- •Короткий курс лекцій з дисципліни «Історія мистецтв »
- •Передмова
- •Лекція 1. Теорія та історія образотворчого мистецтва лекція 2. Загальні питання теорії та історії образотворчого мистецтва
- •Лекція 2.2. Первісне мистецтво
- •Мезоліт. Наступною епохою є мезоліт - середній кам'яний вік (12-8 тис. Років до н. Е..), післяльодовиковий період, який збігається з встановленням на земній кулі сучасної геологічної епохи.
- •Архітектура Дворіччя
- •Скульптура. Основні принципи
- •Лекція 2.4. Мистецтво Стародавньої Греції
- •Мистецтво етрусків
- •Лекція 6. Мистецтво середніх століть
- •Середньовічне мистецтво Західної Європи
- •Мистецтво Раннього Відродження
- •Флорентійська школа
- •Умбрийская школа в XV в
- •Падуанская школа
- •Венеціанська школа XV ст.
- •Мистецтво Високого Ренесансу
- •Лекція 2.9. Мистецтво нового часу Бароко
- •Західноєвропейське бароко
- •Німецьке бароко
- •Класицизм в архітектурі
- •Лекція 2. 10. Західноєвропейське мистецтво XIX ст. Романтизм
- •Образотворче мистецтво романтизму
- •Реалізм
- •Мистецтво модерну
- •Імпресіонізм
- •Лекція 2. 11. Основні напрями модернізму: XX ст.
- •Сюрреалізм
- •Мистецтво другої половини XX ст.
- •Лекція 12. Історія російського образотворчого мистецтва Образотворче мистецтво Русі IX-XIII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XIV-XVI ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVIII-XIX ст.
- •Російське бароко
- •Російське образотворче мистецтво XX століття
- •Лекція 3. Теорія та історія музики Лекція 1. Загальні питання теорії музики Класична музика в сучасному суспільстві
- •Зміст музики: історичні моделі сприйняття
- •Музична мова як культурний комунікативний код
- •Музичний стиль і музичний жанр як відображення системи регламентів культури
- •Лекція 3.2. Музична культура Античного світу, Середньовіччя і Ренесансу Музика в Стародавній Греції і Римі
- •Теорія музики та музична життя в епоху Середньовіччя
- •Ренесанс: філософія музики та музична творчість
- •Лекція 3. 3. Музика епохи Бароко Загальна характеристика епохи бароко
- •Жанр опери
- •Інструментальна музика XVII - першої половини XVIII ст.
- •Лекція 4. Музичний классицизм Загальна характеристика стилю
- •Опера в епоху класицизму
- •Інструментальні жанри
- •Бетховен і симфонізм
- •Лекція 5. Епоха та стилі музичного романтизму Загальна характеристика
- •Жанр пісні у Західній Європі та Росії
- •Романтизм - епоха рояля
- •Західноєвропейська опера
- •Опера в Росії
- •Романтичний програмний симфонізм
- •Лекція 6. Музичні стилі та течії XX ст. Загальна характеристика
- •Музичний імпресіонізм та експресіонізм; нова віденська школа
- •Західноєвропейський авангардизм другої половини XX століття
- •Неокласицизм і інші стильові лики Ігоря Стравінського (1882-1971)
- •Радянська музика
- •Радянський андеграунд
- •Лекція 4. Теоретичні основи історії літератури Лекція 1. Теоретичні основи історії літератури
- •Лекція 2. Пам'ятники літератури найдавніших цивілізацій
- •Лекція 3. Антична література
- •Давньогрецька і римська міфологія
- •Класичні літературні жанри Давньої Греції. Давньогрецький героїчний епос
- •Давньогрецька лірика раннього періоду
- •Театр і драматургія Давньої Греції
- •Особливості давньогрецької трагедії
- •Література Стародавнього Риму. Ранній період
- •Римська література кінця республіки
- •Римська література періоду становлення імперії
- •Римська література пізньої імперії
- •Лекція 4. Література середніх віків
- •Література раннього Середньовіччя (V-XI ст.)
- •Література раннього Середньовіччя латинською мовою
- •Література розквіту Середньовіччя (XII-XV ст.)
- •Героїчний епос Середньовіччя
- •Лекція 5. Література епохи відродження
- •Італійська література Відродження
- •Французька література Відродження
- •Іспанська література Відродження
- •Англійська література Відродження
- •Лекція 6. Західноєвропейська література XVII ст.
- •Література Франції
- •Лекція 7. Західноєвропейська література XVIII ст.
