26)))1.Система міжнародних послугових відносин.

Під широким терміном “міжнародна торгівля” можна розуміти не тільки відносини купівлі продажу товарів, а й послуг.

Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну, де основним товарним об”єктом виступають різноманітні види послуг і яка існує на основі МПП.

Послуга – це продукт праці, створений в результаті угоди про купівлю- продаж, у якого відсутня речова форма.

Умови розвитку світового ринку послуг:

науково-технічний прогрес(інтелектуальні послуги).

ускладнення виробництва.

насичення ринків товарами(торговельні послуги).

інформаційний бум.

нові наукові відкриття(ноу-хау).

зростання кількості компаній по наданню послуг.

прискорений розвиток нових видів транспорту.

підвищення частки нових видів послуг(банківських, страхових, посередницьких).До світового ринку послуг відносять міжнародний інжиніринг і міжнародне ліцензування, але вони відносяться до сфери міжнародного науково-технічного співробітництва, а фрахт і транспортні послуги розглядаються в межах міжнародних транспортних відносин.

27))) Сутність міжнародної міграції робочої сили. З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вар­тості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнен­ня створеного нею необхідного та додаткового продукту.

Як показав тривалий досвід формування інтернаціо­нальної вартості робочої сили в країнах ЄС, така вартість утворюється на основі середніх для даного регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормаль­ної якості. Виявом цього процесу є вирівнювання заро­бітної плати на середньому (а не нижчому і вищому рів­нях) для ЄС рівні, на який впливає не лише інтернаціо­нальна вартість даного товару, а і його ціна. Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору і донизу від вартос­ті залежно від попиту і пропозиції на даний товар, еко­номічної кон'юнктури загалом та інших чинників.

Щорічно в пошуках роботи, ліпших умов життя нині емігрує майже 25 млн. осіб (на початку 80-х років — при­близно 20 млн.). Чисельність іноземних працівників у США в середині 90-х років становила приблизно 7-8 млн. осіб. У країнах Західної Європи — понад 10 млн. осіб, у нафтодобуваючих країнах Близького сходу — до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робо­чої сили із США в Західну Європу.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед з Росії та України) в США. Так, з України за 1991—1999 pp. ви­їхало понад 6300 вчених, а з урахуванням спеціалістів із вищою освітою — понад 600 тис. осіб.

Ще однією рисою міжнародного руху робочої сили в сучасних умовах є послаблення стихійності та посилення урегульованості даного процесу з боку як окремих націо­нальних країн, так і міжнародних організацій.

Крім того, постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігрантів у СИТА перевищує 1 млн. осіб.

Основні наслідки міграції робочої сили. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні та негативні наслід­ки. Д° позитивних у країні експортері робочої сили на­лежать: зменшення безробіття; набуття емігрантами но­вих знань і досвіду; поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя; отримання країною-експортером додатково­го джерела валютних доходів у формі грошових перека­зів від емігрантів, а отже поліпшення її платіжного ба­лансу (до того ж, повертаючись після еміграції до себе в країну, наймані працівники привозять цінностей і за­ощаджень на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків країни-експортера належить насамперед відтік кадрів високого рівня освіти та квалі­фікації. Щоб послабити негативний вплив цих процесів і посилити позитивні риси, використовують державне ре­гулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили —

певна сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міг­раційний рух працездатного населення з метою його пристосу­вання до потреб національної економіки, насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

З 1952 р. уряд США став регламентувати в'їзд міг­рантів за такими критеріями: 1) чіткий відбір мігрантів; 2) члени сім'ї емігрують разом з її главою; 3) значний відсоток осіб, які емігрують на підставі родинних зв'яз­ків; 4) відносна свобода вибору місця проживання і робо­ти; 5) значна частка емігрантів, які після п'яти років пе­ребування в країні отримують американське громадянст­во, та ін.

Для регулювання чисельності емігрантів використо­вується показник еміграційної квоти, який щороку роз­раховується і затверджується. При цьому враховуються статево-вікова структура, рівень освіти, рівень безробіт­тя, наявність ринку житла та інші параметри.

Країни — експортери робочої сили також намагають­ся впливати на міжнародну міграцію працівників. З Цією метою здійснюється регулювання обсягів еміграції та якісного складу емігрантів (деяких з них обмежують в еміграції за умов нестачі кваліфікованих і висококвалі­фікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); еміграція використовується як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриваються ва­лютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюються вигідніші умови для використання цих

коштів, ставиться вимога про переказ у країни певної ча­стки зарплати та ін., залучається частина коштів посе­редницьких організацій тощо).

