Заняття № 23 лікування хворих на алкоголізм.

Всі випадки алкогольної залежності потребують лікування, яке бажано проводити в умовах стаціонару. Основними передумовами ефективності такого лікування є:

• безперервність і тривалість;

• максимальна індивідуалізація відповідно до мікросоціальних та клінічних особливостей;

• комплексність використання різних методів лікування;

• повна відмова від вживаня алкоголю на період лікування;

• поетапність та спадковість лікувальних міроприємств.

На сьогодні визнані переваги етапної схеми лікування хворих на алкоголізм, яка передбачає досягнення певної мети на кожному з відрізків терапевтичного процесу. Згідно такої схеми передбачено чотири етапи лікування алкогольної залежності.

Перший етап лікування хворих на алкоголізм

Початковий етаплікування алкоголізму передбачає досягнення таких основних цілей:

• тамування гострих алкогольних ексцесів;

• повна відмова від вживання алкоголю;

• лікування абстинентного синдрому;

• нормалізація психічного стану пацієнта (лікування розладів сну, афективних станів, невротичних проявів);

• нормалізація основних показників соматичного здоров’я пацієнта.

Медична допомога при гострій алкогольній інтоксикації.

У випадку гострої алкогольної інтоксикації необхідне термінове проведення наступних заходів:

• Штучне викликання блювання, промивання шлунку до зникнення запаху алкоголю у блювотних масах. Викликати блювання можна за допомогою підшкірного введення 0,25-0,5 мл 1% розчину солянокислого апоморфіну (одночасно тамує збудження).

• Видалення сечі за допомогою катетера (при затримці сечовиділення).

• Прийом 5-10 крапель нашатирного спирту на 1/2 стакану води.

• При порушенні серцевої діяльності і коматозному стані - підшкірні введення 1-2 мл 10% розчину кофеїн-бензоату натрію, п/ш чи в/в ін’єкція 1-3 мл 10% коразолу (можна повторювати через кожні 1-2 години), 1мл кордіаміну, 1-3 мл 0,1% розчину азотнокислого стрихніну, в/в або в/м введення 1-4 мл фізіологічного розчину чи 200-300 мл 5% розчину глюкози з 15 МО інсуліну.

• Вдихання суміші 90% кисню і 10% вуглекислоти.

При асфіксії - вдихання кисню, штучне дихання, підшкірна ін’єкція 1 мл 1% розчину лобеліну, в/м чи в/в введення 1 мл цитітону, загальне та місцеве зігрівання.

Для зменшення алкогольної інтоксикації можна також використовувати ацетилсаліцилову кислоту, 1 г 2-3 рази, введення п/шк 10-20 ОД інсуліну з наступним в/в введенням 40-60 мл 40% розчину глюкози. Швидкими (1-1,5 год.) і безпечними методами протверезіння можна скористатись за наявності відповідної апаратури. До таких методик відносять п/шк вдування 300-500 см куб. кисню, гіпербаричну оксигенацію та поверхневу керовану краніоцеребральну гіпотермію.

Для тамування збудження у стані алкогольного сп’яніння іноді використовують нейролептичні засоби (аміназин, тізерцин, галоперідол та ін.), але їх застосування повинне бути виваженим. Нейролептики є сінергістами етанолу, тобто потенціюють його дію переводячи хворого зі стану збудження в наступну стадію (гальмування), аналогічний ефект справляють і антигістамінні препарати (тому вони навіть більш бажані у даному випадку). Однак небезпека полягає у можливості того, що під час сну може розвинутись колаптоїдний і навіть коматозний стан. Тому в одному шприці з цими препаратами в/м потрібно вводити аналептичні засоби.

При розвитку тяжкого алкогольного сп’яніння, алкогольної коми показане негайне введення аналептичних сумішів. Наприклад, суміш з бемегриду (20 мл 0,5 %), реактиватора холінестерази діпіроксиму (1 мл 15%), кордіаміну (2 мл), кофеїну (2 мл 20%), коразолу (2 мл 10%) та глюкози (10 мл 40 %) чи ізотонічного розчину хлориду натрію. Як правило, цю суміш (40 мл) вводять в/в двома шприцами, у важких випадках додають до ізотонічного розчину хлориду натрію в/в крапельно. Все це при необхідності поєднується з комплексом реанімаційних заходів (інтубація трахеї, ШВЛ, стимуляція серцевої діяльності).

