Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

-договори;

-заповіти;

-довіреності тощо.

третя підгрупа - засвідчення безспірних фактів:

-засвідчення вірності копій (фотокопій) документів та виписок з них;

-засвідчення справжності підпису на документах;

-засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу.

До третьої групи нотаріальних проваджень з надання доку* ментам виконавчої сили належать така нотаріальна дія, як вчинення виконавчого напису на:

- оригіналах документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку згідно Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, яких затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. (зі змінами та доповненнями).

До четвертої групи - охоронні нотаріальні дії належать такі нотаріальні провадження:

-вжиття заходів до охорони спадкового майна;

-накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;

-прийняття на зберігання документів.

ІІІ. За порядком вчинення нотаріального провадження

Авторами запропоновано розрізняти нотаріальні провадження, які вчиняються в один етап (одноетапні), та в декілька етапів (багатоетапні).

Існує думка про поділ нотаріальних процедур на дві групи: перша група - процедури, які являють собою одну (разову) дію, що вчиняється зразу, швидко, миттєво, наприклад засвідчення копії з документа; друга група - складні процедури, які вимагають подання комплексу вихідних документів, участі як однієї, так і декількох осіб, складання проекту, запитів до установ тощо. До цієї групи автор відносить процедуру ведення спадкової справи6. Такий поділ нотаріальних процедур заслуговує на увагу, але він сформульований без урахування процесуального порядку вчинення нотаріального провадження, тобто етапів та стадій нотаріального процесу.

IV. За строками зберігання нотаріальних документів слід виділити такі строки:

-менше 10 років,

-тимчасове зберігання до 75 років;

-постійне зберігання.

Назви цих груп мають відповідати строку зберігання. Тому пропонується першу групу називати "документи тимчасового зберігання", другу - "тривалого", а третю - "постійного зберігання".

Так, документи, що мають строк зберігання менше 10 років, у наряди (справи) не підшиваються, нумерація аркушів не проводиться, у державний нотаріальний архів на зберігання не здаються. Такі документи характеризуються тим, що не мають науковоісторичної цінності і втратили практичне значення. Отже, ці положення мають визначати не лише властивість документів, а й впливати на порядок вчинення нотаріального провадження. Безумовно, обставини, що визначають строки зберігання, мають бути обґрунтованими. Відтак, дана класифікація має на меті дослідити раціональність строків зберігання окремих груп документів.

Класифікація нотаріальних проваджень за строком зберігання документів дуже суттєва також для осіб, які звернулися за посвідченням договорів, оскільки вони повинні знати свої права щодо документів, які залишаються у нотаріальній конторі. На нашу думку, при посвідченні договору нотаріус зобов'язаний повідомити особу про строк зберігання матеріалів провадження, де і протягом якого часу вони мають зберігатися, як можна отримати їх дублікати і копії.

V. Кількісний склад учасників нотаріального процесу має:

практичне значення, оскільки повинен визначати згоду всіх суб'єктів на вчинення нотаріального провадження. Так, кожному суб'єкту нотаріального провадження має надаватися право на відмову від вчинення нотаріального провадження, оскарження правильності вчинення нотаріального провадження і правомірності відмови у його вчиненні тощо. Тому, на наш погляд, мають виділятися багатосуб'єктні та односуб'єктні нотаріальні провадження, залежно від кількості осіб, що звернулися до нотаріуса за їх вчиненням. Особливе значення дана класифікація має при посвідченні договорів купівліпродажу об'єктів нерухомості, що належать за правом спільної власності декільком суб'єктам.

7.2. Загальна характеристика провадження з посвідчення безспірного права та теоретичний аналіз його складових

Характерним для посвідчення безспірного права є підтвердження нотаріусом юридичної достовірності суб'єктивного права, яке має особа незалежно від її звернення до нотаріуса. Але таке право існує "потенційно", тобто особин силу закону повинна юридично закріпити у нотаріальному порядку його існування, отримати правовстановлювальний документ, наприклад свідоцтво про право на спадщину, яке буде підставою для спадкоємців вільно розпоряджатися своїм правом (пункти 3,4,5 ст. 84 Закону).

