26.

Азія є найбільшою частиною світу (площа 44 млн км2), охоплюючи майже 1/3 суші земної кулі. Разом з Європою вона утворює найбільший материк Землі – Євразію. Слово „Азія” ассирійського походження і в перекладі означає „схід”, вказуючи на географічне положення цієї частини світу. На відміну від Європи, яку впродовж сторіч об’єднували християнські цінності, Азія є набагато різноплановішою в культурному та релігійному відношенні, що зумовлено участю в її історичному розвитку багатьох різних цивілізацій. Найбільші з них заклали основи сучасних соціально-культурних особливостей історико-культурних регіонів Азії, що сформувалися на базі релігійних та морально-етичних учень. Як правило, в Азії виділяють три найбільших історико-культурних регіони: індійський (південноазіатський), китайський (східноазіатський або далекосхідний) та арабо-мусульманський (західноазіатський або близькосхідний). В Азії виробляють майже 42% сукупного світового ВВП, тут знаходиться значна кількість провідних світових країн-експортерів капіталу, розташований один із трьох головних світових центрів економічного розвитку – Азіатсько- Тихоокеанський регіон (Японія, „азіатські дракони”, Китай). Водночас Азія є регіоном вражаючої бідності, де щомісячні доходи мільйонів людей становлять менше 20 доларів США, регіоном голоду і найжорстокіших воєнно-політичних та релігійно-етнічних конфліктів, які щорічно забирають життя тисяч людей. Порівняно з Європою в Азії значно складнішими та різноманітнішими є природні умови. Більшість її території займають величезні гірські масиви, нагір’я та плоскогір’я. Серед них – найвища гірська система світу – Гімалаї (гора Джомолунгма, 8851 м) та найбільше за площею і найвище нагір’я – Тібет. Величезна територія суходолу Азії та значні океанські простори, що її оточують, формують особливі типи клімату: різкоконтинентальний, часто дуже посушливий – у центральних та західних частинах регіону та мусонний – на східних і південно-східних окраїнах. Загалом клімат східних районів набагато холодніший, ніж на тих самих широтах Європи чи західної частини Азії. На великих територіях півночі та північного сходу Азії панують холодний арктичний і субарктичний клімат, багаторічна мерзлота, що ускладнює умови життя людей та господарське освоєння цих районів. Складні природні умови сформували у багатьох народів Азії особливе ставлення до праці. Працелюбність, дисциплінованість є домінуючими рисами національного характеру багатьох азіатів, що визначило економічні успіхи деяких далекосхідних держав („японське” та „корейське економічне диво”).В Азії проживає понад 60% населення світу, до трійки світових лідерів за чисельністю населення належать Китай та Індія, на які разом припадає до 40% населення земної кулі. Природні та соціально-економічні фактори зумовили нерівномірність розміщення населення в регіоні. Переважна його кількість сконцентрована в декількох найбільш густозаселених районах: передусім у долинах крупних рік, на рівнинних узбережжях морів і океанів та у між гірських котловинах з родючими ґрунтами. Тут середня густота населення сягає 200-500 осіб/км2 і більше. В Азії знаходяться й одні з найбільш густозаселених країн світу – Бангладеш і Мальдіви (понад 1200 осіб/км2). На відміну від них у Монголії та на величезних просторах Азіатської частини Росії густота населення 2-3 особи/км2, а у великих країнах пустельних регіонів (Саудівська Аравія, Туркменістан, Казахстан) – 5-7 осіб/км2. Переважна більшість населення (до 70%) проживає в сільській місцевості, тому Азію іноді називають „світовим селом”. На цьому тлі унікальною є наявність багатьох міст-гігантів з населенням понад 5 млн осіб (Токіо, Сеул, Шанхай, Мумбай (Бомбей), Калькутта, Нью-Делі, Пекін, Джакарта, Маніла, Бангкок, Стамбул, Тегеран, Карачі тощо). Особливості природних умов, господарських пріоритетів населення, суспільно-політичний розвиток упродовж століть зумовили „мозаїчність” економічного простору Азії. На відміну від Європи, в економічному просторі якої чіткіше виражена єдність інтересів і пріоритетів розвитку країн, азіатські країни слабко економічно пов’язані між собою. Немає єдиної транспортної та комунікаційної інфраструктури, що частково зумовлено складністю природних умов території (високі гори та великі пустелі). В Азії чітко окреслилися кілька своєрідних моделей соціально-економічного розвитку. Найвідомішою є японська (східноазіатська) модель, яку згодом перейняли нові індустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії. Економічними її засадами є: жорстке державне регулювання економіки; експортна її орієнтація; широке залучення іноземних капіталів та досягнень науково-технічного розвитку в господарство; створення потужних національних монополій для підтримки конкурентоспроможності національної продукції на світовому ринку. Ці економічні засади ґрунтуються на стійких морально-етичних нормах щодо трудової поведінки населення (працелюбність, охайність, дисциплінованість, наполегливість, почуття колективізму, прагнення до здобуття нових знань і навичок, відданість своєму підприємству та роботодавцю тощо). Китайська модель економічного розвитку поєднує ринкові відносини з командно-адміністративними методами планового розвитку під ідейно-політичним керівництвом комуністичної орієнтації. Економічні важелі базуються на принципах конфуціанської моралі щодо суспільно-трудових відносин населення. Запровадження такого напряму розвитку почалося в Китаї у 80-і роки ХХ ст., давши за незначний час успішні результати. В країні постійно поліпшуються макроекономічні показники розвитку, темпи зростання економіки в останні десятиріччя були одними з найвищих у світі (до 10% приросту ВВП на рік), триває активна інтеграція у світове економічне співтовариство, підвищується рівень життя населення. Південноазіатська модель економічного розвитку значно менше відкрита для досягнень науково-технічного прогресу та модернізації суспільно-економічного життя. В ній ще досить багато „економічних архаїзмів”, які мають подекуди феодальне коріння. Основою економіки південноазіатських країн залишаються екстенсивні моделі розвитку з переважанням аграрного сектору та видобувних галузей. Економічному прогресу часто перешкоджають політична нестабільність, численні воєнно-політичні конфлікти, які спалахують на тлі невирішених релігійно-етнічних проблем. Економічна модель близькосхідних країн-експортерів нафти – ще один приклад особливого економічного розвитку. Господарства та економічні успіхи країн з такою моделлю пов’язані передусім із капіталами, отриманими від експорту нафти та нафтопродуктів. З часом, вони почали ускладнювати структуру господарства, поступово відмовляючись від вузько спрямованого „нафтового розвитку”, і створювати енергомісткі галузі (нафтохімія, чорна та кольорова металургія, цементна промисловість тощо). Активно розвиваються транспортна та фінансова інфраструктури, посередницька торгівля, туристсько-рекреаційний комплекс. Своєрідною є турецька модель економічного розвитку. Туреччину часто називають „мостом” між Європою та Азією. Останніми роками вона все більше орієнтується на Європу, ставши повноправним членом НАТО та прагнучи увійти до ЄС. Це зумовлено економічними успіхами країни, які базуються на вдалому використанні її особливого географічного положення, наявності досить кваліфікованих, дисциплінованих та відносно дешевих трудових ресурсів, лібералізації економіки, залученні іноземних інвестицій, гнучкій зовнішньоекономічній стратегії уряду та відносній демократизації суспільства при збереженні основних ісламських цінностей.

