Microsoft_Word__lektsiya_3_chastina1

94

виду в тоннах множать на встановлений для нього коефіцієнт. Потім визначають суму витрат по кожній статті на тонно-коефіцієнт, на основі чого їх розподіляють між окремими видами комбікормів. Таким чином, по кожному виду комбікормів (по всіх аналітичних рахунках) будуть відображені витрати, пов'язані з їх виробництвом.

На комбікормових заводах у кінці звітного періоду, як правило, незавершеного виробництва немає. Тому визначення собівартості комбікормів конкретного виду зводиться до ділення витрат на їх виробництво на кількість оприбуткованої продукції в тоннах. Оскільки вартість сировини у собівартості комбікормів становить понад 80 % усіх витрат і їх відносять на кожний вид продукції прямо, розподілу підлягають лише витрати на переробку (без вартості сировини).

Щоденно на заводі складають донесення про виробництво комбікормів та використання сировини, в якому вказують їх склад за найменуваннями для виготовлення кормів певного рецепту, норми витрат, залишок на кінець зміни, отримано за зміну і фактично витрачено в кількісному виразі. Документ підписує інженер-технолог, зав. лабораторією, майстер зміни.

Готовою продукцією виробництва на заводі є комбікорм, який обліковується на рахунку 26 «Готова продукція». Аналітичний облік по цьому рахунку ведеться за видами комбікормів: для великої рогатої худоби, для свиней, для птиці.

Відпуск комбікормів оформляють товарно-транспортною накладною. На кожну партію комбікормів лабораторія заводу видає Посвідчення про його якість. В ньому по кожному виду комбікормів вказують склад рецепту, введені добавки, показники його якості.

При відпуску комбікормовий завод зобов’язаний вказати у товаро-транспортній накладній відпускну ціну за партіями комбікормів у відповідності із затвердженими рецептами. Комбікорми, вироблені із зернової та іншої сировини підприємств-учасників, не можуть бути передані іншим організаціям.

Підставою для визначення норм відпуску комбікормів є встановлені по договору з підприємствами-учасниками обсяги передачі давальницької сировини і виготовлення комбікорму в асортименті з врахуванням об’ємів введення не зернових компонентів.

Для визначення відпускної ціпи використовується спеціальний документ - Рецепткалькуляція. Він складається на період виготовлення даного комбікорму.

Щомісячне визначення собівартості комбікормів по фактичних витратах скорочує обсяг облікової роботи по коригуванню планової собівартості до фактичної та покращує організацію розрахунків з юридичними та фізичними особами за реалізовані комбікорми.

Якщо комбікормовий завод працює як акціонерне товариство, то одержаний прибуток заводу у вигляді дивідендів на акції учасників розподіляється між учасниками постачальниками пропорційно кількості завезеного зерна в заліковій масі.

Висвітлена організація бухгалтерського обліку відповідає вимогам контролю за витратами на виробництво комбікормів і відображає його технологічні особливості.

11

цілому. За його результатами розробляються глобальні заходи з удосконалення системи управління витратами.

Функція контролю (моніторингу) в системі управління витратами забезпечує зворотній зв'язок, порівняння запланованих і фактичних затрат. Ефективність контролю зумовлюється коригуючими управлінськими діями, які направлені на приведення фактичних затрат у відповідність до запланованих або на уточнення планів, якщо вони не можуть бути виконані внаслідок об'єктивної зміни виробничих умов.

1.4. Принципи і завдання управління витратами

Основні принципи управління витратами вироблені практикою і зводяться до наступного:

-системний підхід до управління витратами;

-єдність методів, що практикуються на різних рівнях управління витратами;

-управління витратами на усіх стадіях життєвого циклу виробу — від створення (виготовлення) до утилізації;

-органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції (робіт, послуг);

-недопущення зайвих затрат;

-широке впровадження ефективних методів зниження затрат;

-удосконалення інформаційного забезпечення щодо рівня затрат;

-підвищення зацікавленості виробничих підрозділів підприємства у зниженні затрат. Системний підхід знаходить свій вираз у тому, наприклад, що ефективність управління

витратами оцінюють за ефективністю найбільш слабкої ланки системи. Що би то не було: низький рівень нормування затрат, посередня мотивація і стимулювання персоналу за їх зниження, недостатній за обсягом і незадовільний за якістю аналіз, система обліку затрат, що не забезпечує потреби керівництва — воно неминуче вплине на функціонування системи..

Сутність другого принципу управління витратами зводиться до використання на практиці на різних рівнях управління (вищому, середньому і нижчому) єдиних підходів та методів з метою забезпечення виконання спільної мети — налагодження системності в управлінні витратами.

Суттєве значення у забезпеченні ефективності управління витратами посідає управління ними на усіх без винятку стадіях життєвого циклу виробу. Практичний досвід, на превеликий жаль, засвідчує той факт, що керівництво підприємств і організацій займається формуванням затрат на стадіях виробництва, реалізації продукції та проведення науково-дослідних і дослідноконструкторських робіт.

