All_in_one
.pdfЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З «ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»
1. Дисципліна "Історія України" як об’єкт вивчення, її основні
методологічні засади та джерельна база.
Історія України вивчає історичну діяльність українського народу, закономірності й особливості формування та розвитку суспільного життя на теренах України з найдавніших часів до наших днів. Предмет курсу історії України вивчення проблем зародження та розвитку українського етносу, його стосунків з іншими народами, боротьби українців з польськими, литовськими, австро-угорськими, російськими, монголо-турецько-татарськими завойовниками за своє національне та соціальне визволення, здобуття незалежності та створення власної держави, діяльності українських громадських і політичних організацій. Методологія історії – сукупність прийомів, принципів та методів, що застосовуються істориком при здійсненні наукового дослідження. Методологія зосереджена на прикладній роботі. Вона виступає критерієм виокремлення певного наукового напрямку, школи тощо.
Методологічні принципи
1.Принцип історизму. Він передбачає розгляд кожного явища з точки зору того, як явище
виникло, які етапи розвитку пройшло, коли припинило своє існування або дало поштовх для виникнення нового явища. Також вказаний принцип вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з конкретним досвідом історії, тобто у світлі подальших подій. Водночас він вимагає аналізувати історичні явища та процеси з позицій динаміки, вивчення взаємозв’язків між ними та їхньої взаємозумовленості.
2.Принцип об’єктивності вимагає, щоб людина вивчала всю суму фактів, давала правдиву неупереджену інформацію, а не перекручувала її заздалегідь під намічену схему.
Отже, історичний процес відбувається незалежно від волі і свідомості, мрій і теорій тих чи інших осіб.
3.Хронологічний принцип вимагає обов’язкового закріплення у пам’яті хронологічних дат. Дати – це вирішальна умова вивчення історії. Європейські народи мають два календарі: юліанський та григоріанський. Різниця між ними на сьогодні дорівнюється 13 дням.
Джерельна база Вона має два основних рівня:
!первісна, або початкова, джерельна база, що сформувалася паралельно з подіями чи невдовзі після них. Ця початкова база внаслідок певних явищ частково, а інколи й повністю, могла бути втраченою;
!реальна джерельна база — джерельний корпус або комплекс джерел, що зберігся до наших днів.
Реальна джерельна база ділиться на дві підгрупи:
!актуалізована джерельна база, тобто історіографічно засвоєна шляхом публікацій археографічного характеру, аналізу або цитування в наукових дослідженнях;
!потенційна джерельна база, що реально існує, але невідома історикам. Вона може бути виявленою, дослідженою і оприлюдненою.
Реальна база неухильно збагачується в результаті пошуку, виявлення існуючих, але ще не відомих і не залучених до наукового обігу джерел, поповнення за рахунок створення нових пам'яток, що відкладаються у процесі діяльності людей. Ідеться про величезний масив сучасної інформації, документообігу, періодичної преси, службового і приватного листування, кінофотофоновідеодокументів, мемуарів та спогадів, матеріалів конкретносоціологічних досліджень тощо.
Межі джерельної бази, її склад і характер завжди визначаються проблематикою і характером дослідження. Вона має хронологічні й географічні ознаки. Багату і різноманітну джерельну базу має історія українського народу, яка у хронологічному вимірі охоплює джерела з часів палеоліту і до наших днів, а в географічних межах включає як етнічні землі, на яких безпосередньо формувався український етнос, так і країни, в яких проживали чи проживають українці, в яких зберігаються документальні та інші пам'ятки з історії України. При цьому слід мати на увазі, що історія України це не лише історія українців, а й тих етнічних груп і народів, які мешкали або мешкають на її території. Це означає, що до джерельної бази історії України відноситься увесь комплекс історичних джерел, що містять будь-які відомості як про праукраїнців та українців, так і про етнічних поляків, євреїв, росіян, німців, кримських татар, греків, болгар, вірмен, караїмів, угорців, білорусів, молдаван, інших етнічних груп, які з найдавніших часів проживають на українських землях.
2.Дайте визначення поняття «історико-етнографічний регіон»,
охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-
етнографічних регіонів.
Історико-етнографічний регіон - етнотериторіальне утворення в рамках всього українського етносу, яке об’єднує певну спільність людей, що історично склалася, має спільні особливості культури, мови, звичаїв, усвідомлює як свою єдність, так і відмінність від інших подібних спільностей.
