- •Короткий курс лекцій з дисципліни «Історія мистецтв »
- •Передмова
- •Лекція 1. Теорія та історія образотворчого мистецтва лекція 2. Загальні питання теорії та історії образотворчого мистецтва
- •Лекція 2.2. Первісне мистецтво
- •Мезоліт. Наступною епохою є мезоліт - середній кам'яний вік (12-8 тис. Років до н. Е..), післяльодовиковий період, який збігається з встановленням на земній кулі сучасної геологічної епохи.
- •Архітектура Дворіччя
- •Скульптура. Основні принципи
- •Лекція 2.4. Мистецтво Стародавньої Греції
- •Мистецтво етрусків
- •Лекція 6. Мистецтво середніх століть
- •Середньовічне мистецтво Західної Європи
- •Мистецтво Раннього Відродження
- •Флорентійська школа
- •Умбрийская школа в XV в
- •Падуанская школа
- •Венеціанська школа XV ст.
- •Мистецтво Високого Ренесансу
- •Лекція 2.9. Мистецтво нового часу Бароко
- •Західноєвропейське бароко
- •Німецьке бароко
- •Класицизм в архітектурі
- •Лекція 2. 10. Західноєвропейське мистецтво XIX ст. Романтизм
- •Образотворче мистецтво романтизму
- •Реалізм
- •Мистецтво модерну
- •Імпресіонізм
- •Лекція 2. 11. Основні напрями модернізму: XX ст.
- •Сюрреалізм
- •Мистецтво другої половини XX ст.
- •Лекція 12. Історія російського образотворчого мистецтва Образотворче мистецтво Русі IX-XIII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XIV-XVI ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVIII-XIX ст.
- •Російське бароко
- •Російське образотворче мистецтво XX століття
- •Лекція 3. Теорія та історія музики Лекція 1. Загальні питання теорії музики Класична музика в сучасному суспільстві
- •Зміст музики: історичні моделі сприйняття
- •Музична мова як культурний комунікативний код
- •Музичний стиль і музичний жанр як відображення системи регламентів культури
- •Лекція 3.2. Музична культура Античного світу, Середньовіччя і Ренесансу Музика в Стародавній Греції і Римі
- •Теорія музики та музична життя в епоху Середньовіччя
- •Ренесанс: філософія музики та музична творчість
- •Лекція 3. 3. Музика епохи Бароко Загальна характеристика епохи бароко
- •Жанр опери
- •Інструментальна музика XVII - першої половини XVIII ст.
- •Лекція 4. Музичний классицизм Загальна характеристика стилю
- •Опера в епоху класицизму
- •Інструментальні жанри
- •Бетховен і симфонізм
- •Лекція 5. Епоха та стилі музичного романтизму Загальна характеристика
- •Жанр пісні у Західній Європі та Росії
- •Романтизм - епоха рояля
- •Західноєвропейська опера
- •Опера в Росії
- •Романтичний програмний симфонізм
- •Лекція 6. Музичні стилі та течії XX ст. Загальна характеристика
- •Музичний імпресіонізм та експресіонізм; нова віденська школа
- •Західноєвропейський авангардизм другої половини XX століття
- •Неокласицизм і інші стильові лики Ігоря Стравінського (1882-1971)
- •Радянська музика
- •Радянський андеграунд
- •Лекція 4. Теоретичні основи історії літератури Лекція 1. Теоретичні основи історії літератури
- •Лекція 2. Пам'ятники літератури найдавніших цивілізацій
- •Лекція 3. Антична література
- •Давньогрецька і римська міфологія
- •Класичні літературні жанри Давньої Греції. Давньогрецький героїчний епос
- •Давньогрецька лірика раннього періоду
- •Театр і драматургія Давньої Греції
- •Особливості давньогрецької трагедії
- •Література Стародавнього Риму. Ранній період
- •Римська література кінця республіки
- •Римська література періоду становлення імперії
- •Римська література пізньої імперії
- •Лекція 4. Література середніх віків
- •Література раннього Середньовіччя (V-XI ст.)
- •Література раннього Середньовіччя латинською мовою
- •Література розквіту Середньовіччя (XII-XV ст.)
- •Героїчний епос Середньовіччя
- •Лекція 5. Література епохи відродження
- •Італійська література Відродження
- •Французька література Відродження
- •Іспанська література Відродження
- •Англійська література Відродження
- •Лекція 6. Західноєвропейська література XVII ст.
- •Література Франції
- •Лекція 7. Західноєвропейська література XVIII ст.
- •Література Просвітництва в Англії
- •Література французького Просвітництва
- •Література німецького Просвітництва
- •Лекція 8. Зарубіжна література XIX ст.
- •Французький романтизм
- •Романтизм в сша
- •Реалізм
- •Реалізм у французькій літературі
- •Реалізм в англійській літературі
- •Лекція 9. Зарубіжна література XIX - початку XX ст.
