4. Гуманізм як найважливіше явище духовного життя Європи

Поняття гуманізмвживається у вузькому й широкому розумінні. У вузькому розумінні гуманізм — це, як уже зазначалося, ідеологія епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби. Започаткований у середині XIV століття прогресивними мислителями Італії, гуманізм швидко поширюється по всій Європі й стає головною течією в тогочасному духовному житті.

Гуманізм спирався на ідею антропоцентризму, розглядаючи людину як головний предмет і мету науки. Він проголошує людину найвищою цінністю, утверджує її здатність до пізнання й творчої діяльності. Отже, у широкому тлумаченні — гуманізм — це прогресивний напрям у суспільній думці, ознакою якого є захист гідності людини, її свободи й права на всебічний, гармонійний розвиток.

На противагу релігійно-аскетичному світосприйманню Середньовіччя з характерним для нього твердженням про гріховність життя, гуманісти проголошують право людини на задоволення звичайних земних потреб, на свободу, на справедливе суспільство. Насолода життям розглядається як спонукальна сила, що змушує людину бути дійовою, активною.

У різній формі і з різними відтінками ці ідеї розвивали перші європейські гуманісти, зокрема Франческо Петрарка (1304—1374 рр.), який заклав підвалини нового світобачення, створив нову систему культурних цінностей, вершиною якої є людина. Гуманістичне світобачення, обґрунтоване Петраркою, започаткувало гуманістичний рух, пов'язаний з діяльністю видатних представників художньої культури Європи. В цьому русі брали участь і збагатили зміст поняття "гуманізм" митці, які репрезентували різні види мистецтва й художньо-естетичні національні засади культури.

Важливу роль у становленні гуманізму відіграв Леонардо Бруиі(1374—1444 рр.) — засновник "громадянського" напряму в італійському гуманізмі, який власні політичні й етичні концепції розробляв, спираючись на теоретичну спадщину Платона, Цицерона, на принципи громадянської етики Арістотеля, на його політичні теорії. Що ж стосується власної позиції Л. Бруні, то він відстоював республіканський устрій, боровся проти тиранії, засуджував релігійний фанатизм.

Слід підкреслити ще один важливий аспект діяльності Бруні, який відіграв принципову роль у подальшому розвитку європейської культури, а саме — перекладацька діяльність.

Лоренцо Валла (1407— 1457рр.) - теолог, філософ, філолог першим у свій час застосував методи філологічної критики Біблії, що відкрило шляхи для історичного підходу до неї". Крім того, роботи Валли оцінюються фахівцями як підґрунтя "джерелознавчого аналізу", "історичної критики", за допомогою яких була доведена підробленість "Константинового дару" — грамоти, яка засвідчувала права пап на світську владу. Згідно з "Константиновим даром", у IV столітті римський імператор Константан І передав папі Сильвестру І верховну владу над західною частиною Римської імперії, у тому числі й над Італією.

Розглядаючи становлення гуманізму, його роль у європейській культурі, слід особливу увагу приділити поступовому формуванню ідей утопічного соціалізму, які відіграють провідну роль у світоглядній культурі європейців. Виникнення утопічного соціалізму пов'язане з ім'ям Томаса Мора(1478—1535 рр.) — видатного англійського письменника й політичного діяча. Гуманістичний світогляд знайшов своє втілення у його основній праці "Про найкращий устрій держави та новий острів Утопія" Слід зазначити, що як концепція ідеальної держави, так і трагічна доля самого Томаса Мора завжди були об'єктом теоретичної уваги, дискусій, досить суперечливих оцінок. Так, окремими дослідниками переоцінювався вплив концепцій Платона на позицію Мора, існували спроби залічити його до "християнських гуманістів" і перетворити на католицького святого, спрощено інтерпретовано ідею рівності й доброчесності.

Гуманізм відіграв видатну роль у розвитку європейської культури, залишаючись водночас остаточно не осмисленою, не "вибудуваною" в певну світоглядну цілісність філософською ідеєю. Історична строкатість гуманізму, відсутність "пластичного мосту" між соціально-політичним і художньо-естетичним аспектами, певна розпорошеність дослідження гуманістичної традиції різними науками — філософією, історією, етикою, естетикою, мистецтвознавством — залишили гуманізм, так би мовити, "відкритою" проблемою.

Новий інтерес до нього пов'язаний з другою половиною XX століття. Гуманізм як філософія, ідеологія, специфічне світовідношення продовжує бути об'єктом теоретичного інтересу вже у нових, нетрадиційних для історичного досвіду, аспектах, а саме, у гуманістичних вимірах культури, гуманістичних цінностях і проблемах самототожності суспільства, гуманізмі та істині, гуманістичному потенціалі наукового пізнання тощо.