Необхідність покращення якісних параметрів продукції, яка випускається, є об'єктивним чинником розвитку національної економіки і спрямована на задоволення зростаючих потреб споживачів. Проте, як відомо, висока якість продукції неодмінно викликає додаткові витрати на більш якісну сировину, дорожче виробниче устаткування, використання у процесі виготовлення продукції більш кваліфікованих робітників тощо. В сьогоднішніх умовах господарювання

12

необхідно вміти органічно поєднувати зниження витрат не лише без погіршення якісних параметрів продукції, але й їх покращення.

Суть принципу «недопущення зайвих витрат» зводиться до повної ліквідації фактів безгосподарності, наявних втрат від браку, простоїв, наднормативних витрат та істотного зниження величини витрат непродуктивного характеру.

Ринкові умови господарювання вимагають постійного пошуку і запровадження сучасних ефективних методів зниження витрат, до яких слід віднести нормативний метод обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції або ж аналогічний зарубіжний метод «стандарт-кост»; систему своєчасного виробництва, відому під назвою «канбан»; оперативний аналіз собівартості продукції з виявленням відхилень, їх причин, винуватців і розробкою конкретних заходів з їх ліквідації тощо.

Удосконалення інформаційного забезпечення щодо рівня затрат — наступний принцип управління витратами. Ефективність системи управління витратами у дуже великій мірі залежить від поінформованості стосовно цього. Щоб здійснювати вплив на витрати, необхідно володіти своєчасною, повною і достовірною інформацією щодо рівня і структури витрат планових або нормативних і фактичних.

У зниженні затрат повинна бути зацікавлена не лише адміністрація підприємства чи організації, тобто вище керівництво, але й усі без винятку їх структурні підрозділи і, в першу чергу, виробничі, від яких у найбільшій мірі залежать загальні витрати підприємства (організації). Таку зацікавленість робітникам виробничих підрозділів доцільно передбачити у розроблених спеціальних системах матеріального і морального заохочення, схвалених на загальних зборах трудового колективу і зафіксованих у колективному договорі.

Дотримання усіх принципів управління витратами створює надійні підвалини економічної конкурентоздатності підприємства, завоювання ним передових позицій на ринку.

Надзвичайно тісно з принципами управління витратами пов'язані їх завдання. Управління витратами на підприємстві покликано вирішувати такі основні завдання:

♦виявлення ролі управління витратами як фактора підвищення економічних результатів діяльності;

♦визначення витрат за основними функціями управління;

♦розрахунок витрат за виробничими підрозділами підприємства (організації); обчислення необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг);

♦підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі і прийнятті господарських рішень;

♦виявлення технічних способів і засобів виміру й контролю витрат;

♦пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства (організації);

♦вибір способів нормування витрат;

93

У реєстрах-накладних по кожному підприємству-здавачу визначають залікову масу на основі прийнятої фізичної і дані реєстрів записують у нагромаджувальні відомості по надходженню зерна за видами і по кожному постачальнику окремо. Записи здійснюють щоденно протягом місяця, в кінці місяця визначають підсумки, які використовують для складання узагальнюючі відомості на прийняте зерно за видами сировини від усіх постачальників для оприбуткування його по субрахунку 201 "Сировина та матеріали".

До субрахунку 201 організують аналітичний облік: 2011 «Сировина», 2012 «Матеріал», 2013 «Відхилення від облікових цін», 2014 «Рефракції по сільськогосподарських культурах». На аналітичному рахунку 2011 відображають давальче зерно від постачальників за його видами в кількісному та сумовому виразі. На аналітичному рахунку 2012 обліковують одержані від постачальників матеріальні цінності за видами, найменуваннями і сортами цінностей за єдиними цінами.

Відхилення від них обліковують на аналітичному рахунку 2013, які щомісячно списують па виробництво комбікормів пропорційно вартості витрачених матеріалів.

На аналітичному рахунку 2014 обліковують у вартісному виразі відхилення якості сільськогосподарської продукції від установлених кондицій. Суми рефракції записують на рахунок 2014 і вони є джерелом покриття витрат на доведення якості продукції до базисних кондицій.

Для комбікормового заводу характерним документом є виробничий акт-звіт про використання сировини та виготовлення готової продукції. Він показує поточну звітність комбікормового заводу іншим підприємством Складається акт-звіт на основі книги кількісносумового обліку матеріальних цінностей по складу.

Аналітичний облік витрат по субрахунку 234 ведеться в специфічному для таких підприємств регістрі - виробничому звіті для промислових підприємств - за прийнятою номенклатурою статей для комбікормових заводів. У регістрі нагромаджується інформація за місяць та підсумком з початку року. Щомісячно визначається фактична собівартість виробництва комбікормів.

