30.Ретроактивне і проактивне гальмування

Забування-процес, що полягає у неможливості відтворення раніше відображеної інформації. Цей процес виконує захисну функцію, дає пам'яті відпочинок. Забування відбувається "за законом гіперболи" (Г. Еббінгауз): чим більше часу з початку запам'ятовування, тим менше забувається.

Забувається зазвичай те, що не потрібно, не значимо, і частина потрібної інформації.

На якість запам'ятовування впливають різні чинники: модальність, осмисленість, звичність матеріалу, функціональне та емоційний стан людини (шок, стрес), інформація до і після запам'ятовування (див. Проактивне і ретроактивне гальмування). 3. Фрейд показав, що травмують події забуваються людиною як захисний акт. Він стверджував, що в основі цього факту лежить мотив небажання пам'ятати.

Інтерференція - заважати, перешкода, гальмо.

Ретро - складова частина слова, що позначає позаду у часі чи просторі.

Проактивне гальмування (інтерференція) - забування нової інформації під впливом старої (раніше завченою). Якщо вам змінюють номер телефону, то старий номер заважає вам запам'ятати новий.

Ретроактивне гальмування (інтерференція) - забування старої інформації через надходить нової. Наприклад, запам'ятовування вчителем прізвищ нових учнів заважає згадати прізвища старих.

31.Фізіологічні та біохімічні процеси пам`яті.

Фізіологічною основою пам'яті є зміна активності як окремих нейронів, так і нейронних ансамблів.

У пацієнтів з хірургічно розщепленими півкулями мозку різко послаблюється пам'ять - сенсорні порушення, які доходять до правої півкулі, не замикаються на словесно-логічному рівні, яке забезпечується лівою півкулею. Функціональна асиметрія в діяльності півкуль - принципова особливість мозку людини, що відбивається на всіх його психічні процеси, в тому числі і на процесах пам'яті. Кожна півкуля і кожна зона мозку вносить свій внесок у систему мнемічної (від грец. Mnēmē - пам'ять) діяльності. Передбачається, що спочатку відбуваються виокремлення та ультракратковременное запечатление окремих ознак об'єкта (сенсорна пам'ять), потім - складне, знакова його кодування - утворення енграм, включення їх у категоріальну систему даного індивіда. Тому кожна людина має свою стратегію запам'ятовування. Включеність об'єкта запам'ятовування в певну діяльність зумовлює структуру його зйомки, мозаїку взаємозв'язку його сенсорних і смислових компонентів.

Базовою передумовою функціонування процесів пам'яті є оптимальний тонус кори, що забезпечується підкірковими утвореннями головного мозку. Модуляція тонусу кори здійснюється ретикулярної формацією і лимбичним відділом мозку. Підкоркові освіти, формуючи орієнтовний рефлекс, увагу, тим самим створюють передумову і для запам'ятовування.

Підсумкова, що синтезує функція пам'яті здійснюється лобовими частками мозку і значною мірою - лобової часток лівої півкулі. Ураження цих мозкових структур порушує всю структуру мнемічної діяльності.

Проблема запам'ятовування межує з проблемою забування. Забування в основному відбувається за рахунок інтерференції - протидії подразників.

Отже, процес зйомки і збереження матеріалу зумовлений його значимістю, оптимальним станом мозку, підвищеним функціонуванням орієнтовного рефлексу, системної включеністю матеріалу в структуру цілеспрямованої діяльності, зведенням до мінімуму побічних интерферирующих (протиборчих) впливів, включеністю матеріалу в семантичне, понятійне поле свідомості даного індивіда.

Відтворення, актуалізація необхідного матеріалу вимагає встановлення тих систем зв'язків, на тлі яких запам'ятовувався матеріал, що підлягає відтворенню.

Процес забування також не зводиться лише до спонтанного згасання енграм. Переважно забувається другорядний малозначущий матеріал, матеріал, не включений в постійну діяльність суб'єкта. Але неможливість пригадати матеріал не означає повної безвиході його слідів. Актуалізація енграм залежить від поточного функціонального стану мозку. (У гіпнотичному стані людина може згадати те, що здавалося зовсім забутим.)