Vidpovidi_ISTORIYa_gotove

1 Наука про культуру. Визначте предмет і основні категорії культурології

Культура протилежність природі, сукупність результатів людської діяльності, не може існувати без життєвого сенсу. Види визначення культури:1)Описові: перерахування окремих елементів й проявів К(звичаї,вірування, види діяльності.2) Антропологічні:К- це сукупність продуктів людської діяльності(світ речей,що протистають природі).3)Ціннісні трактують К як сукупність духовних та матеріальних цінностей створених людиною.4)Нормативні-стверджують, що зміст К становлять норми та правила, що рекламують життя людей. 5)адаптивні-К трактується як притаманний людям спосіб задоволення потреб, як особливий рід діяльності, за допомогою якого вони пристосовують до природних умов.7) історичні-підкреслюють, що К- продукт історії людства та суспільства, та розвивається шляхом передачі досвіду від покоління до покоління.7)Функціональні - характеризують К через функції, які вона виконує в суспільстві розглядають єдність та взаємозв*язок цих функцій. 8) Семіотичні, розглядають К як систему знаків, які застосовує суспільство. 9) Символічні, акцентують увагу на вживанні символів у К. 10) Герменевтичні -ставляться до К як до численності тенетів, що інтерпретуються і осмислюються людьми. 11)Ідеаційні - визначають К як духовне життя суспільства, як потік ідей та інших продуктів духовної творчості, які накопичуються в соц.пам*яті. 12) психологічні-вказують на зв*язок К з психологією поведінки людини і вбачають у ній соціально обумовлені особливості людської психіки. 13) Дидактичні - розглядають К як те, чому навчилася людина. 14) Соціологічні-К розуміється як фактор організації суспільного життя, як сукупність ідей, принципів, соц. інститутів, що забезпечують колективну діяльність людей.

функції культури - 1)Людинотворення, соціалізація. 2) Інформаційна-передавання соц.досвіду та історична поступність К. 3) Пізнавальна – за допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі. 4)нормативнаусвідомлення того, що людина перебуває у межах К сприяє розумінню існування певних культурних норм, заборон, табу.5) Комунікативна спілкування людей у часі і просторі. 6) Аксіологічна - К визначає цінність для людини тих або інших феноменів. 7) Адаптаційна – К сприяє пристосуванню до серед існування. 8) Інтеграційна – К розділяє різні народи або об*єднає за допомогою класифікації.

2 Дайте визначення культури, доведіть її полісемантичність, назвіть основні структурні елементи.

Культура як ціннісно-змістовна система:Структура соціокультурної взаємодії включає в собі 3 нерозривно зв*язані аспекти: особу, суспільство, культуру. Людина і культура взаємообумовлюють одна одну. Людина, з одного боку, творець, а з іншого продукт К- культурний артефакт. К. завжди репресивна і починається з заборони – табу. К. постає як с-ма норм, правил, заборон. які регламентують людську поведінку. К. діє як примус відносно людини, антропогенна роль К полягає в її репресивності. Є К. страху, сорому, провини, що заснована на різних формах та способах примусового дотримання культурних норм. К. має не лише репресивний бік, позбавляючи людину свободи в середині роду К звільнює її від закріпачення з боку природи. Якщо людина діє як культурна істота, вона усвідомлює мотиви дії як власні бажання. Тобто культурна норма, що дається людині ззовні поступово перетворюється на внутрішню норму індивідуальної поведінки.

К. постає як цілісна с-ма, у якій всі єлементи взаємодіють один з одним та взаємообумовлюють один одного. До основних підсистем К належать:1)с-ма життєвих смислів і значень(ціннісна), сенсоутворююча основа культури. 2) діяльність з їх реалізацією.3) результати діяльності у яких втілені опредмечені життєві сенси. Культурні універсалії: 1)соц.. організації життя, яка визначає індивідуальне людське буття. 2) світобачення людини.3)прояв світобачення у зовн. формах К.

Структура культури.1)Символпоняття яке фіксує здатність матеріальних речей, подій, почуттєвих образів, виражати ідеальний зміст відмінний від їх безпосереднього сприйняття. Символізм культурних артефактів полягає в тому, що будь-яке предметне втілення К містить крім буквального далеке переносне значення та виражається в певних знаках. Символ виступає найбільш істотною формою існування продуктів культури. 2) Мова займає визначене місце в с-мі К, у мові знаходяться втілення та сенси, які привносять у людський світ культуру. Мова відображає структурний устрій К та впливає на характер світогляду. 3) Світобачення - уявлення людини про світ його сутність та будову.4) Міф - перша форма осмислення світ, його образно-символічного відтворення та пояснення. Міфом можна називати будь-який феномен, або ідею, що стає предметом ірраціональної дії або віри. Функція міфу – не в поясненні речей, а в підтримуванні існуючого порядку. Мова міфу-мова образів, вона чітко структурована та здатна передавати знання про світ не перспективно, ніж мова

абстрактної логіки. 5) Релігія – релігійне світобачення відображає потребу людини покладатися на більш могутню істоту-Бога, відчувати зв*язок із сутнісними основами буття. Усі релігії орієнтовані на моральні цінності і пов*язані з сакральним змістомпритаманний будь-якій культурі і означає с- му життєвих сенсів К.