Кожний вид (рецепт) виготовлених комбікормів є самостійним об'єктом калькуляції. У зв'язку з цим на комбікормових заводах відкривають окремі аналітичні рахунки для відображення витрат по кожному виду (рецепту) виготовлених комбікормів. На такі рахунки протягом місяця прямо відносять лише вартість витраченої сировини і матеріалів: зернофуражу, мінеральних добавок, білково-вітамінних компонентів, преміксів. Решту витрат на виробництво комбікормів (заробітна плата з нарахуваннями, паливо та електроенергія на технологічні цілі, водопостачання, амортизація, ремонт тощо) облічують у цілому по підприємству на аналітичному рахунку "Витрати на виробництво комбікормів". У кінці місяця витрати по кожній статті окремо, а також цехові витрати розподіляють між певними видами вироблених комбікормів пропорційно до їхньої умовної кількості — тонно-коефіцієнтів. Для цього кількість вироблених комбікормів кожного

92

витрат віднімають вартість макухи, а решту ділять на кількість кілограм одержаної олії, визначаючи таким способом собівартість одного кілограма олії.

Якщо на олійниці переробляють власну і давальницьку сировину, то калькулюють собівартість переробки одного центнера насіння і по ній розподіляють витрати між переробкою власної і давальницької сировини аналогічно як по борошномельному виробництву.

Калькулювання собівартості продукції комбікормових заводів. На комбікормових заводах виробляють комбікорми для різних видів і груп тварин. Технологічний процес виробництва комбікормів впливає на використання первинної та зведеної документації з обліку надходження в переробку зерна, організації обліку витрат на виробництво комбікормів та їх реалізацію, а також організацію обліку по них.

Послідовність технологічного процесу та його оформлення обліковою документацією зображено схематично.

Одержане зерно на виробництво комбікормів реєструється в спеціальній книзі кількісноякісного обліку зерна.

В ній відкривають аналітичні рахунки для кожного виду зерна, проставляють фактичну кількість зерна при зважуванні в момент його приймання. Записи в книгу здійснюють одночасно з прийманням зерна. У графах «центнеро-відсотки по вологості» і «центнеро-відсотки по сортності» відображають кількість центнеро-відсотків, розрахованих як результат множення маси на відсоток вологості або сортності. Використовуються ці показники для визначення середньозваженої якості по вологості та сортності за певний час.

Інформація книги використовується для визначення норм природного убутку зерна при зачистці складів. В окремих випадках на завод поступає зорію підвищеної вологості, яке вимагає просушування на спеціальних машинах. На сушіння та очистку зерна виписують Акт на сортування та сушіння зерна, в якому видається завдання на сушіння та доочистку кожної партії зерна.

На основі розпорядження або акта на очистку зерна здійснюють записи в книзі кількісноякісного обліку зерна.

Оприбуткування зерна, одержаного від виробників, проводиться на основі реєстрівнакладних, які складають щоденно. В реєстр записують кожну машину прийнятого зерна з його якісними показниками.

Для відправки сировини на виробництво комбікормів виписують вимогу-накладну на відпуск зі складу сировини в трьох екземплярах (один залишається у завідуючого лабораторією, другий - у завідуючого складом, третій - передається начальнику виробництва). В ній вказують номер складу, найменування сировини, масу (кг) за вимогою та відпущеного зерна, вологість (%), домішки (%), ціну та суму.

Облік матеріальних цінностей на складі організується по оперативно-сальдовому методу зі щоденним складанням завскладом Звіту про рух продуктів та матеріалів.

13

♦ вибір системи управління витратами, адекватної умовам роботи підприємства (організації). Завдання управління витратами повинні вирішуватися в комплексі. Тільки такий підхід

приносить бажані результати, сприяє різкому росту економічної ефективності роботи підприємства чи організації

1.5. Предмет, метод і зміст управління витратами

Предметом управління витратами є спожиті ресурси підприємства у процесі кругообороту господарських засобів з точки зору їх мінімізації. При цьому необхідно знижувати спожиті ресурси на одиницю продукції як у речово-натуральному виразі, так і у вартісному.

Спожиті ресурси підприємства знаходять свій вираз у такій формі, як затрати — матеріальні, трудові, фінансові.

Мета управління витратами — підвищення ефективності виробництва на основі вирішення таких завдань:

-нормування всіх видів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції;

-контроль за дотриманням норм методом фіксації у спеціальних документах відхилень від норм;

-зміна норм на основі нової техніки і технології, впровадження наукових розробок, удосконалення організації праці тощо;

-удосконалення системи управління;

-розробка системи управління витратами;

-стимулювання працівників за зниження ресурсів на одиницю продукції.

Система управління витратами включає різні елементи: нормування витрат, облік нормативних та фактичних витрат, аналіз ефективності використання ресурсів, зворотній зв'язок між виробництвом і управлінням на основі оперативної бухгалтерської інформації, нормативне господарство та внесення змін у норми, маркетингові дослідження, використання ЕОМ та ряд інших.

Управління витратами вивчається за допомогою певних методів, до яких слід віднести:

1. Загальнометодологічні методи дослідження об'єкта (спостереження, порівняння, аналіз,

синтез). Метод спостереження передбачає систематичний збір інформації, необхідної для всебічної характеристики витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Порівняння передбачає вияв тенденцій і закономірностей у розвитку об'єкта, за яким здійснюється спостереження. Аналіз передбачає виділення окремих складових частин об'єкта, детальне їх вивчення, а на основі отриманої інформації зробити узагальнення — синтез отриманих даних і прийняти відповідні рішення.