Після подолання гострих явищ, на першому етапі головним чином застосовують різноманітні фармакологічні та немедикаментозні засоби.

Фармакотерапія абстиненції та запоїв.

З метою дезiнтоксикацiї та запобігання набряку мозку застосовують такі препарати:

1) гемо- та плазмозамісні сольові розчини:

- ізотонічний (0,9 %) розчин хлориду натрію до 1,5 л/добу, в/в, крап;

- розчин глюкози 5% до 1 л/добу;

- гемодез до 500 мл, в/в, крап.;

- реополіглюкін до 1 л/добу;

2) гіпертонічні протинабрякові розчини:

- розчин глюкози 40 %, 10-20 мл в/в 1 раз/добу;

- розчин сечовини 30% на 10% глюкозі з розрахунку 0,5 г сечовини/кг ваги тіла;

3) сечогінні препарати:

- лазікс в/в 40-80 мг/добу;

- магнію сульфат 25% 10мл в/в;

4) тіолові сполуки:

- унітіол 5% 1мл/10кг ваги тіла, в/м, 3 рази/добу;

- натрію тіосульфат 30% - 10-20мл, в/в.

З метою підвищення резистентності організму та захисту мозку від токсичної дії етанолу застосовують ноотропні засоби, серед яких перевага надається пірацетаму (ноотропіл) 20%, в/м 10мл/добу.

Психотропні препаратидопомагають зменшувати патологічний потяг до алкоголю і тамують збудження в період абстиненції:

1) транквілізатори: седуксен (діазепам) 10-40мг/добу; еленіум 50мг/добу; феназепам 5-10мг/добу;

2) антидепресанти: амітриптилін 100 мг/добу; піразідол 100 мг/добу;

3) тімолептичні нейролептики: хлорпротіксен 15-30 мг/добу; сонапакс (меллеріл) 200 мг/добу.

Останнім часом з’явилась інформація про ефективність застосування в терапії алкоголізму антидепресантів нових поколінь, які володіють здатністю до селективного блокування зворотного захвату серотоніну.

Замісна терапіявикористовується для нормалізації окислювально-відновлювальних процесів та компенсації вторинного гіповітамінозу: тіамін 50-300 мг/добу, в/м; піридоксин 20-100 мг/добу; нікотинова кислота (РР) 50-200 мг/добу; аскорбінова кислота 50-400 мг/добу.

Вітамін В₁можна вводити в/м разом з аскорбіновою та нікотиновою кислотами, але не з В₆чи В₁₂, оскільки він ускладнює біотрансформацію першого і виявляє алергічні властивості в присутності другого.

Немедикаментозне лікування хворих на алкоголізм.

Немедикаментозні засоби лікування практично не мають протипоказань і можуть використовуватись на всіх етапах протиалкогольної терапії.

На етапі купірування абстинентних явищ призначають солоно-хвойні ванни(34-36⁰ С), 10-12 процедур на курс,циркулярний і та віяльний душ. Можливе застосуванняелектропроцедур: електросон, електрофорез новокаїну та йодиду калію на комірцеву зону, індуктотермію на ділянку печінки та інше. І.К. Сосін зі співавторами (1982) з цією метою використовували трансцеребральний електрофорез мікроелементів (5 % р-н сульфату магнію та розчинної солі літію), перші три дні електрофорез магнію, наступні п'ять – літію. Вживання медикаментів при цьому виключається.

