2. Корпоративні відносини: поняття, види, методи правового регулювання.

Предметом корпоративного права є специфічний об’єкт – корпоративні відносини. Визначення галузевої належності, поняття, суб’єктного складу, змісту корпоративних відносин належить до спірних питань, щодо яких існують різні точки зору:

Корпоративні відносини – це відносини, які складаються виключно в акціонерному товаристві між цим товариством та його акціонерами;

Корпоративні відносини як відносини, що виникають в господарських товариствах між останніми та його учасниками;

Корпоративні відносини як відносини, що виникають у будь-якій організації традиційно корпоративного типу;

Корпоративні відносин як відносини, що складаються при створенні, функціонуванні та припиненні організацій зі статусом юридичної особи між засновниками, а також між самою організацією та її учасниками.

Ми розглядатимемо корпоративні відносини в широкому розумінні, але як такі, що виникають у сфері господарювання (як суспільні відносини, що складаються у процесі створення, функціонування та припинення діяльності господарських організацій зі статусом юридичної особи між певним колом осіб щодо певних об’єктів).

Цю коротку характеристику корпоративних відносин слід доповнити іншими їх ознаками, що дозволяють повніше охарактеризувати ці особливі відносини.

Корпоративні відносини є комплексними. Вони містять елементи різноманітних відносин:

• господарсько-правових (щодо створення, функціонування і припинення господарської корпорації/ГК між її засновниками, учасниками або власниками майна, самою ГК, її органами, посадовими особами, а також за участю (в певних випадках) уповноважених органів, кредиторів та інших осіб як опосередкованих учасників таких відносин);

• цивільно-правові (щодо відчуження незначних за обсягами пакетів акцій фізичними особами, що здійснюється несистематично, тобто за межами господарської/підприємницької діяльності), спадкування частки або всього майна корпорації;

• фінансові (щодо сплати господарською організацією податків та інших обов’язкових платежів; щодо ведення бухгалтерської та статистичної звітності тощо);

• трудові (щодо найму на засадах трудового договору посадових осіб виконавчого органу ГК та інших працівників, виконання ними своїх трудових обов’язків тощо);

• екологічного (щодо дотримання акціонерним товариством вимог природоохоронного законодавства;

• ) та ін.

Проте в комплексних корпоративних відносинах домінують господарські відносини.

Суб’єктами корпоративних відносин є: сама господарська організація (надалі – господарська корпорація – ГК), її засновник (засновники) та учасник (учасники). Оскільки ж корпорація діє через свої органи, то відповідно від її імені в корпоративних відносинах виступають такі органи (загальні збори, виконавчий орган, спостережна/наглядова рада, в окремих випадках – контрольний орган, а також посадові особи корпорації). Суб’єкти корпоративних відносин є носіями корпоративних інтересів:

• загально-корпоративних, носієм яких є сама ГК (щодо успішного функціонування ГК, стабільності майнової бази, її вдосконалення, досягнення мети діяльності ГК, в т.ч. отримання прибутку);

• індивідуально-корпоративних, носієм яких є засновники та учасники ГК (щодо отримання від участі в ГК певних благ – як матеріального, так і нематеріального характеру).

Ці дві категорії корпоративних інтересів значною мірою збігаються: і корпорація і її учасники заінтересовані в успішній діяльності корпорації, досягненні нею поставлених цілей (в т.ч. отримання прибутку від діяльності комерційної корпорації), проте часом ці інтереси можуть відрізнятися (так, комерційна корпорація нерідко заінтересована у спрямуванні одержаного прибутку на розширення своєї діяльності, а частина її учасників – у розподілі більшої частини прибутку та, відповідно, отриманні дивідендів).

Посадові особи органів ГК повинні діяти у загально-корпоративних інтересах, проте вони зазвичай є носіями інших інтересів (індивідуально-корпоративних, якщо є учасниками цієї ж корпорації; інтересів найманого працівника, якщо виконують обов’язки посадової особи ГК на засадах трудового найму; загально-корпоративних або індивідуально-корпоративних інтересів іншої господарської корпорації, якщо є посадовою особою чи учасником іншої господарської корпорації, тощо).

Крім суб’єктів корпоративних відносин як носіїв відповідної категорії корпоративних інтересів слід розрізняти інших (опосередкованих) учасників корпоративних відносин. Ними в певних випадках можуть бути:

• уповноважені органі держави, що опікуються діяльністю корпорацій з певних питань (фінансової діяльності, ринку цінних паперів, наприклад: Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку);

• кредитори корпорації (у разі прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію корпорації, зменшенні статутного капіталу ГК).

