59. Теоретико –методологічні основи історії педагогіки як навчальної дисципліни в педагогічному закладі освіти

В останні роки відбулися значні зміни в системі історико-педагогічної підготовки. На зміну заполітизованій та заідеологізованій історії педагогіки запроваджуються нові методологічні підходи до неї.

Правомірно виділити три світорозуміння (методології) при поясненні історико-педагогічних знань:

1. Матеріалістично-детерміністичний світогляд, що визначає розвиток історії педагогіки на основі жорстких об'єктивних законів та закономірностей. Хоча це світорозуміння останнім часом зазнало руйнівної критики, воно, без сумніву, містить відносну істину й тому тепер у завуальованій формі присутнє в більшості монографій та посібників з історії освіти та педагогічної думки.

2. Трансцедентальний (релігійний) світогляд, який стверджується в сучасному історико-педагогічному знанні останнім часом. Хоча до 1917 року було видано чимало підручників з історії педагогіки, побудованих на релігійній основі. Згідно з таким світорозумінням всесвітній історико-педагогічний процес пояснюється із суто релігійної позиції: робиться акцент на відповідних постатях педагогів минулого, релігійних аспектах їх світогляду. Розвиток системи освіти подається як реалізація помислу Божого.

3. Синергетичне світорозуміння, яке з другої половини 90-их років у педагогічному знанні та в історії педагогіки викликає дедалі більшу увагу. Синергетика (від грец. – спільний, узгодженодіючий) – новий міждисциплінарний напрям наукового пошуку. Головне його завдання -пізнання загальних принципів самоорганізації різних за походжанням систем. Синергетика виходить з того, що нові ідеї, поняття, гіпотези породжуються не тільки новими (педагогічними) фактами, а й різноманітними нелінійними зв'язками між теоріями.

Історію педагогіки як науку та навчальну дисципліну обумовлюють такі основні принципи її побудови:

1. Принцип історизму - включає вимогу вивчати предмет чи явище в процесі розвитку і змін у конкретних умовах певного етапу їх генезису. Згідно з даним принципом будь-яку теорію потрібно розглядати в контексті тих історичних і соціальних умов, в яких вона існувала.

2. Принцип науковості (об'єктивності) вимагає наукового підходу до аналізу історико-педагогічного факту.

3. Принцип системності, що вимагає розглядати педагогічні теорії у зв`язку із усіма явищами, що обумовлюють їх.

4. Принцип партійності, який існував довгий час у радянській педагогіці набув нового значення, та сьогодні розглядається як принцип дотримання пріоритету загальнолюдських цінностей. У центрі розгляду історії педагогіки повинні бути загальнолюдські проблеми - самопочуття дитинства в конкретних історичних періодах і регіонах, особа вчителя чи вихователя, особа батька, матері по відношенню до виховання, конкретні представники педагогічної науки, їх погляди, ставлення до дитячої особистості, а не до методу чи змісту освітніх завдань.

60. Організація навчального процесу на основі диференційованого підходу на всіх етапах засвоєння математичного матеріалу (автор с. Логачевська)

Диференціація навчання передбачає об’єднання у групи для окремого навчання з їхніми індивідуальними особливостями, передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному учневі або групі учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку й навчання кожного. Диференційовані завдання доцільні на різних етапах уроку, насамперед під час підготовки учнів до засвоєння складного нового матеріалу. Актуалізація опорних знань учнів буде тоді вдалою, коли точно окреслено ті питання, які треба відновити в пам’яті дітей, проведено короткочасну перевірочну роботу і за її результатами ліквідовано прогалини за допомогою диференційованих завдань. Зрозуміло, що такий спосіб доцільний, коли формуємо вміння і навички. На етапі засвоєння нових знань диференційованим може бути процес первинного сприймання і первинного закріплення.

Спосіб диференціювання навчальної роботи, який запроваджує заслужений вчитель України С.П.Логачевська. Ключові елементи її підходу: прийом багаторазового пояснення нового матеріалу, вибір учнями завдань для самостійної роботи на основі самооцінки своїх можливостей, завершення уроку виконанням спільної частини(роботи). Учительку найбільш турбує, як запобігти труднощам, не допустити відставання слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання сильних учнів. Її діяльність до уроку і під час навчання підпорядкована меті: кожен учень повинен дістати таке навантаження, яке відповідає його можливостям, а обов’язок учителя – створювати умови для активізації зони найближчого розвитку всіх дітей. Отже, в її роботі є постійне орієнтування на близькі й віддалені результати навчання.

Шляхи i прийоми диференцiацiї навчальної дiяльностi школярiв. Умови, що сприяють пiдвищенню ефективностi впровадження диференцiацiї. Диференцiацiя за ступенем складностi:

- завдання, що вимагають рiзної глибини узагальнення i висновкiв;

- завдання, розрахованi на рiзний рiвень теоретичного обгрунтування роботи, що виконується;

- завдання репродуктивного i творчого характеру;

- приклади поступового ускладнення завдань на уроках читання;

- приклади ускладнення завдань з розвитку мовлення школярiв.

Диференцiацiя за ступенем самостiйностi:

- група iнструкцiйних завдань;

- завдання з рiзного роду елементами допомоги;

- осмислення застосування знань, самостiйного пошуку вiдповiдi, виявлення причинно-наслiдкових зв’язкiв.