Проте виходячи із сутності даної групи щодо посвідчення безспірного права, слід сказати про те, що нотаріальне посвідчення договорів може кваліфікуватися на змішаній основі. Наприклад, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири нотаріус за допомогою нотаріальної процедури фіксує законність переходу права власності на квартиру від власника до іншої особи. В результаті такого переходу у продавця припиняється право власності на дану квартиру, а у покупця воно виникає" Тобто нотаріус на підтвердження виникнення у покупця безспірного права власності на квартиру видає сторонам правочину нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який після його державної реєстрації

розцінюється як правовстановлювальний документ, тобто документ, який юридично закріплює та визначає законний перехід права власності від продавця до покупця. Отже, можна говорити про встановлення переходу права власності ВІД однієї сторони договору до іншої на законних підставах та за їх власним бажанням, тобто сторони однаково розуміють значення, умови правочину, а саме: договір купівлі-продажу - це правовідношення у якому одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцеві) майно, покупець приймає майно І сплачує за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК). Нотаріус роз'яснює правові наслідки, які виникають для кожної із сторін. Про це сторони ставлять свої підписи на договорі. Так, згідно п.п. 1.2 п. 1 гл. 2 Порядку, право власності на квартиру може бути підтверджено: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.

7.3. Загальна характеристика провадження а посвідчення та засвідчення безспірних фактів та теоретичний аналіз його складових

З урахуванням викладеного вище матеріалу щодо критеріїв класифікації нотаріальних проваджень та виокремлення групи щодо посвідчення та засвідчення безспірних фактів, то у цій гру" пі слід виділяти факти, які нотаріус посвідчує, а які засвідчує. Тому доцільно зупинитися саме на понятійному значенні термінів: "посвідчення" та "засвідчення". Розкриття цих термінів буде зрозумілішим на аналізі підгруп цієї групи.

До першої підгрупи віднесемо, наприклад, посвідчення факту перебування громадянина в певному місці, факту, що громадянин є живим тощо. Аналізуючи дані види проваджень, є можливість зробити висновок, що посвідчення безспірних фактів полягає у встановленні нотаріусом існування даного факту, перевірці особи громадянина, який звернувся за його посвідченням, та наданні йому юридичної вірогідності, тобто для особи в результаті посвідчення такого факту нотаріусом мають виникнути юридичні наслідки.

До другої підгрупи віднесемо посвідчення правочинів (зокрема, й договорів), яке полягає у перевірці нотаріусом їх законності, тобто нотаріус при посвідченні договору зобов'язаний перевірити (зробити ревізію) його змісту на відповідність вимогам матеріального права. Наприклад, особа звернулася до нотаріуса за посвідченням шлюбного договору. При цьому вона надала його проект та просила посвідчити саме такий договір. Тому нотаріус має перевірити насамперед умови такого договору на відповідність їх статтям 92-103 СК. У результаті такої перевірки ним було встановлено, що зміст договору не відповідає ч. З ст. 93 СК" оскільки до його умов включено положення, які регулюють особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Нотаріус має роз'яснити це положення сторонам договору, якщо вони будуть наполягати на залишенні таких положень у договорі, та відмовити їм у його посвідченні. Проте, виходячи з інтересів подружжя та їхніх дітей, нотаріус має право роз'яснити їм сутність змішаного договору та порадити посвідчити змішаний договір: шлюбний договір та договір щодо визначення місця проживання дитини дружини від першого шлюбу та її виховання й утримання6.

Крім того, нотаріус має встановити сторони договору, перевірити їх дієздатність, дійсні наміри на його посвідчення, роз'яснити сутність даного договору та наслідки його посвідчення, строк дії, порядок внесення змін до нього або його розірвання. Тобто діяльність нотаріуса полягає у встановленні та посвідченні цілої низки юридичних безспірних фактів для надання їм юридичної достовірності. Закріплення достовірності юридичних фактів за допомогою юридичної процедури та вираження їх у нотаріальному процесуальному акті, яким є, наприклад, шлюбний договір, є гарантією реалізації подружжями своїх подружніх, сімейних прав та обов'язків.