Крім того, в Азії певний час існували, а подекуди існують досі соціалістичні моделі розвитку. Головним у північнокорейській („автаркічній”) соціалістичній моделі економічного розвитку є покладання на власні сили і можливості, ізоляція від світового економічного співтовариства, домінування командно-адміністративних принципів планової економіки, значна мілітаризація суспільства, тоталітарний комуністичний режим влади. Моделі соціалістичного „залежного розвитку” в певні періоди другої половини ХХ ст. були характерні для Монголії, В’єтнаму та Лаосу, господарства яких залежали від „донорських вливань” колишнього СРСР. Політична залежність та „економічний паразитизм”, відсутність господарської конкуренції поступово призвели до деградації виробництва. Ситуація значно погіршилась із розпадом СРСР та припиненням радянської економічної допомоги. На початку 90-х років ХХ ст. у результаті демократичних перетворень відбулася зміна економічних пріоритетів цих країн. В’єтнам та Лаос обрали східноазіатську (японську) економічну модель розвитку з перспективою перетворення на нові індустріальні країни, Монголія – „центристську” модель орієнтацією на використання свого досить значного природно-ресурсного потенціалу та з опорою на цінності буддійської філософії у суспільно-політичному житті. Радянська модель економічного розвитку була характерна для азіатських країн – колишніх республік СРСР. За довгі роки існування радянської влади між ними склалися тісні економічні зв’язки, які після розпаду СРСР порушилися, що завдало великої шкоди економіці усіх країн регіону. Азіатська частина колишнього Радянського Союзу розглядалася передусім як джерело величезних природних ресурсів. Республіки Середньої Азії та окремі території Казахстану є важливими аграрними регіонами. Тому їх розвиток мав сировинно-аграрний напрям. Обробні галузі, інфраструктура, в тому числі й транспортна, здебільшого відставали. Нині країни цього регіону перебувають на етапі перебудови економіки з орієнтацією на ринкові відносини, але пріоритети економічного розвитку все ще пов’язані з освоєнням природно-ресурсного потенціалу територій та розвитком сільського господарства. Інтенсивний розвиток економіки у багатьох країнах регіону зумовлює підвищення його ролі у світовому господарстві.

