30. Внутрішня структура політичної влади. Підходи до визначення поняття політичної влади

Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади. Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта.Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання. 

Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет. Нарешті, влада може породжуватися традицією (влада батьків над дітьми, влада старійшин) і законом, який надає суб'єкту влади право вимагати і використовувати різноманітні ресурси. 

Влада не може бути без підпорядкування об'єкта.  Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів:

1. Засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана:

2. Страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ;

3. Звичкою виконувати накази;

4. Апатією;

5. Переконанням у необхідності підпорядкування;

6. Зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;

7. Відчуттям обов'язку;

8. Авторитетом суб'єкта влади.

 Влада, побудована на інтересі і переконанні, є найбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робить лишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотивацій підпорядкування є авторитет суб'єкта влади. Якщо влада, заснована на страху і примусі, породжує бажання об'єкта "піти" з поля влади. 

Політична влада є особливим різновидом загального поняття влади. Під політичною владою розуміють спроможність певної групи, особи проводити свою волю і лінію у політиці та суспільних відносинах.

Політична влада означає здатність суб'єкта забезпечити підпорядкування об'єкта в політичній сфері. Політична влада - це можливість однієї групи людей реалізовувати свої інтереси в боротьбі з іншими групами.

31. Політична влада та проблема її легітимності.

Однією із най­важливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітим­ною є влада, з існуванням якої погоджується народ. Дослідники приділяють багато уваги з'ясуванню суті легітимності. Зокрема, С. Ліпсет визначав легітимність як "здатність системи створю­вати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства".

Принцип легітимності політичної влади (лат.legitimus — законний, правомірний) відбиває її правомірність, що ви­ражається в готовності людей добровільно підкорятися владі. Інакше кажучи, легітимність — це переконаність лю­дей у тому, що ті, хто володіє владою, володіють нею по праву.

Легітимність влади визначається як ступінь від­повідності політичної влади ціннісним уявленням індивідів, соціальних груп, суспільства, переконаність у необхідності підкорення влади.

Поняття легітимності і легальності влади не завжди збі­гаються — так, уряд, сформований законним шляхом, може не користуватися довірою населення (наприклад, через його корумпованість або проведення непопулярного політичного курсу), а партія, котра шляхом революції (тобто, по суті, незаконно) захопила державну владу, може здійснювати її досить довго (якщо діяльність цієї партії, що має підтрим­ку й довіру народу, виявиться доволі ефективною).

М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її типи:

1) традиційне панування, яке опирається на силу традицій. Накази ке­рівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецедентам. Прикладом традиційного панування є монархії;

2) харизматичне панування (від грец. harisma – особливий дар) базує ся на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному да правителя. Зразки харизми М. Вебер бачив у Христі, Магометі, Цезарі, Наполеоні, Леніні та ін.;

3) легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усій системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами.

Названі М. Вебером три ідеальні (чисті) типи у реальності найчастіше функціонують у формі комбінації цих типів легітимності.

Проблема легітимації є важливою для будь-якого політичного режиму. Навіть диктатори не можуть безмежно будувати свою владу виключно і насильстві. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократи ний режим. Таким чином проблема легітимації має важливе значення для політичної влади і суспільства, вона є однією із найважливіших проблем політичної науки.