових колективах., що збуджують воїнів зразково і з гідністю виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною та наводить їх приклади.

Міжособистісні взаємовідносини – це різні форми і види спілкування особистостей у колективі в процесі їх сумісного життя і діяльності.

Службові (статутні) відносини проявляються в процесі взаємодії військо -вослужбовців під час рішення навчальних, господарчих і бойових завдань.

Службові взаємовідносини можна розглядати “за вертикаллю” (взаємовідносини начальників і підлеглих, тобто взаємини управління і підпорядкування); “за горизонталлю” (взаємовідносини військовослужбовців, рівних за службовим станом і військовому званню) і “за діагоналлю” (взаємовідносини особового складу одного підрозділу з військовослужбовцями іншого підрозділу).

Під час взаємовідносин у колективі формуються мікро групи різноманітної спря мованості, а також виявляється феномен лідерства (на чолі кожної мікрогрупи становиться певний лідер).Взаємовідносини також характеризуються низкою соціально-психологічних явищ: цінностями, установками, симпатіями, антипатіями та ін.

Колективна (громадська) думка – це сукупне оціночне судження, яке висловлює ставлення колективу до різних подій і явищ в житті суспільства, Збройних Сил, підрозділу, поведінки, вчинків, діяльності кожної людини в ньому.

Для вивчення психологічних особливостей військового колективу, колективної думки командир підрозділу як правило характеризується методами спостереження, опитування, аналізу результатів групової діяльності.

Метод спостереження дозволяє командиру отримати найбільш оперативну інформацію. При цьому він систематично вивчає групову діяльність військовослужбовців з метою виявлення та аналізу фактів, які характеризують військовий колектив (форми, частоту і зміст міжособистісних стосунків; розподіл “ролей” серед військовослужбовців; формування колективних норм поведінки, відношень, думок та настроїв; канали розповсюдження офіційної і неофіційної інформації; наявність традицій, ритуалів тощо.)

Опитування дозволяє отримати інформацію про військовий колектив від військовослужбовців шляхом постановки перед кожним з них певних запитань (інтерв’ю) або шляхом опосередкованої соціально-психологічної взаємодії (зразок анкети).

Аналіз результатів групової діяльності (підсумки виконання навчально-бойових та інших задач, стан військової дисципліни тощо) дає можливість командиру по конкретним результатам в різні періоди життєдіяльності військового колективу характеризувати його та зміни, які в ньому проходять.

Колективні настрої – це сумісні переживання тих чи інших подій, фактів, а також схожі емоційні стани, що оволоділи на деякий час усім колективом (або його частиною) і впливають на його життя і діяльність. Настрої – найбільш рухомий елемент психології. Виникаючи у одних людей, вони можуть швидко розповсюджуватися на інших. Колективні настрої хоча й складаються з настроїв окремих людей, але не виявляють собою простої механічної суми індивідуальних настроїв.

Причини колективних настроїв:

1.Об’єктивні: характер взаємовідносин, рівень згуртованості колективу; умови діяльності колективу; результати діяльності військовослужбовців; стиль керівництва колективом.

2.Суб’єктивні: характер поточних почуттів і емоцій; переконання, погляди, оцінки подій; відношення до дійсності; індивідуальні особливості особистості (темперамент, схильності до занепокоєння, характер претензій, здібності тощо).

Колективний настрій має заразливість, велику імпульсивну силу і динамічність. Він мобілізує або стримує колективну свідомість, визначає характер колективної думки і міжособистісних відносин, впливає на стиль керівництва колективом. Настрій колективу або групи можливо оцінювати за двома протилежними характеристиками: позитивною і негативною.

Позитивний настрій (“мажор”) містить у собі такі емоції і почуття, як задоволеність, бадьорість, наснага, оптимізм, радість, почуття професійної гордості, почуття прекрасного, любові до Батьківщини, щастя.

Негативний настрій (“мінор”) характеризується незадоволеністю, невпевненістю, песимізмом, зневірою, нудьгою, депресією, злістю, розпачем, дратівливістю, гнівом, страхом, панікою. Найчастіше негативний настрій виникає в результаті небезпечних ситуацій, стресів і потрясінь.