- •Література Просвітництва в Англії
- •Література французького Просвітництва
- •Література німецького Просвітництва
- •Лекція 8. Зарубіжна література XIX ст.
- •Французький романтизм
- •Романтизм в сша
- •Реалізм
- •Реалізм у французькій літературі
- •Реалізм в англійській літературі
- •Лекція 9. Зарубіжна література XIX - початку XX ст.
- •Французька література
- •Німецька література
- •Література Великобританії
- •Лекція 10. Зарубіжна література XX ст. Загальна характеристика літературного процесу XX ст. Реалізм XX ст., його риси та особливості
- •Роман про "втрачене покоління" у світовій літературі
- •Теорія "епічного театру" б. Брехта
- •Роман-антиутопія у світовій літературі
- •Нова проза Латинської Америки: "магічний реалізм"
- •Модернізм XX століття, його риси та особливості
- •Екзистенціалізм у французькій літературі
- •Лекція 4. Теорія та історія видовищних мистецтв
- •Лекція I. Театр
- •Лекція 1. Загальні питання теорії театру
- •Особливості театрального мистецтва
- •Драма як основа сценічної дії
- •Лекція 2. Історія театру Становлення театрального мистецтва
- •Театр Сходу
- •Театр Америки та Африки
- •Театр античності. Давньогрецький театр
- •Будова грецької трагедії
- •Давньоримський театр
- •Середньовічний європейський театр
- •Театр епохи Відродження
- •Театр Нового часу
- •Розвиток сучасного театру (XIX-XX ст.)
- •Театр в Росії
- •Лекція іі. Кіно Лекція 3. Народження і становлення кіновиразності: кіно першої половини XX ст. Вступ
- •Універсальність монтажного стилю мислення
- •Особливості кіновиразності
- •Самоідентифікація кіно в контексті його синтетичності
- •Нове мистецтво і нова ідеологія: народження радянського кіно
- •Перші відкриття кінематографа сша
- •Особливості кіно передвоєнної епохи
- •Киновыразительность і патріотичний наратив в роки Другої світової війни
- •Велика Вітчизняна війна стала особливою темою в радянському кіномистецтві
- •Лекція 4. Епоха розвиненою кіновиразності: кіно другої половини XX - початку XXI ст. Домінанта інтонаційної віртуозності в післявоєнному кіно
- •Неореалізм і долі італійського кіно
- •"Документальна простота" післявоєнного кіно Франції
- •Пару мистецтва та життя в післявоєнній Великобританії кіно
- •Кіно срср у 1950-1960-ті рр.: аскетичність форми і повнота змісту
- •Старий спір
- •Множинність киномоделей режисури сучасного кіно
Роман-антиутопія у світовій літературі
Починаючи з книги англійського філософа Т. Мора "Утопія" (1516), в світової словесності до XX ст., що спиралася на ренесансну філософію гуманізму, з'являлися твори-утопії (тобто про "місце, якого немає"), проідеальному державному устрої з торжеством загального благоденства - від "Республіки" Платона до "Нової Атлантиди" Ф. Бекона і "Міста сонця" Т. Кампанелли.
Але в XX столітті з'являються твори-антиутопії, в яких віртуальне суспільство з його недоліками і вадами повинно служити застереженням у сфері соціології, моралі і політики. Антиутопія талановито і багатосторонньо освоювалася в романах "Ми" Е. Замятіна, "Прекрасний новий світ" О. Хакслі, "984" і "Звіроферма" Дж. Оруелла та ін
Роман-антиутопія Джорджа Оруелла (Ерік Артур Блер, 1903-1950) "984" виріс на запереченні автором глобальних бездуховності, міщанства, відсталості, застою, придбали тоталітарний характер в умовах технократичного постіндустріального суспільства. Не випадково письменник-однодумець О. Хакслі правомірно стверджував: "Наші уявлення про майбутнє... виражають наші сучасні страхи і надії".
В основі сюжету антиутопії "984" зіткнення особистості та держави, заснованого на ненависті. Хтось Вінстон Сміт, співробітник міністерства Правди в Океанії, запідозрений у відхиленні від встановленого нормативу: він мав нещастя відповісти на любовне почуття до дівчини Джулії і став жертвою. Жахлива гігантська машина ворожого особистості держави поглинула його в своїх надрах.
