Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

Країни регіону значно різняться за рівнем соціально-економічного розвитку, про що, зокрема, свідчать показники ВНП на душу населення. Найрозвинутішою країною регіону є Росія (ВНП на душу населення у 2000 р. — 7700 дол.). За нею йдуть Казахстан (5000 дол.), країни Середньої Азії: Туркменістан (4300 дол.), Киргизстан (2700 дол.), Узбекистан (2400 дол.), Таджикистан (1140 дол.).

У економіці регіону переважають галузі важкої та видобувної промисловості, ВПК, відчувається надмірна паливно-сировинна орієнтація господарства. Обробна промисловість, особливо виробництво споживчих товарів тривалого використання, розвинуті значно менше.

Динамічно розвивається господарство азіатської частини Росії. Тут досить висока частка промисловості (порівняно зі слабкорозвинутим сільським господарством), значний розвиток добувних галузей, що утворюють сировинно-енергетичну базу району, потужна електроенергетика. Однак на тлі переважання добувної промисловості та важкої індустрії недостатньо розвинуті деревообробна, легка та харчова промисловість. Низьким є рівень комплексності господарства.

Господарський комплекс Казахстану має у своїй структурі потужний сировинний базис та високий рівень розвитку добувних галузей, зокрема паливно-енергетичних, розвинуту важку індустрію. Однак досить невисоким є інфраструктурне освоєння багатьох районів (транспорт, будівельна інфраструктура, енергетика, водопостачання). Це ускладнює розвиток продуктивних сил Казахстану, який оцінюється як порівняно низький.

Внаслідок пізнього промислового освоєння Середньої Азії у структурі її господарства помітні певні диспропорції. Низькою є частка промисловості порівняно із сільським господарством, високою — частка добувних галузей порівняно з обробними.

За типом економічних реформ країни регіону умовно поділяють на три групи:

1) « країни-радикали », які здебільшого застосовують методи «шокової терапії» (Росія, Киргизстан);

2) «країни-консерватори», які використовують способи поступового переходу до ринкових відносин (Туркменістан, Узбекистан);

3) проміжна група країн, які реформують економіку повільніше, ніж «радикали», але швидше, ніж «консерватори» (Казахстан).

Внаслідок приватизації значна, а нерідко й основна частина виробництва припадає на недержавні підприємства. Їх частка у ВВП країн коливається на рівні 1/3—2/3.

Значна питома вага державної власності в країнах залишається в галузях інфраструктури (енергетиці, транспорті, зв'язку) та ВПК.

Найтиповішими проблемами приватизаційних процесів у країнах регіону є розшарування суспільства, оскільки державна власність потрапила до рук незначного прошарку населення, а також недостатня виробнича ефективність приватизованих підприємств, особливо великих.

У всіх країнах регіону ринкові реформи починалися з лібералізації цін. До 1997 р. цей процес охопив 70-90 % товарообігу країн. Контроль за цінами зберігся на продукцію та послуги інфраструктурних монополій (енергоносії, електроенергія, транспортні тарифи, плата за житло та комунальні послуги тощо), а у багатьох країнах також на базові продовольчі товари (хліб, цукор, олію, деякі м'ясо-молочні продукти). Лібералізація цін дала змогу здебільшого покласти край товарному дефіциту, притаманному плановій економіці.

З другої половини 90-х років XX ст. у країнах регіону почалися стабілізаційні процеси. Повсюдно було подолано інфляцію. Щорічні темпи зростання цін знизилися до 10-30 %. З 1997 р. тільки Росія і Таджикистан залишилися в групі країн, де не було зростання ВВП та промислового виробництва. Сприятливими були тенденції економічного розвитку в Узбекистані та Киргизстані.

Більшість країн регіону подолала нижню межу економічної кризи, розпочавши поступовий розвиток економіки на нових засадах, хоча далеко не всі головні проблеми розв'язані (інвестиційні, бюджетні). Тому економічне зростання у них не набуло стійкого характеру.

Важливі зміни відбулися і в структурі підприємницького капіталу. Для цього в усіх країнах було прийнято сприятливі для іноземних інвестицій закони, які стосуються оподаткування, розпорядження прибутками тощо. Проте для іноземних інвесторів, крім правового режиму, не менш важливими є політична стабільність країни, реальна захищеність капіталів, загальний стан економіки і споживчого ринку, які у багатьох країнах на рубежі XX—XXI ст. є проблематичними.

Попри це рівень іноземних інвестицій є досить відчутним. Перше місце серед країн СНД за показником прямих іноземних інвестицій посідає Казахстан, де понад 80 % промисловості контролюється іноземними корпораціями. Найпривабливіші для них нафтова галузь, видобуток кольорових металів, будівництво нафто- і газопроводів.

Крім традиційних експортерів капіталів (США, Японія, країни Західної Європи), значний інтерес до центральноазіатських країн останнім часом виявляють Південна Корея, Китай та Туреччина. Країни регіону активно використовують міжнародні кредити. Однак сплата державних боргів стає обтяжливою статтею витрат.

У МГПП регіон виділяється передусім галузями видобувної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, важкої індустрії (металургія, основна хімія, важке машинобудування). Швидкими темпами розвивається текстильна промисловість. Азіатська частина Росії є одним із найкрупніших у світі районів розвитку лісопромислового комплексу. У сільському господарстві переважає вирощування зернових та олійних культур (Росія, Казахстан), бавовни, рису та баштанних культур (країни Середньої Азії), тваринництво спеціалізується на оленярстві (північ Росії), м'ясо-молочному скотарстві та вівчарстві (Казахстан, Середня Азія).

Однією з особливостей промисловості країн регіону є переважання сировинної орієнтації порівняно з галузями обробної промисловості.

