1. Система освіти в Україні та її диференціація та народна

Система освіти — це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню і вищу освіти, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для економіки й культури.

До 1918 року в Україні існувала система формальної та матеріальної освіти. До нижчого рівня належали сільські, земські або церковно-парафіяльні школи, де навчали дітей (у межах 2—3 класів) письма, лічби, читання, Закону Божого. На середньому рівні формальній освіті відповідали гімназії в містах, які готували з числа забезпечених городян службовців, чиновників або абітурієнтів до вступу у вищі чи середні навчальні заклади. Формальною вона називалася тому, що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення, спиралися на механічне запам'ятовування матеріалу. Особливо формальними були латинська й давньогрецька мови, бо людині середнього рівня вони нічого не давали. До вищого рівня належали університети, які надавали переважно гуманітарну освіту.

Матеріальну освіту надавали в реальних (спеціально для виробництва) і в комерційних (купці, економісти) училищах, технікумах, політехнічних інститутах. Існували також у незначний кількості духовні та учительські семінарії. Загальної письменності не було. Царизм ніколи не вважав за потрібне давати освіту всьому народу. Рідну мову українців, яку тоді називали "малоросійським діалектом", взагалі забороняли, з чим завжди боролися українські прогресивні діячі.

У 1919 році, проголошуючи нову школу, вважали, що це шкільна община — комуна. У 30-х роках вийшло кілька постанов про відновлення у школі класно-урочної системи, предметний поділ викладання змісту освіти, про гімназії, пільги вчителям, обов'язки класного керівника. Експерименти вчителів були розкритиковані й заборонені.

У 20—30 роках українська школа переживала період бурхливого національного оновлення. Система народної освіти в Україні була схвалена Всеукраїнською нарадою у справах освіти і становила: дошкільні заклади (для дітей 3—8 років — це садочки і майданчики), школа І ступеня (8—12 років), школа II ступеня (12—15 років), а також ФЗУ (учнівство) та технікуми. Із 1930 р. запроваджувалося обов'язкове початкове навчання, а з 1934—1935 рр. — семирічне, розвивалися середні школи, профтехучилища, технікуми в містах і райцентрах, удосконалювалось управління — з'явилося МО України.

З прийняттям Закону "Про освіту" (1996 р.) до вищих навчальних закладів віднесено коледжі, технікуми, училища (педагогічні, музичні, культурно-освітні); середню спеціальну освіту ліквідовано, тобто зроблено крок до світових стандартів. Згідно із Законом "Про освіту" система освіти в Україні поєднує: дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вишу освіту, післядипломну підготовку, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку, позашкільне навчання і виховання, самоосвіту.

Загальноосвітня школа — базова ланка в системі неперервної освіти громадян України. Вона повинна дати якісну середню освіту і можливість свідомо вибрати вищий навчальний заклад, технікум чи ПТУ або здобути професію на виробництві.

Базова середня освіта — це суспільно необхідний рівень знань, трудових умінь, культурного розвитку, самостійного мислення, уміння постійно збагачувати знання, здатність адаптуватися до підвищення кваліфікації, змін у праці у зв'язку з НТП, активно брати участь у суспільному житті.

У Законі "Про освіту", "Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад" зазначено про триступеневу школу

I ступінь — початкова школа (3 роки);

II ступінь — основна школа (5 років);

III ступінь — середня загальноосвітня школа (2—3 роки).

I ступінь. Початкова освіта повинна забезпечувати всім учням необхідний рівень інтелектуального розвитку, давати елементарні знання з основ наук, формувати в них навчальні й загально-трудові навички, викликати інтерес до художньої та технічної творчості, залучати до суспільно корисної праці.

Предмети мають інтегративний характер, дають загальне уявлення про природу, суспільство, людину, працю. Ця школа забезпечує початкове становлення особистості дитини, виявляє і розвиває її здібності, формує бажання і вміння вчитися, створює умови для самовираження дитини в різних видах діяльності.

