2) Недоліки законодавства в сфері інвестування та підприємництва.

Недостатнє правове забезпечення, зокрема з питань платежів до бюджетів всіх рівнів та централізованих фондів спеціального призначення. Ця нестабільність стала причиною виходу з українського ринку багатьох потужних компаній, які вже звикли до правил гри в недосконалому правовому полі, але й вони не могли передбачити, що процес такого пристосування стане нескінченим; 

- відсутність системи регламентації перевірок підприємницької діяльності; 

- тривала процедура реєстрації і отримання необхідних сертифікатів, неоднозначне тлумачення різними гілками влади законодавчих актів, які постійно змінюються; 

- недосконала система розгляду справ у господарських судах і несвоєчасне виконання їх рішень; 

- невідповідність, у ряді випадків, між законодавчими актами і підзаконними нормативними актами; 

- відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників і недоброчесних партнерів. 

3) Стандарти. Невідповідність податкової та бухгалтерської систем міжнародним стандартам породжує велику кількість непорозумінь іноземних інвесторів з українськими партнерами в процесі їх спільної діяльності; невизнання сертифікатів ЄС, яке значно ускладнює і уповільнює рух імпортної продукції; обтяжлива система сертифікації. 

4) Податки. Високий рівень і велика кількість податків позбавляє державу конкурентних переваг при залученні іноземних інвесторів. Одним з найгостріших є питання своєчасного повернення раніше сплаченого ПДВ податковими органами. Також відзначається нестабільність економічної і податкової політики, її залежність від організаційних змін на урядовому рівні. Умови оподаткування інноваційно-інвестиційної діяльності не стимулюють її розвиток. 

 5) Інформаційна ізольованість і велика кількість міфів. Ділові кола на „заході” не достатньо обізнані в інвестиційній привабливості української економіки. Натомість існує велика кількість недостовірної або перебільшено негативної інформації стосовно політичної, економічної, соціальної та криміногенної ситуації у нашій державі.  

6) Митні бар’єри. Високі ставки мита на ввезення при надходженнях іноземних інвестицій в Україну, непорозуміння з митними органами при визначенні митної вартості товарів, способу нарахування мита та акцизних зборів.  

7) Недостатньо розвинута інфраструктура бізнесу. Відсутність потужної страхової компанії, яка б покривала комерційні ризики під час реалізації особливо масштабних інвестиційних проектів; обмеженість довгострокових і недорогих банківських ресурсів; відсутність швидкісного транспортного сполучення з промисловими та сировинними центрами. 

Стосовно причин недостатності надходжень іноземних інвестицій в інноваційні проекти, то слід зазначити, що сучасний стан технологічного розвитку виробництва в Україні не відповідає вимогам створення та функціонування в ній інноваційної моделі економіки. Переважна кількість галузей виробництва має низький технологічний уклад‚ морально та фізично зношене обладнання, застарілі технології. Це не забезпечує конкурентоспроможність продукції та послуг на зовнішньому і внутрішньому ринках, матеріальних основ для підвищення життєвого рівня населення‚ його добробуту‚ а також не створює науково-технічні та економічні передумови європейської інтеграції вітчизняної економіки. Основна причина такого стану полягає в низьких темпах інноваційної діяльності в галузях виробництва та на підприємствах.  

Відчутним недоліком теперішньої інноваційної політики в Україні є намагання проводити її для дуже широко окресленої інноваційної сфери.  

В Україні вже накопичено значний негативний досвід запровадження таких „широких” систем стимулювання у науково-технологічній сфері. Попередні спроби введення спеціальних систем стимулювання науково-технічної та інноваційної активності постійно наштовхувалися на інституційну непідготовленість їх впровадження – досить швидко надані пільги ставали не стимулюючим виключенням, а правилом для багатьох‚ і починали перевищувати бюджетні можливості держави‚ що призводило до скасування цих пільг.  

Виходячи з того, що ефективні інноваційні технологічні зміни є головним фактором довгострокового соціально-економічного розвитку‚ всі розвинуті держави мають так звану „національну інноваційну систему”‚ що являє собою комплекс інституційних‚ правових та економічних заходів щодо стимулювання інноваційних технологічних змін у країні для забезпечення національних стратегічних переваг та ефективної міжнародної конкурентоспроможності як на внутрішньому‚ так і на зовнішніх ринках [1, c.150].  

Основними причинами‚ що стримують комерціалізацію науки через інноваційну діяльність‚ є відсутність фінансування та коштів у замовників науково-технічної продукції‚ високі кредитні ставки та великі витрати‚ що пов’язані з нововведеннями. Інноваційна сфера не стала привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів.  