Аналіз колективного настрою командир може провести методом спостереження за реакціями, висловленнями, емоційними проявами воїнів. Для більш конкретної і наочної оцінки колективного або групового настрою командир може використовувати методику емоційно-символічної аналогії, в основі якої лежать специфічні зв'язки кольору, словесних символів з емоційними станами людини. Кожен колір певним чином впливає на самопочуття людини і навіть змінює її фізіологічні параметри (пульс, частота биття серця, кров'яний тиск та ін.). Але кожна людина реагує на колір по-своєму, вона вибирає приємні для неї колірні відтінки, що викликають почуття комфорту, і відкидає ті, які для неї неприємні. Фахівці вважають, що червоний колір означає дуже радісний, захоплений настрій; жовтий – гарний, рівний настрій; зелений – спокійний, урівноважений; білий – невизначений, нейтральний; голубий – незадовільний, злегка знижений; синій – смутний, подавлений; фіолетовий – поганий, тривожний; чорний колір – дуже поганий настрій, повну депресію.

Як оцінити динаміку колективного настрою у військовому колективі?

Дослідження показали, що у більшості випадків денний і вечірній настрій визначався сформованим настроєм у ранкові години: чим вище настрій ранком, тим вище він вдень і ввечері. Гарний настрій командира, бадьорість і добрий жарт емоційно стимулюють підлеглих, але якщо командир з ранку чимось незадоволений, голосно розпікає воїнів, стращає і карає усіх, хто потрапляє під «гарячу» руку, то настрій у колективі відразу знижується.

Командиру потрібно вчитися володіти своїми емоціями, знати прийоми усунення як особистого роздратування, так і способи, за допомогою яких він може підняти настрій колективу. Особистий приклад бадьорості й оптимізму швидко передається підлеглим, активізує ратну працю. Негативні емоційні зрушення військовий колектив випробує і тоді, коли, наприклад, відбувається ротація одних воїнів іншими.

Бойовий настрій військового колективу багато в чому визначається вищими почуттями, що формуються в процесі морально-психологічної підготовки. Гнів, лють і ненависть до ворога, виховані в межах, що не порушують здатність раціонально мислити і діяти в бойових умовах, сприяють перемозі.

Таким чином, колективний настрій, керований командиром, є стимулом для виховання безстрашності, організованості та дисциплінованості.

Колективні традиції – це норми і правила життя, поведінки воїнів, їх ставлення до військової діяльності, які виступають у вигляді соціально-психологічних регуляторів і передаються з покоління в покоління.

Становлення і розвиток колективу багато в чому визначаються характером і дієвістю традицій. Слово “традиція” у перекладі з латинського означає «передача». Воїни передають один одному бойовий досвід, свою пам'ять про ветеранів, моральні цінності, добрі вчинки, прояви героїзму, відваги, мужності і т.п. Такі традиції стають стійкими формами колективної поведінки воїнів, якщо існують певні умови. Передові, емоційно привабливі традиції стимулюють розвиток колективу, сприяють підвищенню свідомості і дисциплінованості особового складу, зміцненню бойової готовності підрозділу. І навпаки, втрата традицій, їхнє забуття унеможливлюють розвиток колективу, точно так само, як утрата пам'яті стає перешкодою для розвитку особистості.

Умовно традиції можна розрізняти за ознаками:

- за змістом: бойові, трудові, службові, побутові, спортивні тощо;

- за сферою прояву: ідейно-моральні, правові, художні, релігійні тощо;

- за належністю до різних спільностей людей: загальнолюдські, національні, територіальні, професійні, вікові, внутрішньоколективні (групові), змішані.

Провідними серед усіх традицій армії в цілому, а також кожного військового колективу є традиції бойові.

Бойові традиції – це історично складені правила і звичаї, що збуджують воїнів зразково і з гідністю виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Найбільш міцними традиціями є, вірність Військовій Присязі, Бойовому Прапору і своєму військовому обов’язку, постійна готовність захистити командира і надати допомогу товаришу, героїзм, любов до свого роду військ, бойової спеціальності, своєї частині, гордість за бойові заслуги, успіхи частини, підрозділу і належність до них.

Службові традиції включають: бездоганне, пильне несення бойового чергування; підтримка бойової техніки і зброї в боєздатному стані; удосконалювання боєздатності і психологічної готовності особового складу до сучасної війни; боротьбу за підвищення бойової кваліфікації, за високу дисципліну і зразковий порядок у місці розташування підрозділу.