До третьої підгрупи віднесемо засвідчення безспірних фактів, а саме засвідчення вірності копій документів та виписок з них; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, засвідчення справжності підпису на документах; видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори. Отже, засвідчення безспірних фактів - це підтвердження нотаріусом факту точної відповідності копії оригіналу, факту підпису документа тією особою, прізвище якої зазначається у підпису.

7.4. Загальна характеристика провадження з надання документам виконавчої сили та теоретичний аналіз його складових

До групи нотаріальних проваджень щодо надання документам виконавчої сили належить таке нотаріальне провадження, як вчинення виконавчого напису нотаріусом та посадовою особою консульської установи (ст. 38 Закону). У законодавстві про нотаріат не розкрита сутність поняття "виконавчий напис нотаріуса", відтак слід зупинитися на аналізі матеріальної та процесуальної природи даного провадження.

Під наданням документам виконавчої сили розуміємо встановлення нотаріусом безспірного права кредитора на стягнення та санкціонування його примусового виконання, тобто підтвердження права вимоги кредитора.

Виконавчий напис, вчинений нотаріусом, є не тільки юридичною підставою, яка підтверджує право конкретної особи на матеріально-правову вимогу щодо конкретної зобов'язаної особи. Але нотаріальний акт, зокрема нотаріально посвідчений договір та опротестований вексель із вчиненим на них виконавчим написом, набирають властивостей виконавчого документа (нині п. 4 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження". - С.Ф.)7. Матеріальним змістом виконавчого напису є факт невиконання умов договору однією із сторін правочину, а процесуально-правовим - посвідчення такого безспірного факту надання оригіналам документів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили. Отже, формально виконавчий напис нотаріуса не може існувати окремо від оригіналу документа про заборгованість8. Тобто нотаріальна процедура надає документам певного правового статусу - безспірності, що породжує певні правові наслідки: стягнення може проводитися у безспірному порядку. Тому не можна погодитися з авторами, які вважають, що виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника належної стягувачу певної грошової суми або витребування майна і саме таке розпорядження є виконавчим документом. На нашу думку, право розпорядження майном належить власнику такого права (ст. 41 Конституції), а нотаріус має визначені державою повноваження щодо посвідчення безспірних фактів. Тому вчинення виконавчого напису на нотаріальному договорі е посвідчення нотаріусом безспірного факту невиконання однією із сторін договору взятих на зобов'язань та підставою для подальшого добровільного чи примусового виконання зобов'язання боржником.

Щодо опротестованого векселя, то у разі невиконання зобов'язань за векселем добровільно, нотаріус вчиняє на ньому виконавчий напис, тим самим надаючи йому виконавчої сили, тобто опротестований вексель із вчиненим на ньому виконавчим написом е підставою для виконання його умов державною виконавчою службою у примусовому порядку.

7.5. Загальна характеристика нотаріального провадження з охоронних дій та теоретичний аналіз його складових

Охоронні нотаріальні дії передбачають вжиття нотаріусом заходів, які спрямовані на зберігання майна, документів, доказів до певного, визначеного законом строку або умовами, що випливають із правочину (договору) тощо. Наприклад, при посвідченні спадкового договору, предметом якого є нерухоме майно, нотаріус для забезпечення його виконання, згідно з ч, 1 ст. 1307 ЦК, ст. п. 5 ч. 1 73 Закону "Про нотаріат" та п.п. 8.7 п. 8 гл. 2 Порядку, накладає на майно, визначене у договорі, заборону відчуження, про що робить запис на всіх примірниках договору. Аналогічне положення має місце при посвідченні договору довічного утримання (п. 2 ч. 1 ст. 73 Закону, п.п. 7. б п. 2 гл. 2 Порядку). Крім того, інформація про накладення заборони відчуження при посвідчені даних договорів має вноситися до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Як бачимо, тут має місце тісний зв'язок договору з даною групою нотаріальних проваджень. Додатково слід зазначити, що в даному випадку також має місце такий інститут нотаріального процесу, як об'єднання нотаріальних проваджень, а саме: одночасно вчиняються два нотаріальних провадження - посвідчення договору (п.1 ч.І ст. 84 Закону) та накладення заборони відчуження нерухомого майна (п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону).