2.Специфічні методи управління витратами (групування і перегрупування витрат виробництва у відповідності з поставленою метою дослідження, різноманітні методи обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, зокрема нормативний метод управління

14

витратами, математико-статистичні методи дослідження собівартості і рентабельності продукції). Отримані математичні залежності між окремими елементами собівартості і обсягом продукції використовуються для прийняття рішень.

Управління витратами надзвичайно тісно пов'язане з калькулюванням, тобто економічними та інженерно-економічними розрахунками собівартості окремих видів продукції, деталей, вузлів, конструктивних елементів тощо. Калькуляція необхідна для обґрунтування цін на продукцію, визначення прибутку, рівня рентабельності, порівняння собівартості продукції (робіт), яка виробляється на різних підприємствах або які виконуються різними організаціями.

Контрольні питання для самопідготовки.

1.Учому полягає суть управління витратами?

2.Чим зумовлена актуальність управління витратами?

3.Які причини відсутності вітчизняної системи управління витратами?

4.Назвіть головні причини, які зумовлюють необхідність посилення уваги до управління витратами в сучасних умовах господарювання.

5.Яке місце посідає управління витратами в системі менеджменту підприємств і організацій?

6.Назвіть функції, принципи і завдання управління витратами.

7.Що є предметом управління витратами?

91

2. Калькулювання собівартості одержаної власної сировини

Наприклад. Виписка із аналітичного рахунку "Млин"

Виписка із аналітичного рахунку по субрахунку 234 Фактична собівартість 1 ц переробки: 24200 грн. : 11000 = 2,20 Вартість послуг на

сторону: 2,20 *5000 = 11000

Вартість побічної продукції після переробки власного зерна в оцінці за цінами можливої реалізації становить 2500 грн.

Калькулювання фактичної собівартості 1 ц муки: вартість власного переробленого зерна (180000 грн.) плюс витрати по його переробці (2,20*6000 = 13200

грн.) мінус вартість побічної продукції (2500грн.) поділено на вихід муки - 5965 ц = (6000 ц - отримані висівки та відходи). Фактична собівартість 1 ц муки становить 31,96 грн.

Калькулювання собівартості продукції переробки по млинах здійснюється щомісячно і по цьому аналітичному рахунку не буває незавершеного виробництва. На великих млинах одержують борошно різних сортів. Для калькуляції його переводять по коефіцієнтах в умовну продукцію, яку і використовують для розподілу витрат по помелу між конкретними видами продукції.

Олійне виробництво. При переробці насіння олійних культур (соняшник, ріпак, конопля, льон) витрати обліковують, як правило, на одному аналітичному рахунку. При значному обсязі переробки облік витрат організовують за культурами.

Для обчислення собівартості олії спочатку оцінюють макуху. Її оцінюють з врахуванням вмісту кормових одиниць і їх ціни або по цінах, що складаються на ринку. Від загальної суми

90

відходів та побічної продукції за реалізаційними цінами) діляться на кількість власної готової продукції.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок включає в себе вартість переробленої сировини та витрати, пов'язані з її переробкою.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борошна, дерті) вартість переробленого зерна та інші прямі витрати відносяться безпосередньо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на переробку розподіляються між видами продукції пропорційно умовній кількості переробленої сировини. Дія розрахунку використовується показник продуктивності млина у разі виготовлення конкретного виду продукції. Наприклад, якщо продуктивність млина при переробці зерна на дерть на ЗО відсотків вища, ніж при його розмелюванні на борошно, то зерно, перероблене на борошно, перераховується в умовну продукцію із застосуванням коефіцієнта 10, а на дерть — 0,7.

Такі коефіцієнти застосовують при переробці в млині продукції з різним призначенням її

виходу.

Якщо у млині переробляється тільки один вид продукції, то визначається фактична собівартість 1 ц переробки та виходу продукції без використання коефіцієнтів.

Наприклад. За звітний період млин переробив на дерть 3000 ц ячменю по 20 гри. за І ц і 5000 ц пшениці на муку по 30 грн. за 1ц; розмелено 4000 ц давальницької сировини. Витрати, облічені на аналітичному рахунку "Млин1 за рік становлять 247740 грн., у тому числі вартість переробленої власної сировини 210000 грн. [(3000*20)+(5000*30)]; витрати на переробку 37740 гри Трудомісткість розмелювання зерна на борошно прийнято за 1, а переробки ячменю на дерть

— 0.7. За допомогою цих коефіцієнтів перераховують перероблену сировину в умовну і визначають фактичну собівартість переробки 1 ц умовної сировини та визначають фактичну собівартість одержаної продукції з переробки власної сировини.