Недосконалою є також система управління інноваційною діяльністю та методи економічного стимулювання найбільш ефективних напрямків технологічного розвитку‚ відсутня методологія визначення технологічних пріоритетів‚ що відповідала б ринковим вимогам господарювання. 

Усунення причин низького надходження іноземних інвестицій, в тому числі і в інноваційну сферу, потребує удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази щодо управління інноваційним розвитком виробництва в країні з визначенням законодавчих основ прямої та непрямої фінансової підтримки пріоритетних науково-технічних розробок та суб’єктів ефективної інноваційної діяльності, у тому числі ефективних „лідерів” структурних технологічних змін. Для цього потрібно:  

- удосконалити систему фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності на основі, насамперед, розширення масштабів розвитку та фінансового забезпечення програмно-цільового управління науково-технічним розвитком‚ підвищивши частку бюджетного фінансування програм з цією метою до 50% і завдяки цьому – роль ДНТП в економіці країни. Водночас доцільно зосередити науково-технічний та ресурсний потенціал країни на розробці обмеженої кількості державних науково-технічних програм (18–20) з вирішенням, головним чином, науково-технічних проблем світового рівня (енерго- і матеріалозбереження‚ біотехнологій‚ інформатики, імпортозамінюючих матеріалів та речовин‚ екології і здоров’я людини)‚ сформулювавши назви відповідних напрямків НТР та концепцій програм; 

- впорядкувати державну звітність та контроль за результатами інноваційної діяльності, у тому числі реалізації пріоритетних її напрямків на основі результатів виконання державних програм і напрямків міжнародного трансферу технологій з урахуванням критеріїв технологічної безпеки країни. 

Особливої уваги в державній організаційно-правовій та економічній підтримці потребує розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності та ринку технологій‚ а також ліцензійна торгівля‚ державне страхування ризиків інвестиційних проектів і створення сприятливих умов для роботи венчурних компаній. 

Слід зазначити, що Україна в порівнянні з найбільш економічно розвиненими країнами світу має досить високий рейтинг у забезпеченості сільгоспугіддями, трудовими ресурсами та науковим потенціалом. Це створює, потенційно, досить хороші можливості українським виробникам для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. 

Але використання цих можливостей на сьогодні вкрай незадовільне. Саме тому в Україні визначення оптимального вектора структурних змін має посісти належне місце в заходах економічної політики, враховуючи, що її метою буде підвищення конкурентоспроможності виробництва. Якщо критерієм оптимальності стане конкурентоспроможність, то завдання зводиться до визначення пріоритетних галузей і виробництв, які можуть в короткостроковій перспективі отримати конкурентні переваги, спираючись на національні умови. 

Основною метою структурного реформування економіки є створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентноспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.  

До основних складових економічної системи, які потребують структурного реформування належать структура факторів відтворення, галузева структура, цінова структура, секторальна структура, структура зовнішніх та внутрішніх зв’язків, регіональна структура, структура виробництва та споживання, структура інвестицій тощо. 

Сьогодні процес структурного реформування як в Україні, так і в інших постсоціалістичних країнах відбувається дуже специфічно. Тому що вирішальне значення для зміцнення позицій у конкурентній боротьбі має здатність до самофінансування; в короткостроковій перспективі єдиною можливістю підвищення продуктивності є заходи із заощадження витрат та зміни організаційної структури. У середньостроковій перспективі можна за допомогою навіть невеликих обсягів інвестицій досягти значного прогресу у підвищенні продуктивності. Зміна структури економіки розуміється як створення нових самостійних підприємств, здатних приваблювати інвестиційний капітал. Тобто йдеться не про модернізацію існуючих підприємств, а про перетворення їх на велику кількість підприємств, що відповідають вимогам ринку та можливостям фінансування.  

Слід зазначити, що відповідно до світової практики, найбільш ефективним шляхом залучення іноземних інвестицій для підтримки інноваційної діяльності є встановлення сталих зв’язків з венчурними компаніями у зарубіжних країнах. Тому вже сьогодні необхідно розповсюджувати серед них інформацію про можливість реалізації конкретних інноваційних проектів в Україні та її досягнень щодо створення стабільного нормативного поля для розвитку інноваційної діяльності в Україні. 

Таким чином, виходячи із реалій сьогодення, іноземні інвестиції є сьогодні тим ресурсом, який, у всякому разі в найближчій перспективі, може найбільш вагомо сприяти підвищенню ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвиткові відповідних територій і міст, поліпшенню соціального захисту громадян. Підтвердженням цьому є тісна кореляція між іноземними інвестиціями, залученими країнами Центрально-Східної Європи та показниками їх економічного розвитку. 