Оксигенотерапія показана на етапі купірування алкогольного абстинентного синдрому для ліквідації гіпоксії. Проводиться вона шляхом вдихання зволоженої 40-60 % суміші кисню з повітрям через маску по 1,5-2 г 2-4 рази на добу. Під впливом кисню у хворих послаблюються вісцеральний та психічний компоненти абстиненції, зменшується потяг до алкоголю, нормалізується настрій. Протипоказанням цього методу є підвищена судомна готовність. Застосовується такожсуміш закису азоту і киснюв рівних частинах протягом 30-45 хвилин. Для позитивного ефекту, як правило, достатньо однієї процедури. Найбільш же ефективна оксигенотерапія у виглядігіпербаричної оксигенації. Як правило, 1-3 таких сеанси протягом 40 хвилин кожен допомагають повністю тамувати прояви абстинентного синдрому.

Швидкому протверезінню та тамуванню абстиненції сприяє метод краніоцеребральної гіпотермії протягом одного сеансу при експозиції в 1-1,5 год. Застосуваннягемо- і ентеросорбції базується на уявленнях про патогенетичні механізми алкогольної абстиненції з накопиченням у крові надлишкової кількості катехоламінів (дофаміну та ін.). Вищезгадані методи допомагають наближати їх рівень до норми.

Хороші результати отримані також при застосуванні голкорефлексотерапії (акупунктури). Рецепт точок для цієї процедури залежить від переважаючих у цей момент нервово-вегетативних розладів та психопатологічних проявів. При тяжкій алкогольній абстиненції, передпсихотичних станах ефективне проведення від одного до трьох сеансів протягом 1-2 днів. При цьому використовують методи акупунктури (введення голок на 30 хвилин) та електростимуляція точок вушної мушлі, міжлопаткової, верхньопоперекової та інших ділянок. Після подолання гострих явищ частоту сеансів поступово скорочують. Цей етап, залежно від початкового стану пацієнта, може тривати від одного до двох-трьох тижнів.

Другий етап лікування хворих на алкоголізм

На другому етапіосновною задачею є проведення активної антиалкогольної терапії з метою вироблення відрази до спиртних напоїв та стійкого пригнічення потягу до алкоголю.

Основою лікувального процесу на цьому етапі є умовнорефлекторна (аверсивна) терапія, тобто вироблення негативного умовного рефлексу на алкогольнi напої та сенсибілізуючі методики, які викликають непереносимість алкоголю.

Процедура сеансу умовнорефлекторної терапії (УРТ) передбачає, що хворому після їжі підшкірно вводять 0,2 - 1 мл 0,5 % розчину апоморфiну або дають відвар баранця чи чебрецю (70-150 мл). Через 3 - 4 хвилини з’являється гіперсалівація, нудота, відчуття жару, запаморочення, перебої в роботі серця, падає артеріальний тиск. В цей момент пацієнтам (краще при груповому лiкуваннi) дають невелику дозу (30-50 мл) спиртного у бажаному для них вигляді (вино, горілка). В результаті виникає потужний блювотний рефлекс, який повторюється декілька разів протягом близько 20 хвилин.

Сеанси повторюють щоденно (всього 15-25 сеансів) поступово збільшуючи дозу апоморфіну. Таким чином, поступово виробляється блювотний рефлекс на алкоголь, який потiм проявляється вже без iн'єкцiй апоморфіну навіть при вiдчуттi запаху чи згадцi про алкоголь. Недоліком цього методу є те, що новоутворений рефлекс нестійкий і потребує пiдкрiплення кожнi декiлька мiсяцiв.

На другому етапi також застосовують метод сенсибiлiзацiї. Хворі приймають таблетки тетураму (перша назва – антабус, від anti abusus, що означає – проти пияцтва), фталазолу, фуразолідону, тріхополу (метронідазолу), левамізолу або нікотинової кислоти, які різко підвищують чутливість до алкоголю і тим самим роблять неможливим його прийом. Курс лікування тетурамом полягає у призначенні препарату у прогресуючих дозах (від 0,15 до 0,5 двічі/добу) протягом 20-25 днів. Приймають цей препарат у розтертому вигляді, запиваючи 200 мл води для кращого всмоктування. Пік сенсибілізаційного ефекту при цьому досягається через декілька днів після початку прийому. Перед початком лікування тетурамом хворого потрібно попередити щодо можливих ускладнень при вживанні цього препарату і отримати його письмову згоду на такий вид терапії. Окрім суто юридичного аспекту, така розписка має і психотерапевтичне значення, її підшивають до історії хвороби.