6)Звичаї - найдавніші явища створені К. Характеризуються як цільні зразки поведінки, які не підлягають усвідомленню. Звичаї>традиції>ритуал. Усталені звичаї утвор. традиції, що підтримуються шляхом обрядових, ритуальних дій. Ритуали – сукупність певних символічних дій, способів, порядок яких суворо канонізован і не піддається логічному поясненню категорій, засобів та цілей.

3 Розкрийте сутність основних функцій культури.

Культура протилежність природі, сукупність результатів людської діяльності, не може існувати без життєвого сенсу. Види визначення культури:1)Описові: перерахування окремих елементів й проявів К(звичаї,вірування, види діяльності.2) Антропологічні:К- це сукупність продуктів людської діяльності(світ речей,що протистають природі).3)Ціннісні трактують К як сукупність духовних та матеріальних цінностей створених людиною.4)Нормативні-стверджують, що зміст К становлять норми та правила, що рекламують життя людей. 5)адаптивні-К трактується як притаманний людям спосіб задоволення потреб, як особливий рід діяльності, за допомогою якого вони пристосовують до природних умов.7) історичні-підкреслюють, що К- продукт історії людства та суспільства, та розвивається шляхом передачі досвіду від покоління до покоління.7)Функціональні - характеризують К через функції, які вона виконує в суспільстві розглядають єдність та взаємозв*язок цих функцій. 8) Семіотичні, розглядають К як систему знаків, які застосовує суспільство. 9) Символічні, акцентують увагу на вживанні символів у К. 10) Герменевтичні -ставляться до К як до численності тенетів, що інтерпретуються і осмислюються людьми. 11)Ідеаційні - визначають К як духовне життя суспільства, як потік ідей та інших продуктів духовної творчості, які накопичуються в соц.пам*яті. 12) психологічні-вказують на зв*язок К з психологією поведінки людини і вбачають у ній соціально обумовлені особливості людської психіки. 13) Дидактичні - розглядають К як те, чому навчилася людина. 14) Соціологічні-К розуміється як фактор організації суспільного життя, як сукупність ідей, принципів, соц. інститутів, що забезпечують колективну діяльність людей.

функції культури - 1)Людинотворення, соціалізація. 2) Інформаційна-передавання соц.досвіду та історична поступність К. 3) Пізнавальна – за допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі. 4)нормативнаусвідомлення того, що людина перебуває у межах К сприяє розумінню існування певних культурних норм, заборон, табу.5) Комунікативна спілкування людей у часі і просторі. 6) Аксіологічна - К визначає цінність для людини тих або інших феноменів. 7) Адаптаційна – К сприяє пристосуванню до серед існування. 8) Інтеграційна – К розділяє різні народи або об*єднає за допомогою класифікації.

4 Висвітліть сутність поняття "національна культура", вкажіть її ознаки та способи оволодіння нею.

Національна Культура — це, власне, базові цінності, смисли, етика та способи нашої поведінки. Від культури залежать наші ідеали та амбіції, якість і стиль життя та мислення, якість наших стосунків. Культура існує там, де є людина. Саме людина є продуцентом, споживачем і носієм культури. А відтак і творцем людського в собі. Та й сама історія розвитку людства є не чим іншим, як історією становлення людського в людині. Дослідники слушно називають культуру другою природою. Тому культура і є стратегічним інструментом творення нашого майбутнього.

Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури. На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави і т.п. При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорноетнографічні шари, і внесок в неї різних верств населення протягом тривалого історичного шляху, і вплив культури Інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ.

Народ (грецькою - «етнос») - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури І психічного складу, а також усвідомленням своєї

єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-тернторіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура. І як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії" народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічннх. а з іншого - загальнолюдських компонентів.

Етнічна культура, завдяки ефекту ціннісного єднання, виступає основою формування національної ідентичності. Приймаючи культурні цінності етносу, людина осмислює себе його частиною, ототожнює себе з ним, та стає здатною боротися за його збереження, вбачаючи у цьому запоруку поваги до себе.

5 Поясніть особливості основних культурологічних концепцій українських вчених.

