Передмова

Політична психологія як наукова дисципліна зародилася на порубіжжі науки про політику, з одного боку, і психології, на­ самперед соціальної — з іншого. Цей процес був надто тривалий, позаяк не одразу склалося усвідомлення того, що людина є со­ ціальною істотою і в суспільній, громадській діяльності багато залежить безпосередньо від неї, її складу характеру, індивіду­ альних особливостей.

Спершу людину мислителі розглядали як єдине ціле з Космо­ сом (Сократ), потім почали замислюватися і визначати її загаль­ ні особливості (Платон), а ще згодом утвердилися в переконанні, що людину відрізняють від тварини передусім її розумність, на­ явність почуттів (Аристотель). Отже, людина дістала наймену­ вання істоти політичної — homo politicus.

Формально політична психологія як власне наукова дисципліна започаткувалася в 1968 р., коли в Американській асоціації політичних наук було створено відділення політичної психології. Водночас в Йєльському університеті США було запровадженоспеціальнунавчальнупрограмупоглибленоїпідго­ товки політологів саме у сфері психологічних знань. Однак як самостійний і специфічний напрям досліджень політична психо­ логія сформувалася набагато раніше — ще на початку XX ст. у межах дослідження політики і політичних процесів саме для того, щоб визначити, якою мірою вони залежать від психоло­ гічного стану суб’єктів політичного процесу.

Політику творять і реалізують люди. При цьому у своїй діяльності, поведінці вони керуються певними уявленнями, мотивами, цілями, настроями та емоціями. Виходячи з цього

політика загалом, як і окремі політичні події та явища, значною мірою залежить від природи, психіки конкретних людей. І якщо це так, то досліджувати політику, її прояви та результати

доцільно саме через дослідження людей, переважно їхнього психологічного стану. Стосовно політичної теорії це означає, що неможливо пояснити певну форму політичної поведінки (реак­

ції) тільки як результат безпосереднього впливу економічних, політичних та інших факторів. Стимули, що скеровують пове­ дінку особистості, можуть бути одні й ті самі, але поведінка людей різною. Тому всі форми відображення політики у психіці

людей опосередковані їх діяльністю, умовами життя, особис­ тими цілями [153, с. 79].

Зовнішнє середовище певним способом і безпосередньо впли­ ває на всіх людей, однак кожен реагує на його вплив залежно від власних, особистісних механізмів, основу яких становлять саме психологічні особливості, емоційний стан людини. При цьому слід пам’ятати, що політичною сповна людина стала тоді, коли сформувалися специфічні спільноти-общини, міста, держави, коли люди навчилися розуміти і реалізовувати не лише власні інтереси і потреби, а й інтереси та потреби інших людей, співвід­ носити їх із власними. Поступово політична людина навчилася також приймати рішення, організовувати їх виконання, управ­ ляти іншими людьми, враховуючи не лише їх підготовку, осві­ ченість, а й психологічний стан та особливості.

Свого часу Е. Фромм наголошував на необхідності психоло­ гічного аналізу в політиці думок або ідеологій, що приводять людину в політику, з тим щоб виявити психологічні корені цих думок та ідеологій [205, с. 65].

Певним політичним процесам, явищам, подіям завжди пере­ дують відповідні психологічні явища. Зокрема, йдеться про підвищення популярності ідей і лідерів, які ці ідеї поширюють і пропагують. Можна згадати одночасну, раптову і повну зміну відповідних ідеалів, цінностей, норм моралі — тобто всього, що стосується психології багатьох людей, великої людської спіль­ ноти. Яскравими прикладами таких змін були передреволюцій­ на ситуація в царській Росії напередодні жовтня 1917 р. і психо­ логічна ситуація в колишньому СРСР на час його фактичного розпаду, коли інтенсивно почали створюватися самостійні де­ ржави на територіях колишніх республік. Такі метаморфози психолого-політичного характеру наприкінці 90-х років ХХ ст. спостерігались і в більшості колишніх соціалістичних країн За­ хідної та Центральної Європи.