З метою посилення психотерапевтичного ефекту на фоні курсового лікування у стаціонарі проводять 2-3 тетурам-алкогольні проби(за схемою УРТ). Їх проводять зранку, після прийому нащесерце 0,5-0,75 тетураму і сніданку. Під час проби хворого роздягають і вкладають на кушетку, у приміщенні повинні бути наявні всі необхідні засоби (аналептики, симптоматичні засоби, психотропні препарати) на випадок необхідності термінового купірування ацетальдегідної реакції. При першій пробі хворий випиває 30-50 мл 40% спирту чи еквівалентну дозу інших напоїв. Клінічно алкогольно-тетурамові реакції поділяють на 4 стадії:

І стадія починається через 5-10 хвилин після вживання спиртного і проявляється гіперемією обличчя, шиї, грудей, судин склер (“очі бульдога”), тахіпное, тахікардією, зростанням систолічного і падінням діастолічного тиску, легкою ейфорією (на зразок початкової стадії сп’яніння). В легких випадках через 15-30 хвилин стан нормалізується, залишається лише відчуття слабкості, розбитості.

При розвитку ІІ стадії антабусної реакції наростає ацетальдегідна інтоксикація, що проявляється: дифузною гіперемією, набряком обличчя, пригніченням замість ейфорії, відчуттям пульсації у скронях, стенокардією. Відчувається різкий запах ацетальдегіду з рота, пульс слабкий, артеріальний тиск падає до 90-80/60-20 мм рт. ст. Ця стадія, як правило, триває 15-30 хвилин і є показовою для хворого щодо подальшої неможливості вживати спиртне.

ІІІ стадія настає через 30-40 хвилин після вживання спиртного і фактично є апогеєм ацетальдегідної реакції. Зустрічається вона переважно при повторних пробах або вживанні високих доз спиртного (100-150 мл 40% спирту). Гіперемія обличчя змінюється його зблідненням починаючи з носа, губ і підборіддя (у формі “метелика”), головний біль стає нестерпним. Вени шиї набухають, можливий ларінгоспазм, виникає відчуття стиснення – “симптом тугого комірця”, кінчики пальців німіють. Тахікардія досягає 140-160 ударів за хвилину, систолічний тиск падає до 70-20 мм рт. ст., а діастолічний до нуля. При цьому запах ацетальдегіду з рота зменшується, але з’являється інший специфічний запах, що нагадує запах копченої риби (наслідок вироблення сірководню). Хворий стає апатичним, сонливим. Іноді можуть розвиватись епізоди психомоторного збудження, блювання, судомні прояви аж до епілептиформного нападу. Тривалість цієї стадії від 30 хвилин до однієї години.

ІV стадія (відновлення)розвивається у випадках, коли стан не вдалось купірувати на попередніх стадіях. Відновлюються основні показники життєдіяльності організму, зникає неприємний запах з рота, настає слабкість і хворий засинає.

При ускладненнях ІІ і ІІІ стадій вживають заходи щодо купірування ацетальдегідної інтоксикації. Найбільш ефективним методом є повторне (у важких випадках 2-3 рази і більше) в/в введення 20 мл 1% водного розчину метиленового синього в поєднанні з серцево-судинними засобами та іноді з 20 мл 30% тіосульфату натрію. Метиленовий синій є антидотом тканинних ядів ацетальдегіду та сірководню і тому справляє ефект швидкої дезінтоксикації. Паралельно вводять аналептики, серцеві глікозиди, мезатон, сульфат магнію, проводять оксигенотерапією та ін. за показаннями.

Алкогольно-тетурамові реакції можуть виникати і у позалікарняних умовах. Іноді хворі хочуть “переконатись” в ефективності препарату і навмисно вживають алкоголь, а іноді подібні реакції можуть розвинутись і при вживанні міцного квасу, кислого молока, лимонів, квашеної капусти і т.п. До того ж не зважаючи на те, що метаболіти тетурама виводяться з організму протягом 3-4 днів після останнього прийому, але сенсибілізація до алкоголю може залишатись ще декілька тижнів навіть якщо проби не проводились.

