69.Розкрити зміст гуманітарної політики Української держави в період 1994-2001 р.

Гуманітарна політика є однією з центральних сладових загальної політики держави;вона охоплює людину як цілісність, спрямована на реалізацію інтересів людини ц всіх сферах її суспільного та індивідуального буття, має на меті забезпечити реалізацію національних і загальнолюдських гуманістичних пріоритетів, викристалізованих народом і людством в ході їх історичного поступу. Підкреслен, шо основним джерелом формування гуманітарної політики України є українська культурно історична традиція.

Актуальність дослідження проблем формування, функціювання та розвитку гуманітарної політики належить до пріорітетних завдань вітчизняної гуманітарної науки – філософії, політології, культурології, тощо. І це зрозуміло. Утвердженя незалежної держави потребує виваженої, науково-обгрунтованої стратегії розвитку, яка б враховувала національні культурно- історичні традиції, світовий досвід, сучасні соціально-економічні, політичні і соціокультурні релігії. Центральне місце в цій стратегії має займати гуманітарна політика. Формування такої політики належить до стратегічних завдань державотворення. Дослідження цього процесу займають центральне місце в системі гуманітарних наук будь-якої демоктаричної держави світу.

70.Проаналізуйте законодавчу базу, яка регулює умови культурного і духовного розвику національних меньшин у сучасній Україні.

Один із пріоритетів державної етнополітики України – забезпечення через однакових можливостей для участі громадян, незалежно від їхньої національності, в усіх сферах матеріального і духовного життя,гарантії їхніх рівних прав і свобод, що створює оптимальний баланс інтересів етнічних спільнот. У «Декларації про державний суверінітет України» поняття «народ України» трактується як «громадяни Республіки усіх національностей». Їм гарантовано право національно-культурного розвитку, користування рідними мовами.«Декларацією прав національностей» було створено правові засади для самоорганізації національних меншин, прояву їхньої ініціативи та політичної активності. Вони отримали гарантії прав на сповідання своєї релігії, використання національної символіки, відзначення національних свят, на розвиток вільних контактів з історичною батьківщиною. Перші законодавчі акти України узгоджувалися з положеннями Загальної Декларації прав меншин ООН та міжнародних пактів про права і свободи особистості.Цим можна пояснити те, що проголошення незалежності України підтримали не тільки українці, а й інші етнічні групи. Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантуютє забезпечення національним меншинам рівних політичних, економічних, соціальних та культурних прав.Визнавши українську мову державною, Конституція України водночас гарантує «вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».Закріплене Законом України про національні меншини України право на національно-культурну автономію гарантує користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в державних закладах, задоволення потреб у літературі, засобах масової інформації. В інших законах України «Про громадянствоУкраїни» ,«Про освіту»,«Про біженців»зафіксовано основні тенденції в державній етнополітиці.Надзвичайно складною проблемою для українського суспільства стало відновлення прав депортованих народів.Українська держава зобов’язалася вжити комплекс заходів щодо їхньої правової, соціально-політичної та культурної реабілітації. Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар Кримську АРСР»,«Про утворення Фонду депортованих народів Криму» та інші сприяли виділенню матеріальних та фінансових ресурсів на виконання програм економічного та соціально-культурного забезпечення депортованих народів Криму. Український фонд культури розробив спеціальну програму «Збереження і розвиток культур народів,які живуть на території України».

Створення державних структур свідчить про велике значення етнополітичного фактора для утвердження сувернітету України, побудови правової демократичної держави.

1