- •Фізична реабілітація
- •3.1. Лікувальна фізична культура
- •3.1.4. Періоди застосування лікувальної фізичної культури
- •3.1.5. Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •3.1.6. Рухові режими
- •3.1.7. Ефективність застосування лфк
- •В деяких суглобах кінцівок, градуси стосовно вихідного положення
- •Рухи пальців кисті
- •3.2.1. Механізми лікувальної дії масажу
- •3.3. Фізіотерапія
- •3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників
- •3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •3.4. Механотерапія
- •3.5. Пра1іетерапія
- •3.6. Поєднання засобів фізичної реабілітації
- •3.7. Загальні поняття про санаторно-курортне лікування
- •4.2.1. Рани
- •4.2.2. Опіки і відмороження
- •4.2.3. Переломи кісток
- •4.2.4 Ампутаиїї
- •4.3. Фізична реабілітація
- •4.3.1. Оперативні втручання-на органах грудної порожнини
- •4.3.2. Оперативні втручання на органах черевної порожнини
- •І суглобів
- •5.1. Фізична реабілітація
- •5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.1.2. Недостатність кровообігу
- •5.1.3. Атеросклероз
- •5.1.4. Інфаркт міокарда
- •5.1.5. Стенокардія
- •5.1.6. Гіпертонічна хвороба
- •5.1.7. Гіпотонічна хвороба
- •5.1.8. Ревматизм
- •5.1.9. Захворювання серия
- •5.2.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.2.2. Пневмонія
- •5.2.3. Плеврит
- •5.2.4. Бронхіальна астма
- •5.2.5. Емфізема легень
- •5.3.2. Гастрит
- •5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •5.3.4. Захворювання кишок
- •5.3.6. Спланхноптоз
- •5.4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.4.2. Ожиріння
- •5.4.3. Цукровий діабет
- •5.4.4, Подагра
- •5.5. Фізична реабілітація при захворюваннях суглобів
- •5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.5.2. Артрити
- •5.5.3. Артрози
- •Фізична реабілітація при дефектах постави, сколіозах та плоскостопості
- •6.1. Дефекти постави
- •6.2. Сколіоз
- •6.3. Плоскостопість
- •Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
- •7.2. Захворювання і травми периферичної нервової системи
- •7.2.1. Радикуліт
- •7.2.2. Неврит диневого нерва
- •7.3. Захворювання і травми центральної нервової системи
- •7.3.1. Інсульт
- •Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі (за в.М. Максимовою, т.С. Ананьєвою, 1995)
- •7.3.2. Травми головного мозку
- •7.3.3. Травми спинного мозку
- •7.3.4. Неврози
- •8.1. Фізична культура
- •8.2. Фізична культура у середньому і похилому віці
- •9.1. Загальні уявлення про вагітність та пологи
- •9.3. Вплив фізичних вправ на організм вагітної
- •9.3.1. Застосування фізичних вправ під час вагітності
- •9.5. Фізичні вправи y післяпологовий період
- •9.5.1. Зміни в організмі жінки після пологів
- •9.5.2. Заняття фізичними вправами після пологів
- •03680, Київ, вул. Фізкультури, 1
- •04053, Київ-53, Артема, 25.
3.5. Пра1іетерапія
Працетерапія — це лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Працетерапія концентрує у собі досягнення медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і механотерапії.
Основні завдання відновлення працездатності згідно з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ (1964) такі: повернути хворому самостійність у повсякденному житті; повернути його до колишньої роботи, якщо це можливо; підготувати хворого до виконання іншої роботи з повним робочим днем відповідно до його працездатності, або, якщо це неможливо, підготувати до роботи з неповним робочим днем або до праці у спеціальному закладі для інвалідів, або, нарешті, до неоплачуваної діяльності.
Реалізація цих завдань залежить від характеру захворювання або травми, функціональних можливостей хворого, фізичної здатності виконувати визначені трудові операції, ефективності професійної та попередніх видів реабілітації; кваліфікації, стажу роботи, посади, статі, віку і бажання хворого працювати; координованої роботи лікарсько-консультативної комісії, медико-соціальної експертної комісії, органів соціального забезпечення, профспілкових організацій, керівництва підприємств та державних установ.