Як правило, ці випадки не становлять особливої загрози і в якості допомоги достатньо надати хворому горизонтального становища (голова нижче ніг), забезпечити доступ повітря та при можливості ввести аналептики.

Переважно тетурам використовують у вигляді імплантаційних таблеток „Еспераль” (виробництво Франції), дія яких заснована на блокуванні АлДГ, що призводить до інтоксикації ацетальдегідом пiсля прийому навiть невеликих доз спиртного. Щодо механізму дії імплантованого еспераля, то єдиної думки з цього питання немає. Деякі дослідники твердять, що вже через короткий час після імплантації його вміст у крові стає таким низьким, що хворий може вживати алкоголь. Тому робиться припущення, що ефективність імплантації еспераля головним чином залежить від психологічного компоненту, а не істиної “хімічної ізоляції”, хоча її вплив також присутній.

Імплантація показана переважно хворим на алкоголізм ІІ стадії, які раніше лікувались і мали тривалі ремісії (6-12 місяців і більше). Не варто проводити цю процедуру пацієнтам з виразними ознаками деградації, особливо у ІІІ стадії захворювання, психопатичним, емоційно нестійким особистостям, які не мають твердого переконання у необхідності утримання від вживання алкоголю. Імплантації повинні передувати 4-6 тижнів дезінтоксикаційного та симптоматичного лікування, в цей період доцільно провести УРТ, психотерапевтичні бесіди та пробний курс лікування тетурамом для виявлення індивідуальної чутливості до препарату.

Імплантують еспераль субфасціально, переважно – під лопатку, безпосередньо маніпуляцію повинен виконувати хірург чи відповідно підготовлений нарколог. Після обробки операційного поля (верхньозовнішній квадрант сідниці, підребер'я чи ліва здухвинна ділянка) проводиться пошарова інфільтраційна анестезія 0,5-1 % розчином новокаїну і розтин шкіри та підшкірної клітковини довжиною до 2 см. Після цього паралельно поверхні тіла спеціальним таблетковим троакаром у підшкірний жировий шар вводять на глибину 5-7 см від лінії розрізу таблетки еспералю. З метою профілактики асептичних інфільтратів і відторгнення імплантанту, а також вторинної інфекції таблетки доцільно вводити радіарно від операційної рани у 5 напрямках, не більше 2 таблеток в одне місце, всього 8-10 таблеток. Рану пошарово зашивають, обробляють розчином йоду і закривають асептичною наклейкою. Не допускається посадка зламаних таблеток через небезпеку відторгнення імплантанту.

Перші три години після імплантації хворі мають лежати на здоровому боці, протягом трьох днів бажаний ліжковий режим або хоча б уникання фізичного перенапруження чи різких рухів. Шви знімають на сьомий-восьмий день.

Для підтвердження “серйозності” даного методу лікування незабаром після зняття швів можна провести алкогольну пробу, але для цього бажано провести відповідну підготовку. З самого початку підготовчого до імплантації періоду такі хворі отримують загальнозміцнюючу вітамінну суміш і тетурам, а за 1-2 тижні до проведення процедури тетурам офіційно відміняється, а в суміш замість одного з компонентів додають ті ж таки 0,25 г тетураму. Хворі не можуть визначити зміни, які відбулись, адже раніше вони вживали такі ж порошки одночасно з тетурамом. Проведення алкогольної проби після зняття швів допомагає остаточно переконати пацієнта у неможливості подальшого вживання ним алкоголю. Ту ж методику можна використовувати і при імплантації плацебо (замість еспераля імплантують згорнуті в кілечка шматочки кетгуту).

Дія еспералю триває 8-12 місяців, після закінчення визначеного терміну показана повторна імплантація. Цей метод має суттєву перевагу перед пероральним прийомом, адже хворий позбавлений можливості передчасно перервати “кайдани хімічної ізоляції”. У випадку алкогольного ексцесу у цей період треба негайно хірургічно видалити препарат і провести масивну дезінтоксикацію.