Етапи формування:
Перший охоплює VІ–Х ст. і пов’язаний із етноплемінними утвореннями. Якщо зіставити територію розселення східнослов’янських племен з історико-етнографічними регіонами, то можна побачити, що деякі з них певним чином співпадають. Так, територія Середньої Наддніпрянщини приблизно співпадає з територією розселення полян, Волинь – волинян, Полісся – деревлян і т. ін.
Другий етап відбувався у ХІ–ХІV ст. і пов’язаний з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля. Тривалість такої самостійності відбивалася на етнокультурних особливостях населення землі, сприяла поступовій трансформації землі як політично-територіального утворення в етнічну землю. Третій етап – ХV–ХІХ ст. –колонізація її окремих земель сусідніми державами, а також колонізація українцями «вільних» земель Півдня і Сходу.
3. Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.
Концепції походження українського народу
!Трипільсько-арійська
Згідно цієї концепції українці, як народ виникають ще за часів Трипілля 4-3 тис. до н. е. або давніх Аріїв – 2-1 тис. до н. е. Можна почути модифіковану версію, трипільці перейшли в арійців, або змішалися з останніми Слід зазначити, що культура Кукутені-Трипілля існувала крім території України, також на
території Молдови та Румунії, тож значить сучасні молдавани та румуни, також є нащадками трипільців. Крім того трипільці не були індоєвропейцями і мали відмінний від сучасних українців антропологічний тип (близький до сучасних вірмен).
Арійська проблематика є ще більш складною, до сьогодні вчені точно не можуть пояснити – хто взагалі такі арійці, з якими народами ми можемо їх ототожнювати. Проблема ще більше ускладнюється через сумний досвід Другої Світової війни.
!Азійська
Частково схожа з попередньою. За цією концепцією предками сучасних українців були народи вихідці з Азії – скіфи, сармати, гунни, хазари, печеніги, половці та ін. Азійські впливи на сучасну українську культури, а тим більше на давню дуже великі, і їх не можна відкидати, проте говорити, що половці чи інші азійські народи є предками українців не можна, тому що українці – це слов’яни.
!Ранньослов’янська
Найбільш переконлива. Згідно цієї концепції українці як етнос виникають в часи Раннього Середньовіччя – V – VIII ст. до появи першої української держави Київської Русі. Очевидно, українці – це слов’янський народ, тому вони не могли виникнути раніше. Ця концепція органічно вписується в європейську історію – формування сучасних європейських націй починається після падіння Римської імперї та в наступні століття.
Англійці, французи, поляки, чехи виникають ще до часів формування етнічних держав у 9-11
століттях, чому тоді українці повинні складати виняток, адже українські землі також знаходилися на культурній переферії Римської імперії.
!Києворуська
Згідно цієї концепції український етнос виникає за часів існування першої української держави – Київської Русі у ΙX - XΙΙ ст. Але виникає питання: спочатку виникає українська держава, а потім українці. Звичайно Київська Русь значно прискорила етнічний розвиток українців, але коріння слід шукати в серед давніх слов’ян.
!Пізньосередньовічна
Була популярною за часів Російської імперії та СРСР, дуже сильно заполітизована. Головним прибічником був М. Погодін, який стверджував, що найдавнішим населенням України були росіяни, які після монгольської навали втекли до межиріччя Оки та Волги, а на їх місце, з-за Карпат прийшли поляки, чехи, угорці, німці, змішання яких і було причиною винекнення українців.
В часи СРСР ця концепція існувала в дещо зміненому вигляді. В часи Київської Русі існував єдиний давньоруський народ, який після розпаду держави трансформувався в український, білоруський та російські етноси.
4. Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави
Антів.
Державний устрій Антської держави описали готський історик Іордан та візантійський Прокопій Кессарійський у своїх працях VII ст . н.е. Вони характеризують громадсько – політичний лад антів як демократію.
Однак це не була демократія грецького типу. Антське царство мало свою форму та структуру державного управління
Отже, влада в Антській державі належала талановитим полководцям або царям, яких називали рексами. Авторитет царів був визнаний усім народом . Антські царі мали при собі раду племінних старшин, а при розв’язанні найважливіших питань скликалися народні збори (віче) усіх антів .
5. Висвітліть основні підходи, які існують у сучасній історичній науці,
щодо проблеми етнічного походження Київської Русі.
Існує декілька теорій.
1. Норманська теорія (Г. Баєр та Г.Міллер, друга половина XVIII ст. в Російській Академії наук)
«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi».