Своєрідна концепція Г.С. Сковороди (1722—1794) грунтується на теорії трьох світів. Перший світ — це природа, або "макрокосмос" (всесвіт), другий світ — це суспільство і людина, або "мікрокосм", третій світ — це Біблія, або "світ символів". Кожний із світів, на думку Г. Сковороди, має двояку природу, "дві натури" — зовнішню, видиму, або "матеріальну натуру", і внутрішню, або "духовну натуру". Аналізуючи культурно-історичний процес, мислитель вдавався до алегоричного пояснення біблійних оповідей і міфів. Внаслідок цього вчений створює теорію "світу символів", або третього світу. Значення символів може бути різним, навіть протилежним щодо їх справжнього смислу. Наприклад, Біблія може символізувати добро і лукавство, спасіння й загибель, істинність і хибність, мудрість і безумство. Все залежить від того, який основний принцип береться за основу тлумачення. Сковорода вважає, що все в світі, включаючи Біблію, має подвійну природу: "Все миры состоят из двух естеств: злого и доброго". Людина також включає в собі два протилежні начала — "вічність" і "тлінність", піднесене й нице. У ній живе два ангели або демони — світлий і темний, добрий і злий, мирний і буйний, хранитель і губитель. На думку вченого, філософська наука повинна розкривати істинний смисл предметів і явищ символічного світу, допомагати людині пізнати саму себе, свою духовність. На основі теорії "трьох світів" і "двох натур" Сковорода дійшов висновку, що вся природа "макросвіту" переломлюється і продовжується в "мікросвіті", в людині. Для філософа Бог — це внутрішня сутність речей, закономірність світобудови, тому шукати "новий світ" і "нову людину" необхідно в самій людині, "в плотській нашій тіні", тому що "він в тобі, а ти в ньому". Все неживе і живе на небесах і на землі підпорядковане єдиним природним закономірностям. В історії української науки Г.С. Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, специфічної сфери буття, в якій все божественне перебуває у символічних формах. Принцип символізму й інтерпретації Біблії філософ поширив на сферу духовної культури, її історію та форми прояву, зокрема дохристиянську, християнську та світську. У науковому відношенні більш вираженою була культурологічна концепція Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, яка висунула ідею звільнення слов'янських народів від ярма гнобителів і створення федеративного "Союзу слов'янських республік" із столицею в Києві. Ідеї братчиків про соціально-політичну перебудову суспільства включали багато цінних думок про розвиток національної культури, що були висловлені у працях М. Костомарова (1817—1885), П. Куліша (1819—1897), Т.Г. Шевченка (1814— 1861) та ін. Це передусім положення про державну самостійність слов'ян, вільний розвиток національної культури і мови, про характерні риси ментальності українців, зокрема — природний демократизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, відкритість у спілкуванні, дружелюбність тощо. Братство мало свої філіали в різних місцях тодішньої Росії. Понад 100 чоловік на Україні, в Польщі, Росії, Білорусії, Литві, Чехії підтримували тісні зв'язки з товариством. (Наприклад, в Галичині відома діяльність славнозвісної "Руської трійці" — М. Шашкевича (1814— 1843), І. Вагилевича (1811—1866), Я. Головацького (1814—1888).) Члени братства проводили велику просвітницьку роботу, активно виступали за навчання українською мовою, були організаторами видавничих проектів. Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства сприяла формуванню і розвитку національної свідомості українського народу. Ще в XVII—XVIII століттях в

усній народній творчості (зокрема в думах), у живопису, архітектурі, мистецтві розвивається стиль українського бароко, в центрі якого — ідея гуманізму, ідея людини, як творчої, активної і життєдіяльної особистості. У кінці XVIII ст. формується концепція романтичного народництва, відповідно до якої провідним началом в духовній культурі виступає фольклор, який визначає писемну культуру. Творцем культури є простолюд, селянство: панівні класи відсуваються на другий план. Український романтизм мав значний вплив на польську, російську, німецьку, французьку культури в XIX ст. З шістдесятих років XIX ст. відбувається наукове осмислення українства, його специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи (М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Потебня, О. Русов, П. Житецький, М. Лисенко), спираючись на теорії компаративістики (запозичення та взаємовпливу) й міфологічної європейської школи, виділяють національно-специфічні особливості культури. В працях І. Франка вперше зроблено філософсько-світоглядне опрацювання цілісної концепції історії української культури від найдавніших часів (передхристиянської Русі) й до кінця XIX ст. Вся культура розглядається в єдиному процесі розвитку матеріальних та духовних складників і у зв'язку з соціальною боротьбою за ідеали справедливості та рівноправності. Видатний вчений та державний діяч М. Грушевський у своїх працях грунтовно проаналізував процес українського культурного розвитку. У працях І. Огієнка — відомого богослова, культуролога, філософа і письменника — висунуто концепцію історії культури українців від найдавніших часів. Наш народ як етноантропологічна цілісність, стверджував він, запосів собі просторове місце й усюди поклав свою ознаку багатої культури й яскравої талановитості. Великий інтерес викликають його думки щодо виникнення й розвитку української пісні, орнаменту, звичаїв і обрядів, побуту, літератури й театру. З-під його пера вийшла фундаментальна праця "Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу", яка побачила світ у Києві 1918 року й репринтно перевидана в наш час. Початок XX століття став добою посилення імпресіоністських тенденцій (творчість М. Коцюбинського, Л. Українки), розширився "становий принцип", тобто літературними героями ставали пролетаріат, інтелігенція (І. Франко, В. Винниченко), опрацьовуються фрейдистські та натуралістичні концепції. У прагненні перейняти кращі зразки світового мистецтва українські митці заперечували патологічні, урбаністичні мотиви. До 30-х pp. стверджуються нові течії і напрямки, репрезентуючи модерністський калейдоскоп — футуризм, символізм, неокласицизм, "вітаїзм" тощо. Прикладом може бути творчість М. Хвильового. У праці за редакцією І. Крип'якевича "Історія української культури" (1937 р.) було зроблено глибокий аналіз побуту, літератури, музики й театру. Здійснено ряд спроб створити оригінальні культурницькі концепції (А. Козаченко "Українська культура, її минувшина та сучасність", М. Марченко "Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст." та ін.)Широко розгорнулися дослідження української культури в діаспорі. Були написані й видані курс лекцій для студентів Українського технічно-господарського інституту в Подебрадах "Українська культура" (за ред. Д. Антоновича, 1940 p.); тематична тритомна "Енциклопедія українознавства" (Мюнхен—Нью-Йорк, 1949 p.); "Нариси з історії нашої культури" Є. Маланюка в 50-х pp.; "Тисяча років української культури" М. Семчишина (1965 р.) та ряд ін. Різноманітність концепцій обумовлена багатоплановістю культури як системи. Складність культурно-історичного процесу, багатство складових частин культури вимагають різних підходів до вивчення цього феномену. Тому культура як соціальне явище, закономірності її розвитку стали об'єктом дослідження для фахівців різних галузей — філософів, соціологів, педагогів, психологів, істориків, мистецтвознавців тощо.