Засобом працетерапїї є трудові рухи і різноманітні трудові процеси, а не рухи і вправи взагалі. Добирають їх з урахуванням професії і побутових дій. Вони мають бути відомі хворому, природні та звичайні для нього і по-
100
101
Фізична реабілітація
Розділ 3. Фізична реабілітація
винні втягувати у роботу м'язи, пошкоджені травмою або хворобою чи ослаблені за час тривалого постільного режиму. Результатом працетерапії є цілеспрямоване виготовлення певного продукту або виконання робочого завдання. Це, головним чином, відрізняє працетерапію та її засоби від ЛФК.
Працетерапїя стимулює фізіологічні процеси, відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м'язів, покращує координацію рухів, а у випадках залишкових функцій пристосовує і тренує хворого до використання їх з максимально можливим ефектом. При необоротному випаданні рухів трудові операції розвивають постійні компенсації, що заміщують функціональний ефект.
Працетерапія справляє потужну психотерапевтичну дію. Вона мобілізує волю, зосереджує увагу під час роботи, відвертає хворого від неприємних відчуттів і думок про хворобу, вселяє надію на одужання. Праця збуджує психічну активність, направляє її на цілеспрямовану, усвідомлену, результативну діяльність, що приносить користь людині і суспільству. Поєднання розумових, фізичних зусиль при роботі разом з соціальною доцільністю її повертає людині впевненість у своїх силах, робить її повноцінним членом суспільства.
Показання до застосування працетерапії: травми і захворювання опорно-рухового апарату, поранення м'яких тканин, опіки, контрактури, хірургічні втручання і реконстуктивнІ операції; захворювання серцево-судинної, дихальної, нервової систем, обміну речовин; психічні захворювання.
Протипоказання: захворювання у гострій стадії, запальні захворювання у фазі загострення, схильність до кровотечі, злоякісні новоутворення.
Працетерапію використовують, переважно, у реабілітаційних центрах, відділеннях працетерапії лікарень, центрах професійної реабілітації і комбінованих (медичних і професійних) центрах. Після деяких травм, хірургічних втручань, в педіатрії можуть призначатися елементи працетерапії у лікарняний період реабілітації. Розрізняють загальнозміцнюючу (тонізуючу), відновну і професійну працетерапію.
Загальнозміцнююча (тонізуюча) працетерапія. Гі основним завданням є: відвернути увагу хворого від неприємних відчуттів і думок, викликати позитивні емоції, раціонально заповнити час, підвищити нервово-психічний і життєвий тонус хворого. Під впливом загальнозміцнюючої працетерапії закладаються психологічні передумови для наступного відновлення працездатності.
Відновна працетерапія націлена на попередження рухових порушень або відновлення тимчасово зниженої у хворого функції рухового апарату, адаптацію його до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. При цьому добирають такі трудові рухи і акти, що потребують участі м'язів та суглобів, втягнутих у патологічний процес.
Мета професійної працетерапії — відновити рухові виробничі навички і працездатність, що існували раніше і були порушені під час захворювання чи після травми; полегшити хворому повернення до попередньої роботи. Профе-
сійна працетерапія проводиться на заключному етапі реабілітації, в процесі якого оцінюються професійні можливості і професійна працездатність хворого виконувати у повному чи меншому обсязі попередню роботу. У разі втрати професійної працездатності або часткового стійкого її зниження хворого навчають іншої професії.
У працетерапії використовуються, насамперед, рухи трудових процесів, що забезпечують самообслуговування, побутову і щоденну діяльність, користування пристроями і протезами. Застосовують плетіння, в'язання, картонажні роботи (виготовлення картонних коробок, конвертів, іграшок тощо), вишивання, ткацтво, швейні, столярні і слюсарні роботи, різьблення по дереву, роботи з глиною і в оранжереї, саду, рубання та пиляння дров, сільськогосподарські роботи (з косою, вилами, граблями, лопатою), працю в професійно-виробничих майстернях.
Дозування фізичного навантаження і трудовий режим встановлюють індивідуально. Фахівцями з працетерапії, фізіології праці, лікарсько-трудової експертизи розроблені спеціальні тести з фізичним навантаженням, які виявляють енергетичну спроможність хворого працювати у діапазоні енерговитрат певної трудової діяльності. Це, разом із безпосереднім наглядом за реакцією пацієнта на фізичні навантаження, є основою висновку про можливість відновлення роботи в повному чи меншому обсязі, зміни умов праці і професії, переходу на тимчасову або постійну інвалідність.