Змістовий модуль 4 Педагогічний процес

План:

1.Суть педагогічного процесу.

2. Рушійні сипи педагогічного процесу.

3. Педагогічний процес як система.

4. Цілісність педагогічного процесу.

5. Закономірності та принципи педагогічного процесу.

6. Організація педагогічного процесу.

Література:

1. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. 5-те видання, доповнене і перероблене.― К., 2007.― 656 с.

2. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник.― К.: Либідь, 2003. ― 560 с.

1. Суть педагогічного процесу

Термін «процес» (від лат. ― просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія ― це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія.

Педагогічний процес ― це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості.

В педагогіці цей термін почали використовувати на початку XX століття. Вперше обґрунтував поняття «педагогічний процес» відомий російський педагог П.Ф. Каптєрев (1849—1922) — автор численних праць з історії та теорії педагогіки — в книгах «Дидактичні нариси» (1895) і «Педагогічний процес» (1905), де наголосив на необхідності ї цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у роботі «Педагогічний процес» він так визначає це поняття: все, що відбувається в школі щодо навчання і виховання, тобто сукупна навчально-виховна діяльність, — це і є педагогічний процес.

До такої думки долучився й О.П. Нечаєв, який разом з П.Ф. Каптєревим розробив основи психологічної дидактики, а також Н.К. Крупська. У своїй праці «Виховання» вона визначила необхідність єдності двох основних процесів — навчання і виховання. Автор підручника «Педагогіка» А.Г. Пінкевич (1884—1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу.

Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розділяли дидактику і теорію виховання, а в житті навчальних закладів відбувалося навпаки — виховання і навчання здійснювалися обопільно. Наприклад, М.В. Крупєніна, В.Н. Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами «теорії» відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес, стверджуючи, що розвиток людини не залежить від умов життя й виховання, що це просто процес розкриття успадкованих людиною властивостей і здібностей. Окремі думки педології належать до цієї концепції. Деякі автори (наприклад А.Г. Калашников) намагалися обґрунтувати правомірність визнання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожної з них. Прихильники такої думки людину розглядали як пасивний продукт виховання, заперечували значення біогенетичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках XX століття теорія повернулася до об'єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього поняття відіграли вчені-дидакти Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, М.М. Скаткін, а згодом — С.У. Гончаренко, І.П. Підласий.

Ю.К.Бабанський дає таке визначення педагогічного процесу: «Педагогічний, навчально-виховний процес у середній школі є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передачі соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючим поколінням шляхом взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості».

Практично цієї ж точки зору дотримується С.У. Гончаренко: «Педагогічний процес (навчально-виховний процес) — цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного: виховання. Педагогічний процес — цілісний процес, що органічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихованців. Компоненти педагогічного процесу: мета, завдання, зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат».

Сучасне розуміння поняття «педагогічний процес» та його сутності є у підручнику «Педагогіка» І.П. Підласого: «Педагогічним процесом називається розвиткова взаємодія вихователів і вихованців, що спрямована на досягнення заданої цілі й приводить до заздалегідь наміченої зміни стану, перетворення властивостей і якостей вихованця. Інакше кажучи, педагогічний процес — це процес, у якому соціальний досвід переплавляється в якості особистості... Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й спільності є головною сутністю педагогічного процесу».

Педагогічний процес ― не механічне поєднання процесів навчання, виховання і розвитку, а нове якісне утворення. Головні характеристики педагогічного процесу ― цілісність, спільність, єдність. І.П.Підласий відмічає, що «складна діалектика відносин всередині педагогічного процесу полягає: 1) в єдності та самостійності процесів, що його утворюють; 2) у цілісності й взаємній підпорядкованості систем, які його складають; 3) у наявності спільного і збереженні специфічного ".

Його основне завдання — формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої настанови, переконаності, сукупності знань, навичок, умінь, основ професійної майстерності.

Структурно педагогічний процес складається з планових занять. Його безпосередніми похідними та умовою ефективності є самоосвіта та самовиховання. Системотворні компоненти педагогічного процесу — це головне його призначення і навчально-виховні завдання. Вони також визначають і його функції.

Основне призначення педагогічного процесу — формування і розвиток особистості вихованця, допомога в самоактуалізації, особистому і професійному житті. Основне призначення педагогічного процесу визначає зміст його складових — виховання, навчання, розвитку, які водночас є його функціями. Безумовно, ці функції нерівнозначні.

Основною функцією є виховна, яка являє собою вищий рівень педагогічного процесу. В ній синтезуються всі інші структурно-функціонально-змістові компоненти і реалізуються як загальні (формування особистості громадянина України, закладення основ саморозвитку й самоактуалізації), так і специфічні (підготовка конкретного фахівця до певного виду професійної діяльності) завдання цього процесу.

Педагогічна взаємодія, тобто взаємовідносини учасників педагогічного процесу визначають його розвиток. У педагогічній взаємодії беруть участь педагоги (адміністрація закладу освіти та вчителі) й учні. Педагогічна взаємодія містить педагогічний вплив, його активне сприймання, засвоєння вихованцем та власну активність вихованця, що проявляється у впливі на педагога і самого себе. Взаємини вчителя і учня можуть складатися по-різному. Це залежить від того, чи вчитель розглядає учня як об'єкт виховання, чи як суб'єкт педагогічного процесу. У першому випадку між вчителем і учнем складаються непродуктивні відносини підпорядкування. Для них характерна взаємна байдужість, механічне виконання обов'язків. У другому ― стосунки вчителя і учнів в педагогічному процесі стають продуктивними, носять характер співробітництва і навіть співтворчості.

Коли у педагогічному процесі взаємодіють вчитель і учень або вчитель і група учнів, то таку взаємодію називають парною. Коли поряд з цим на учня впливає учнівський колектив, то таку взаємодію називають тернарною. А.С.Макаренко називав вплив вихователя на колектив, а колективу ― на окремого вихованця ― паралельним педагогічним впливом. У реальному педагогічному процесі ця взаємодія ще складніша, її називають багатокомпонентною: колектив вихователів ― колектив вихованців ― мікроколективи ― окремі вихователі ― окремі вихованці.'

Зміст, хід і ефективність педагогічного процесу зумовлюються і визначаються його особливостями — загально-педагогічними та професійними.

Загальнопедагогічні особливості: залежність від індивідуально-психічних властивостей, педагогічної та професійної майстерності вихователів; від застосованих концепцій, технологій, методик і методів навчання й виховання; визначеність взаємостосунків у цьому процесі нормами державних документів тощо.

Професійні особливості: практична спрямованість; органічна єдність теоретичної та практичної підготовки вихованців; висока технічна забезпеченість навчально-виховних заходів; єдність індивідуальної та колективної підготовки вихованців; багатопрофільний, багатоплановий і багаторівневий характер тощо.