Під час аналізу колективних традицій варто розрізняти їх за тривалістю існування. Є традиції довгострокові і короткочасні.

Довгострокові традиції не допускають новаторства, вони передаються від командира до командира, від призову до призову без особливих змін. Такі, наприклад, традиційні методи переконання або традиційні ритуали урочистих подій. Короткочасні традиції – динамічні, легко змінюються, хоча при цьому їхнє ядро також може залишатися без змін. У цьому випадку традиції поповнюються новими формами і прийомами, вони змінюються стосовно до тієї чи іншої обстановки, тієї чи іншої категорії особового складу.

Зі службовими традиціями тісно зв'язані військові ритуали. Наприклад, ритуал віддання честі несе в собі велике морально-психологічне навантаження. Наповнений великим, шляхетним змістом, традиційний обмін військовим вітанням нагадує кожному військовослужбовцю про перебування в одному бойовому строю захисників Батьківщини. Підносячи долоню до головного убору, воїни підкреслюють взаємну повагу і готовність у будь-який момент допомогти один одному.

Виникнення негативних традицій обумовлюється насамперед недостатньою зрілістю колективної думки і неправильною реакцією командного складу на порядок дій, що утворився, і стосунки підлеглих. Дуже важливо вчасно попередити зародження негативної традиції, тому що урятуватися від неї, коли вона пустила корені, набагато важче.

Практика показує, що адміністративні міри і заборони не завжди усувають силу шкідливої традиції. А.С. Макаренко відзначав, що шкідливу традицію не можна знищити просто наказом, «вона повинна бути витиснута новою традицією, більш сильною і більш корисною. Така робота вимагає великого терпіння і глибокої думки».

Командиру потрібно з повагою відноситися до національних традицій, культури і мови підлеглих, формувати в колективі таку соціально-психологічну атмосферу, щоб кожен воїн почував себе, як удома.

Популяризуючи кращі традиції частини і підрозділу, командир полегшує статутну і соціальну регуляцію життя воїнів, сприяє організації повноцінного відпочинку, розвитку кращих морально-бойових якостей. Уважно аналізуючи елементи негативних звичок і нестатутних звичаїв , не допускає їхнього впровадження в традиції колективу.

Морально - психологічний стан військового колективу

Важливою складовою бойової готовності та боєздатності військ є високий моральний дух особового складу Збройних Сил України. Моральний дух — це духовна готовність і здатність військовослужбовців переносити випробовування війни; труднощі військової служби. Взаємопов'язаними сторонами морального духу особового складу є морально-психологічний потенціал і морально-психологічний стан.

Морально-психологічний стан - це діюча частина морально-психологічного потенціалу, наявні духовні сили військовослужбовців, ступінь їх мобілізованості на виконання конкретного бойового завдання, морально-психологічний фактор досягнення перемоги.

Морально-психологічний стан військового колективу — це стан психології військового колективу, стан психіки військовослужбовців, що його утворюють на даний час, в конкретних обставинах, який виявляється в бойовій (службовій) активності військовослужбовця їх готовності до бойових дій.

Морально-психологічний стан військовослужбовців — це соціальне обумовлене явище, що виникає як відображення у свідомості військовослужбовців політичних, ідеологічних, економічних, соціальних, службових (військових) і психологічних відносин, обумовлених тісною взаємодією двох важливих факторів: морального та психологічного. Цей стан відображає ступінь морально-психологічної готовності особового складу до реалізації цілей військової діяльності і вимог командування, а також морально-психологічної стійкості в умовах впливи дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Морально-психологічний стан військового колективу має певну структуру, де діє три групи елементів:

Перший — морально-політичний (мотиваційно-ціннісний) компонент - моральне уявлення про можливі бойові дії; їх характер, сутність.

Другий — психологічний компонент — це загально-психологічні та індивідуально-психологічні елементи (патріотизм, бойові традиції, соціальні настрої, темперамент, готовність до самопожертви).

