Практичне завдання

1. П. Дніпров, будучи власником приватного підприємства, значну частину свого прибутку використовував на представницькі затрати, організацію забезпечення розважальних заходів для своїх контрагентів і для себе (пікніки на свіжому повітрі, відвідування ресторанів, казино, інших подібних закладів). Переживаючи за справу і майбутнє фінансове та матеріальне становище компанії, компаньйони і дружина Дніпрова подали заяву про визнання Дніпрова обмежено дієздатним (марнотратником).

Проаналізуйте викладені обставини і визначте, чи є підстави для задоволення заяви. Яка різниця між підставами і наслідками визнання обмежено дієздатним.

Рішення:

Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України).

Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.

Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша — перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина.

Що стосується примусового обмеження дієздатності, то ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності:

1) повна;

2) часткова;

3) мінімальна;

4) обмежена;

5) визнання громадянина недієздатним.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Стаття 36 ЦК України визначає умови обмеження дієздатності громадян:

1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

2) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.

За своєю метою, як наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування.

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.

Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

- укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);

- одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Обмеження дієздатності за ст. 36 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами.

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, а саме, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Отже, в даному випадку суд не може обмежити П. Дніпрова в його цивільній дієздатності, оскільки останній не пиячить, не приймає токсичні речовини, не страждає на психічний розлад здоров’я і не займається марнотратством, це так звана стратегія приватного підприємця.

Отже, обмеження дієздатності можливе при наявності в алкоголіка чи наркомана сім’ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить в тяжке матеріальне становище одночасно сім’ю і себе.

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються в судовому порядку з обов’язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

2. Між Перебійнісом та Статівкою, які працювали в одній державній установі, склалися неприязні стосунки. Перебійніс став розповідати службовцям, що начебто Статівка є хронічним алкоголіком та займає колегам кошти під великий процент, постійно раніше від інших йде з роботи, б’є дома дружину, Статівка подав у суд про захист честі та гідності.

Яке рішення повинен прийняти суд? У чому різниця між наклепом, образою та цивільно-правовим захистом честі та гідності?

Рішення:

Для вирішення цієї справи суду потрібно з’ясувати чи є в діях Перебійнісу наклепу на Статівку, а саме чи є останній хронічним алкоголіком та займає колегам кошти під великий процент, постійно раніше від інших йде з роботи, б’є дома дружину. Це необхідно з’ясувати для того, що Перебійніс міг поширювати завідома неправдиву інформацію, що ганьбить честь та достоїнство Статівки. А така інформація може мати місце, тому що Перебійніс та Статівка перебувають між собою у неприязних стосунках. Суд повинен визначити те, що саме вигадки ганьблять позивача. З умов задачі відомо, що Перебійніс розповідав службовцям саме ту інформацію, що ганьбить честь і достоїнство Статівки, так як честь це добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім’я.

В разі якщо судом буде встановлено, що Перебійніс розповсюджував неправдиву інформацію що порочить честь та достоїнство, то суд повинен задовольнити позов про їх захист.

Якщо судом буде встановлено, що Перебійніс розповсюджував правдиву інформацію, то і в цьому випадку він не мав права її розголошувати.

Якщо обставини його дій містять ознаки правопорушення (наприклад, з умов задачі б’є дружину) вони набувають суспільно-значущих ознак. Але і в такому разі названі обставини можуть бути розголошені Перебійнісом в тому випадку, якщо факт правопорушення підтверджується рішенням суду.

Можна зробити висновок, що суд повинен задовольнити позов Статівки про захист своєї гідності та честі відповідно до ст. 297 ЦКУ. Наклеп

Наклепом є поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу.

Розвиваючи тлумачення суті наклепу у преамбулі постанови Пленуму Верховного Суду від 28 вересня 1990 року № 7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (п. 11) роз'яснює: "Під наклепом, слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний або аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого. Завідомо неправдивістю визнається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності.

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганьблять потерпілого, а так само поширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел). Не визнається наклепом і повідомлення неправдивих відомостей тільки потерпілому".

Таким чином, об'єктивна сторона наклепу полягає у поширенні а) брехливої і б) такої, що ганьбить іншу особу вигадки. Ця вигадка повинна полягати у конкретному брехливому факті (або сумі фактів), який нібито мав місце у житті потерпілого у минулому або на момент наклепу і який ганьбить особу потерпілого.

Визначення того, що вигадка саме ганьбить особу потерпілого є прерогативою суду. Потерпілими від цього можуть бути тільки фізичні особи, як такі, що усвідомлюють власну гідність, так і такі, що цього не усвідомлюють, або усвідомлюють не в повній мірі (малолітні, психічно хворий).

Під поширенням вигадок слід розуміти їх повідомлення іншим особам будь-яким способом: усно, письмово (в тому числі і анонімно), з використанням засобів масової інформації, у публічних виступах, офіційних документах, шляхом демонстрації плакатів, лозунгів, розповсюдження листівок тощо.