2.Хозарська теорія поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.
3.Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.
4.Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). (В. Антонович, М.Грушевський) Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку
виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була
велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повість врем'яних літ», який розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кін V — поч.УІ ст.) та хроніка «Бертинські аннали».
Перші три концепції, хоч і мають під собою певну фактичну основу (варязьке походження багатьох руських князів, правління двох князів одночасно, різні варіанти походження слова «Русь» тощо), але ігнорують повністю ту обставину, що державність — це результат тривалого соціально-економічного і політичного розвитку, її не можна принести ззовні. Тому чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь
утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу
первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розвиток феодальних відносин, а також переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу.
6. Назвіть суспільно-політичні, економічні й геополітичні фактори, які
зумовили становлення давньоруської держави Київська Русь.
Причини що привели до утворення Руської держави :
1.Становлення державності у східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було
закономірним підсумком внутрішньої еволюції і попереднього розвитку їх суспільства.
2.Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні
утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу з’явились задовго до утворення центраплізованої Давньоруської держави.
3. Утворення і утвердження політичного, географічного, економічного і духовного центру земель – міста Києва на Дніпрі, ще в першій пол. 1 тис. н. е.
4.Процес християнізації Русі, сприйняття і поширення християнської віри об’єднувало племена і народи.
5.Зростання ролі військової дружини як фактора захисту території від ворога і ознаки концентрації влади у привілейованого стану.
6.Вплив зовнішнього фактора – варязького, візантійського, хозарського і т. д.
Таким чином, поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й попередніх століть.
До інших причин можна віднести:
1.Варто підкреслити, що вдосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту викликали кардинальні зміни у соціально-економічній сфері. В результаті поступово розпадаються патріархальні зв’язки, відбувається перехід до сусідської, територіальної общини, а далі – розклад родо-общинного ладу і формування елементів феодальної системи. Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються у феодально залежне населення, що створює умови для активного
державотворчого процесу.
Інтенсивний розвиток ремесла, відокремлення його від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII-X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та
розширення зовнішньої торгівлі, яка об’єднувала в ціле клаптики земель слов’янських сусідських територіальних общин.
2.В V-VIII ст. відбувається процес розселення (“виділення”) великих союзів слов’янських племен (поляни, дуліби, волиняни та інші) в певні етнокультурні спільності. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення – племінні князівства та їх федерації.
Отже, словянські союзи племен, Руська земля і стали тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла єдина централізована держава – Київська Русь в кінці 1Х ст.
7. Охарактеризуйте соціальну структуру і соціальні відносини в Київській
Русі.
Князь:
oВеликий князь (керує державою, приймає закони, вершить суд веде МП, збір данини, оборона, власник усієї землі)
o Удільний князь (переважно родичі ВК, очолювали окремі князівства)
Бояри – знатні феодали, нащадки знаті і верхівки дружинників князя. Разом з УК мали право володіти землею, повинні були брати участь у військових походах разом з синами, формували Держ.Адміністрацію
Духовенство:
!Чорне:
1.Київський митрополит – очолює церковну орг.. Русі
2.Єпископи – управління церковними округами
3.Настоятелі - релігійна і господарська діяльність храмів
4.Ченці – служили Богу
!Біле: Справляли службу в церквах, проте могли мати родину, на відміну від ЧД
Урядники:
o Посадники – Намісники князя на підлеглих землях, збір данини o Волостелі – управління Волостю чи маєтком князя
o Тіуни – Слуги бояр, заміщали Волостелів
o Палацові чини – окремі галузі управління (чиновники)
Дружинники:
o Воєводи – очолювали ополчення Русі (головний у війську)
oРядові Дружинники – військо князя (армія), яка була забезпечена і могла отримувати премію
Купці: торгівля, іноді входили до органів управління містами
Ремісники: ремесло
Селяни:
o Смерди – вільні селяни, утв. Сільські громади, яка володіла певними
територіями
o Рядовичі – селяни, що працюють у феодала за угодою
o Закупи – Смерди, що потрапили в залежність від феодала, взявши кредит o Холопи – повністю залежні селяни (ін.. – Кріпаки)
Челядь
Чернь
8. Охарактеризуйте етапи розвитку Київської Русі, її державну організацію.
3періоди:
-Перший період - відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст.
В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В
середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе.
Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольдпроводив активну зовнішню політику.
Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян. З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися.
Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.
- Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015
рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту.