Згідно із законодавством України (ч. 2 ст. 34 Закону), на нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій, які також можуть охоплюватися даною складовою наведеної вище класифікації, тобто охоронні нотаріальні дії. Цю складову можна назвати умовною, її використання є прикладним, оскільки застосовується для навчання студентів. Але така класифікація на теоретичному рівні дає можливість зрозуміти зміст кожного провадження, яке входить в групу "Охоронні нотаріальні дії", особливості його процедури та встановити мету вчинення нотаріального провадження, а в остаточному рахунку - мету нотаріального процесу, спрямованого на охорону, захист безспірних прав і фактів, вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. А глибокі теоретичні знання просто необхідні нотаріусам,7 якщо життєві ситуації, що виникають у нотаріальній практиці, не регламентовані законом.

7.6. Одноетапні та багатоетапні нотаріальні провадження: теорія і практика

Залежно від порядку вчинення нотаріального провадження, тобто з урахуванням стадій нотаріального процесу, автори запропонують їх поділ на одноетапні та багатоетапні.

Одноетапне нотаріальне провадження - це провадження, що вчиняється в один етап, на якому мають місце такі стадії: відкриття нотаріального провадження, підготовка до вчинення нотаріальної дії, яка передбачає комплекс процесуальних дій нотаріуса, спрямованих на перевірку об'єктивних та суб'єктивних умов вчинення нотаріального провадження, та розгляд заяви по суті, тобто безпосереднє вчинення нотаріального провадження, що закінчується посвідченням нотаріального акта. Наприклад, нотаріальне провадження щодо засвідчення справжності підпису на документі (п. 11 ст. 34 Закону), засвідчення вірності копії (фотокопії) документів та виписок з них (п. 10 ст. 34 Закону).

Для розуміння сутності даного провадження розглянемо його на прикладі такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису на документі (див. схему № 1). Це провадження вчиняється у один етап, тобто у своєму розвитку проходить три стадії.

Стадія відкриття у даному провадженні передбачає усне звернення до нотаріуса з проханням вчинити нотаріальну дію.

На стадії підготовки нотаріус перевіряє об'єктивні та суб'єктивні умови вчинення нотаріального провадження (див. тема 8),

На стадії безпосереднього вчинення нотаріального провадження нотаріус вчиняє низку процесуальних дій, які спрямовані на посвідчення (видачу) нотаріусом нотаріального акта.

Схема № 1. Одностайне нотаріальне провадження з засвідчення справжності підпису

на документі та його стадії

Багатоетапне нотаріальне провадження - це провадження, яке вчиняється у декілька етапів, тобто на кожному етапі мають місце такі стадії: відкриття нотаріального провадження; підготовка до вчинення нотаріального провадження; розгляд заяви по суті, тобто безпосереднє вчинення нотаріального провадження, яке закінчується посвідченням нотаріального акта. Багатоетапні провадження за своїм змістом повинні відповідати також умовам стадійності нотаріальних проваджень.

Кількість етапів у такому провадженні чітко не визначена, тобто не обмежена, оскільки це залежить від змісту та мети конкретного правочину. Тут мається на увазі можливість вчиняти окремі нотаріальні дії через певний проміжок часу, який складає окремий етап - зберігання документів або майна протягом цього часу, а потім повернення його або передачу іншій особі. До багатоетапних нотаріальних проваджень належать:

-видача свідоцтва про право на спадщину;

-вжиття заходів до охорони спадкового майна;

-посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

-прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів;

-прийняття документів на зберігання;

-посвідчення договорів.

Віднесення провадження щодо посвідчення договорів до багатоетапних нотаріальних проваджень зумовлено насамперед специфікою певних договорів, а також правом сторін за їх спільною згодою, якщо інше не передбачено законом або не встановлено договором, вносити до них зміни. Наприклад, у договорі довічного утримання (догляду) згідно зі ст. 753 ЦК, передбачена можливість заміни майна за цим договором. Отже, якщо така заміна матиме місце, вона здійснюватиметься шляхом складання окремого договору про зміну та доповнення до основного договору, який має бути вчинений у такій самій формі, як і договір довічного утримання. Тобто з аналізу цього договору можна зробити висновок, що він з урахуванням викладеного, проходить декілька етапів: І етап - первісне посвідчення договору довічного утримання (догляду), провадження по якому проходить три стадії і закінчується видачею нотаріального акта, тобто договору (основного); П етап - внесення доповнень та змін до договору. Дане провадження у своєму розвитку також проходить три