Якщо психологічні стани та явища у відповідний спосіб зумо­ влюють певні політичні події і процеси, то цілком логічно, що й

політичні процеси, у свою чергу, сприяють зміні психологічного

стану їх учасників. Можливо, найпоказовішим і найяскравішим прикладом тісних зв’язків психології і політики, їх взаємовпли­ ву є ситуація, яка свого часу виникла при об’єднанні Західної та Східної Німеччини. Як відомо, ці дві частини Німеччини різни­ лися не тільки рівнем і якістю життя їх громадян. Набагато складнішими виявились і дотепер даються взнаки процеси, зу­ мовлені психологічною несумісністю громадян, у яких світогляд сформувався на основі фактично діаметрально протилежних ідеологій. Це саме спостерігається і у вітчизняній історії, коли становлення української державності й сьогодні значно усклад­ нюється саме через особливості психологічного складу, різну ментальність громадян, скажімо, Західної і Східної України. З огляду на це автор, готуючи пропонований навчальний посіб­ ник, особливу увагу акцентував саме на тому, яку роль відігра­

ють у політиці, а отже, і в усій історії людства конкретні психо­ логічні феномени: відчуття, надія, розчарованість, очікування, свобода волі громадян або її відсутність та ін.

Принагідно слід зауважити, що в політичній психології є хибним шлях визначення певної узагальненої психологічної ха­ рактеристики, скажімо, електорату напередодні або під час виборчих кампаній, референдумів тощо.

За всієї позірної єдності, у тому числі й духовної, психологіч­ ної, люди (громадяни) абсолютно різняться конкретними цін­ ностями, потребами, запитами й соціально-політичними орієн­ таціями. Отже, загальна точка зору, єдина громадська думка за жодних обставин і характеристик не є певною штучною сумою таких точок зору. Єдина громадська думка — явище надто рух­ ливе і мінливе. Тому політична психологія, на нашу думку, по­

винна вивчати психологічні компоненти конкретної політичної поведінки саме окремих соціальних, етнічних груп громадян, уникаючи виняткових, узагальнюючих оцінок їхньої поведінки і психологічного стану.

Загальновідомо, що в демократичних суспільствах або тих, що перейшли від тоталітаризму до розбудови демократичного суспільства, абсолютно неможливе загальне схвалення дій полі­ тиків, громадських діячів, певних суспільних явищ. Іншими словами, демократизація суспільних відносин на перший план

висуває потребу в особистісному розвитку громадян, а отже, урахування їх індивідуального психологічного стану та особли­

востей. Забігаючи дещо наперед, зазначимо, що успіху в полі­ тичній боротьбі, діяльності досягають насамперед ті політики і політичні сили — суб’єкти політичного процесу, які враховують ці стани та особливості.

Політична психологія — наука доволі нова, молода, а отже, потребує ґрунтовних наукових розробок через те, що справді важко встановити реальну роль людських почуттів, устремлінь, бажань у житті людини, в історичному процесі. Мало того, у політології дотепер домінують концепції, які ставлять розвиток суспільства, окремих країн у залежність від певних наукових, технологічних досягнень людей, пояснюють політичні процеси боротьбою окремих класів, соціальних груп не завдяки їх психо­ логії, а виключно завдяки соціальним інтересам. Разом з тим де­ далі частіше доводиться стикатися з намаганнями, спробами по­ яснити політичні явища та процеси, особливо ті, що радикально вплинули на соціально-політичне життя, використанням психо­ логічних і соціологічних методів. Саме завдяки цьому окремі ві­ домі політологи світу визнали і стверджують, що в політології загалом відбулася в останній третині XX ст. своєрідна поведінська революція. Іншими словами, у дослідженні політи­

ки, окремих політичних явищ дедалі більшого значення набуває вивчення психологічних механізмів, які реально спонукають людей до політичної діяльності. Такі відомі політологи, як Р. Даль, К. Дойч, стверджують, що сучасна політична наука має

істотно збагатитися знаннями безпосередньо про поведінку окремої людини, індивіда, що сприятиме об’єктивнішому оцінюванню політичних дій соціальних груп, класів, спільнот.