6 Охарактеризуйте основні форми культури. --1,2

Елітарна культура — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати: серйозна музика (Альфред Шнітке, Софія Губайдулліна); концептуальний живопис (Джеймс Поллок, Пабло Пікассо), скульптура (Олександр Архипенко, Девід Мур) чи театр (Ежен Іонеско), високоінтелектуальна література (Марсель Пруст, Джеймс Джойс) та ін. Як правило, творіння елітарної культури випереджують рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів — високоінтелектуальна частина суспільства. Коли рівень освіченості суспільства зростає, розширюється коло її споживачів.

Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко локалізований, тобто пов'язаний з традиціями певної місцевості.

Масова культура створюється професійними творцями і поширюється за допомогою електронних пристроїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп'ютери тощо); коли велика кількість людей стала отримувати ідентичну інформацію, із порівняно невеликої кількості джерел. Час появи масової культури — приблизно середина XX ст. Головною її ознакою є вторинна (на відміну від історично сталої) система культурних цінностей, призначених для масового споживання. Масова культура відрізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та інших зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації.

Нова соціальна ситуація покликала до життя новий спосіб творчої діяльності. Сучасна творча практика розрахована на інше естетичне сприйняття ніж це було колись, до епохи масової культури. Різновидом масової культури є кіч, тобто несмак (від нім. — халтурити, створювати низькопробні твори), так зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність; у літературі — це попсове чтиво, у малярстві — мазня.

У кожному суспільстві існує домінуюча культура — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Оскільки суспільство складається із багатьох груп — національних, демографічних, професійних та інших, — поступово у кожної з них формується в межах домінуючої культури своя система цінностей і правил поведінки. Частину загальної культури, систему цінностей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою.

7 Визначте джерела та історичне коріння української національної культури.

Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливости історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами.

Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни, козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI

— XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й

поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. на Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.

8 Доведіть, що сучасний український етнос типологічно неоднорідний, схарактеризуйте його частини.

Слов'янська мовна гілка на спільній мові-основі сформувала три групи: східнослов'янську, південнослов'янську та західнослов'янську. З південнослов'янської групи виділилися болгарська, сербохорватська, словенська та македонська мови; з західнослов'янської — польська, чеська, словацька, верхньо- і нижньолужицька мови; зі східнослов'янської — українська, російська і

Українська мова формувалася відповідно до всієї складності становлення українського етносу та його розвинутої ієрархічної структури, її багатодіалектність відповідає розмаїтій субетнічності, сформованій, як відомо, на строкатій етноплемінній основі. Саме це визначило самобутність української мови в системі східнослов'янських мов. Наявність у ній локальних рис спостерігалася ще у протоукраїнських діалектах, що свідчить про існування протоукраїнської мови ще до розпаду загальноруської мовної єдності. Іншими словами, протоукраїнська, проторосійська та протобілоруська мови складалися в різних умовах, у різні часи і на дещо інших основах. Наслідки цього наочно проявилися в XI—XII ст., коли формувалася сучасна літературна українська мова, базована переважно на південно-східних діалектах, з активним використанням південно-західних та північних.