Оскільки останнім часом серед хворих посилилось негативне ставлення до тетураму, розповсюджується інформація про його токсичність, здатність пригнічувати статеву функцію та терапевтичну неефективність, іноді доцільно призначати його під іншою назвою (зарубіжні назви: абстиніл, алкофобін, антикол, аверсан та ін.). Ефективним є також призначення його у суміші (по 0,25 г тетураму, фітіну та аскорбінової кислоти, 0,05 г нікотинової кислоти та 0,002 г рібофлавіну), по одному порошку двічі на день. В цій суміші тетурам повністю замаскований, а сенсибілізація за рахунок включення аскорбінової та нікотинової кислоти тільки посилюється. Абсолютними протипоказаннями до лікування тетурамом є: ендокринна патологія (тиреотоксикоз, діабет та ін.), ураження печінки (цирроз, гепатит), серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, кардіосклероз), туберкульоз легень, бронхіальна астма, гострий панкреатит та епілепсія, шизофренія.

При лікуванні дозами тетураму, що не перевищують 0,5 г/добу, не більше 20 днів, ускладнення майже не зустрічаються, але при їх виникненні дозу препарату зменшують до 0,3 г/добу, призначають вітаміни (В₁, В₆, В₁₂, С), ноотропи та дезінтоксикаційні засоби. Переважно побічні ефекти тетураму проявляються слабкістю, головними болями, нудотою, неприємним запахом з рота, але іноді можуть розвиватись гепатити, нефрити, падіння рівня тестостерону.

Найбільш же грізними ускладненнями при лікуванні тетурамом є т.з. тетурамові психози. Їх розвиток пов’язують передовсім з передозуванням препарату (більше 1 г/добу), а також проведенням великої кількості тетурам-алкогольних проб. В етіопатогенезі тетурамових психозів провідну роль відводять накопиченню норадреналіну та дофаміну в мозкові хворих.

Клінічна картина тетурамових психозів досить поліморфна. Психоз може проявитись порушенням свідомості зі збудженням, дезорієнтованістю, кататонічними елементами, галюцинаціями та персекуторним маяченням. Тривалість тетурамових психозів від декількох днів до декількох тижнів. Лікують їх поєднанням нейролептиків (галоперідол, трифтазін), антидепресантів (амітриптилін) з великими дозами вітамінів (передовсім В₁), а також загальноцміцнюючою терапією. Тетурам в подальшому застосовувати не рекомендується.

За наявності серйозних протипоказань щодо застосування вищезгаданих методів може використовуватись опосередкована психотерапія, т.з. плацебо-терапія (placebo – імітація ліків).При цьому важливу роль відіграє вигляд, смак, запах, складна назва ліків та, головне, незвичайність реакції на їх прийом. Головним же елементом плацебо-ефекту є навіювання лікаря, пов’язане із застосуванням препарату, авторитет самого терапевта, який призначив лікування.

Прикладом такої терапії може слугувати в/в введення препарату під умовною назвою “Torpedo”, що складався з 10 мл 25% сульфату магнію, 1 мл 1% нікотинової кислоти та 0,1 г метиленового синього і мав загрозливий темно-синій колір. Все це можна поєднувати з відповідним облаштуванням приміщення та елементами суггестивної терапії. При цьому застосовувані препарати повинні виявляти короткочасну, але активну дію – гіперемію, серцебиття, відчуття жару, підвищення температури тіла та інше. Для цього у розчини можна додавати 1% АТФ, кокарбоксилазу та інше. Окрім застосування плацебо, як “нового” препарату, можна давати його замість відомих хворому ліків (наприклад, тетураму), у випадку протипоказань до їх тривалого прийому.

Новим напрямком у наркології є пошук засобів нейтралізації ейфоризуючих ефектів ("блокуюча терапія").Доведено, наприклад, що таким ефектом володіє італійський препарат Антаксон (налтрексону гідрохлорид).