Як бачимо, другий період історії Київської держави був добою піднесення ЇЇ політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут,
як правило, переважає внутрішній розвиток.
- Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.) характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі.
У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі.
Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами.
При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-
Волинське князівство.
За формою правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією, а за державним
устроєм - своєрідною федерацією князівств на чолі з київським князем.
Державний устрій – див. пит. №7
9. Висвітліть особливості розвитку освіти в Київській Русі.
За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого.
Причинами, які сприяли розповсюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були:
–про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада;
–навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською);
–з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов’янську мову);
–існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу;
–школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде;
–школа в Київській Русі була доступна для дівчат;
–давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м’який характер, ніж у західноєвропейських школах.
10.Охарактеризуйте процес упровадження християнства як державної
релігії та його вплив на подальший розвиток Київської Русі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була також княгиня Ольга.
Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами.
Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій.
!987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у
свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
!Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й
авторитет самого князя.
Як наслідок, На Русі поширювалась передова Візантійська культура, зокрема писемність, архітектура, мистецтво. Завдяки досить високому рівню свого розвитку Київська Русь могла творчо засвоювати зразки світової культури. Київська Русь в період князювання Володимира Великого стала однією з найбільших політично, економічно і культурно
розвинутих держав Середньовіччя.
Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни.
Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими
моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя.
11.Розкрийте зміст та проаналізуйте ефективність реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію Київської Русі.
1.реформа державного устрою Київської Русі. Йдеться про реорганізацію варязької дружини, котра ставала надійним щитом для відсічі кочівникам, але у мирний час була практично некерованою. Хитрістю і підкупом князь примусив варязьких ватажків служити йому. Крім грошей, продуктів і військової здобичі, дружинники за службу отримували від князя землю разом із її населенням. У результаті у професійних військових з'явилася матеріальна зацікавленість у сумлінній і відданій службі, дотриманні усталених норм поведінки. У такий спосіб у державі було покладено початок традиції наділяти землею за службу і під умову служби.
2. релігійна реформа, суть якої полягала у запровадженні "шестибожжя" - шести божеств, котрі уособлювали регіони держави і були їх покровителями. На Перуновому пагорбі поряд із Перуном постали ще п'ять кумирів (головних богів) за кількістю князівств: Новгородського, Смоленського, Полоцького, Дреговицького і Древлянського.
3.адміністративна реформа. Намагаючись покласти край сепаратизму місцевих князів, правитель держави ліквідував племінні княжіння, де влада правителів була практично безмежною. Територія країни поділялася на вісім волостей, що їх очолювали призначені великим князем волостелі. Відтоді держава почала набувати ознак централізованої
монархії.
4.військова реформа була спрямована передусім на створення загальнодержавної системи оборони. Можливість отримати від князя землю спонукала до професійної військової служби представників різних суспільних верств. Відтак було створено власну сильну професійну армію, яка за необхідності ставала ядром всенародного ополчення. Утримання армії не було обтяжливим для казни, оскільки воїни самі мали забезпечувати себе зброєю, військовими обладунками, бойовими кіньми тощо.
5.Релігійна реформа князя Володимира докорінно змінила ідеологію держави (988р.) Запровадження християнського віровчення зміцнювало авторитет і владу князя, вносило позитивний струмінь у розбудову державності. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні відносини між нею і Візантією, іншими державами.
6.Судова реформа стосувалася розмежування сфер компетенції духовних і світських судів, а також обмеження місцевої сеньйоральної юстиції. Зазнала невдачі спроба Володимира запровадити смертну кару в судовому порядку.
12.Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздрібненості
Київської Русі.
Політичну роздробленість спричинило кілька факторів:
1.великі простори держави та етнічна неоднорідність населення
2.зростання великого феодального землеволодіння
3.брак чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади
4.зміна торгівельної кон’юнктури, занепад торгівлі
5.постійні напади кочовиків печенігів, половців, татар.
Історики не мають єдиної думки щодо наслідків феодальної роздробленості Київської Русі.
Одні з них, наприклад відзначають значне економічне й культурне піднесення руських земель(розвиток міст, ремесл, торгівлі, духовності, суспільства), а також розвиток демократичних традицій:звернення князів та бояр до підтримки міст, скликання народного віча, створення досконалішої системи управління удільних земель.
Інші науковці вказують на той факт, що міжусобна боротьба підірвала сили князівств, і вони не змогли протистояти половецькій експансії. Половці перекрили найважливіші