Північна та Центральна Азія сформувались у самостійний регіон в 90-х роках ХХ ст. внаслідок розпаду СРСР. Регіон охоплює 6 країн, які мають спільну пострадянську економіку економічну спадщину, досить подібну політичну ситуацію, що іноді загострюється до збройних конфліктів, соціальні проблеми.

Країни Північної і Центральної Азії

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн. осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. США
Казахстан	Астана	2717,3	15,2	6	8200
Киргизстан	Бішкек	198,5	5,21	26	2100
Росія (азіатська частина)	Москва	12765,9	31,7	3	11100
Таджикистан	Душанбе	143,1	7,3	51	1200
Туркменістан	Ашгабат	488,1	5,0	10	8000
Узбекистан	Ташкент	447,4	27,3	61	1800
Усього		16760,3	91,8	Середня - 26	Середній - 5400

 

Вигідними є економіко-географічне положення регіону, який є єднальною ланкою між Європою і Далеким Сходом в Азії. Країни регіону безпосередньо межують із регіонами Східної Європи, Південно-Західної та Східної Азії. Лише вузька смужка території Афганістану відділяє їх від найбільших країн Південної Азії – Індії та Пакистану. Північна і Центральна Азія розташована на перехресті важливих торговельних шляхів євразійського значення. Територія має вихід до трьох водних басейнів (Північний Льодовитий і Тихий океани, безстічний Арало-Каспійський басейн). Проте відсутність виходу до Світового океану в країнах Центральної Азії дещо погіршує їх транспортно-географічне положення. З розпадом СРСР новоутворені незалежні держави Центральної Азії стали ареною зіткнення політико-економічних інтересів мусульманського світу (Туреччина, Іран), з одного боку, і східноазіатського регіону (Китай, Південна Корея) – з іншого. Тривале співіснування країн регіону в межах колишнього СРСР зумовило багато спільних рис їх соціально-економічного розвитку. Центральна Азія багата на природні і дешеві трудові ресурси. Вона є величезним ринком збуту продукції всіх галузей. Природні умови. Здебільшого вони відносно сприятливі, але подекуди мають і негативний вплив. Більшість Азіатської частини Росії (2/3) – це райони крайньої півночі й вічної мерзлоти. У Центральній Азії величезні площі займають напівпустелі та пустелі, малопридатні для життя і господарювання.

Територія регіону переважно знаходиться на підвищенні. Гірські масиви та плоскогір’я займають 3/4 її території. Найбільші гірські ділянки оточують схід (Чукотське і Коряцьке нагір’я, Середньосибірське плоскогір’я, Сіхоте-Алінь, Верхоянський хребет та інші) і південь регіону (Тянь-Шань, Памір, Алтай, плоскогір’я Казахський дрібносопковик). Найвисокогірнішим масивом регіону є Памір (найвища точка – пік Комунізму, 7495 м), що являє собою епіплатформні гори кайнозойської складчастості Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу. Найбільшою орографічною одиницею Східного Сибіру є Середньосибірське плоскогір’я, для якого характерне чергування широких плато і кряжів (Єнісейський кряж, Вілюйсбке плато, найбільше за висотою (1701 м) плато Путорана). Багато територій покриті вічною мерзлотою. У горах Середньої Азії зареєстровано понад 7000 льодовиків загальною площею майже 20 тис. км². Характерна висока сейсмічність, яка іноді досягає 8-9 балів за шкалою Ріхтера.

Рівнини мають алювіальне й акумулятивне походження, розташовані переважно в долинах рік і поблизу морських берегів. Західносибірська низовина є однією з найбільших низинних акумулятивних рівнин земної кулі. Її площа сягає 3 млн км². Поверхня слабко розчленована, з невеликими амплітудами висот (від 50 до 300 м). Переважають широкі плоскі межиріччя, складені моренними пагорбами і грядами. У південній частині багато западин, на місці яких іноді утворюються великі озера. Середня частина рівнини розчленована повільними ріками, багата на стоячі води на плоских вододілах. Цим зумовлені велика заболоченість і наявність торфу, особливо у Васюганьї. Болота вкривають приблизно 20-25% території низовини. У південній частині регіону розташована велика Туранська низовина (рівнина), для якої характерне чергування акумулятивних низовин і рівнин зі столовими плато (найбільше – Устюрт). На поверхні рівнини переважають полино-солянкові, псамофітні та ефемерні пустелі, які використовують як пасовища.

