7 Поняття про м-метод (метод штучного базису)
Вище було викладено алгоритм отримання допустимого базисного рішення у випадку, коли початкове базисне рішення недопустиме. Проте при розрахунку за допомогою симплексних таблиць зручно користуватися так званим М-методом, або методом штучного базису. Він полягає в наступному.
В кожне рівняння, що дає від'ємну компоненту в базисному рішенні, вводимо нову невід'ємну штучну змінну , яка має той самий знак що і вільний член в правій частині рівняння. В першій таблиці включаємо в число основних всі штучні змінні і ті звичайні додаткові змінні, які визначають невід'ємні компоненти базисного рішення. Складаємо нову лінійну функцію, де М – довільне велике число, і шукаємо її максимум (Т-задача) назвемо М-функцією вираз. Справедлива теорема:
Якщо в оптимальному рішенні Т-задачі всі штучні змінні ріні 0, то відповідні значення решти змінних дають оптимальне рішення вихідної задачі (тобто , якщо, тобто мінімум М-функції рівний 0).
Якщо є оптимальне рішення Т-задачі, в якому хоча б одна зі штучних змінних відмінна від 0, то система обмежена вихідною задачею несумісна.
Якщо , то вихідна задача також не має розв'язку, при чому або, або умови задачі суперечливі.
Із теореми слідує, що на початку необхідно знайти мінімум М-функції. Якщо він рівний 0 і всі штучні змінні обертаються в 0, то далі можна відкинути ці змінні і вирішувати вихідну задачу, виходячи із отриманого допустимого базисного рішення. На практиці знаходять не мінімум М-функції, а максимум (-М)-функції.
Приклад 7.1. Вирішити задачу 4.1 М-методом, використовуючи симплекс таблиці.
Рішення. Введемо необхідне число штучних змінних і стільки ж додаткових рядків в симплексній таблиці.
Маємо
при обмеженнях:
−недопустиме базисне рішення з однією від'ємною компонентою, тому в перше рівняння введемо штучну змінну з тим самим знаком, що і вільний член:
або
Складаємо першу симплекс таблицю (табл. 7.1).
Таблиця 7.1
Базис |
Вільний член |
Змінні |
Оціночні відношення | ||||||
| |||||||||
1 |
-1 |
1 |
-1 |
0 |
0 |
1 |
1 | ||
3 |
-1 |
1 |
0 |
1 |
0 |
0 |
3 | ||
3 |
1 |
0 |
0 |
0 |
1 |
0 |
∞ | ||
0 |
-1 |
-2 |
0 |
0 |
0 |
0 |
max | ||
М |
М |
-М |
М |
0 |
0 |
М |
max |
Останній рядок – це (-М)-функція, тобто (-МФ)y1. Заповнюємо її, множачи строку на коефіцієнт (-М). перевіряючи виконання критерію оптимальності при відшуканні максимуму (-М)-функції, визначаємо, що в останньому рядку є від'ємний коефіцієнт в другому стовпчику; це значить, що він є вирішальним, зміннапереходить в основні. Мінімальне оціночне відношення в першому рядку, він вирішальний. Зміннапереходить в неосновні, обертається в 0 на наступному базисному рішенні і далі виключається з розгляду.
У відповідності до загального алгоритму отримуємо табл. 7.2.
Таблиця 7.2
Базис |
Вільний член |
Змінні |
Оціночні відношення | |||||
| ||||||||
1 |
-1 |
1 |
-1 |
0 |
0 |
| ||
2 |
0 |
0 |
1 |
1 |
0 |
| ||
3 |
1 |
0 |
0 |
0 |
1 |
| ||
2 |
-3 |
0 |
-2 |
0 |
0 |
max | ||
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
max |
Останній рядок показує, що критерій оптимальності виконується; , означає, далі цей рядок можна не розглядати. Отримано допустиме базисне рішення (0; 1; 0; 2; 3), починаючи з якого розв'язуємо вихідну задачу у відповідності до звичайного алгоритму.
Список використаної літератури:
Исследование операций в экономике. Учеб. пособие для вузов /Н.Ш.Кремер, Б.А. Путко, И.М. Тришин, М.Н. Фридман; Под ред. Проф. Н.Ш. Кремера. – М.: ЮНИТИ, 2003. – 407 с.