6. Головні вимоги до консультанта. Який працює з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку.

До консультанта, який працює з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку повинні бути пред’явлені відповідні вимоги як до його особистісних, так і професійних якостей. Це:

• Особлива чутливість по відношенню до дітей, до їх надій, страхів та особистісних проблем. Така здатність дозволить вловлювати найменші прояви стану обстежуваного, такі як інтонація, поза, вираз обличчя, випадкові рухи, стереотипії, поява втоми, сигнали, які вказують на втрату контакту і т.д.

• Для вирішення психологічних проблем дитини психолог повинен визначати зміст психоконсультативної діяльності, яка диференціюється у першу чергу за напрямками (об’єктами) психологічного впливу : дитина, батьки (опікуни), вихователі та педагоги. Потім визначаються показники (параметри), які характеризують вже безпосередньо основний предмет психологічного впливу, тобто показники нормативно-вікового та індивідуального розвитку дитини.

• При обстеженні рівня психічного розвитку дитини слід пам’ятати про різницю між індивідуальними особливостями і особистісними якостями (індивідуальні особливості є вродженими, пов’язані з певними властивостями нервової системи і не можуть бути зміненими, а особистісні якості формуються у процесі життєдіяльності, залежать від соціального оточення і можуть бути об’єктом корекції). При проведенні консультативної роботи треба враховувати такі вроджені (психодинамічні) якості дітей, як: імпульсивність/рефлективність; пластичність/ригідність; емотивність; емпатійність; нейротизм; екстарвертованість/інтравертованість. Ці якості є фоном, на якому формується структура особистості, але їх особливо важливо враховувати на етапі психологічної діагностики, оскільки вони обумовлюють якість обстеження психічних функцій дитини.

• Здатність відчувати себе комфортно в ситуаціях вимушеного очікування, розтягнутої паузи, не втручаючись у внутрішню роботу свідомості дитини, оскільки у дітей з порушеннями психофізичного розвитку (зокрема, РДА, ДЦП) специфічний ритм життя та взаємодії. Цей ритм може здаватись здоровій людині уповільненим, рваним, в’язким, судомним. В таких випадках ні в якому разі не можна через нетерплячість або внутрішнє роздратування прискорювати або брати на себе виконання за дитину будь-яких дій і операцій. Тому консультантам, які звикли працювати в демонстративно-провокативній манері, орієнтованій на створення ситуацій інтенсивної емоційної напруги, не слід займатись консультуванням дітей з порушеннями фізичного і психічного розвитку.

• Толерантність до різного роду ідей морального, релігійного, містичного порядку; відмова від трансляції своїх власних моделей устрою світу, моралізаторства та повчання (до речі, ця особливість має бути взагалі притаманна психологу, не залежно від того, з якою категорією клієнтів він працює). Відкритість до сприймання можливо безглуздих, «божевільних», незрілих роздумів дітей та підлітків, які мають деяку схильність до містики, фантазування, відкриття у себе особливих здібностей.

• Ступінь батьківської участі на основному етапі обстеження повинна визначатись психологом індивідуально, в залежності від сімейної ситуації та спрямованості запиту (участь у консультативному процесі батьків, з одного боку, сприяє об’єктивації їх сприймання особливостей дитини, а з іншого - може «заблокувати» дитину).

• Заключну бесіду з батьками слід проводити без дитини, висвітлюючи такі моменти процесу консультування: коротко описати проведені тести; акцентувати увагу на емоційно забарвлених моментах психоконсультативної та психодіагностичної процедури (жарти, вдалі висловлювання та дії дитини); скласти психологічний портрет дитини, уникаючи оцінних характеристик (таких, наприклад, як «відставання», «затримка», «порушення» і т.д.); підготувати батьків до розуміння психологічної проблеми дитини, сформулювати корекційні, розвивальні , профілактичні рекомендації та обґрунтувати їх. Якщо батьки проявляють байдужість чи безвідповідальність – рекомендована жорстка директивна позиція щодо їх ознайомлення з результатами консультативної роботи (можливо вирішення питання громадянської та навіть кримінальної відповідальності).

• Готовність до поглиблення власних знань за рахунок контактів зі спеціалістами суміжних галузей (дефектологів, педіатрів, невропатологів, психіатрів).

• Професійне вміння працювати в руслі гуманістичної парадигми, вибудовуючи конгруентний контакт з клієнтом на основі емоційного тепла, щирості, емпатії, доброзичливості, готовності вислухати і зрозуміти сповідь. При цьому психолог-консультант повинен орієнтуватись на власну ціннісну систему (але не нав’язувати її клієнту); зберігати свою автентичність (бути самим собою); не демонструвати, але і не відмежовувати від консультативного процесу власні почуття; реалістично ставитись до себе і постійно продовжувати самопізнання, перевіряти свої цінності, спираючись на власну внутрішню позицію; бути впевненим у ситуації невизначеності (тобто довіряти своїй інтуїції та адекватності почуттів); розуміти свою відповідальність (тобто вільно і свідомо здійснювати вибір у будь-який момент консультування); оцінювати людей без осуду і наклеювання ярликів; розуміти обмеженість своїх можливостей (не відчувати провини перед клієнтом і не намагатись зробити усе ідеально); «уживатись» у суб’єктивний світ клієнта і зрозуміти зміст різних подій у цьому світі (проявляти емпатію); орієнтуватись на позитивні аспекти життя клієнта, а не на лікування особистісних порушень; піклуватись про якість свого життя, щоб уникнути «синдрому згорання».