Така точка зору доволі актуальна і об’єктивно зумовлена. Розглядаючи політичну психологію як науку загалом, а

також її окремі складові, слід пам’ятати, що політика є хоча й багатоплановим, проте все ж таки одним із видів людської діяльності, яка істотно відрізняється від діяльності у сфері економіки, культури, тобто має властиві тільки їй особливості. Саме тому не лише політологи-теоретики, а й практичні політичні, громадські діячі часто розрізняють економічну, соціальну, культурну, технічну, військову сфери політики як специфічні та відмінні політичні явища.

Розвиток політичної психології як науки має непересічне значення й об’єктивно зумовлений саме в посттоталітарних

країнах, до яких належить і Україна. На підтвердження цього наведемо кілька прикладів. Розпад СРСР поряд з іншими складними процесами фактично спровокував і уможливив такі політико-психологічні, соціальні та духовні процеси, які раніше були не лише невідомі, а й неможливі. Зокрема, це вибух екстремізму, тероризму, наступ ісламського фундаменталізму тощо. Нині всебічне дослідження джерел зародження, появи та наслідків прояву таких явищ набуває загальносвітового значення. Ще один приклад. Відомо, що комуністична ідеологія (у практичній її площині) для формування світогляду мільйонів громадян активно використовувала так званий феномен групового мислення і вже потім дії. Особливо ефективно спра­ цьовував цей феномен на вищих рівнях влади, породжуючи колективну безвідповідальність. Нині вивчення цього феномену має сприяти переходу до принципово нової системи формування громадської думки. Необхідно вивчати і узагальнювати

механізми формування свідомості, у тому числі й політичної, насамперед на рівні особистості. Тільки завдяки цьому можна сформувати індивідуальну відповідальність як окремого громадянина, так і великого політика або групи політичних діячів за становище, що склалося в суспільстві.

І — про найпринциповіше. Політику творять конкретні лю­ ди, особистості. Як особистостям їм властиві специфічні, уні­ кальні конкретні риси. А тому необхідно враховувати, що дії і вчинки людей безпосередньо пов’язані з їх психологічними особливостями.

Пропонований навчальний посібник автор не вважає істиною в останній інстанції. Однак нині навчальної літератури з політичної психології в Україні практично немає. Винятком є невеликий за обсягом навчальний посібник, підготовлений і виданий автором у 2001 р. [53]. Це була перша спроба більш-

менш цілісного, комплексного розгляду феномену “політична психологія”, враховуючи, що в окремих країнах ближнього за­ рубіжжя, зокрема Російській Федерації, на той час вже було ви­ дано кілька спеціальних праць з цієї тематики. Про Європу, США годі й згадувати — проблеми політичної психології там оп­ рацьовуються давно і фундаментально.

Пропоноване видання порівняно з попередніми працями ав­ тора значно розширене й доповнене, окремі положення в ній

уточнено та доопрацьовано. Читачеві запропоновано більшменш цілісну працю, в якій зроблено спробу відповісти на пи­ тання, що таке політична психологія, як вона формується, іс­ нує, виявляється в житті суспільства, впливає на його існування та розвиток.

Однак не виключено, що окремі наведені твердження, сен­ тенції можуть здаватися недостатньо обґрунтованими або й спір­ ними. З огляду на це рекомендуємо звернутися до списку літера­ турних джерел, який наводиться наприкінці посібника, до інших видань із суспільних наук, що сприятиме розширенню і поглибленню знання з політичної психології — молодої, проте доволі цікавої і перспективної науки.