Калькулювання собівартості продукції млина

1. Калькулювання собівартості переробки зерна

таблиця 4.10

15

ТЕМА 2. Загальна характеристика витрат, їх класифікація і структура

Мета: вивчити теоретичні аспекти економічної категорії «витрати» їх класифікація, структура за місцями виникнення та центрами відповідальності.

2.1.Поняття, сутність та значення управління витратами.

2.2.Склад і характеристика витрат.

2.3 Класифікація затрат на виробництво.

2.4. Формування витрат за місцем виникнення, центрами витрат та центрами відповідальності.

Література: [6 с. 25-28], [7 с. 28-58], [16 п.2-3], [9 с.29-42]

2.1. Поняття, сутність та значення управління витратами

Витрати — це поняття, яке характерне для діяльності будь-якого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи. Проте стосовно виробничої діяльності їх суть і зміст істотно відрізняються від невиробничого споживання.

Досягнення будь-якої мети, забезпечення кінцевого результату потребує витрат. І об'єктивність суспільного розвитку, і факти практичної діяльності, і закономірності сучасної дійсності, і логіка пізнання показують, що спочатку мають місце витрати, а потім результати, пов'язані з цими витратами [21].

В умовах товарного виробництва відправним пунктом є витрати капіталу на засоби виробництва (с) та робочу силу (у). Ці первинні витрати капіталу і є, по суті, витратами виробництва. Вартість як загальна категорія товарного виробництва визначається загальною сумою уречевленої в товарі праці. Різниця між цією сумою та витратами виробництва складає додану вартість (т). Таким чином, загальна формула дійсних витрат виробництва наступна:

ДВв=с + у + т.

де,ДВв – дійсні витрати виробництва (с) - витрати капіталу на засоби виробництва (у) - робоча сила (т). - додана вартість

Вартість продукту поділяється на перенесену вартість ( с ) та знов створену вартість (у + т), яка, у свою чергу, складається з вартості необхідного (у) та додаткового продукту (т). Знов створена вартість складає чисту продукцію, що поділяється на фонд заробітної плати та прибуток.

В економічній літературі витрати трактуються по-різному. Слід зазначити, що визначення витрат, хоч і відрізняються одне від одного, мають спільну основу (базу), суть якої зводиться до використання ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових.

16

З 1.01.2000 р. в Україні набув чинності стандарт (положення) бухгалтерського обліку П(С)БО 16 «Витрати» - як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). [20]

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод впродовж кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витрати (расходы) (англ. Expense) — витрати, які виникли в процесі виробництва товарів і виконання послуг з метою одержання прибутків, які відносяться до даного звітного періоду і включають як прямі витрати і накладні видатки, так і неопераційні витрати, наприклад, виплату відсотків по кредитах. Затрати – це зменшення власного капіталу підприємства протягом звітного періоду в результаті діяльності цього підприємства, тобто це ресурси, які були використані або спожиті протягом даного звітного періоду.

Затрати (затраты) — зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів тощо, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності; зменшення певних ресурсів у фізичних процесах:

Видатки (расходы) (англ. expenditures, costs) — На мові бухгалтерського обліку видатки на відміну від затрат відносяться до грошових видатків або заборгованості, яка виникла в зв'язку з придбанням активів або послуг, користь від яких може відчуватися і після закінчення поточного звітного періоду. Тобто, видатки – це зменшення активів або збільшення зобов'язань в зв'язку з придбанням товарів або послуг.

Витрати у виробничому процесі праці і засобів виробництва для виготовлення продукції чи виконання робіт називаються витратами виробництва.

В сільському господарстві під час формування витрат необхідно враховувати особливості сезонного характеру виробництва, тривалість виробничого циклу ( в рослинництві – кілька місяців , а у тваринництва – кілька років), це призводить до накопичення витрат в незавершеному виробництві, зменшує оборот капіталу, що в подальшому приводить до здороження ресурсів.

Об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом витрат.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

•платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

•попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

•погашення одержаних позик;

89

У виробництві соків до незавершеного виробництва відносять вартість закладених на витримку матеріалів (соків, сусла), у виробництві цегли - витрати на заготівлю глини, піску і вартість цеглисирцю, які не були використані на випалювання цегли в поточному році.

Незавершене промислове виробництво у сільськогосподарських підприємствах оцінюють за фактичними витратами, включаючи частину накладних витрат, розподілених на це виробництво.

Інвентаризацію незавершеного виробництва в промислових підприємствах проводять після того, як усі закінчені вироби чи виготовлену продукцію, а також сировину, напівфабрикати, не потрібні в даний час для проведення виробничого процесу, здадуть на склад. Фактичні залишки сировини і матеріалів, неукомплектованих виробів тощо визначають перерахунком, зважуванням чи обміром і визначенням маси за допомогою паспортів із зазначенням об'єму цистерн, питомої ваги соків, сусла та іншої сировини. При цьому обов'язково проводять лабораторний аналіз на вміст цукрів, сухих речовин тощо. Якщо сировиною в незавершеному виробництві є суміш, то в інвентаризаційних списках зазначають як загальну масу суміші, так і масу її складових частин, яку визначають розрахунково.