- •Французька література
- •Німецька література
- •Література Великобританії
- •Лекція 10. Зарубіжна література XX ст. Загальна характеристика літературного процесу XX ст. Реалізм XX ст., його риси та особливості
- •Роман про "втрачене покоління" у світовій літературі
- •Теорія "епічного театру" б. Брехта
- •Роман-антиутопія у світовій літературі
- •Нова проза Латинської Америки: "магічний реалізм"
- •Модернізм XX століття, його риси та особливості
- •Екзистенціалізм у французькій літературі
- •Лекція 4. Теорія та історія видовищних мистецтв
- •Лекція I. Театр
- •Лекція 1. Загальні питання теорії театру
- •Особливості театрального мистецтва
- •Драма як основа сценічної дії
- •Лекція 2. Історія театру Становлення театрального мистецтва
- •Театр Сходу
- •Театр Америки та Африки
- •Театр античності. Давньогрецький театр
- •Будова грецької трагедії
- •Давньоримський театр
- •Середньовічний європейський театр
- •Театр епохи Відродження
- •Театр Нового часу
- •Розвиток сучасного театру (XIX-XX ст.)
- •Театр в Росії
- •Лекція іі. Кіно Лекція 3. Народження і становлення кіновиразності: кіно першої половини XX ст. Вступ
- •Універсальність монтажного стилю мислення
- •Особливості кіновиразності
- •Самоідентифікація кіно в контексті його синтетичності
- •Нове мистецтво і нова ідеологія: народження радянського кіно
- •Перші відкриття кінематографа сша
- •Особливості кіно передвоєнної епохи
- •Киновыразительность і патріотичний наратив в роки Другої світової війни
- •Велика Вітчизняна війна стала особливою темою в радянському кіномистецтві
- •Лекція 4. Епоха розвиненою кіновиразності: кіно другої половини XX - початку XXI ст. Домінанта інтонаційної віртуозності в післявоєнному кіно
- •Неореалізм і долі італійського кіно
- •"Документальна простота" післявоєнного кіно Франції
- •Пару мистецтва та життя в післявоєнній Великобританії кіно
- •Кіно срср у 1950-1960-ті рр.: аскетичність форми і повнота змісту
- •Старий спір
- •Множинність киномоделей режисури сучасного кіно
Екзистенціалізм у французькій літературі
Екзистенціалізм (від лат. - існування) - модерністська течія минулого століття - запропонував сучасникам концепцію людини абсурдного, виходячи з глибокого недосконалості й абсурдності світу. Він домігся значного впливу на літературу і мистецтво, можна порівняти лише з ідеями Фрейда З. (В. В. Шабловська). Екзистенціалізм як філософія склався наприкінці XIX - на початку XX ст. в працях С. К'єркегора, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Н. Бердяєва, Л. Шестова, М. Хайдеггера та ін. Як літературна течія він сформувався у Франції в роки Другої світової війни, потужно заявив про себе в художніх і теоретичних творах Ж. П. Сартра і Камю А., що зробили вплив на всю післявоєнну культуру: літераторів У. Голдінга, А. Мердок, Кобо Абе та Кендзабуро Ое, Хосе Села і М. Фріша; діячів кіно М. Антоніоні, Ф. Фелліні та інших. У літературі перших десятиліть XX ст. екзистенціалізм поширився не настільки широко. Разом з тим він окрашивал світовідчуття таких різних письменників, як Ф. Кафка і У. Фолкнер, під його опікою закріплюється в мистецтві абсурд як прийом і як погляд на людську діяльність в контексті історії. Популярність екзистенціалізму серед європейської інтелігенції має переконливе пояснення - розчарування в можливостях людської особистості і культури, не зуміли протистояти фашистському мракобіссю; актуальність низки його тез в умовах 1950-1960-х рр. Це настрій сучасників переконливо передав А.с Камю в одній з "шведських промов": "Життя поставила людей мого покоління перед лицем війни в Іспанії, Другої світової війни, перед особою Європи, перетвореної в континент тортур, тюрем, концтаборів, які сьогодні повинні виховувати синів і творити в світі, що стоїть перед загрозою ядерного знищення".
В абсурдному, порожньому, Ж. П. Сартра, світі, де немає Бога, немає і ідеалів, залишається тільки одне - екзистенція, доля-покликання, якій чоловік стоїчно і беззаперечно підкоряється; існування-турбота, яку людина мусить прийняти, так як розум не здатний впоратися з ворожістю буття, людина приречена на абсолютну самотність, його існування ніхто не розділить. Вихідна позиція екзистенціалізму - не суспільство, а індивідуальне свідомість; воно досліджується на рівні "життя в собі" з граничною ретельністю. Детально опрацьовані в екзистенціалізмові етичні проблеми свободи і відповідальності, совісті і жертовності, мети існування і призначення, широко ввійшли в лексикон мистецтва. Екзистенціалізм цікавий бажанням зрозуміти людину, трагізм його долі та існування, що привертало до нього багатьох художників різних напрямів і методів.