З суб'єктивної сторони наклеп характеризується прямим умислом: суб'єкт усвідомлює, що поширює вигадки, які є завідомо неправдивими, такими, що ганьблять іншу особу і бажає вчинити це діяння. Образа

З об'єктивної сторони діяння характеризується приниженням честі і гідності особи, вираженим в непристойній формі.

Пленум Верховного Суду підкреслює: "На відміну від наклепу при образі винний принижує честь і гідність потерпілого шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів, вчинення непристойних або насильницьких дій (жесту та ін. ), або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці потерпілого в формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми" (п. 11 постанови).

Образа може наноситись потерпілому усно (як у його присутності так і у відсутності), письмово (у листі, листівці, засобах масової інформації, у вигляді тексту або малюнку тощо) і дією (непристойні жести, демонстрація інтимних частин свого тіла, плювок в обличчя, ляпас, занурення голови потерпілого у помиї, таскання за волоси тощо).

Образа у усній і письмовій формі може носити характер нецензурних чи брутальних слів на адресу потерпілого або давати оцінку особистим якостям чи поведінці потерпілого в формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми. Можливе і поєднання вказаних форм поведінки в одному діянні. Але у всіх випадках у наявності повинна бути непристойна форма, в якій наноситься образа.

На відміну від наклепу при образі не йде мова відносно конкретних фактів буття, пов'язаних з потерпілим, тут його в непристойній формі звинувачують у певних пороках фізичного чи психічного характеру (наприклад, кажуть, що він імпотент, дебіл тощо).

Наявність чи відсутність непристойної форми визначається судом при розгляді справи.

Діяння вважається закінченим з моменту вчинення відповідних висловлювань чи дій або ознайомлення хоча б одної особи з текстом, що містить образу.

У всіх випадках образа повинна бути спрямована на конкретного потерпілого, до якого з певних підстав негативно відноситься винний. Це відмежовує образу від хуліганства, яке спрямоване на порушення громадського порядку і може проявитися у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян тощо.

Гідність особи – один з найважливіших елементів людської моралі, що має підґрунтям основні загальнолюдські моральні норми, напрацьовані суспільством у ході всього свого розвитку.

Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Пленум Верховного Суду України у преамбулі постанови від 28 вересня 1990 року № 7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій „зазначає: „Важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, є судовий захист від протиправних посягань на його честь та гідність”.

Зазначення на недоторканість честі та гідності в ч. 1 ст. 297 ЦК не слід розуміти так, що у справах про захист честі та гідності взагалі не можна говорити про честь та гідність позивача. "Недоторканний" тлумачиться як такий, що охороняється законом від посягань з боку кого-небудь, як такий, якого не можна псувати, знижувати, паплюжити через значимість, важливість тощо. "Посягати" - означає намагатися захопити, привласнити що-небудь, зазіхати, намагатися завдати якоїсь шкоди кому-небудь. Таким чином, недоторканність честі та гідності не означає заборони вести мову про честь і гідність, на які має право претендувати конкретна особа, не виключає необхідності встановлення в судовому процесі про їх захист того, якими є справжні честь та гідність позивача.

Честь тлумачиться як добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім'я.

Це тлумачення погоджується з визначеннями честі, що наводяться в різних виданнях, та визнають зміст гідності особи таким, що не залежить від оцінки, яку особа дає собі. Гідність також визначається як сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості, честь, достойність, повагу. Але тут же зазначається, що поняттям гідності охоплюється усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов'язку, самоповага, власне "Я". Психологічно закономірною є завищена самооцінка людиною своїх якостей, завищена самоповага. Але закон забороняє посягати не тільки на честь, що має переважно об'єктивний зміст, а й на гідність, що значною мірою має суб'єктивний зміст.

За таких умов правила про недоторканність честі та гідності слід тлумачити з урахуванням наступного:

1) оскільки ст. 301 ЦК забороняє розголошення обставин особистого життя, порушенням права особи на повагу до її честі та гідності, посяганням на честь і гідність буде поширення будь-якої, в тому числі і правдивої, інформації, що принижує честь і гідність особи, хоч би приниження мало місце виключно внаслідок непомірно завищеної самооцінки особою своїх якостей;

2) оскільки поширюється правдива інформація про діяльність особи та результати такої діяльності, що мають суспільне значення, підстав для захисту гідності немає за відсутності посягання, хоч би з урахуванням завищеної самооцінки мало місце приниження гідності, якщо поширення такої інформації відповідає тлумаченню ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яке дає Європейський Суд.

При тлумаченні ст. 297 ЦК доцільно було б приймати до уваги те, в яких конкретних положеннях розкривається в ст. 28 Конституції право особи на повагу до його гідності.

Забороняється піддавати катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує гідність особи, поводженню чи покаранню. Так, це право включає до себе неприпустимість не тільки зазначених, а й інших дій. Але ж ні ст. 28 Конституції, ні ст. 297 ЦК не дають підстав стверджувати, що право особи на повагу до гідності означає заборону будь-якого порушення стану соціально-психологічного комфорту шляхом поширення правдивих відомостей про діяльність особи та результати її діяльності, що виходять за межі її особистого життя.