Результати інвентаризації відображують у спеціальному акті.

Залежно від технології, організації, характеру й обсягу конкретного промислового виробництва можуть застосовуватися простий, попередільний та позамовний методи обліку витрат.

Застосування певного методу обліку витрат по конкретному виробництву залежить не лише від технології та організації виробництва, а значною мірою і від його обсягу та призначення продукції. Наприклад, у багатьох сільськогосподарських підприємствах виробництво цегли має сезонний характер, а виготовлену продукцію використовують головним чином на власні потреби. При цьому цеглу-сирець не використовують як окрему закінчену продукцію. Тому в таких підприємствах облік витрат ведуть не по окремих переділах, а по виробництву в цілому.

У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробленої продукції визначається на умовах франко-склад.

Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад, підприємств з переробки насіння соняшнику, що здійснюють переробку сільськогосподарської продукції, розраховується діленням витрат на переробку та вартості переробленої продукції за договірною ціною (без побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.

У разі переробки власної і давальницької сировини калькуляція собівартості продукції здійснюється в два етапи: спочатку обчислюється собівартість переробки одиниці сировини, для чого всі витрати на переробку (без вартості побічної продукції) ділять на кількість переробленої (власної та давальницької) сировини (переробка давальницької сировини розглядається як виконання робіт на сторону), а потім визначається собівартість власної готової продукції, для чого вартість сировини та суми витрат, пов’язаних з її переробкою (без вартості використаних

88

Вартість використаних сировини та матеріалів зменшується на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо не можуть бути використані за прямим призначенням.

За статтею «Роботи та послуги» відображають витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. До цієї статті включають вартість послуг власного транспорту (автомобільного, тракторного), електро-, тепло-, водо - та газопостачання тощо. На об’єкти обліку промислових виробництв вартість послуг власних допоміжних виробництв відноситься в порядку їх розподілу, а послуги зі сторони — за рахунками та актами на приймання - здачу виконаних робіт. Цю статтю можна поділити на дві: а) роботи і послуги власних структур; б) роботи і послуги зі сторони.

За статтею «Витрати на ремонт основних засобів» відображають витрати, пов’язані з ремонтом основних засобів, що використовуються у відповідних виробництвах.

За статтею «Амортизація основних засобів» обліковують амортизаційні відрахування по будівлях, спорудах, машинах, устаткуванню та інших об’єктів основних засобів.

У статті «Інші витрати» відображають знос спецодягу та спецвзуття, що їх видають працівникам промислових виробництв, платежі за обов’язкове страхування майна, витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо.

До складу статті «Непродуктивні витрати» відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням чи можуть бути використані лише після виправлення. Вартість браку відноситься на собівартість продукції, під час виробництва якої він допущений. На витрати від браку списують вартість забракованої продукції, сировини і матеріалів, а також витрати по виправленню браку.

За статтею «Загальновиробничі витрати» відображають цехові, загальновиробничі витрати, які розподіляють між об’єктами обліку промислових виробництв. За базу для розподілу загальновиробничих витрат можна взяти години праці, заробітну плату, обсяг діяльності, прямі витрати тощо. Більш ефективним методом розподілу загальновиробничих і витрат промислових підприємств є використання за базу розподілу прямих витрат за мінусом вартості використаної сировини на переробку.

Перед калькулюванням собівартості продукції підсобних виробництв важливо правильно провести інвентаризацію і оцінку незавершеного промислового виробництва.

До незавершеного виробництва в промислових підприємствах відносять незакінчені і повністю не укомплектовані вироби, а також вузли і деталі, обробку і складання яких не закінчено.

17

•інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 (визначення витрат звітного періоду) цього Положення (стандарту);

•витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень

(стандартів) бухгалтерського обліку.

Поряд з поняттям витрати виробництва у практичній діяльності підприємств та організацій використовується ще такий термін, як валові витрати. Його визначення дано в Податковому кодексі.

Валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які, у свою чергу, купуються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) впродовж звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Поняття витрат на виробництво та валових витрат де в чому збігаються. Різниця ж полягає в тому, що вартість придбання запасів знаходить своє відображення у складі валових витрат одразу ж після їх оприбуткування на склад або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки потрапляють в міру списання та перенесення їх вартості на вартість готової продукції. Іншими словами, понесені підприємством витрати на придбання запасів розподіляються всередині цього підприємства на витратних рахунках бухгалтерського обліку.

2.2. Склад і характеристика витрат

У відповідності із Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» витрати підприємств і організацій поділяють на витрати звичайної і надзвичайної діяльності.

Витрати звичайної діяльності, у свою чергу, поділяють на витрати операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Витрати операційної діяльності включають витрати основної діяльності та іншої операційної діяльності.

■ Витрати основної діяльності — це витрати на виготовлення (вирощування) основної продукції надання послуг.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

1.матеріальні затрати;

2.витрати на оплату праці;

3.відрахування на соціальні заходи;

4.амортизація;

5.інші операційні витрати.

