Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
nazarov_i_v_ekonomichna_istoriya.doc
Скачиваний:
223
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
1.27 Mб
Скачать

5. Економіка Японії між Першою і Другою світовими війнами Економічні наслідки першої світової війни

В роки першої світової війни Японія значно зміцнила свої економічні і політичні позиції на Далекому Сході і в Південно-Східній Азії. Виступивши на боці Атланти, Японія скористалась тим, що оcновні сили провідних держав були прикуті до європейського театру військових дій, змогла захопити німецькі володіння в цьому регіоні: Шандунський півострів у Китаї, Маршалові, Каролінські та Марсіанські острови у Тихому океані. Скориставшись політичною нестабільністю в Китаї, правлячі кола Японії нав’язали йому в 1925 році ряд вимог, затверджених в міждержавній угоді: дозвіл Японії на ведення промислової і комерційної діяльності на китайській території, на оренду низки китайських територій, підприємств і залізниць, заборону оренди китайських портів і бухт іншими державами, виключне право японських фінансових установ на кредитування залізничного будівництва в Китаї. Відбулося дуже суттєве розширення зовнішньо-економічних можливостей Японії за рахунок перехоплення азіатських і далекосхідних ринків (Китай, Корея, Таїланд), покинутих на певний час європейськими конкурентами. Це дозволило в три рази збільшити обсяг експорту японської продукції в ці країни, у зв’язку з чим торговий і платіжний баланси, до війни традиційно пасивні, були зведені в 1928 році із великим активним сальдо, що сягнуло за торговим балансом 1,4 млрд. ієн, а за платіжним балансом – майже 3 млрд. ієн. Внаслідок цього золотовалютний запас держави зріс з 350 млн. ієн напередодні війни до більш, ніж 2 млрд. ієн наприкінці 1919 року.

Військові замовлення і величезні експортні можливості призвели до більш ніж двократного зростання обсягів промислового виробництва протягом війни, що спричинило перетворення Японії із аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну. При цьому вартість валової продукції базових галузей – металургії, машинобудування і хімічної промисловості збільшилась майже втричі. Але найбільшими темпами розвивалося суднобудування: загальний тоннаж збудованих в 1918 році суден перевищив рівень 1914 року у 8 разів, що дозволило японській суднобудівній галузі зайняти третє місце в світі (після Англії і США), Значно виріс технічний рівень японської промисловості, про що свідчить показник енергоозброєності праці, який збільшився в роки війни у 4 рази. Кількість промислових робітників зросла в роки війни в 1,6 рази і склала в 1918 р. 1,4 млн. осіб.

Основні вигоди від воєнного промислового піднесення отримали представники крупної японської буржуазії. Так, капітал японських акціонерних товариств збільшився в 2,5 рази, оскільки дивіденди в 50–80% були в ті роки нормальним явищем. Особливо збагатились традиційні монополістично-олігархічні сім’ї, наближені до імператорського уряду, – Міцуї, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда.

В той же час основна маса населення Японії потерпала у воєнні роки від зростання цін (вдвічі), падіння реальної заробітної плати (на 1/3), збільшення податків і довжини робочого дня.

В японському селі продовжувався процес обезземелення селян, зростала кількість орендарів і напіворендарів, при тому, що орендна плата, яка сплачувалась натурою, сягала в окремих районах 60-70% зібраного врожаю рису. Високі ціни на цей традиційний для переважної більшості японського населення продукт харчування (що зросли за роки війни в 6 разів!) збагачували японських поміщиків і заможних селян, але радикально підривали добробут більшості японських сімей, особливо найманих робітників. Наприкінці літа 1918 р. в Японії набрали національного масштабу «рисові бунти», в яких взяло участь приблизно 10 млн.осіб. Бунти тривали два місяці і були жорстоко придушені урядом.

