6. Криза філсофського знання як результат зародження культурології

7. Антропологічний напрямок в культурлогії

Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у XX ст. Це екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, певною мірою - фрейдизм та неофрейдизм; 

Представники антропології наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати багатьох наук.

А. Гелен (основна праця - "Людина. її природа та її становище у світі”) прийшов до висновку, що вихідною особливістю ; людини постає її недостатність та незавершеність, тобто її непристосованість до виживання на основі біологічних завдатків. Цю недостатність людина компенсує, створюючи культуру: через неї людина надолужує природну обмеженість та досягає відкритості для себе світу. Але історично культура тяжіє до раціоналізації, що веде до втрати людської єдності із світом. Звідси випливає завдання: повернутися до коренів культури, де панують без-свідомо вітальні сили.

Е. Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав на тому, що вирішальним чинником буття людини як особи є культуротворення. Він розглядав культуру як відповідь людини на виклик природи. На його думку, культура - це той шар, який людина вичленовує із світу в якості "духовного ландшафту", бо в основі культури лежать людське переживання свого життя та мова.

У культурологічній концепції Еріха Ротхакера природа людини розглядається в усій її цілісності: емпірична  предметність і духовна суб'єктивність органічно поєднуються. Основну увагу Еріх Ротхакер приділяє позитивному визначенню свободи людини, її відкритості світу, її діяльної активності. Людина ж є творцем і носієм культури. А культура розглядається як специфічна форма вираження творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі.

Значною мірою це знайшло відображення в культурологічній концепції сучасної філософської антропології. (Основний представник цієї течії німецький філософ Е.Ротхакер розробляв концепцію людини під впливом ідеї історичної обумовленості пізнання, теорії наук про дух. Він намагався пояснити людину в усій ЇЇ цілісності, висунути таку трактовку її природи, в якій емпірична предметність і духовна суб'єктивність були б органічно поєднані. Завдання, за Ротхакером, полягає в подоланні абсолютизації як предметності, так і духовності людини, у розгляді її як живої і творчої історичної особистості. Остання, на його думку, має три складові: по-перше, тваринне життя людини; по-друге, визначене пориваннями та почуттями Воно; по-третє, мисляче і самоусвідомлене "Я". Основну увагу Ротхакер приділяв позитивному визначенню свободи людини, її відкритості світу, її діяльної активності. Людина у нього є творцем і носієм культури. А культура розглядається як специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі. Погоджуючись із загальною для філософської антропології характеристикою людини як істоти, що сприймає зовнішній світ із певної дистанції, Ротхакер заперечує, що людина внаслідок своєї відкритості світові не має навколишнього середовища, середовища проживання. Цю проблему він вирішує таким чином: конкретно-історичні культури відрізняються відповідно до їхніх вимірів відбірковістю, тобто кожна має певний "культурний поріг", який пропускає лише те, що може мати значення для власного стилю життя індивіда. Людина, на його думку, має світ, який в результаті її діяльності лише тоді звужується до певного "середовища проживання", коли із загального світового цілого вичленовуються певні "духовні ландшафти".