87

Облік витрат промислових підприємств доцільно вести за такими статтями.

За статтею «Витрати на оплату праці» відображають основну і додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі по переробці продукції, виготовленню виробів тощо. Підставою для нарахування оплати праці є первинні документи: табель обліку робочого часу (форма № 64), наряд на відрядну роботу (форма № 70 а), який складають окремо на кожний вид робіт у промислових виробництвах.

За статтею «Відрахування на соціальні заходи» показують нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

За статтею «Паливо та мастильні матеріали» відображають вартість палива га мастил, використаних при проведенні технологічних операцій (варіння, обсмаження, нагрівання, сушіння тощо).

За статтею «Сировина та матеріали» включають вартість сировини та матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції, а саме:

—у цехах по виробництву кормів - вартість зерна, зерносуміші, трав’яного борошна, жому, кормових дріжджів, сухого перегону, м’ясо-кісткового та рибного борошна, мінеральної сировини, мікродобавок та інших компонентів;

—на млині, крупорушці - вартість зерна;

—на олійниці — вартість насіння соняшника;

—у разі первинної обробки льону та продукції інших луб’яних культур - вартість соломки, трести;

—у цехах по переробці овочів, фруктів та картоплі - вартість овочів, фруктів і картоплі, бобових, спецій, консервантів та інших продуктів;

—у виноробних цехах - вартість винограду, плодів та ягід, виноматеріалів, сокоматеріалів, спирту-ректифікату, цукру, вакуум-сусла, коньячного спирту, лимонної кислоти тощо;

—у цехах забою худоби - вартість худоби, птиці, звірів, кролів, каракульських ягнят;

—у підрозділах по переробці молока - вартість молока, молочних продуктів, цукру, ваніліну та інших продуктів;

—на пилорамі - вартість деревини;

—у цегельному виробництві - вартість глини, піску тощо; у столярних майстернях - вартість дощок і деревини.

Сільськогосподарська продукція власного виробництва, яка використовується як сировина

впідсобних промислових виробництвах, якщо вони не виділені на самостійний баланс, включається до витрат по собівартості. Проте з метою об'єктивної оцінки ефективності переробки продукції при аналізі сировину доцільно оцінювати за цінами реалізації.

86

підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених з молодших груп, придбаних тощо та вартості приросту маси тварин цієї партії.

4.5.4. Методика калькулювання виробничої собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв

Урозвитку сільськогосподарських підприємств, зміцненні їхньої економіки важливу роль відіграють підсобні промислові виробництва. Нині практично всі сільськогосподарські підприємства мають підсобні виробництва які спеціалізуються головним чином на переробці сільськогосподарської продукції, а також добуванні та виготовленні будівельних матеріалів виготовленні гончарних виробів тощо. Це дає змогу раціональніше використовувати трудові ресурси й вироблену продукцію, запобігати її втратам, що дозволяє підвищувати ефективність виробництва.

До підсобних промислових виробництв належать пункти соління та забою худоби й птиці, консервування плодів, овочів і виробництво соків, фруктосушарки, млини, крупо-дерні, виробництво комбікормів, сепараторні пункти, переробка луб'яних культур, добування торфу, лісопильне, цегельне, черепичне виробництво та ін.

Усільськогосподарських підприємствах промислові виробництва порівняно невеликі за обсягом виробництва і облік по них ведеться за спрощеною схемою порівняно з відповідними промисловими підприємствами

Методика обліку витрат промислових виробництв сільськогосподарських підприємств базується на відповідних галузях промисловості.

Промислові виробництва випускають різноманітну продукцію, застосовуючи відповідні технології, що обумовлює використання різних об’єктів і методів обліку. Вибір їх підприємство здійснює самостійно.

Об’єктом обліку витрат промислових виробництв є кожне окреме виробництво. Разом з тим у ряд виробництв випускається різноманітна продукція, технології виробництва якої значно різняться. Тому для обґрунтованого визначення витрат на виробництво доцільно застосовувати пряме віднесення витрат за умови виробництва продукції на різних технологічних лініях (як, наприклад, у консервному виробництві). Таким чином об’єкти, як і методи обліку витрат промислового виробництва, визначаються його технологічними особливостями. Вихід продукції промислових виробництв оформляють накладними, відомостями випуску продукції або актами затвердженої форми. Проте в кожному документі про вихід продукції повинні бути вказані кількість переробленої сировини ї ї норми виходу продукції. Будь-яке відхилення від норм виходу готової продукції в бік зменшення повинне бути ретельно проаналізоване і після з'ясування причин, які призвели до втрат, мають бути відшкодовані підприємству винними особами.

Продукцію промислових виробництв оприбутковують протягом року за планового собівартістю.

19

■ Витрати іншої операційної діяльності — це витрати на здійснення неосновної діяльності. Вони складаються з витрат, які не включаються у виробничу собівартість. До останніх

належать такі операційні витрати, що відносяться безпосередньо на зменшення фінансових результатів у період їх виникнення.