Третій — військово-професійний компонент:

Для вивчення та оцінки морально-психологічного стану слід визначити критерії його оцінки, а саме:

- ставлення військовослужбовців до виконання службових обов'язків;

- рівень морально-психологічної готовності військовослужбовців до ведення бойових дій щодо захисту інтересів України;

- ступінь інформованості особового спаду, розуміння ним цілей і задач Збройних Сил України;

- згуртованість військових колективів, наявність викривлень дисциплінарної практики, соціальних, релігійних розбіжностей;

- авторитет та особиста взірцевість офіцерського складу;

- наявність та стійкість здорових військових традицій, їх вплив на уклад служби та життєдіяльність військового колективу;

- здатність командирів і начальників управляти навчально-виховним процесом;

- масштаб розповсюдження явищ, які знижують морально-бойові якості особового складу (наркоманія, пияцтво, нестатутні взаємовідносини, самовільне залишення частини та інші);

- ефективність роботи командного складу та органів виховної роботи щодо забезпечення статутних умов службової діяльності військовослужбовців:

- стан роботи з листами, скаргами і заявами військовослужбовців та членів їх сімей, своєчасне вирішення їх соціально-побутових проблем.

Керівництво морально – психологічним станом військового колективу - це комплекс цілеспрямованого впливу на формування соціально-психологічних явищ і процесів на різних структурних рівнях колективу з метою встановлення в ньому психологічної рівноваги, яка висвітлює здоровий морально-психологічний стан.

Згідно всіх керівних документів офіцер виховної роботи є ключовою фігурою у визначенні та підтриманні на належному рівні морально-психологічного стану військових колективів. Рівень МПС військового колективу є основним критерієм оцінки проводимої виховної роботи та морально-психологічного забезпечення в частині.

Таким чином, аналіз і керування колективною думкою і настроєм, вміння створювати в підрозділі єдність думок і почуттів, попереджати конфлікти й усувати емоційні протиріччя, формувати колективну вимогливість і дисципліну, розвивати прогресивні традиції, підтримувати високий рівень морально – психологічного стану підлеглих – це напрямки діяльності командира, що сприяють згуртуванню особового складу і підвищенню бойової готовності підрозділу, частини.

Третє навчальне питання: "Соціально - психологічний клімат колективу. Робота командира щодо подолання конфліктів та згуртування військового колективу. "

Викладач дає під запис визначення соціально-психологічного клімату колективу та загальну характеристику його різновидів з залученням окремих студентів до обговорення питання. Далі розглядаються методики визначення соціально-психологічного клімату колективу

Потім керівник заняття переходить до розгляду природи, сутності, структури та причин виникнення конфліктів в колективі, акцентується увага студентів на характерних ознаках конфліктних ситуацій у військових колективах.

Практична спрямованість попереднього питання в подальшому розглядається через призму діяльності командира щодо подолання конфліктів та згуртуванню військового колективу. Керівник заняття для засвоєння матеріалу наводить приклади зі своєї службової діяльності з цієї проблеми.

Стан колективу, що характеризується рівнем соціального сприйняття і мірою задоволеності його членів різними сторонами спілкування і взаємодії, прийнято називати соціально-психологічним кліматом.

Соціально-психологічний клімат має таку особливість, як неадекватність індивідуальних і групових психічних станів. Істотний вплив на соціально-психологічний клімат роблять управлінська діяльність командира, стиль керівництва, його особистісні якості. Найбільш сприятливий клімат установлюється тоді, коли методи керування позитивно сприймаються колективом. Якщо вимогливість керівника викликає групову незадоволеність через недисциплінованість окремих солдатів, процвітання кругової поруки, то

такий тип соціально-психологічного клімату називається відстаючим. Буває, що керування як би не встигає за розвитком колективу й особовий склад висуває підвищені вимоги до самого керівника, який не спроможний забезпечити статутний порядок і дисципліну. У цьому випадку соціальні психологи визначають клімат як перспективний.

При поганому керівництві і повній задоволеності ним з боку підлеглих соціально-психологічний клімат характеризується як незрілий, дуже несприятливий.

ВИВЧЕННЯ С/П КЛІМАТУ ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ: Експрес-методика "Клімат"

Експрес-методика "Клімат" призначена для вивчення соціально-психологічного клімату (атмосфери) у військовому ко¬лективі як якісної сторони внутрішньогрупових стосунків, що сприяє, або ж заважає ефективній спільній діяльності членів військового колективу. Вона є варіантом "Експрес-методики" О.С. Михайлюка та А.Ю. Шалито (Санкт-Петербурзький Університет), який адаптований до умов військової діяльності Є.М. Потапчуком (кафедра педагогіки та психології Національної Академії ПВ України).