Жан-Поль Сартр (1905-1980) - визнаний лідер атеїстичного крила французького екзистенціалізму. Драматург, публіцист, прозаїк, філософ-екзистенціаліст, учасник Опору, він став ідейним керівником молодіжної революції 1960-х рр., прихильником "нових лівих" і екстремізму.
У своїй філософській системі Сартр відштовхується від абсурду як об'єктивної безглуздя людського буття.
Основні положення атеїстичного екзистенціалізму, що став в післявоєнній Франції провідним плином духовного життя, викладені в його роботі "Екзистенціалізм - це гуманізм" (1946). Перші твори Сартра-прозаїка є роман "Нудота" (1938) та збірка оповідань "Стіна" (1939) - принесли йому широке визнання як письменника і родоначальника літературного екзистенціалізму, з якими також пов'язані своєю творчістю Камю А. і С. де Бовуар.
Сартр вибудував роман "Нудота" як щоденник науковця і філософську прозу нового типу. Названий роман - про владу нудоти, в якій опинився вчений маркіз, напружено працює над задумом і знаходиться в природному для нього стані ізольованості від зовнішнього світу.
Антуан Рокантен, герой роману, відчував звичайні для творчої людини сумніву - писати історичний працю або роман - і незадоволеність, яка супроводжувалася станом нудоти, яке Сартр перетворює в своєріднуметафору страху і самотності. Пошук героєм свого "я" і сенсу буття, подолання відрази до себе, до свого власного "одному з нікчемних існувань", детально описаний на прикладі взаємин персонажа з оточуючими. Спілкуючись з ними, Рокантен відчуває себе "зайвим" у цьому світі дивних, далеких і незрозумілих йому істот: сартровский герой передбачає світовідчуття "стороннього" Мерсо з роману А. Камю. Шлях Маркіза Рокантена - це шлях здобуття абсолютних самотності і свободи - свободи від суспільства і безглуздого світу.
В оповіданні "Стіна" та п'єсі "Мухи" (1940) Сартр продовжує вирішувати важливу для нього проблему особистої відповідальності, вибору і свободи. У післявоєнній драматургії - п'єсах "За замкненими дверима" (1945), "Мертві без поховання" (1946), "Затворники Альтоны" (1960) розвинені можливості інтелектуального театру, раціоналістичної філософської притчі, де характерна "катування думкою" (С. Великовський).
Альбер Камю (1913-1960) - видатний письменник-мислитель, як і Сартр, лауреат Нобелівської премії. Культура Середземномор'я сприйнята ним як основа ранньої пантеїстичної концепції особистості, яка базувалася на обожненої вірі в радість буття, ототожнення Бога і природи з розчиненим у ній божественним початком. Поступово під впливом подій сучасної історії Камю переходить до концепції людини абсурдного, яка зумовила інтерес письменника до экзистенциализму. У тому факті, що дане філософське напрям стало своєрідною релігією творчої інтелігенції першої половини XX ст., є чимала заслуга А.с Камю, вся творчість якого - від новел, драм, романів до есе та промов - є філософськими трактатами і притчами екзистенціалізму.
Концепція людини, абсурдного докладно розроблена Камю в есе "Міф про Сізіфа" та роман "Сторонній", що з'явилися в 1942 р.
Сізіф, персонаж давньогрецького міфу, в есе Камю стає символом Людини, її долі, приреченості на смерть і неминучості "экзистанса" в абсурдному світі. Художнім варіантом філософського есе "Міф про Сізіфа" постає роман Камю "Сторонній", композиційно нагадує короткий варіант "Злочину і покарання" Ф. М Достоєвського. Життєва філософія героя роману француза Мерсо - людини абсурдного, розвиваючого на конкретній ситуації міфологічну конструкцію Сізіфа, - є філософія людини самотнього і не приймає ритуалів, яким ідуть інші люди, не приймає ні їх етики, ні їх страждань і прихильностей. Мерсо - чужий і сторонній у ставленні до життя, яка уявляється йому недоладним зборами всіляких ритуалів у цьому світі, багато в ньому і в його злочин прояснюється в ході розслідування злочину, мотивів і причин вбивства. Назва роману фіксує світовідчуття героя. Розповідь від першої особи дає можливість познайомитися з його буттям і образом думок, зрозуміти суть його "посторонности". Мерсо байдужий до життя в її звичному етичному сенсі, відкидаючи всі її вимірювання, крім єдиного - свого власного існування. Смерть як прояв абсурдності існування - ось основа звільнення героя Камю від відповідальності перед людьми. Сонце і смерть - складові прізвища Мерсо - читаються в романі як символи радості і болю, трагізму людського буття.
Близькі до "Сторонній" проблеми піднімалися Камю в романі "Чума" (1947), в п'єсах "Калігула" (1938), "Не-