•Витрати фінансової діяльності — це витрати підприємств і організацій, які не зв'язані безпосередньо з виробничою діяльністю і здійснюються з метою отримання додаткового доходу. До них належать витрати, пов'язані з придбанням цінних паперів, з надією на отримання по них дивідендів тощо.

•Витрати інвестиційної діяльності — це витрати, які пов'язані із здійсненням вкладень грошових коштів на тривалий чи нетривалий період часу або на здійснення капітальних вкладень.

Узв'язку з цим розрізняють довгострокові фінансові інвестиції, поточні фінансові інвестиції та капітальні інвестиції.

Довгострокові фінансові інвестиції відображають узагальнення інформації про наявність та рух вкладень у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном тощо

Поточні фінансові інвестиції покликані відображати наявність та рух поточних фінансових інвестицій та еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів.

Капітальні інвестиції відображають витрати на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.

Витрати надзвичайної діяльності — це витрати, які пов'язані з подіями або операціями, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному звітному періоді.

До витрат надзвичайної діяльності або втрат від надзвичайних подій відносяться як прямі втрати за наслідками цих подій, так і витрати на здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням та ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість використаних сировини та матеріалів тощо).

До надзвичайних витрат відносяться втрати від стихійного лиха (повінь, землетрус, град, ураган тощо), втрати від техногенних катастроф і аварій, втрати від інших надзвичайних подій.

Підсумовуючи вищезазначене, можна узагальнити витрати, які не включаються у виробничу собівартість, а є витратами періоду:

1. Адміністративні витрати (за видами витрат). 2. Витрати на збут (за видами витрат).

3. Інші операційні витрати (інші витрати операційної діяльності). 4. Фінансові витрати (відсотки за кредит + інші фінансові витрати). 5. Втрати від участі в капіталі.

6. Інші витрати.

Втрати від участі в капіталі складаються з:

20

1.втрат від інвестицій в асоційовані підприємства;

2.втрат від спільної діяльності;

3.втрат від інвестицій в дочірні підприємства.

До складу інших витрат включаються:

1.собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

2.собівартість реалізованих необоротних активів;

3.собівартість реалізованих майнових комплексів;

4.втрати від неопераційних курсових різниць;

5.уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій;

6.списання необоротних активів;

7.інші витрати звичайної діяльності;

8.виплати страхових сум та страхових відшкодувань; Необхідно зазначити, що у складі загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут є як

продуктивні, так і непродуктивні витрати.

ВИТРАТИ

Рис.2.1. Склад та характеристика витрат на підприэмстві.

2.3 Класифікація затрат на виробництво

Для правильного розуміння призначення витрат, їх економічної ролі у виробництві важливе значення має класифікація затрат на виробництво. Будь-яка класифікація будується за

На приріст живої маси відноситься 24931 грн., на приплід 2069 гри Собівартість 1 ц живої маси поросят на момент їх відлучення від маток дорівнює:

(1800 грн. + 24931 грн.) : (124 ц + 3,5 ц) = 26731 грн. : 127,5 ц = 209 грн. 60 коп. за 1 ц.

Вартість відлучених поросят дорівнює: 25990 грн. 40 коп., (209,6 х 124).

Собівартість 1 голови приплоду на момент відлучення від маток становить 24 грн. 75 коп. (25990,4 грн. : 1050). Вартість поросят під матками на кінець року становить 733 грн. 60 коп. (209,6х3,5).

Собівартість 1 центнера приросту маси та живої маси свиней інших груп, які знаходяться на дорощуванні та відгодівлі, визначається аналогічно як і по скотарству.

В спеціалізованих господарствах є певні особливості організації обліку, насамперед первинного. Через значний обсяг виробництва туї використовують первинні документи, в яких окремі операції відображуються підсумком за день для зменшення кількості документі н. Наприклад, обліковий листок руху тварин і витрати кормів, який ведуть на свинокомплексах, складають у двох примірниках, один з яких наприкінці дня здають у бухгалтерію господарства. В цьому документі за кожною обліковою (віковою) групою тварин зазначають наявність на початок дня. приплід, вибуття, переведення всередині дільниці і залишок на кінець дня. Дані про наявність, надходження і витрати кормів зазначають і за видами кормів. На тваринницьких комплексах ведуть також обліковий листок забою і загибелі тварин. На основі даних про кількість забитих тварин, їх масу, зафіксованих у першому розділі "Забій", складають другий розділ «Вихід продукції». У третьому розділі зазначають дані про кількість і масу тварин, що загинули, і кількість м'яса, яке може бути використане для технічних потреб чи не підлягає використанню. Висновки про причини забою чи загибелі дає ветлікар.

У неспеціалізованих підприємствах собівартість валового приросту живої маси свиней (включаючи живу масу приплоду) визначається в цілому по галузі діленням витрат на утримання всіх груп свиней на кількість приросту. Собівартість центнера живої маси свиней визначається за розглянутою методикою по молодняку ВРХ.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин в розрізі партії (реалізованих, переведених в старшу вікову групу, забитих тощо) на