Гротескна образність і фантасмагорична символіка дають Оруеллом можливість зробити очевидним кошмар диктатури, показати циническое придушення особистості, уничтожаемой духовно і фізично. Але на загибель Вінстона Сміта виростає потужна надія - головний мотив автора: тоталітаризм може утвердитися на землі, тільки якщо буде "выскоблен з історії" останній чоловік, який вважає себе Людиною.
Нова проза Латинської Америки: "магічний реалізм"
Порівняно нещодавно далека периферія Західного культурно-історичного ареалу, сьогодні Латинська Америка вносить вагомий вклад у скарбницю світової літератури і культури. В духовному пантеоні знаходиться велична галерея майстрів слова: Р. Даріо (Нікарагуа), Н. Гильен і А. Карпентьер (Куба), Ж. Амаду (Бразилія), Х.-Л. Борхес і Кортасар X. (Аргентина), К. Фуентес і Л. Cea (Мексика), Р. Р. Маркес (Колумбія) і багато інших.
У другій половині XX ст. - епосі воістину грандіозних зрушень у соціальній, політичній і культурного життя "палаючого континенту" - виявляється подоланням довготривале хронічно-стадіальне відставання художньої культури країн Латинської Америки від провідних культур Заходу. Але в своїх межах вона набуває статус культури "некласичного", "прикордонного" типу, де дають про себе знати самоидентификационные моделі латиноамериканського філософського і художнього свідомості, виділення проблеми ідентичності як основи самостроенія культури Латинської Америки, мирне взаємопроникнення трьох етнічних елементів - аборигенного, європейського і африканського, перетворили їх в грандіозний тигель мов, релігій, звичаїв і традицій, - верб цьому як активно і плідно бере участь у цивілізаційному діалозі культур. Історико-культурна своєрідність континенту так глибоко неповторно і в настільки різноманітних формах проявляється в різних частинах величезного регіону, що розмова про загальні для всієї Латинської Америки тенденції відразу припускає і застереження на непорушне існування в рамках очевидною історичної спільності значних національних особливостей.
Зафіксовані стереотипи (образ землі, трактування образів дерева, житла, героя, сімейних відносин тощо) художньої свідомості континенту міцно пов'язані між собою і в сукупності утворюють стійку систему, названу культурологом А. Ф. Кофманом "міфологічної інфраструктурою латиноамериканської художньої культури". Вона визначає сукупний образ світу, що створюється в лоні даної культури.
Загальну грунт і орієнтири з "філософією латиноамериканської сутності" мають деякі дуже важливі явища сучасної культури, насамперед"новий латиноамериканський роман", "нове латиноамериканське кіно" і"магічний реалізм".
"Магічний реалізм" - термін у літературознавстві, з'явилася в зв'язку з приходом нової прози латиноамериканських чарівників слова. В ній багатостороння соціально-політична проблематика переосмислюється з допомогою багатої народної міфології, фантастики та гротеску.
Серед найбільш відомих майстрів "магічного реалізму" - колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес (нар. 1928), роман якого "Сто років самотності" (1967) мав феноменальний успіх у читацькому світі. Він йшов до цієї книги добрі чверть століття, хоча до неї написав кілька талановитих творів, у яких відбивалися проблеми і теми заповітного твори: оповідання "Ісабель дивиться на дощ в Макондо" (1955), повісті "Опале листя" (1955), "Полковнику ніхто не пише" (1957). Написані посже твору "Осінь патріарха" (1975) "Хроніка оголошеної смерті" (1981), романи "Любов під час чуми" (1985), "Генерал у своєму лабіринті" (1989), "Щасливої дороги, пане президенте" (1992) та інші створюють художню модель цілого світу в його відносності, незавершеності.
Незадоволений формою сучасної йому соціально-політичної прози, Маркес мріяв про "абсолютно вільному романі, цікавий не тільки своїм політичним і соціальним змістом, але і своєю здатністю глибоко проникати в дійсність, і краще всього, якщо романіст у стані вивернути навиворіт дійсність і показати її зворотний бік". Головним для письменника булосамопізнання народу, і тому він мав право стверджувати, що "в кожному героєві роману є частинка мене самого".
Роман Маркеса "Сто років самотності" підвів під "поему побуту" ("роман-сагу", "лироэпическое сказання" - Ст. Стовпів) міцну основу - історію Колумбії за 100 років: з 40-х роках XIX ст. до 30-х роках XX ст. У сюжетну канву автор вплітає історію шести поколінь роду Буэндиа.
