2.2 Становлення і розвиток фотодокумента

Перші досвіди створення фотозображень відносяться до XIX в. У 1816 р. французький винахідник Ж.Н. Нетє одержав на папері, покритому світлочутливим складом, мутне, ледь помітне зображення, а в 1826 р. - зображення предмета на металевій пластинці, покритою сумішшю світлочутливого асфальту.

Винахідником фотографії вважається французький художник Л.Ж.М. Дагер, що у 1839 р. продемонстрував своє відкриття в Паризькій Академії наук і одержав на нього патент. У 1841 р. англійський фізик У Г.Ф. Толбот одержав негативне зображення фотографуємого об'єкта, з якого можна було зробити позитив.

Фотографія була включена в комунікативний процес на початку 1850 р., коли французький фотограф А. Діздері приклеїв на шматочок картону свій фотознімок і став використовувати його як візитну картку. Це послужило поштовхом для появи різноманітних документів, що циркулюють у суспільстві і засвідчують особистості, а також сімейних і ін., фотоальбомів, що втілили в собі асоціативну історичну пам'ять поколінь. Потім фотографії стали тиражуватися і широко поширюватися. У 1890 р. широке поширення одержали поштові картки з фотографіями і серії таких карток.

Кольорове фотозображення вперше одержав у 1861 р. Дж. Максвелл, потім Л. Дюко дю Орон (1868-1869, Франція). У 1935 р. фірма “Кодак” розробила застосовувану до тепер кольорову фотографію на тришарових пластинках. З цього часу почався розвиток кольорової фотографії. Незабаром з'явився комбінований документ - фоторепортаж і народилася фотожурналістика, а з 1947 р. почали друкуватися (в Італії) фоторомани.

З появою в XX в. нових специфічних форм фотографії значно розширився і набір її соціальних функцій.

2.3 Становлення і розвиток кінодокумента

Перші спроби одержати на екрані зображення предметів, що рухаються, відносяться до 1870 р. Техніка цього «кіно» була дуже примітивна: фотографували кілька положень рушійного предмета, виготовляли діапозитиви з цих фотографій і вставляли в одну загальну рамку, що ривками швидко протягали через проекційний ліхтар. Швидка зміна на екрані фотознімків, що відрізнялися друг від друга незначними змінами положень рушійного предмета, створювала враження руху.

Кінодокументи були винайдені одночасно в декількох країнах. У США перші «живі картинки» почав демонструвати в 1894 р. Т.А.Эдісон. В Англії це були апарати Р.У.Підлоги. Але брати Люмер у Франції вперше з'єднали плівку з проекційним ліхтарем і в 1894 р. організували, перший кіносеанс.

Основоположником кіно вважається французький винахідник Луі Жан , що у 1895 р. при участі брата Огюста створив апарат для проектування « фотографій, що рухаються,» - перший придатний до практичного використання кіноапарат, що одержав назву кінематографа. Перший сеанс фільму братів Люмер відбувся 28 грудня 1895 р. у підвалі «Гран-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі. Перші фільми були документальними, являли собою хронікальний репортаж, що запам'ятав прибуття потяга, вихід робітників з фабрики і т.д. Саме 1895 р. вважається часом народження кіно.

У 1889 р. з'явився перший звуковий фільм, винайдений Діксоном, помічником Т.А. Эдісона. Але між демонстрацією першого експериментального ролика і моментом виникнення звукової кінопромисловості пролягла дистанція майже в сорок років. Вона вмістила в себе цілу історію німого фільму. Зараз випуск німих фільмів практично припинений.

Перші фільми в Україні були показані незабаром після винаходу кінематографа братами Люмер. У 1893 р. механік-конструктор И.А. Тимченко і фізик Н.А. Любимов створили апарат для відтворення на екрані безупинного руху людей і предметів. У 1896-1902 роках фотограф-художник А.К. Федецький знімав і демонстрував хронікальні кінострічки. Регулярне виробництво КФ почалося в 1907 р. (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав.)

У 1931 р. почалася розробка методів одержання кольорових КФ за допомогою безпосередньої зйомки.