Щодо діалектної української мови, то вона визначається особливим розмаїттям, проявляючись у наріччях, говорах, говірках. Сучасна діалектна мова об'єднує три наріччя: північне, південносхідне та південно-західне, включаючи подільський, наддністрянський, покутсько-буковинський, волинський, степовий, середньонаддніпрянський, полтавський та багато інших говорів і говірок.

Багатошаровість етногенетичної основи українців підтверджується й їхнім антропологічним складом, сформованим на базі морфологічного типу східнослов'янських племен, які мешкали на півдні Східної Європи (полян, древлян, волинян, сіверян тощо), зі включенням іншоетнічних субстратів. У цілому українці належать до великої європейської раси, тяжіючи до її південної гілки. Вона формувалася в епоху бронзи шляхом взаємодії різних антропологічних типів. Так, носії ямної культури, що жили на Лівобережжі, належали до східної гілки індоєвропейців — індоіранців; носії станівської культури Закарпаття належали до північних фракійців; мар'яно-бондарихівської — до угрофінів; нарешті, носії тшинецько-комарівської культури, зокрема білогрудівської (її племена населяли лісостепову смугу Правобережної України — від Середнього Дніпра до Збруча), належали до слов'ян. Власне вони і склали ядро східних праслов'ян-протоукраїнців.

На такій строкатій етнорасовій основі формувався слов'яноукраїнський люд. Першу спробу визначення його фізичного портрета здійснив відомий український етнограф і антрополог Ф. Вовк. «Українці, — писав він, — є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високо-голове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та дoвшими нижніми кінцівками». Сукупність цих ознак учений назвав українським антропологічним типом. Подальші дослідження вдосконалили наведений портрет, додавши до нього чимало нових фарб. Виявилося, що українці, будучи досить однорідним в антропологічному плані етносом, мають набагато більше іншоетнічних та іншорасових субстратів, аніж думали до цього. Сучасні антропологи виділяють у межах України чотири антропологічні області і відповідно чотири антропологічних типи: центральноукраїнський,

карпатський, нижньодніпровський, валдайський, або деснянський.

У центральноукраїнській області (Середня Наддніпрянщина, Поділля, Слобожанщина) антропологічний склад слов'янського населення відчував вплив давнього ірано-скіфського та сармато-аланського морфологічного субстрату, а на південній Київщині, Черкащині та Полтавщині

— певної монголоїдної домішки (передусім половецької). Карпатська область (північні схили Карпат та Закарпаття) визначається, так би мовити, найбільш європеоїдним комплексом рис морфологічної будови, близьким до сусідніх слов'янських та неслов'янських груп Центральної Європи та Балкан. У його формуванні відчувається помітний вплив фракійського субстрату. Те ж саме можна сказати про нижньодніпровсько-прутську область (Буковина, Південна Полтавщина та Дніпропетровщина), долучивши сюди ще й іранський субстрат. Валдайська, або деснянська, область (північні райони Київщини та задеснянські райони Чернігівщини) виявляє давні риси морфологічної будови з домішками балтського морфологічного компонента, який, до речі, присутній і в деяких інших регіонах України: Волині, Західному Поліссі, Прикарпатті. Ці давні риси сягають неолітичної доби, що може бути ще одним доказом формування ядра східного слов'янства саме на цій території.

Отже, антропологічні характеристики (так само як лінгвістичні та етнографічні) підтверджують думку про складність типологічних ознак українського етносу, котрі проявляються, однак, на спільній слов'янській основі.

9. Визначте особливості ранніх форм культури на українських теренах (період палеоліту та

мезоліту).

В історичному розвитку первісна доба охоплює величезний період - від появи перших людиноподібних істот до виникнення перших цивілізацій. Відповідно до основного матеріалу виробництва - каменю, цю культурно-історичну епоху називають кам’яним віком.

Кам’яний вік поділяється на: палеоліт (давній кам’яний вік) - 2 млн. - ХІ тис. років до Р. Х.; мезоліт (середній кам’яний вік) - Х-VII тис. років до Р. Х.; неоліт (новий кам’яний вік) - VI-IV тис. років до Р. Х.

Кам’яний вік характеризується поступовим формуванням людини сучасного типу за фізичними ознаками, привласнювальним типом господарювання (мисливство, рибальство, збиральництво), створенням найпростіших знарядь праці, знайомством з вогнем та вмінням його видобувати, формуванням перших суспільних спільнот (людське стадо або праобщина, родова община), форм релігійних вірувань (фетишизм, анімізм, тотемізм та магія) тощо.

Відповідно до цієї періодизації первісного суспільства здійснюється аналіз зміни форм господарювання. Для палеоліту і мезоліту характерна тільки привласнювальна форма. В період неоліту людина починає прилаштовуватись до відтворювальної форми - землеробства та скотарства. Потім ця форма господарювання поєдналася з привласнювальною, що суттєво вплинуло на динаміку культурно-історичного розвитку.