Застосовують цей препарат по одній капсулі (одному флакону) в день. Це допомагає в 2-3 рази скоротити тривалість запою, зменшити його інтенсивність, полегшити вихід із запійного стану та постабстинентні явища. Помічено, що у пацієнтів, які перебували на лікуванні Антаксоном зростала впевненість у своїх силах, готовність докладати зусиль для ефективного лікування. Окрім того, важливо, що Антаксон не викликає перехресної резистентності з іншими лікарськими препаратами (дісульфірам та ін.) і може використовуватись у пацієнтів на фоні прийому алкоголю. Науковий пошук у цьому напрямку триває.

Основна мета призначення психотропних препаратівна другому етапі лікування алкогольної залежності полягає в нормалізації емоційно-вольової сфери хворих, корекції їх поведінки та додатковому впливі (поряд з УР та сенсибілізуючою терапією) на пригнічення потягу до спиртного. Для лікування психопатологічних проявів у хворих на алкоголізм переважно застосовують так звані атипові нейролептики: сонапакс 50-200 мг/добу, неулептил 5-30 мг/добу, хлорпротиксен 15-60 мг/добу.

Значну роль у лiкуваннi алкоголiзму вiдiграють методи психотерапевтичного впливу. Застосовуються суггестивні заходи (гіпноз, емоційно-стресова терапія), які можна поєднувати з умовнорефлекторною терапiєю. Раціональна терапія може проводитися як індивідуально з кожним пацієнтом, так і з групою. Головною метою цих заходів є подолання алкогольної анозогнозії та створення позитивної установки щодо тверезого способу життя.

Природно, що в різні програми лікування та соціальної реабілітації хворих на алкоголізм входить, у першу чергу, самоусвідомлення пацієнтом своєї хвороби і потреби в її лікуванні, яке без участі самого хворого практично не принесе жодного позитивного результату. Подолання алкогольної анозогнозії багато в чому сприяє правильному ставленню хворого до своєї хвороби і, відповідно, підказує йому кроки до досягнення тверезого способу життя. Детальніше методи психотерапії при хворобах залежності розглядаються у розділу (“Психотерапевтичні методи лікування наркозалежних”). Загальна тривалість антиалкогольної терапії, як правило, складає близько одного-двох місяців.

Третій етап лікування хворих на алкоголізм

Третій етап лікування алкоголізму присвячується проведенню підтримуючих та протирецидивних заходів, а також продовженню психотерапевтичного впливу, спрямованого на зміцнення установки щодо тверезого способу життя. Основною його задачею є запобігання рецидивів алкоголізму, тобто вторинна профілактика. Призначаються додаткові курси умовнорефлекторної або сензибілізуючої терапії через певні проміжки часу, загальнозміцнююче та симптоматичне лікування, здійснюється позалікарняне спостереження за хворими, хороший ефект досягається при участі хворого у діяльності клубів тверезості, стійких психотерапевтичних колективів та інше.

Особливо болісно адаптація хворих протікає у перші 1-2 місяці після виписки зі стаціонару. На фоні загальної астенізації перед ними постає необхідність подолання численних проблем щодо відновлення втрачених позицій на виробництві, в сім’ї та мікросоціальному середовищі. На цьому фоні можливе поновлення потягу до спиртного.

У цей період рекомендоване призначення транквілізаторів або антидепресантів короткими курсами (15-20 днів). Стабілізація стану настає зазвичай через 3-6 тижнів. Перебіг ремісій у хворих носить переважно хвилеподібний характер із періодичними погіршеннями самопочуття, астенічними, афективними та психопатоподібними проявами. Ці коливання суттєво не впливають на працездатність та спосіб життя, але можуть стати фактором ризику актуалізації хворобливого потягу до алкоголю.

Тривалість підтримуючої терапії складає до 5 років, але це не означає, що по її завершенні можна говорити про повне одужання пацієнта. Ремісія може сягати 10-15 років. До цього часу варто говорити лише про тривалу ремісію, а не повне одужання від алкоголізму.