6) Роль аналізу в ефективності здійснення експортно-імпортних операцій підприємствами України

На сьогоднішній день для виходу з економічної кризи має великого значення для України налагодження зовнішньоекономічних зв’язків та участь в міжнародній торгівлі в якості активного та рівноправного партнера. В такій ситуації вихід на нові зовнішні ринки та утримання існуючих ринкових позицій для підприємств України є непростим завданням та потребує більш ефективного застосування ними різноманітних управлінських концепцій.

Одним з напрямків вдосконалення управління розвитком підприємства, націленого на зміцнення власного конкурентного статусу є впровадження нових інструментів та методик аналізу зовнішньоекономічної діяльності.

В Україні формами зовнішньоекономічної діяльності, що мають найчастіше застосування є експортно-імпортні операції. Тому визначення чіткого алгоритму розрахунку фінансово-економічної ефективності експортно-імпортних операцій має велике значення для прийняття управлінських рішень в діяльності підприємств України. Результати проведеного аналізу повинні стимулювати конкретних виконавців збільшувати об’єми експорту та виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Особливості ефективності проведення зовнішньоекономічної діяльності були розглянуті в роботах Кудлай В.Г., Власюк В.Є., Багрової В.І., Макогона Ю.В., Гетьман О.О.

Багатогранність критеріїв, від яких залежить ефективність зовнішньоекономічної діяльності спричиняє до виникнення комплексу стратегічних завдань та відповідних інструментів аналізу щодо їх рішення.

При проведенні аналізу імпортних операцій важливо знати, наскільки розвинуті у виробників країн-імпортерів власні дистрибутивні мережі. Відсутність та слабкий розвиток розподільних мереж надають можливість для експортерів отримання конкурентної переваги за рахунок скорочення комунікаційної дистанції зі споживачами, що дозволить швидко реагувати на зміну попиту.

До основних стратегічних завдань, що необхідно вирішувати суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, слід віднести:

1 Оцінка галузі, до якої належить підприємство з точки зору спрямованості до зовнішньоекономічного попиту:

- оцінка конкурентного статусу;

- оцінка ринку постачальників;

- аналіз ринку попиту.

2 Вибір сегменту ринку.

3 Вибір постачальників.

4 Розробка маркетингової стратегії.

5 Вибір товарної та асортиментної політики.

6 Прогнозування та формування попиту.

7 Ціноутворення.

Представлені завдання дозволять досягнути конкретної мети, а саме:

- призвести оцінку діяльності підприємства та його підрозділів, яка здійснюється шляхом зіставлення фактичних результатів із запланованими або за попередній період;

- виявити можливі резерви, їх величини і місце виникнення, що дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління та часом дії;

- чітко формулювати проблеми на основі вивчення факторів будь-яких відхилень для подальшого їх розв’язання.

Для визначення ефективності експортно-імпортних операцій необхідно на підприємствах організувати облік, що забезпечує отримання необхідної достовірної інформації про продаж (закупівлі) в абсолютному та натуральному вираженні, а також про витрати та доходи, пов'язані із реалізацією (закупкою) товарів на зовнішньому ринку в розрізі окремих держав.

Зрозумілість суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності важливості проведення аналізу експортно-імпортних операцій не є достатнім для визначення запоруки успіху в даній сфері. Наступним шляхом для досягнення ефективності цієї діяльності є визначеність в питанні методології здійснення аналізу, а саме:

- визначення завдань аналізу до відповідно поставленої мети;

- зазначення чіткого логічного ланцюгу проведення аналізу;

- пошук джерел інформації та їх вірогідність;

- зазначення конкретних служб та відповідальних осіб за проведення аналізу та його результати.

Після визначеності мети та суб’єктів проведення аналізу аналітична робота по дослідженню зазначених об’єктів починається з узагальненого показника. Наступним чином визнаються важливі складові та фактори, що на них впливають. Останнім чином визнаються показники, за допомогою яких безпосередньо здійснюються всі розрахунки.

Що стосується вибору методик аналізу, то це залежить від мети його проведення та проблем, які необхідно вирішити. Найбільш детальною методикою аналізу є розробка факторної моделі, яка являє собою органічно узгоджену систему узагальнених, проміжних та похідних показників, що характеризують функціональну сферу аналізу та взаємозв’язок між ними.

На основі результатів проведеного аналізу формулюються проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефективності експортно-імпортних операцій.