Виявивши величезну ерудицію, Маркес ввів у роман-сагу мотиви й образи світової культури (Біблія, антична трагедія, Платон, Рабле, Сервантес, арабські казки, романтики, французький сюрреалізм, Достоєвський, Фолкнер, Борхес, Ортега-і-Гассет та ін), створивши "книгу книг" і заслужено отримавши Нобелівську премію (1982).
У романі дають про себе знати поліфонія (багатоголосся), внутрішній монолог, текст, підтекст і метатекст; ігрове початок, пародія і сумна пронизлива іронія, пов'язана з феноменом самотності. Не забував Маркес і про те, що "всі ми пишемо один великий роман про людину Латинської Америки". Але провідний мотив "Ста років самотності" багато ширше: людство загине, якщо не виробить вселюдську духовну спільність, вселюдську мораль, яка стала б основою життя.
Своєрідність одного з варіантів реалізму XX ст. переконливо проявилося в художньому доробку найбільшого американського письменника Вільяма Фолкнера (1897-1962), родоначальника нової трагедії у світовій літературі і Нобелівського лауреата. Підсумком його творчих шукань стало своєрідне"відкриття реалізму", до якого Фолкнер йшов своїм, неповторним шляхом.
Його гучна популярність почалася з роману "Шум і лють" (1929), написаного у формі "потоку свідомості". У ньому Фолкнер вперше застосував свій основний принцип оповіді - "подвійне бачення", коли одні й ті ж ситуації і персонажі представлені з кількох точок зору, що належать людям з різним світосприйняттям і психологічним складом. І якщо в "Шум і лють" таких точок зору чотири, то в романі "Коли я вмирала" (1930) їх налічується п'ятдесят дев'ять. Поступово письменник відійде від надміру авангардистських рішень і виробить свій особливий реалістичний стиль.
Оригінальність його творчого методу вражаюче проявилася в серії романів про Йокнапатофе, в якій Фолкнер створив свій дивовижний художній світ, конкретизуючи його самим буквальним чином: ретельно описував придуманий ним округ Йокнапатофа на самому півдні США - "клаптик землі завбільшки з поштову марку" ("Сарторис", 1929)2. Округ Йокнапатофа і його столиця Джефферсон явно нагадують реальний округ Лафайєт і його головне місто Оксфорд, в якому письменник народився і прожив майже все життя. Історичний охоплення фолкнеровской сазі - з кінця XVII ст. до перших десятиліть XX ст. - вмістив історичні процеси, спільні для всього південного регіону величезної країни: скасування рабства, встановлення буржуазного ладу в специфічно американському варіанті, расові проблеми і почуття провини білої людини.
Фолкнер населяє свій художній світ персонажами, що переходять з роману в роман чи повість, розповідь, і навпаки. Найбільш відомі кращі романи Фолкнеровской саги - "Світло в серпні" (1932), "Авесалом, Авесалом!" (1936), "Село" (1940), "Місто" (1957), "Особняк" (1959) та інші.
У Нобелівській промові (1949) Фолкнер відніс себе до єдиної школі, яку він визнавав, - школі гуманістів і закликав побратимів по перу "прибрати зі своєї майстерні все, крім старих ідеалів людського серця - любові і честі, жалю і гордості, співчуття і жертовності, - відсутність яких позбавляє і вбиває літературу". Поліфонізм прози Фолкнера в тому, що в ній не один, а кілька оповідачів. Описовість зводиться до мінімуму, головне - розкриття образу зсередини, через внутрішній монолог і "потоки свідомості". Його симпатії на боці "маленьких людей", жалюгідних і знедолених, принижених і розчавлених, але здатних на живі пристрасті та страждання.
Роман гніву і жалю "Світло в серпні" (1932) належить до кращих творів Фолкнера, засвідчуючи про письменницьких пошуках позитивних начал у житті. Він побудований за принципом контрастного поетики двох ліній. Перша пов'язана зі світлими картинами, рісующімі радість простих людських почуттів сільської дівчини Ліни Гроув, друга - відтіняє похмуру, трагічну долю Джо Крістмаса, пов'язану з проблемою расової, вкрай важливою для американського свідомості.
Складність порушених проблем продиктувала і складність композиції роману, в якому співіснують кілька, здавалося б, незалежних сюжетів, але великий талант автора дозволяє домогтися цілісності враження.
За зовнішніми ознаками твори Фолкнера региональны: вони, як відомо, відтворюють життя Півдня Америки, де письменник прожив самотньо все своє життя. В той же час весь створений ним світ - це "свого роду наріжний камінь всесвіту: якщо його прибрати, всесвіт впаде" (У. Фолкнер).