II ступінь. Основна базова освіта. Спирається на сформовані в початковій школі знання, уміння,, забезпечує учням систематичні знання основ наук, гарантує їх взаємозв'язок, системність, ^комплексність, тобто закладає основи загальноосвітньої підготовки, необхідні для продовження загальної професійної освіти чи для початку самостійної трудової діяльності. Ця освіта забезпечує розвиток світоглядних, етичних, творчих якостей особистості, її нахилів, здібностей до соціального самовизначення.

Основна освіта забезпечує рівень навчальних досягнень, визначений державним стандартом з урахуванням національно-культурних потреб, індивідуальних інтересів.

ІІІ ступінь. Середня освіта забезпечує завершення загальноосвітньої підготовки на основі широкої та глибокої диференціації навчання, максимально сприяє формуванню ціннісних орієнтацій і громадянської позиції учнів, їхнього загальнокультурного рівня, художніх і технічних здібностей, наукового світогляду і політехнічного кругозору, високої моральності, громадянськості, почуття національної самосвідомості.

Для учнів, які до закінчення 9 класу не визначилися з профілем навчання, зберігається загальнокультурна підготовка. Трудова підготовка організовується з урахуванням обраного учнями профілю навчання та місцевих умов.

Трудове навчання у школі III ступеня не передбачає професійної підготовки учнів.. Але за наявності умов, бажання учнів і батьків, зацікавлених підприємств за рішенням ради школи може вводитися професійне навчання, не обов'язкове для всіх учнів.

Загальноосвітні школи можуть функціонувати як ліцеї або гімназії згідно з положеннями про них.

Гімназії значно розширюють гуманітарну і загальнокультурну підготовку, поглиблюють вивчення іноземних мов. Вони мають 7 класів, які відповідають 5—11 класам загальноосвітньої школи. До гімназії зараховуються учні на конкурсній основі після закінчення 3—4 класів школи. Можуть бути гімназії з 1 по 5 клас із прогімназійними 1—4(3) класами.

Ліцеї надають розширену математичну, природничо-наукову та технічну підготовку. Вони мають 3 класи (9—11). Учнів зараховують на конкурсній основі після закінчення 8 класу.

Ліцеї та гімназії працюють за індивідуальними навчальними планами і програмами, які розробляють викладачі, працівники ВНЗ, науково-дослідних установ на підставі типових навчальних планів і програм. Затверджують ці документи органи народної освіти.

Колегіуми — заклади III ступеня філологічно-філософського та культурно-естетичного профілів.

2. Основні поняття (категорії) дошкільної педагогіки.

Поняття виховання розглядається в двох основних значеннях: соціальному та власне педагогічному.

Виховання в соціальному значенні - функція суспільства, яка полягає у підготовці підростаючого покоління до життя. Здійснюється зусиллями всього соціального врядування суспільства: сім'ї, дошкільного навчального закладу, школи, засобів масової інформації та ін.

Виховання в педагогічному значенні - спеціально організований та керований процес, що сприяє розвитку та формуванню особистості.

Виховання є основним поняттям дошкільної педагогіки. Всі інші поняття конкретизують розробляють його.

Розвиток - послідовні та закономірні зміни, що відбуваються у житті та біологічній природі людини. Розвиток - це процес руху, змін, перехід від старого до нового якісного стану. В

педагогіці розглядається: віковий розвиток (особливості закономірності розвитку, притаманні кожному віковому періоду), індивідуальний (індивідуальні особливості розвитку), особистісний (виникнення у дитини особистісних якостей, їх особливості), соціальний розвиток (духовне, інтелектуальне зростання). Результат розвитку - становлення людини як біологічного виду як соціальної особи.

Формування - зміни в розвитку особистості людини чи окремих якостей, які відбуваються під впливом певних факторів: внутрішніх, зовнішніх, природних, соціальних, об'єктивних, суб'єктивних.