Кліматичні умови різноманітні, що зумовлено широтною поясністю. Клімат Азіатської частини Росії суворий, континентальний (на Далекому Сході близький до мусонного). Зима буває дуже тривалою, літо порівняно коротке. Опади випадають переважно влітку (300-500 мм). У Середній Азії особливо контрастними є температури дня й ночі, літа й зими, що властиво континентальному типу клімату.

Північ регіону має широку гідрографічну мережу, яка належить переважно до річкових систем Обі – Іртишу, Єнісею – Ангари, Лени, Амуру, Яни та ін. Ріки є важливими шляхами сполучення і джерелом водопостачання. Водні ресурси Сибіру і Далекого Сходу становлять приблизно 10% світових запасів прісної води. Багато великих рік судноплавні по всій довжині. Середня Азія багата на підземні води, значна кількість яких витрачається на живлення поверхневого стоку, забезпечення потреб населення та зволоження пасовищ.

У Сибіру є десятки тисяч озер. Тут розташований унікальне природне утворення – озеро Байкал, об’єм води в якому – 23 тис. км² (майже 1/5 світових запасів прісної води). Байкал є найглибшим (до 1620 м) континентальним водоймищем на земній поверхні. Це природна лабораторія, де можна вивчати закони еволюції водних організмів, формування прісноводної фауни.

Окремі райони Центральної Азії мають сприятливі агрокліматичні умови(особливо для вирощування деяких субтропічних культур: бавовнику, баштанних рослин, плодових дерев).

Природні ресурси. Багатство регіону – різноманітні мінеральні ресурси, представлені кам’яним вугіллям у Росії (Кузнецький басейн (Кузбас), Південно-Якутський басейн, перспективні Ленський і Тунгуський басейни), бурим вугіллям у Росії (Кансько-Ачинський басейн у Східному Сибіру), нафтою (південні райони Західного Сибіру, північ Сахаліну в Росії, півострів Мангишлак у Казахстані, туркменське узбережжя Каспію), газом (північ Західного Сибіру і Сахаліну в Росії, родовище Газлі в Узбекистані, східні райони Туркменістану) тощо.

Регіон багатий на рудні корисні копалини: залізна руда (Алтайські й Ангарські родовища в Росії, північний захід Казахстану), марганець (родовище Джезди у Казахстані), хром (північний захід Казахстану), мідь (родовища (Джезказган і Балхаш у Казахстані, Норільське в Росії), нікель (комплексне Норільське родовище), поліметали (Алтай), олово (Далекий Схід), золото (Сибір і Далекий Схід у Росії, Киргизстан), ртуть (у горах Тянь-Шань у Киргизстані).

Нерудні корисні копалини представлені фосфоритами (Джамбульське родовище у Казахстані), мірабілітом (затока Кара-Богаз-Гол у Туркменістані), алмазами (місто Мірний в Якутії).

Потенційні гідроенергоресурси оцінюються у 1900 млрд. кВт*год – енергія морських припливів. У Середній Азії обмеженість запасів води зумовила створення широкої мережі іригаційних споруд, за допомогою яких здійснюється регулювання водостоку. З метою зрошення споруджено більше 30 великих водоймищ (об’ємом понад 100 млн м³ кожне) і багато магістральних зрошувальних каналів, у тому числі таких, як Чуйський, Північний і Великий Ферганські, Аму-Бухарський, Каршунський, Гіссарський тощо. Унікальний Каракумський канал (завдовжки 1200 км) побудований у 1954 р. і простягається через південну частину пустелі Каракум.

Ліси Азіатської частини Росії складаються переважно із хвойних порід – сосни, ялиці, кедра, ялини, модрини, горіха маньчжурського, на півдні поширені береза й інші листяні породи. Лісовкрита площа становить 70% площі району. Загальні запаси деревини оцінюються у 74 млрд. м³. Ліси Сибіру і Далекого Сходу багаті не тільки на деревину, у них мешкають до 150 видів промислових тварин, у тому числі такі цінні як соболь, горностай, білка, промислові птахи, ростуть різноманітні цінні лікарські рослини (знаменитий женьшень), горіхи, гриби, ягоди. У Казахстані багато лісів (9 млн га) припадає на саксаульники. Середня лісистість країн Середньої Азії становить лише 5%.

Далекосхідний морський басейн багатий на рибу (до 20 видів: сардина-івасі, скумбрія, лососеві, сайра, оселедець, терпуг тощо) і морепродукти, з яких інтенсивно використовуються краби, креветки, кальмари, морський гребінець, морська капуста та ін.

Розвиток господарства країн регіону зумовлений передусім їх величезними природно-ресурсним потенціалом – одним із найбільших у світі. Недаремно Росію та Казахстан називають „геологічними коморами” світу.