Стоянки раннього палеоліту відомі в Донбасі (Амвросіївка), на Харківщині (Ізюм), Житомирщині (Городище), в печерах і гротах Криму, в Подніпров’ї (Лука-Врубливецька, Бабин). Загалом близько 60 стоянок по всій Україні.

Найдавнішим поселенням вважається стоянка біля с. Королево, що на Закарпатті. На глибині до 12 м від поверхні, в товщі ґрунту, виявлено 15 культурних шарів палеолітичної доби. В найнижчому знайдено знаряддя, вік яких датують приблизно 1 млн. років до Р. Х. Першу палеолітичну стоянку в Україні розкопав ще в 1873 р. археолог Ф. Камінський біля с. Гінці на Полтавщині.

У ранню добу палеоліту жили людиноподібні істоти, яких в науці називають «пітекантропи». В цього типу людиноподібної істоти збереглось ряд мавпячих рис: сутулість, волохатість, похилий лоб, широкий ніс, довгі руки і короткі ноги. На відміну від мавп, у них був більший мозок, вони ходили прямо на двох ногах і, найважливіше, що відрізняло їх від мавп, це вміння виготовляти знаряддя праці і використовувати вогонь.

З погляду сучасності вони виготовляли примітивні предмети праці. Ймовірно користувались дерев’яними киями та загостреними палицями, які не збереглися до нашого часу, а також зробленими з різних порід каменю ручними рубилами. Такі рубила, оббиті і загострені з країв, завдовжки 10-20 см слугували основним універсальним знаряддям. Використовували також відщепи - безформні осколки кременю. Жили стадами і не вміли споруджувати житла.

Приблизно 150-100 тис. років до Р. Х. з’являється новий фізичний тип людини - «неандерталець». На зріст 150-160 см, помітно сутулий з прямою ходою. Об’єм головного мозку відповідав мозку сучасної людини, досягаючи 1600 см3. Про розумові здібності неандертальців свідчать вирізані ними візерунки та зображення тварин на кістках тварин (стоянка Молодово - Чернівецька обл.). Значно вдосконалювалось виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, з’явились крем’яні вістря на списи, ножі. Проживали на берегах великих річок, будували перші житла. Зокрема, поблизу с. Молодово знайдено перші унікальні в Європі тривалі наземні житла віком до 44 тис. років. Вони

споруджувались з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались шкірами. Житла обігрівались і освітлювались вогнищами.

В Україні відомі поховання неандертальців. У гроті Киїк-Коба в Криму знайдено поховання жінки і дитини, що свідчить про зародження релігійних вірувань. Нині в Україні відомо близько 200 стоянок неандертальців, найбільше їх в Криму і Подністров’ї.

Пізній палеоліт охоплює час від 40-35 тис. років до 11 тис. років тому. Саме в цей час формується людина сучасного фізичного типу, яку в науці називають «кроманьйонець». Це вже був «homo sapiens» - людина розумна.

Уцей період первісні люди заселяють всю територію України, але найбільше їхніх стоянок виявлено на Дніпрі та Дністрі (Молодове, Кормань, Бабин та інші). Нині відомо понад 800 стоянок людей пізнього палеоліту.

На стоянках пізнього палеоліту жило в середньому від 20 до 100 осіб. За підрахунками вчених населення України становило 20 тис. осіб. Панував родоплемінний лад. Середній вік життя людини того часу становив приблизно 20-25 років.

Найдавніші пам’ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, які були знайдені на Радомишльській (Житомирська обл.), Мізинській (Чернігівської обл.), Амвросіївській (біля м. Амвросіївка Донецької обл.) та інших стоянках. Серед них всесвітньо відомі браслети зі стоянки Мізин, виготовлені з бивня мамонта, покриті меандровим і зигзагоподібним орнаментом, численні кістяні пластинки, лопатки, щелепи та інші кістки мамонта, прикрашені врізними лініями та червоною вохрою.

Наша уява про духовний світ людини пізнього палеоліту доповнюється знахідками музичних інструментів. Зокрема, на стоянці Мізин знайдено ансамбль музичних ударних інструментів, а на стоянках Атака та Молодово, що на Дністрі - кістяні сопілки.

На сучасному етапі доба мезоліту представлена приблизно 1000 розроблених стоянок та кількома могильниками. У цей час зникають великі тварини - такі як мамонт, а тваринний світ визначають олені, кози, зайці, коні та інші.

Узв’язку з цим відбуваються зміни в мисливстві. Широко застосовуються винайдені лук і стріли. Людина приручає собаку, яка стає її помічником на полюванні.