Навчання - спеціально-організований процес взаємодії педагога та учня, спрямований на оволодіння ними певним обсягом знань, умінь, навичок, дій, звичок поведінки. В ході навчання здійснюється також виховання, формування , розвиток.

Освіта - процес результат оволодіння системою знань, умінь навичок та формування на їх основі світогляду та якостей особистості.

Педагогічний процес - динамічна система, яка об'єднує процеси виховання, навчання, розвитку саморозвитку особистості вихованця.

Педагогіка — багатогалузева наука, яка охоплює всі аспекти навчання і виховання особистості. Однією з її галузей є вікова педагогіка — наука, що вивчає закономірності навчання і виховання людей різних вікових груп.

Завдання:

1. Пробудити в дитині духовне начало, розвинути його як домінуюче в структурі особистості. 2. Формувати особистість у контексті рідної культури, мови як емоційного природного середовища дитини, що відповідає її етнопсихології. 3. Відновити престиж української мови — материнської мови дітей, державної мови суверенної України, мови корінної нації як засобу соціалізації особистості. 4. Сформувати творчу індивідуальність, яка живе активно, цікаво, відповідно до вікових і фізіологічних потреб, готова фізично і психічно до подальших вимог сім´ї, школи, життя. 5. Прищеплювати дитині безкорисливість як вищу цінність культури, а також елементи економічної обізнаності, діловитості.

3. Розкрийте джерела розвитку дошкільної педагогіки

Джерелами дошкільної педагогіки як науки є: — народна педагогіка, тобто емпіричні педагогічні знання, педагогічний досвід народу. У ній закумульовані виховний, освітній досвід, культура народу, його ідеал досконалої людини. Народна педагогіка увібрала у себе і зберегла унікальний досвід виховання і навчання дітей дошкільного віку; — ідеї видатних педагогів минулого. До них належать пам’ятки вітчизняної педагогічної культури, класична спадщина педагогів-гуманістів; — експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання. їх результати є базою сучасної дошкільної педагогіки як експериментальної науки; — передовий педагогічний досвід. Це діяльність педагогів-новаторів та колективів дошкільних закладів. Найважливіше значення має пошук вихователів у галузі педагогічної інноватики — розроблення, освоєння та впровадження нових педагогічних технологій, методик, засобів; — дані суміжних наук, особливо людинознавчих.

-Релігія. Досвід виховання в людському суспільстві багато в чому складався під впливом релігійних вчень, теорій. У релігійних творах зосереджені уявлення людини про мораль, про ідеали стосунків між людьми,прагнення до вдосконалення. На сьогодні освіта залишаться відокремленою від релігії, але не засуджує її .

-Педагогічна практика.

Етнопедагогіка— наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.

Особливо багатим джерелом дошкільної педагогіки є народне дитинознавство. У глибинах народної мудрості побутують твердження, що ранок — найкраща пора доби, весна — року, а дитинство — найважливіший період життя.

Джерелами дошкільної педагогіки як науки є:

— народна педагогіка, тобто емпіричні педагогічні знання, педагогічний досвід народу. У ній закумульовані виховний, освітній досвід, культура народу, його ідеал досконалої людини. Народна педагогіка увібрала у себе і зберегла унікальний досвід виховання і навчання дітей дошкільного віку, який витримав багатовікову перевірку на дієвість і дотепер не втратив своєї актуальності;

— ідеї видатних педагогів минулого. До них належать пам'ятки вітчизняної педагогічної культури, класична спадщина педагогів-гуманістів;

— експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання, їх результати є базою сучасної дошкільної педагогіки як експериментальної науки. Головним критерієм наукових досліджень є їх актуальність для практики виховання і навчання дітей;

— передовий педагогічний досвід. Це діяльність педагогів-новаторів та колективів дошкільних закладів. Найважливіше значення має пошук вихователів у галузі педагогічної інноватики — розроблення, освоєння та впровадження нових педагогічних технологій, методик, засобів;

• дані суміжних наук, особливо людинознавчих.