Розвиток економіки Японії в 1920-х роках

Незабаром після завершення Першої світової війни Японія вступила в економічну кризу (1920-1921 р.р.), руйнівні наслідки якої були набагато сильнішими, ніж в інших капіталістичних країнах: рівень виробництва промислової продукції впав на 20%, експорт знизився на 40%, а імпорт – на 30,9%. Саме надмірна орієнтація японської економіки на зовнішні ринки збуту промислової продукції і поповнення сировини стала основною причиною виключної гостроти кризи 1920–1921 рр. в Японії після того, як впливові економічні конкуренти, в першу чергу США, повернулись на китайський ринок і стали нарощувати експорт своїх товарів в Південно-Східну Азію. Незабаром після кризи (1 вересня 1923 року) Японія зазнала руйнації від потужного землетрусу, епіцентр якого знаходився поблизу міста Йокогама, внаслідок чого загинули 140 тис. осіб, а матеріальні збитки склали 5 млрд. ієн. Але саме надзвичайні заходи уряду по відновленню постраждалого регіону (в тому числі компенсації потерпілим і, в першу чергу, великим компаніям) стали суттєвим поштовхом для пожвавлення економічного життя країни.

З 1924 року в Японії починається інтенсивний, але нетривалий економічний підйом (1924–1926 рр.), внаслідок якого рівень промислового виробництва в 1926 році знову перевищив довоєнний. І хоча в період підйому пріоритетними темпами розвивались металургійна, машинобудівна, хімічна, суднобудівна і будівельна галузі, основною для японської індустрії залишалася бавовняно-паперова промисловість, на яку припадало 40% загального обсягу промислової продукції. В той же час галузі важкої індустрії давали в 1929 році вже більше ніж 30% випуску обробляючої промисловості. Відбувалось і значне зміцнення технічної бази промислового виробництва, про що зокрема можна судити по чотирикратному збільшенню з 1918 по 1929 рр. кількості механічних двигунів (загальна потужність досягла 4,5 млн. кінських сил) на японських промислових підприємствах.

Промисловий підйом 1920-х років супроводжувався невпинною концентрацією і централізацією виробництва і капіталу, інтенсивним процесом картелювання японської промисловості, внаслідок чого в 1929 році 61% промислової продукції випускався великими підприємствами, де чисельність робітників сягала 50 і більше осіб. Цей об’єктивний процес співпав за часом із завершенням формування надпотужних сімейних концернів – дзайбацу, що розпочався ще в період «Мейдзі» із пільгової приватизації побудованих державним коштом промислових підприємств чотирма наближеними до імператорського уряду олігархічними кланами – Міцуї, Міцубісі, Сумісото і Ясуда. Цей принцип утворення підприємств в результаті пільг, наданих імператором окремим сім’ям, визначив тип японських монополій як концернів закритого типу, що суттєво відрізнялись від західних монополій і акціонерних товариств, які виростали на основі конкурентної боротьби. Тісні зв’язки дзайбацу із державою, що завжди була в Японії потужним фактором економічного впливу, ніколи не перервалися: протягом 1887–1940 рр. імператорський уряд мобілізував 2/3 всіх інвестицій в економіку країни, більша частина яких дісталася «дзайбацу». Сам імператор Японії Хірохіто (1921–1993 рр.) володів акціями концернів «Міцуї» і «Міцубісі» на суму 500 млн. ієн і всіляко сприяв їхньому розвитку. Характерною особливістю японських концернів була їхня багатопрофільність. Зокрема, концерн «Міцубісі» контролював близько 120 кампаній (загальний капітал – 900 млн. ієн) в металургійній, гірничій, електротехнічній, суднобудівній, бавовняно-паперовій, паперовій галузях промисловості, а також мав у своєму складі залізничну компанію. Об’єднання Ясуда виросло із могутнього банкірського клану, що поступово перебрав під свій контроль велику кількість промислових підприємств. Багатопрофільність виробництва була характерною і для концерну Сумісото.

В період з 1914 по 1929 рр. прискорився процес концентрації і централізації банківського капіталу: загальна сума вкладів в комерційні банки Японії збільшилася в 6,2 рази (з 1,5 до 9,3 млрд. ієн), в той час як кількість банків скоротилася майже вдвічі (з 1593 до 878).

Станом на 1928 рік п’ять найвпливовіших банків («Міцуї», «Міцубісі», «Сумітомо», «Осуда» і «Дайіті») зосередили 35% всіх банківських депозитів в Японії, а разом із ще дев’ятьма банками – 55% депозитів.

Сільське господарство Японії так і не вийшло протягом 1920-х років із кризового стану. Відбувається збанкрутіння селянських господарств, зростання чисельності селян-орендаторів. Невирішеність аграрних проблем дала поштовх переселенню японських селян-колоністів в Корею за сприяння східно-колонізаційного товариства, що проводило в Кореї скупку необхідних для цього земельних ресурсів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]