28)))Органи регулювання ЗЕД та їх функції Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства у відповідність з правилами, встановленими цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, або забороняється. Кабінет Міністрів України: розробляє заходи, спрямовані на здійснення зовнішньоекономічної політики України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти з питань управління зовнішньоекономічною діяльністю у випадках, передбачених законами України; проводить переговори та укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України, забезпечує виконання міжнародних договорів з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України. Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, проводить операції з центральними валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України; здійснює інші функції відповідно да Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних догорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію окремих видів контрактів, ліцензування тощо; виконує інші функції відповідно до законів України і положення про Міністерство. Державна Митна Служба України здійснює митний контроль згідно з чинними законами України. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства. Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі: здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відпо-відно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Окремими повноваженнями у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності наділені і деякі інші центральні державні органи. До органів місцевого управління зовнішньоекономічної діяльності належать: місцеві Ради депутатів України та їхні виконавчі і розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Компетенція місцевих Рад депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про місцеве самоврядування». Нормативні акти місцевих Рад депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів, стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності, приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві Ради депутатів України та їхні виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні відділення, якщо це випливає з їхньої компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи. Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України.

29))) Міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація та кооперування

(кооперація) виробництва - нерозривні суспільні явища, що зумовлюють

одне одного, носять складний і суперечливий характер. МПП виступає більш

ширшою економічною категорією порівняно з міжнародним кооперуванням, що

є однією зі сторін і одночасно головних форм прояву МПП. У свою чергу,

міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва, що

відбиває іншу сторону й іншу основну форму МПП. Міжнародне кооперування

та міжнародна спеціалізація є не просто формами МПП, але і його

елементами, що визначають його сутність. У границях коопераційного

процесу поділ праці виступає як форма кооперації праці. Саме в цьому

зв'язку К. Маркс відзначав, що поділ праці вже сам по собі є особливим

видом кооперації.

Міжнародна спеціалізація припускає наявність просторового розриву між

окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживанням у

міжнародному масштабі.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміється така форма

поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного

виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу

диференціації національних виробництв, виділення в самостійні

(відособлені) технологічні процеси, в окремі галузі та підгалузі

виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні

потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих

національних комплексів. Зазначені процеси відбиваються на

інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами,

науково-технічними знаннями.

МСВ розвивається за двома напрямами - виробничим і територіальним. У

свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву,

внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих підприємств

(компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію

окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та

їх частин для світового ринку. Основними видами МСВ є предметна

(виробництво продуктів), по детальна (виробництво частин, компонентів

продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалізація (здійснення

окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад

складання, фарбування, зварювання, термічна обробка тощо). МСВ -

динамічна форма МПП. Вона перебуває під впливом технологічних змін через

внутрішню логіку свого руху та дією зовнішніх чинників, які визначають

її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для

міжнародної спеціалізації виробництва характерними є динамічність

процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до

більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному

виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

У 30-і р. XX ст. у світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація

виробництва та відповідний обмін продукції однієї комплексної галузі

(наприклад, обробної промисловості) на продукцію іншої (видобувної

промисловості і/чи сільського господарства). У 50-60-і р. провідне місце

продовжувала займати міжнародна спеціалізація виробництва, але вже на

рівні первинних галузей (автомобіле- й авіабудування, виробництво

пластмас, підшипників, радіоапаратури тощо). В 70—80-і р. на перший план

виходить і закріплює своє положення внутрішньогалузева МСВ і відповідний

обмін товарами-аналогами з різними споживчими характеристиками

(наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на

гумове й т.ін.). Значущість МСВ як фактора підвищення ефективності

національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обігу стало

зростає. Так, у 70—80-і р. темпи приросту світової торгівлі продукцією

машинобудування на 40 % (у 60-і р. - на 4 %) забезпечувалися за рахунок

комплектуючих виробів. За 1960-1990 р. частка деталей і вузлів в якості

комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинутих країн

продукцією машинобудування зросла більше ніж удвічі, нині - перевищує 40

%.

Найповнішого розвитку усі види спеціалізації виробництва набули в

машинобудуванні, що пояснюється так. По-перше, його продукція має

конструктивні особливості - машини, устаткування, механізми складаються

з великого числа компонентів (агрегати, вузли, деталі), виробництво яких

вимагає свого відособлення, тобто спеціалізації. По-друге, продукція

машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона

включає вироби сотень тисяч найменувань, які випускаються у різних

масштабах (одиничне, дрібно- та ве-ликосерійне, поточно-масове

виробництво). Через конструктивну складність виробництво багатьох з

них вимагає кооперованої роботи десятків, сотень і навіть тисяч

підприємств різних країн. З особливістю машинобудівних виробів пов'язана

і концентрація випуску найбільш складних з них на обмеженому числі

підприємств у вузькому колі країн. По-третє, для машинобудування

характерні технологічні особливості продукції, що випускається, через

які одні й ті ж заготовки та деталі виробляються із застосуванням різних

технологічних процесів, у тому числі тих, які припускають масове

спеціалізоване виробництво. При цьому межі національного ринку зазвичай

стають тісними для такої продукції.