Найвідомішою пам’яткою цієї доби є Кам’яна могила, яка розташована біля села Терпіння (Запорізька область). Кам’яна могила займає площу близько 3-х гектарів, висота сягає 12 м, кількість плит пісковику перевищує 3 тисячі. Великий кам’яний пагорб у степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне та фантастичне. У результаті багаторічних досліджень Кам’яної могили науковці відкрили 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька тисяч найрідкісніших наскельних зображень різних історичних епох (від пізнього палеоліту і мезоліту до середньовіччя). Гроти - це переважно невеликі (до 5-8 м), невисокі (1,2—1,5 м) скельні розколини з плоскими (або близькими до них) стельовими плитами. У наш час значна частина гротів заповнена піском (законсервована) для того, щоб зберегти давні петрогліфи (вирізьблені малюнки на камені). Серед більшості малюнків, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і домашніх тварин, сцени полювання, танцю, чаклунства тощо.

Неолітичних стоянок в Україні виявлено більше 700, а також понад 20 могильників. Крім того вчені виділили більше 10 неолітичних культур.

Досягнення людства в неоліті називають «неолітичною революцією», бо в цей час первісні люди перейшли від привласнювального типу господарства до відтворювального, тобто землеробства, скотарства та виробництва (ремесла).

Другою основною рисою досягнень неоліту було винайдення глиняного посуду, який ліпили руками, орнаментували та випалювали на вогнищі. В техніці обробітку каменю застосовуються нові прийоми - шліфування, пиляння, сверління, що підвищувало продуктивність праці. З’являються нові знаряддя праці - сокири з рукоятками, тесла, свердла та інше.

Сучасні назви основних племінних груп походять від території розселення (буго-дністровська, дніпро-донецька культури), орнаменту посуду (культури лінійно-стрічкової та шнурової кераміки), форми посуду (культури лійчастого посуду та кулястих амфор) та назви населеного пункту, де вперше було відкрито поселення (трипільська культура - від с. Трипілля).

На Прикарпатті і Волині жили племена культури «лінійнострічкової кераміки». Північно-східні райони України займали племена культури «ямково-гребінчастої кераміки».

Неолітичні племена України селилися переважно на родючих ґрунтах берегів річок і озер. Землю обробляли серпами з кісток та рогів тварин з вставленими в них гострими крем’яними пластинками. У домашньому господарстві розводили корів, биків, свиней. Активно розвивався і привласнювальний тип господарювання.

Житла будували з дерев’яних стовпів, обплетених хмизом, поліплених глиною. Такі стіни захищали від холоду і вологи. Взимку в житлі горіло вогнище.

З IV тис. до Р. Х. землеробсько-скотарські племена України почали динамічно розвивати відтворювальну систему господарювання (землеробство та скотарство) та виробництво, де разом з каменем все активніше використовували метал - мідь. Відповідно ця доба називається міднокам’яний вік, який в Україні тривав до ІІІ тис. до Р. Х. Здебільшого цей культурно-історичний період пов’язаний з трипільською культурою.

10. Схарактеризуйте головні досягнення Трипільської цивілізації. Визначте символічний зміст форми та орнаментації трипільського посуду.

Внесок трипільської цивілізації у спадщину тисячоліть цілком вагомий. Найголовніші з досягнень це закладення основ господарських систем, на базі яких існували суспільства та народи пізніших часів включно до історичних українців. Це основи матеріальної культури тип житла, типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства, житлобудування. Трипільці досягли таких успіхів завдяки своєму розуму й невтомній праці, використовуючи ресурси надзвичайно багатої землі, яку ми сьогодні називаємо Україною. Вони першими довели, що, спираючись на власні сили, тут можна побудувати цивілізацію. Однак носії трипільської культури своїм прикладом довели також, що ці досягнення можуть бути втрачені. Можна констатувати обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти суспільно-економічну кризу другої половини IV тис. до н. е. і зберегти всі здобутки цивілізації. Вони пішли шляхом регресу економіки до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Обраний ними вихід з економічної кризи, з одного боку, можливо, й урятував частину суспільства від голодної смерті, але, з іншого, привів до швидкої (упродовж кількох поколінь) втрати багатьох досягнень цивілізації у галузі суспільного та культурного розвитку. Можливим був інший вихід освоєння нових аграрних технологій, розвиток хліборобства, але ним так і не скористалися, а може, й не змогли цього зробити. Коли занепала економіка, усі яскраві прояви цивілізації: протоміста, архітектура, вишуканий мальований посуд, статуетки, орнаменти, знакова система поступово пішли в небуття. Так зникла трипільська цивілізація.

В трипільському господарстві поруч з мотичним землеробством появляється дерев’яне рало з використанням тяглової сили волів. Розширюється асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури (горох, льон та ін.). Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство. Трипільські землероби застосовували перелогову систему обробітку землі. Інтенсивне землеробство швидко виснажувало невеликий гумусний шар, що змушувало населення через кожні 70–100 років змінювати місця проживання і будувати нові поселення.

До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні (Подністров’я).