стадії, і закінчується посвідченням нотаріусом договору, який оформлюється окремим нотаріальним актом, яким є договір про зміну або доповнення основного договору. Він підписується сторонами та додається до основного договору, який зберігається у нотаріуса та є його невід'ємною частиною. Такий договір реєструється у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій під самостійним номером. Але кількість змін, які можуть вносити сторони в договір, законом не визначено, тому кожна наступна зміна буде окремим етапом. Так само вирішується питання у шлюбному договорі.

Щодо такого багатоетапного нотаріального провадження як видача свідоцтва про право на спадщину, то воно у своєму розвитку проходить мінімум три етапи (див. схема № 2), на кожному з яких мають місце три стадії.

Схема № 2. Стадії багатоетапного нотаріального провадження з видачі свідоцтва про

право на спадщину

У запропонованій таблиці конкретизовано дії нотаріуса на кожній стадії кожного етапу:

Отже, завдяки цій моделі ми можемо конкретизувати дії нотаріуса на кожному етапі, що відповідає принципу єдиної нотаріальної форми.

Така класифікація дає можливість суттєво переглянути зміст всіх нотаріальних проваджень та підкреслити необхідність правової регламентації всіх етапів нотаріального процесу.

При суто теоретичному значенні дана класифікація за етапами нотаріального процесу дозволить більш детально досліджувати порядок вчинення нотаріальних дій, конкретизувати дії нотаріуса на кожній стадії та регламентувати їх законом, таким чином впливаючи на нотаріальну практику, що убезпечить порушення нотаріусом процедури. У разі виникнення судових спорів нотаріус, який належним чином вчинив нотаріальну дію відповідно до встановленої законом процедури, зможе захистити свої права. Але для більшої гарантії таких прав слід запровадити фіксацію нотаріального процесу технічними засобами10.

Значення цієї класифікації полягає також у тому, що до обов'язків нотаріуса повинні увійти консультації щодо наступних етапів розвитку нотаріального процесу, часу їх вчинення, характерних ознак та процесуальних і правових наслідків, що неможливо здійснити без належної правової регламентації.

При цьому не слід ототожнювати ускладнення нотаріального процесу із самою процедурою нотаріального провадження, яка передбачає його здійснення у декілька етапів. Наприклад, при посвідченні договору про відчуження майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, одним із них відсутність згоди іншого на укладення такого договору має призводити до відкладення посвідчення договору. Але це слід розцінювати як ускладнення нотаріального провадження, а не як наступний його етап щодо посвідчення даного договору.

7.7. Об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень

Остаточну теоретичну модель найскладнішого нотаріального процесу щодо багатоетапних проваджень можна зобразити схематично (див. схему 3).

З метою найліпшого, узгодженого здійснення та забезпечення нотаріального процесу для деяких нотаріальних проваджень Слід одночасно вчиняти декілька самостійних.

Схема № 3. Об'єднання окремих нотаріальних проваджень, які мають відношення до

спадкових правовідносин, в єдиний нотаріальний процес

При цьому слід мати на увазі, що на цій схемі зображено лише декілька нотаріальних проваджень, які об'єднані в одному нотаріальному процесі щодо спадкування майна. На практиці кількість нотаріальних проваджень не обмежується, кожне може мати свої етапи, які складаються із стадій, а ті в свою чергу із певної кількості процесуальних дій нотаріуса та осіб, які беруть участь у вчиненні нотаріальної дії, що й зумовлює складність нотаріального провадження.

Отже, можна зробити висновок про можливість об'єднання різних нотаріальних проваджень. Зокрема, доцільно об'єднувати в один нотаріальний процес щодо спадкування майна: 1) провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину (п.3 ст. 34 Закону); 2) провадження із вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (п. 2 ст. 34 Закону); провадження з оголошення секретного заповіту (п. 4 гл. З Порядку); передача заяв про відкриття спадщини (п. 17 ст. 34 Закону, гл. 20 Порядку). Але під час вчинення такого нотаріального провадження, як видача свідоцтва про право на спадщину, може виникнути питання про зміну розміру часток у спадщині, яка згідно п.п. 4.8 п. 4 гл. 10

Порядку має оформлятися договором спадкоємців та підлягає нотаріальному посвідченню. Разом з цими провадженнями може вчинятися провадження з видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них (п. 4 ст. 34 Закону).