Відеозапис з'явився одночасно з телебаченням. Перша спроба записати телевізійне зображення механічним способом на диск відноситься до кінця 1920-х років. У 1927 р. англієць Берд спробував записати відеосигнал за допомогою частот 375-7550 Гц на диск.

Сучасний відеозапис виник у 1960-і роки (США, Німеччина, Японія), коли з'явилися перші побутові котушкові апарати магнітного запису зображення з похило-рядковим записом. Незабаром подібні пристрої були створені в нашій країні. У 1963 р. фірма Рhilips (Голландія) розробила касету для звукового магнітофона.

У 1970-і роки був винайдений побутовий касетний відеомагнітофон-приставка до телевізора, що дозволяє записати на касету і відтворити в зручне для телеглядача час будь-яку зорово-звукову (аудіовізуальну) інформацію. У 1971 р. японська фірма Sоnу поставила на міжнародний ринок перший варіант побутового касетного відеомагнітофона, у якому використовувалася стрічка шириною 3/4 дюйма (19,5 мм). У 1972 р. фірма Рhilips,а в 1973 р. фірма Sоnу почали масове виробництво відеомагнітофонів і касет, інформація на який записувалася на стрічці 0,5 дюйма (12,7 мм).

У 1975 р. була винайдена система запису інформації за допомогою двохголовочного відеомагнітофона. На касеті,, розрахованої на запис сигналу зображення протягом 60 хв., неможливо було відтворити повнометражний художній фільм. Тому в середині 1970-х років були проведені дослідження, що мають метою підвищити щільність записуваної інформації.

Відеофільм почав витісняти КФ в Україні в 1970-х роках і всі частіше використовується в телебаченні. Відеотелебачення (касетне кіно) розвивається в двох напрямках:

1) програмне і «ефірне» ТВ;

2) відео (індивідуальні програми).

Перші голографічні кінозйомки були виконані американським винахідником М. Леманом у 1966 р. У наший країні голографічні КФ з'явилися в 1984 р., коли був знятий короткий (близько 5 хв) кольорової (червоно-зелений) голографічний фільм.

Кінодокументи, фонодокументи, фотодокументи неможливо розглядати окремо. Кожен із них містить елементи один одного, тому їх класифікують у загальне поняття кіно-фоно-фотодокумети.

Фонодокумент (грец. рhоnе - звук + документ) - музично-звучний, аудіальний документ. Він містить звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, що використовується в тому випадку, коли одержання інформації можливо тільки з її допомогою (запис голосів тварин, птахів, людей, звучання музичних інструментів, аудіальна діагностика в медицині й ін.)

Звукозапис - процес запису звукової інформації з метою її збереження і наступного відтворення. Він виробляється за схемою: мікрофон - підсилювач електричних коливань - пристрій, що впливає на носій запису. Іноді звукозаписом називають записану звукову інформацію, тобто фонодокумент.

Фотографії і діапозитиви відносяться до фотодокументів (ФД) - одного з основних видів КФФД. Фотодокумент містить одне чи кілька зображень, отриманих фотографічним способом. Він являє собою результат документування за допомогою фотохімічного запису явищ об'єктивної дійсності у виді зображень. У залежності від жанру і призначення розрізняють: художні, хронікально-документальні, науково-популярні, наукові фотодокументи, а також отримані шляхом фотографії і кінозйомки копії звичайних документів. У залежності від чи прямої чи зворотньої тональності ФД поділяються на негативи і позитиви. Негативними знімками називаються фотографічні зображення зі зворотною передачею тональності об'єкта, що знімається, тобто такі, на яких у дійсності світлі тони виглядають темними, а темні - світлими. Позитивні знімки - з прямою передачею яскравості чи кольору об'єкта зйомки. Кінодокумент є одним з основних видів кінофотофонодокументів. Кінодокументи являють собою безупинний ряд фотознімків, що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення зображуваних об'єктів. При швидкій зміні окремих знімків кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих об'єктів, що рухаються.

Розділ 3. Кінодокумент як основний вид кіно-фото-фонодокументу