До основних показників рівня міжнародної спеціалізації галузі відносять

коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (КБЕС) і експортну квоту у

виробництві галузі. КВес визначається за формулою:

За допомогою КВЕС можна в першому наближенні визначити коло товарів і

відповідно галузі, що є міжнародно спеціалізованими для даної країни.

Чим вищим (більше 1) співвідношення на користь національної структури

експорту за певними товарами чи групою товарів, тим більш явною є

міжнародна спеціалізація відповідної галузі. Й навпаки, чим нижче таке

співвідношення (менше 1), тим менше відповідні товари та галузі є

міжнародно спеціалізованими. Експортна квота свідчить про те, в якій

мірі національна промисловість, окремі її галузі орієнтуються на

зовнішні ринки, й одночасно показує ступінь відірваності останніх від

національного ринку. Збільшення експортної квоти у виробництві свідчить

про інтенсифікацію міжнародних зв'язків промисловості в одному напрямку

- до іноземних споживачів і про підвищення конкурентоспроможності

міжнародно спеціалізованої продукції.

Інший аспект якісної сторони міжнародної спеціалізації виробництва

зв'язаний із широтою номенклатури (асортименту) товарів, що

поставляються на зовнішні ринки. Швидке розширення номенклатури експорту

є в цілому свідченням міжнародної деспеціалізації країни і, навпаки,

скорочення номенклатури робить більш чітким експортний профіль. Такий

висновок, однак, є занадто загальним і потребує уточнення. Так, якщо

розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок

міжнародно спеціалізованих виробів і частка останніх у вивозі зростає,

то фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації

виробництва; розширення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів

виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме

по собі ще не свідчить про погіршення МСВ країни.

Спеціалізація, що поглиблюється, лежить в основі розвитку конкурентних

виробництв. Промислово розвинуті країни експортують усі види продукції,

але не кожну модель і різновид товару. В кожній підгалузі компанії

вибирають певні групи виробів, вузлів і деталей, у виробництві яких вони

концентрують свої зусилля. Ці вироби експортуються, а інші необхідні їм

вироби тієї ж галузі імпортуються. Завдяки зниженню витрат виробництва,

пов'язаному зі зростанням масштабності та серійності випуску виробів,

компанії одержують велику масу прибутку. Це явище в розвитку виробничих

сил одержало назву "економія масштабу".

Міжгалузеві зіставлення динамічних рядів виробничих витрат,

продуктивності праці та торгових потоків за такими видами продукції, як

автомобілі, побутова електротехніка, показують, що економія на масштабах

виробництва - вирішальний фактор у підвищенні їх конкурентоспроможності.

Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння випуску в

середньому забезпечує зниження питомих витрат на 10 % і зростання

ефективності на 40 %. Це досягається за рахунок нагромадження досвіду,

навчання працюючих, більш ощадливого використання матеріалів, послуг,

поліпшення технології, прискорення окупності капіталовкладень в

устаткування, витрат на НДДКР при розширенні розмірів випуску.

Зовнішня торгівля в умовах масштабу виробництва в рамках галузі, чи

зовнішня економія, не обов'язково взаємовигідна для всіх країн-учасниць.

Більш низькі витрати має країна, яка може дешево продати якийсь товар,

що, як правило, випускає його у великій кількості. Економія на масштабі

на рівні галузі, чи зовнішня економія, закріплює напрям зовнішньої

торгівлі. Країни, що спершу були великими виробниками того чи іншого

товару, залишаються такими майже постійно, тому що весь час мають низькі

витрати виробництва. Історично сформована спеціалізація може

відтворюватися, навіть якщо нові виробники могли б виробити товар

дешевше.

Торгівля на основі масштабу виробництва здійснює більш сильний ефект на

добробут країни, ніж торгівля на основі порівняльних переваг.

Концентрація певних галузей у декількох країнах дає змогу збільшити

масштаб виробництва та підвищити його ефективність. Вона може призводити

до погіршення добробуту інших країн. Ціна давнього виробника зазвичай

нижча витрат початківця, що блокує початок цього виробництва в іншій

країні в умовах відкритої економіки. Цьому сприяє не тільки ефект

накопиченого обсягу виробництва, а й нагромадження досвіду та знань.

Економія на масштабі виробництва на рівні галузі закріплює історично

сформовану міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях.

На посилення процесу спеціалізації, зміну її структури величезний вплив

здійснює відновлення номенклатури продукції, що випускається, під

впливом НТП. Нова якість науки виявляється у скороченні періоду між

створенням наукових розробок і їх практичним застосуванням, у швидкому

моральному старінні промислових виробів. У передових сучасних галузях

(ЕОМ, напівпровідники) цикл життя продукції складає 3-5 років, у всіх

галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років.

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві

з'являються нові виробники, що створюють собі нові "ніші" чи тіснять

конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення

спеціалізації, але і до змін у соціальній структурі господарства.