Отже, у нотаріальному процесі щодо спадкування майна об'єднано декілька самостійних нотаріальних проваджень, які мають вчинятися паралельно, тобто повинні враховуватися інтереси усіх спадкоємців, заінтересованих осіб, а також вчинятися інші процесуальні дії, які мають істотне значення для забезпечення видачі свідоцтва про право на спадщину у майбутньому.

У даному разі йдеться про об'єднання різних нотаріальних проваджень, які тісно пов'язані між собою.

Умовами об'єднання різних нотаріальних проваджень в один нотаріальний процес можуть бути:

o провадження, що випливають із одного правовідношення;

o стосуються однієї групи осіб;

o пов'язані за змістом;

o їх сумісне вчинення є доцільним та зумовлене економією процесуальних засобів.

Але під вчинення одного провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину може виникнути питання про поділ спадкового майна між спадкоємцями, яке має оформлятися договором між ними. За заявою спадкоємців провадження щодо укладення договору про поділ спадкового майна може бути роз'єднано з видачею свідоцтва про право на спадщину.

Іншим випадком може бути ситуація, коли до спадкового майна належатиме: житловий будинок, автомобіль, дачний будинок, які мають бути розподілені між трьома спадкоємцями, один з яких претендує на автомобіль

(вартість у межах належної частки), а інші не заперечують проти виділення йому цього майна в натурі. При цьому інші спадкоємці не можуть дійти згоди щодо розподілу житлового та дачного будинків. Отже, в цьому випадку спірні правовідносини необхідно вирішувати в судовому порядку, але вони стосуються тільки прав двох спадкоємців. Що до третього спадкоємця, то його право на конкретну частину спадщини, а саме автомобіль, ніким не оспорюється, і на цій підставі нотаріус може видати йому свідоцтво про право на спадщину. Отже, уданому випадку, доцільно ставити питання про роз'єднання проваджень.

Підставами для роз'єднання проваджень слід вважати умови, які ускладнюють або затримують вчинення нотаріального процесу, але при цьому необхідно враховувати процесуальні аспекти можливості такого роз'єднання.

Іншим висновком, що випливає із запропонованої теоретичної моделі нотаріального процесу, є чітка послідовність його елементів. Так, без вчинення першого етапу нотаріального провадження неможливо говорити про можливість вчинення третього тощо.

Отже, як випливає зі змісту й логіки вчинення нотаріальних проваджень, та запропонованої моделі нотаріального процесу, нотаріальні провадження можуть вчинятися як незалежно, так і сумісно або у певній послідовності. Визначення порядку вчинення окремих проваджень не знайшло місця ні в Законі, ні в Інструкції. Але ці питання достатньо важливі, а тому потребують теоретичного вирішення та нормативного закріплення.

Для більш глибокого розуміння сутності та значення інституту об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень додатково проілюструємо застосування відповідної теоретичної моделі на такому прикладі. Так, у п.п. 2.1 п, 2 гл. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого із подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Отже, це можна трактувати так: по-перше, інший із подружжя має переважне право, оскільки йому видається свідоцтво без урахування прав та можливих заперечень спадкоємців, бо вони тільки повідомляються; по-друге, йдеться лише про спадкоємців, які прийняли спадщину, але не зазначається, яку частку чи навіть всю спадщину, не передбачено існування випадку, коли спадкоємців ще не визначено або вони не прийняли спадщину. Отже, з цього положення неможливо зробити висновок, в коли видається свідоцтво про право на спадщину іншому із подружжя і чи є можливість таке звернення пов'язувати з відкриттям спадщини взагалі. Але головним тут є положення про те, що існування заповіту взагалі не береться до уваги, тобто з останнім волевиявленням спадкодавця, який був співвласником майна, не передбачено рахуватися. Так само не береться до уваги можливе існування шлюбного договору. Отже, в цьому