7. Релігія та культура Стародавнього Китаю.

Китай – країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первісний лад проіснував тут до ХІV ст. до н.е., коли сформувалася перша рабовласницька держава Інь. В інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці. Складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо (прообраз сучасної ієрогліфічної каліграфії). Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях – династії Цінь (221-202 рр. до н.е) та династії Хань (202 р. до н.е. – 220 р. н.е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку і культуру значними досягненнями; Китай – батьківщина таких винаходів: компас (ІІІ ст. до н.е.); порох (Х ст. н.е.); спідометр (ІІІ ст. до н.е.); книгодрукування (VІ – VІІІ ст); сейсмограф (ІІ ст. н.е.); фарфор (ІІІ – V ст.).

В галузі математики був відкритий метод розв’язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, вичислене відношення довжини кола до його діаметра (число П).

В галузі астрономії – вміли вираховувати дату затемнення Сонця, склали один з перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці.

Широкого розвитку набула торгівля – важливий фактор культури і прогресу (торгували з Індією, країнами Середньої Азії; Великим шовковим шляхом з арабськими країнами, Кореєю, Японією – морським шовковим шляхом).

Медицина має трьохтисячну історію. Було написано "Фармакологію" ("Беньцао"); вперше стали проводити хірургічні операції із застосуванням наркозу; голковколювання, припечення, масаж.

Будівництво – 2 своєрідні пам’ятники: з VІ ст. до н.е. по ХІІІ ст. н.е. (2 тис. років) будувався найбільший в світі Великий канал (з’єднав Пекін з Ханчжоу); Велика китайська стіна ( будувалася понад 1000 років , з 214 р. до н.е.).

В мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія, живопис. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини (злиття мистецтва з мистецтвом життя).

Філософія: Конфуцій (Кун-цзи, 251-179 рр. до н.е.) – головна увага – мораль у відносинах між людьми; Лао-цзи (засновник філософії таоїзму).

Релігія: у духовній культурі важливе місце мав феномен буденної свідомості ("китайські церемонії").Це суворо фіксовані стереотипи етико-ритуальних норм поведінки і мислення, які складались на основі дотримування культу старовини. Дослідник В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних норм поведінки і мислення призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. Деміфологізація, десакралізація етики і ритуалу привели до формування унікальності китайця як носія культури. Замість культу богів – культ реальних планових та сімейних предків. Боги, що залишилися, стали холодними, абстрактними божествами-символами (Небо, Піднебесна Дао тощо). Ці поняття не мають аналогій в інших стародавніх культурах (китайське Небо – не бог, а вища загальність, холодна, байдужа до людини). Великий Дао – всезагальний Закон і Абсолют, небачений, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним – це ключові принципи та кінцева мета життя стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфуціанства та даосизму.