3.3 Відеофільм як вид кінодокументу

Відеофільм (ВФ) є комплексним видом документа, у якому сполучаються дві чи три системи запису інформації: вербальна, звукова і матрична. У той же час ВФ - один з видів кінодокументів, різновид КФФД.

Відеофільм (лат. vidео - дивлюся, бачу +film - плівка) - це фільм із записом зображення і/чи звуку на магнітну стрічку чи оптичний диск для наступного відтворення на екрані телевізора за допомогою відеомагнітофона. При відеозаписі зображення перетворюється телевізійною камерою в послідовність електричних сигналів (відео-сигнали), що і фіксуються на магнітній стрічці чи оптичному диску.

ВФ перевершує КФ по таких параметрах, як простота виготовлення і показу, вартість виготовлення й устаткування для виготовлення і демонстрації, тривалість створення. ВФ знімається невеликою і легкою відеокамерою, запис зображення і звуку йде одночасно. ВФ може бути показаний у незатемненій кімнаті, що дозволяє глядачам робити замітки. Відеоплівка може зупинятися для дискусії, відповіді на питання і коментарів. Доступність устаткування для показу ВФ обумовила практику переписування кінофільму на відеоплівку. Недоліком ВФ є обмеженість аудиторії для його показу: при проектуванні на великий кіноекран чіткість знижується. Крім того, частий показ відеофільму приводить до перекручування зображення.

ВФ стає домінуючим типом фільму в журналістиці, навчальній діяльності, сфері відпочинку. Цифрові відеокамери поліпшують перспективи ВФ, вони використовуються для зйомки якісного відеоматеріалу для WEB-вузлів INTERNЕТ.

Основний зміст ВФ складають класика світового і вітчизняного кінематографа, що видаються, добутки театру, концертні програми, нариси про видатних діячів науки, художньої культури, про спорт, цикли, присвячені різним областям знань, учбово-допоміжні курси, у т.ч. іноземних мов, детективи, бойовики і т.д. Можливість широкого вибору інформації й адекватне відображення дійсності роблять відеофільм одним з елементів (поряд з «ефірним» і кабельним ТВ, телетекстом, відеотелефоном) універсального відеотермінала інформаційного центра, з'єднаного з комп'ютерною системою.

ВФ різноманітні по жанровому і функціо-нальному (цільовому) призначенню: художній, науково-популярний, документально-публіцистичній, хронікальний, телевізійний і т.д.

По матеріальній конструкції ВФ поділяються на плівкові і дискові, по способу запису і зчитування інформації - на магнітні або оптичні документи. Найбільш поширений магнітний запис (магнітофони). Магнітний запис інформації заснований на зміні намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія (магнітної стрічки, барабана, диска й ін.)- Магнітофільм - магнітоплівковий документ із записом звуку і зображення на магнітній стрічці.

Магнітна стрічка на котушці чи в касеті є носієм чорно-білого чи кольорового зображення і звуку. Ширина стрічки різна: 6,25 мм, 12,7 мм, 25,4 мм, 50,8 мм, 70 мм. Плівка має двох доріжок - кольорову і звукову.

Плівка, що містить відеозапис, міститься в промисловій касеті. Тривалість чорно-білої програми - 1 година, кольоровий - 30 хвилин. 60 хвилин показу відповідають 180 кадрам, кожний з який може бути зупинений. Крім того, у кадр міститься до 100 слів.

На відеострічку можна фіксувати не тільки телевізійні передачі, але і робити власні записи за допомогою малогабаритної відеокамери і мікрофона. Відеоапаратура забезпечує швидкий перехід від запису до відтворення. Магнітна стрічка менше зношується, чим кіноплівка.

Кіно-, діа-, відеофільми разом з довідковим апаратом і технічними засобами для їхнього відтворення на екран складають у фондах інформаційних служб і бібліотек фільмо- чи відеотеку.

Кінодокумент є одним з основних видів кінофотофонодокументів (КФФД).

Це образотворчий чи аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом.

