Календарний та біологічний вік

Оскільки старіння розвивається по‑різному, то розрізняють календарний вік та біологічний вік. Біологічний вік є мірою постаріння людини. Чим більше біологічний вік випереджає календарний, тим більшою повинна бути тривалість життя даного індивіда. Біологічний вік визначається на основі комплексної характеристики функціонального стану різних систем організму, а також,– оцінки його адаптаційних можливостей. Його визначення є дуже важливим для геронтології. По-перше, на основі цього показника можна вирішувати ряд проблем соціальної геронтології (час припинення трудової діяльності, визначення функціональної придатності і т.п.). По-друге, в клінічній та експериментальній геронтології можна буде об'єктивно оцінювати ефективність заходів, спрямованих на зменшення проявів старіння.

Біологічний вік визначається на основі комплексної характеристики функціонального стану різних систем організму, а також,– оцінки його адаптаційних можливостей (зокрема, в ході підвищеної активності).

Вимоги до показників, які повинні використовуватись для визначення біологічного віку: 1) простота й абсолютна безпечність їх визначення в людини (біопсія і т.п. допускаються лише для експериментальних тварин); 2) різносторонність (оскільки вікові зміни розвиваються в різних органах і системах, і до того ж по‑різному (гетерохронність, гетеротопність)); 3) ці показники повинні якомога тісніше корелювати з календарним віком (найкращими параметрами визнано: систолічний тиск крові (коефіцієнт кореляції R=0,2-0,7), аудіометрія (R=0,4-0,7), життєва ємність легенів (R=0,4-0,8), час рухової реакції (R=0,3-0,5), м'язева сила кисті (R=0,2-0,5), акомодація ока (R=0,6-0,9), вібраційна чутливість (R=0,5-0,8)); 4) ці показники повинні суттєво змінюватись з віком, тобто, їх вікові коливання повинні бути значно більшими за індивідуальні коливання в особин одного віку. Потрібно також визначати ці параметри не лише в стані звичайного функціонування, а й використовувати функціональні навантаження, щоб оцінити адаптаційні можливості.

Суттєвою проблемою для визначення біологічного віку є відсутність чіткого еталону, вікової норми. Ще однією серйозною проблемою для визначення біологічного віку є розвиток з віком різних патологій.

Таким чином, біологічний вік – це одне з фундаментальних понять геронтології. Його визначення дасть змогу вивчати кількісні закономірності процесу старіння.

Визначення біологічного віку є дуже важливим для розмежування фізіологічного та передчасного старіння, розробки системи профілактичних заходів, визначення ефективності геропротекторів, для вирішення ряду соціально-економічних питань (вихід на пенсію, оцінка працездатності чи придатності до певної роботи тощо).

Таким чином, вікова періодизація процесів старіння у людини складна. За рішенням міжнародного симпозіума по віковій фізіології для людини прийнята така вікова періодизація:

- новонароджений – 1-10 днів;

- грудний вік – 10 днів–1 рік;

- раннє дитинство – 1-3 роки;

- перше дитинство – 4-7 років;

- друге дитинство – 8-12 років (♂) і 8-11 років (♀);

- підлітковий вік – 13-16 років (♂) і 12-15 років (♀);

- юнацький вік – 17-21 років (♂) і 16-20 років (♀);

- зрілий вік (І період) – 22-35 років (♂) і 21-35 років (♀);

- зрілий вік (ІІ період) – 36-60 років (♂) і 36-55 років (♀);

- похилий вік – 61-74 років (♂) і 56-74 років (♀);

- старечий вік – 75-90 років;

- довгожителі – 90 років і більше.

Середня тривалість життя людини поступово підвищується. Так, в стародавній Греції середня тривалість життя була 29 років, в древньому Римі – 28-30 років, тому 40‑річні люди вважались старими, а 60‑річні – депонтінусами, придатними тільки для жертвоприношень. В Європі в XVI ст. середня тривалість життя складала 21 рік, в XVIII ст. – 26 років, в XIX ст. – 34 роки, на початку XX ст. – 45-50 років. Збільшення середньої тривалості життя відбувається за рахунок зниження смертності від інфекційних хвороб, в основному, дитячої смертності. Нині середня тривалість життя в різних країнах світу коливається в межах 55-75 років для чоловіків і 60-80 років для жінок. У відповідності з класифікацією ВОЗ сьогодні вік 45‑59 років вважається середнім, 60‑74 роки – похилим, 75‑89 років – старі люди, більше 90 років – довгожителі. Таке збільшення середньої тривалості життя веде до зміни вікової структури населення; спостерігається "постаріння" населення у розвинутих країнах світу (тобто, збільшення частки старих людей), що веде до ряду медичних та соціально-економічних проблем.