Вважають, що реміснича діяльність мала общинний характер (гончарство, добування й обробка кременю, будівництво і, ймовірно, металообробка). Водночас відбувається процес відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва (поява великих гончарних горнів, майстерень по обробці кременю та металу).

Перехід суспільства до відтворюючого господарювання (землеробство, скотарство, ремесла) призвів до певних змін у соціальній сфері діяльності трипільців. Появилось майнове розшарування населення. Родова структура суспільства замінюється племінною організацією, що неминуче призводило до появи відокремлення пануючої верхівки, воєнних вождів, жерців. Ці інститути суспільства і стали зародком ранньодержавних утворень на території України.

Соціальна структура трипільського населення була триабо чотириступеневою: велика сім’я, що об’єднувалась проживанням на одному подвір’ї, з автономним господарством; родова община, що складалась із декількох сімей, які об’єднані єдиним родовим походженням, і проживала на одному поселенні; плем’я, яке об’єднувало декілька родів (родових общин), одного або більше поселень, що розташовувались неподалік одне від одного. Дослідження великих поселень (поселень-гігантів) останнього часу дало можливість дослідникам виділити більшу кількість соціальних структур (до шести). Однією із таких структур вважається наявність поселення-гіганта (пізній етап культури) з оточенням групи поселень-супутників малих або середніх розмірів. Такі поселення-гіганти сприймаються як протоміста.

11. Дайте визначення видам язичницьких вірувань. Доведіть, що раннім формам культури притаманний синкретичний характер.

Градація слов'янських язичницьких божеств.

По функціях, язичницьких божеств, по характеру їхніх зв'язків з колективом, по ступеню втілення, по особливостям їхніх тимчасових характеристик і по ступеню їхньої актуальності для людини можна виділити декілька рівнів.

Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їхнім зв'язком з офіційним культом (аж до ранньодержавних пантеонів). До вищого рівня слов'янської міфології відносилися два праслов'янських божества, чі імена вірогідно реконструюються як Perun' (Перун) і Veles' (Велес), а так само вступати з ними жіночий персонаж, праслов'янське ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вони пов'язані між собою як учасники грозового міфу: бог грози Перун, існуючий на небі, на вершині гор, переслідує свого змеевидного ворога, проживаючого внизу, на землі. Причина чвари - викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах - дружини громовержця. Що переслідується Велес ховається послідовно під деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під час двобою з Велесом Перун розщеплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемога завершується дощем, що приносять родючість. Не виключено, що деякі з цих мотивів повторюються в зв'язку з іншими божествами, що виступають в інших, більш пізніх пантеонах і під іншими іменами (наприклад, Свантовит). Знання про повний склад праслов'янських богів вищого рівня надто обмежені, хоча є підстави вважати, що вони складали вже пантеон. Крім названих богів в нього могли входити ті божества, чиї імена відомі хоча б в двох різних слов'янських традиціях. Такі давньоруський Сварог (вогню - Сварожич, т. Е. Син Сварога), Zuarasiz у балтійських слов'ян. Інший приклад - давньоруський Даждьбог і південнослов'янський Дабог. Дещо складніше діло з назвами типу давньоруських Ярила і Яровит у балтійських славян, так в основі цих імен - старі епітети відповідних божеств. Подібні епитообразні найменування, по-видимому, співвідносились також з богами праслов'янського пантеона (наприклад, Мати сиру земля і інші жіночі божества).

До більш низького рівня могли ставитися божества, пов'язані з господарськими циклами і сезонними обрядами, а також боги, що втілювали цілісність замкнутих невеликих колективів: Рід, Чур у східних слов'ян і т.п. Можливо, що до цього рівня відносилася і більшість жіночих божеств, що виявляють близькі зв'язки з колективом, інколи менш уподібленних людині, ніж боги вищого рівня.

Елементи наступного рівня характеризуються найбільшої абстрагованістью функцій. З позначкою частки, удачі, щастя, певно, було пов'язано і загальнослов'янська Бог: можна порівняти багатий (бога, частку) - убогий (не бога, частку), в українській мові - небог, небога - нещасний, жебрак. Слово "Бог" входило в імена різних божеств - Даждьбог, Чорнобог та інші).

До нижчого рівня відносяться різні класи неиндивидуализированной (часто і не людиноподібної) нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім міфологічним простором від вдома до лісу, багна і т.: будинкові, лісовики, водяники, русалки, вила, пропасниці, мари, мор, мара, судачки у західних слов'ян; з тварин - ведмідь, вовк.

12. Визначте логіку міфологічного мислення.

«Міф» у перекладі з грецької означає «слово», «переказ», «промова», «розповідь», «байка», «оповідання». Це вид усної народної творчості, розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, що брали участь у створенні світу. Міф є колективним витвором народу, в якому відображено уявлення про навколишній світ, намагання людини античної епохи зрозуміти й пояснити його.

В античні часи міфологія була формою мислення, світосприйняття й тлумачення світу давніми