Гірничовидобувна промисловість. Посідає помітне місце в економіці регіону. Тут видобувають багато різноманітних рудних і нерудних копалин: залізну руду, мідь, нікель, поліметали, вольфрам, молібден, олово, кобальт, азбест, тальк (Росія і Казахстан). Узбекистан і Туркменістан останнім часом значну увагу приділяють нафтогазовидобуванню з орієнтацією на експорт.

Паливно-енергетичний комплекс. Активно розвивається у Західному Сибіру (нафта й газ), Кузбасі (вугілля), Кансько-Ачинському паливно-енергетичному комплексі (КАПЕК) (буре вугілля). Теплові електростанції є основою електроенергетики регіону. Каскади ГЕС побудовано на Єнісеї, Ангарі, Лені, Вахші, Чирчику: Саяно-Шушенська (6,4 млн кВт), Красноярська (6 млн кВт), Іркутська, Братська (по 4,5 млн кВт), Усть-Ілімська (4,3 млн кВт), Нурекська (2,7 млн кВт). Певні перспективи має освоєння енергетичних ресурсів океану. Особливо сприятливі передумови для будівництва припливно-відпливних гідроелектростанцій у затоці Шеліхова і в Пензенській губі (північна частина Охотського моря), де висота припливної хвилі сягає 13 м. Тут планується спорудження потужних ПЕС, а натепер діє ПЕС «Північне Сяйво». На Камчатці можливе промислове освоєння геотермальних ресурсів, діє Паужетська ГеоТЕС.

Чорна металургія. Підприємства працюють на власних рудах і паливі; зосереджені у Новокузнецьку, Кемерово (Росія), Павлодарі, Теміртау, Кустанаї (Казахстан).

Кольорова металургія. Представлена переробкою поліметалічних руд (Новосибірськ), виробництвом міді та свинцю (Казахстан), олова (Дальнегірськ, Росія). На базі сибірських нефелінів, бокситів та дешевої електроенергії у Східному Сибіру створено найпотужніший цикл алюмінієвого виробництва в Новокузнецьку, Красноярську, Братську. Важливим напрямом кольорової металургії є мідно-нікелева промисловість, представлена Норильським гірничо-металургійним комбінатом. Також виплавляють золото (Росія, Узбекистан, Киргизстан), молібден, вісмут, стронцій, ртуть, срібло, титан, магній.

Машинобудування. Задовольняє місцеві потреби на основі власної сировини. Переважає випуск гірничошахтного устаткування (Росія, Казахстан), сільськогосподарських машин (Казахстан), засобів електроніки й енергетичних машин (Росія). Машинобудівні та металообробні заводи зосереджені у великих містах: Новосибірськ (електротехнічна промисловість, приладобудування), Бійськ (котлобудування), Омськ (сільськогосподарські машини), Красноярськ (зернові комбайни, кар'єрні екскаватори), Хабаровськ, Комсомольськ-на-Амурі, Владивосток (судноремонт і суднобудування), Ташкент, Бішкек (бавовнозбиральні комбайни). Новою галуззю є виробництво електро- й радіотехнічної апаратури, електроніки, телевізорів.

Традиційною галуззю для Росії є хімічна промисловість. У Західному Сибіру (Кемерово, Новокузнецьк) розвинута вуглехімія, випускають азотні добрива, анілінові барвники, бензол, медикаменти. Завершує цей цикл виробництво капрону і кордної тканини (Барнаул).

Цементна промисловість. Розвинута у Казахстані (Караганда, Чимкент, Семипалатинськ, Усть-Кам'яногірськ тощо) та інших країнах регіону.

Лісовий комплекс. Традиційно розвивається в Росії, охоплює лісове господарство, лісозаготівельну, деревообробну, лісохімічну, целюлозно-паперову промисловість. Лісопиляння й деревообробка розвинуті поблизу залізниць (Новосибірськ, Омськ, Томськ, Тюмень, Красноярськ, Братськ та ін.). На комбінатах виготовляють стандартні будинки, вироби спортивно-побутового призначення, а з відходів — деревостружкові плити та гідролізні продукти. У Сибіру лісохімічні виробництва представлені гідролізними заводами, які випускають спирти, кормові дріжджі, фурфурол, глюкозу тощо. Масштабні тут меблеве і фанерно-сірникове виробництва.

Легка промисловість. Складна за структурою та значна за обсягом виробництва продукції. Домінує передусім група галузей, що забезпечують населення предметами споживання: бавовняна, вовняна, швейна, трикотажна.

Здавна на північних територіях розвинуті вичинка шкіри, овчини, виробництво валяного і шкіряного взуття.

Швейні фабрики діють майже в усіх великих промислових центрах. У Середній Азії значне місце посідає первинна обробка сировини: бавовни-сирцю, шовку-сирцю, вовни, каракульських смушок. У Казахстані та країнах Середньої Азії розвинута килимова промисловість.

Харчова промисловість. Представлена розвинутим рибопромисловим комплексом, борошномельною, м'ясною, маслосироробною галузями. Море промисловий цикл Росії охоплює промисел риби, крабів, молюсків, водоростей, штучне розведення деяких морських організмів, промислову переробку морепродуктів (виробництво рибних і крабових консервів, жиру й тріскової печінки, мороженої та солоної риби, переробку відходів рибної промисловості, молюсків, водоростей). У Середній Азії розвинуті плодоовочева та олійно-жирова галузі.

Хоч загалом у регіоні промисловий комплекс розвинутий недостатньо, в сибірських районах Росії багато спеціалізованих, свого часу засекречених міст, які є осередками науки, передових технологій, працюючи переважно на військово-промисловий комплекс.