Соціально- економічні заходи уряду Народного фронту

Різке погіршення економічного становища найширших верств населення під час кризи 1930–1935 рр. призвело до збільшення кількості страйків в промисловості, виступів селян, невдоволених труднощами збуту сільгосппродукції і зменшенням цін на неї, яких підтримала інтелігенція, що протестувала проти скорочення державних витрат на освіту і культуру. Уряд, борючись із інфляцією, намагався скоротити дефіцит бюджету шляхом збільшення податків, урізання пенсій і заробітних плат працівників державного сектору економіки. Так, згідно із декретами-законами прем’єр - міністрів Гастона Думерга (1934 р.) і П ’єра Лаваля (1935 р.) різко знижувалася зарплата працівників державних установ, збільшувалися податки, урізалися пенсії інвалідам і вдовам Першої світової війни. Всі ці заходи уряду ще більше підігрівали протестні настрої широких кіл французького суспільства, надаючи їм радикалітсько-соціалістичного і прокомуністичного забарвлення.

На іншому полюсі політичного спектру посилювались право-радикалістські настрої, які виявили себе, зокрема, в посиленні фашистського руху під гаслами «знищення комунізму», «гнилого парламентаризму», «наведення порядку» та ін. В 1934 році полковником де ля Роком і його прибічниками була здійснена невдала спроба фашистського заколоту, яка підштовхнула до об’єднання всі політичні сили і профспілкові організації лівого і демократичного напрямків. В січні 1936 року була опублікована програма Народного фронту, розроблена при участі 98 організацій, що дозволило йому перемогти на парламентських виборах весною 1936 року і сформувати уряд на чолі із соціалістом Леоном Блюмом, до якого увійшли соціалісти й радикали за підтримки комуністів. Під тиском трудящих цей уряд прийняв більш ніж сто законів, спрямованих проти фашизму і всевладдя крупного капіталу. В сфері політичній було заборонено фашистські ліги, недержавні воєнізовані групи, амністовано політичних в’язнів. В економічній сфері було прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпустки і колективні договори, скасовувались надзвичайні декрети-закони Г. Думерга і П.Лаваля, підвищувались зарплати і пенсії, організовувались суспільні роботи для безробітних, було створене національне зернове бюро для закупівлі за твердими цінами продукції сільського господарства, а також Національне товариство залізничних доріг із переважною часткою державного капіталу. Крім того, запроваджувалась податкова реформа, що полегшувала податковий тиск на дрібні і середні підприємства за рахунок його посилення на отримувачів великих доходів, в тому числі, – спадщини. Було введено державний контроль над Французьким банком і частково націоналізована військова промисловість.

Але тиск монополістичних кіл і протиріччя між досить «різнобарвними» політичними силами Народного фронту призвели до його розвалу, і в квітні 1938 р. було сформовано новий уряд на чолі із правим радикалом Ф.Даладьє. Цей уряд, отримавши від парламенту надзвичайні повноваження для «оздоровлення» фінансів, поступово збільшив прямі і непрямі податки, провів нову девальвацію франка (що знецінила підвищення пенсій і зарплат 1936 року), фактично відмінив 40-годинний робочий тиждень. Цими заходами були зведені нанівець соціально-економічні здобутки трудящих за часів правління попереднього уряду.

Незабаром, підписавши Мюнхенську угоду (1938 р.) про розподіл Чехословаччини, Ф.Даладьє фактично капітулював перед Гітлером, підштовхнувши останнього до розв’язання Другої світової війни, в якій Франція зазнала нищівної поразки в травні–червні 1940 року.