Суб’єкти корпоративних відносин можуть мати подвійний статут, наприклад: акціонер + посадова особа органу управління ГК; акціонер/посадова особа ГК + учасник іншої ГК –кредитора або конкурента першої ГК тощо.

Об’єктом корпоративних відносин є певні блага – як матеріальні (майно, в т.ч доходи/прибуток, право на частку/акції, що відступаються/продаються, та ін.), так і немайнові (вплив на ГК, участь в управлінні її справами, можливості ГК щодо впливу на інших суб’єктів, господарські зв’язки ГК, ділова репутація ГК, інформація ГК, в т.ч інсайдерська інформація, комерційна таємниця та ін.).

Комплексність корпоративних правовідносин та домінування в них господарських елементів зумовлює чисельність методів їх правового регулювання.

Оскільки корпоративні відносини є переважно господарськими, їх регулювання здійснюється за допомогою методів регулювання господарських відносин. До таких методів належать:

0. метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття господарськими корпораціями в особі їх органів та посадових осіб самостійно, але в межах закону та відповідно до локальних документів ГК, юридично значущих рішень і обов’язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю і виконанню цих рішень); цей метод широко використовується (а) засновниками ГК, які самостійно обирають вид майбутньої ГК, основні її характеристика (розмір статутного капіталу, предмет діяльності, внутрішню структуру, систему органів управління та контролю ГО тощо) та (б) самою господарською корпорацією та/або її учасниками (зміна основних напрямків діяльності ГК, створення дочірніх підприємств, філій, представництв, укладання господарських договорів, що опосередковують корпоративні відносини);

1. метод владних приписів (передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов’язок суб’єктів та інших учасників корпоративних відносин виконати ці рішення): широко застосовується в процесі державного регулювання створення, функціонування та припинення ГК як учасників господарських відносин, в т.ч. економічної конкуренції, що мають дотримуватися основних засад встановленого в державі господарського порядку, Зазначений метод проявляється по-різному: у встановленні для господарських корпорацій (а) норм імперативного характеру (щодо видів ГК, порядку їх створення; мінімального розміру та складу майнової бази, правового титулу майна ГК; порядку управління в ГК; тощо); (б) обов’язку дотримуватися порядку здійснення господарської діяльності та приписів (рішень) компетентних органів, наданих (прийнятих) в межах їх компетенції з дотриманням вимог закону (щодо ліцензування, патентування, квотування, державної реєстрації тощо);

2. метод координації або узгодження (передбачає необхідність прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні договору між засновниками ГК традиційно корпоративного типу (господарського товариства, наприклад), при укладенні інших угод, що опосередковують корпоративні відносини (договори про злиття/приєднання ГК; акціонерні угоди та ін.);

3. метод рекомендацій (передбачає надання державою в особі уповноважених органів або саморегулівними організаціями адресованих ГК певного виду пропозицій щодо найбільш оптимального порядку дій за певних обставин). За допомогою методу рекомендацій держава (в окремих випадках – саморегулівні організації) намагається усунути прогалини в корпоративному законодавстві (наприклад, Принципи корпоративного управління України, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 р. № 571).

Отже, при регулюванні корпоративних відносин має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів конкретної особи як учасника корпоративних відносин – самої ГК, їх засновників (в більшості випадків), учасників приватної ГК, посадових осіб органів ГК, найманих працівників, кредиторів (право самостійно - але в межах закону - реалізувати свої права і виконувати обов'язки, захищати свої інтереси), а другі - захист суспільних інтересів в процесі функціонування ГК, а саме інтереси суспільства в цілому, його прошарків і груп (територіальної громади, споживачів, колективу найманих працівників, дрібних акціонерів, що власними силами неспроможні захистити свої інтереси в товаристві, кредитори останнього і відповідно - випуску та обігу акцій, що проявляється, зокрема, в законодавчо закріпленій вимозі дотримання порядку створення ГК певного виду, вимог щодо її майнової бази, управління).

Враховуючи згадані ознаки корпоративних відносин (комплексний характер, особливий суб’єктний склад, наявність у суб’єктів корпоративних відносин корпоративних інтересів, об’єкти таких відносин), можна дати більш повне визначення: Корпоративні відносини – це комплексні відносини (з домінуванням в них господарських відносин), що виникають між носіями корпоративних інтересів (загально корпоративних та індивідуально корпоративних) щодо об’єктів цих відносин (майна ГК, управління справами ГК, інформації ГК та ін.) і регулюються за допомогою комплексу методів, притаманних господарському праву.