Кінодокументи по способу відтворення інформації поділяють на два різновиди: зображувально-статичні (якщо зображення нерухоме) (діафільми, эпіфильми) і зображувально-динамічні (якщо зображення рухливе, як у кінофільмі). Кінодокументи являють собою безупинний ряд фотознімків (кадрів), що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення зображуваних об'єктів. При швидкій зміні окремих знімків (24 кадри в секунду) кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих об'єктів, що рухаються. Матеріальною основою кінодокументів є кіноплівка, що представляє собою багатошарову полімерну плівкову систему. Чорно-біла кіноплівка складається з полімерної основи і желатинового шару, у якому знаходяться дісперговані кристали солей світлочутливого срібла. Кольорова кіноплівка складається з основи, підшару, емульсійних квіткоділень і захисних шарів. Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-та відеофільми.

Висновки

Кінофотофонодокумент (КФФД) містить образотворчу, звукову і/чи зображувально-звукову інформацію, що відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів( діаскоп, епідіаскоп, фільмоскоп, діапроектор, кінопроектор, магнітофон, програвач). Виключення складає фотографія, інформація на який сприймається безпосередньо, без допомоги технічних засобів.

Головною перевагою КФФД є комплексний вплив на різні аналізатори людини, що знижує імовірність втрати інформації, неминучої при одноканальному сприйнятті.

Кінодокумент є одним з основних видів КФФД. Це образотворчий чи аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом. Кінодокументи по способу відтворення інформації поділяють на два різновиди: зображувально-статичні (якщо зображення нерухоме: діафільми, епіфильми) і зображувально-динамічні (якщо зображення рухливе, як у кінофільмі).

Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-, відеофільм.

Фотографії і діапозитиви відносяться до фотодокументів (ФД) - одного з основних видів КФФД.

Фотодокумент містить одне чи кілька зображень, отриманих фотографічним способом. Він являє собою результат документування за допомогою фотохімічного запису явищ об'єктивної дійсності у виді зображень.

У залежності від жанру і призначення розрізняють: художні, хронікально-документальні, науково-популярні, наукові фотодокументи, а також отримані шляхом фотографії і кінозйомки, копії звичайних документів.

Фонодокумент - музично-звучний, аудіальний документ. Він містить звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, що використовується в тому випадку, коли одержання інформації можливо тільки з її допомогою (запис голосів тварин, птахів, людей, звучання музичних інструментів, аудіальна діагностика в медицині й ін.).

Отже, кінофотофонодокументи займають важливе місце серед документних джерел інформації. Вони є відгуком на зростаючу суспільну потребу запам'ятати, зберегти, передати нинішньому і прийдешньому поколінням ту інформацію, що, будучи зафіксована в словесній формі, цілком чи у деякій мірі втратила свою специфіку й цінність на сучасному етапі, але є історично важливою.

Список використаних джерел та літератури

1. «Документоведение», М.В. Кірсанова, - М., 1997.

2. «Діловодство і документ», Н.Г.Філіппов, - К., 1991.

3. «Історичні документи», Е.А. Степанов, - К., 1994.

4. «Документоведение», Н.Н. Кушнаренко, - К., 2000.

5. «Словник-енциклопедія», Т.В. Кузнєцова, К., 1991.

6. «Документи і діловодство», Н.Г. Філіппов, Т.В. Кузнєцова, - К., 1999.

7. “Курс документоведения”, Н.Н. Кушнаренко, К., 1998.

8. Макушин В.Г. Удосконалення умов праці. Соціально-економічні проблеми. – К., 1981.

8. Мескон М.Х., Альберт М., Хедуорі Ф., Основи менеджменту / Пер. з англ. – К., 1996.

9. Основи управління персоналом. / Під ред. Б.М. Генкина . – М., 1996.

10. Паркинсон С.Н., Закони Паркинсона / Пер. з англ. – К., 1991.

11. Річний звіт тренингової компанії «Наукове керування ресурсами», - К., 2000.

12. Черкасов Г.Н. Теорія та практика наукової організації праці в промисловості. – Л.,1973.

13. Хом'як О., “Бізнес-тренінг”, К., 2001.

Размещено на Allbest.ru