- •Міністерство внутрішніх справ України
- •Платон. Законы. // Платон. Сочинения в трех томах. Т 3. Ч. 2. М.: Мысль, 1972. -Книга девятая. С. 337-375.
- •Книга девятая Учение о преступлениях и наказаниях
- •Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4 т. Т. 4. – м.: Мысль, 1983.
- •Аристотель Стагирит – древнегреческий философ (384-322 до н.Э.) политика Книга четвертая (δ)
- •Марк Туллий Цицерон
- •О Законах
- •Книга первая
- •Никколо Макиавелли. Государь. Пер. С ит. - м.: Планета, 1990. 84 с.
- •Глава I
- •Глава II о наследственном единовластии
- •Глава III о смешанных государствах
- •Глава IV
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •Глава XII
- •Глава XIII
- •Глава XIV
- •Глава XV
- •Глава XVI
- •Глава XVII
- •Глава XVIII
- •Глава XIX
- •Глава XXI
- •Глава XXII
- •Глава XXIII
- •Глава XXIV
- •Глава XXV
- •Глава XXVI
- •Глава XXVI. О гражданских законах
- •Глава XXVII
- •Глава VII о политическом или гражданском обществе
- •Глава VIII о возникновении политических обществ
- •Руссо ж.Ж. Об общественном договоре // Руссо Жан-Жак. Трактаты. М.: «Наука», 1969. - Книга 2. С. 167-191.
- •Книга II
- •Глава 1 о том, что суверенитет неотчуждаем
- •Глава 11 о том, что суверенитет неделим
- •Глава III может ли общая воля заблуждаться
- •Глава IV о границах верховной власти суверена
- •Глава V о праве жизни и смерти
- •Глава VI о законе
- •Глава VII о законодателе
- •Глава VIII о народе
- •Глава IX продолжение
- •Глава X продолжение
- •Глава XI о различных системах законодательств
- •Глава XII разделение законов
- •§I происхождение наказаний
- •§II право наказания
- •§ III выводы
- •§IV толкование законов
- •§V. Темнота законов
- •§ VI соразмерность между преступлениями и наказаниями
- •§ VII ошибки при установлении мерила наказаний
- •§VIII классификация преступлений
- •Введение в метафизику нравов
- •Об отношении способностей человеческой души к нравственным законам
- •Об идее и необходимости метафизики нравов
- •О делении метафизики нравов1
- •Введение в учение о праве
- •Строгое (strikte) право может быть представлено также
- •Приложение к введению в учение о праве
- •Деление учения о праве
- •Общее деление правовых обязанностей
- •Прирожденное право только одно-единственное
- •Деление метафизики нравов вообще
- •Деление по объективному отношению закона к долгу
- •Деление по субъективному отношению
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. М.:«Мысль», 1990. Предисловие. Введение.
- •Предисловие
- •Введение
- •Деление
- •Історія філосОфІї права Вступ: Методи вивчення філософії права
- •Поділ теоретичних наук
- •Поділ філософських наук
- •Перехід до моральної філософії
- •Перехід до філософії права
- •Короткий огляд предметів, що викладаються в науці про право
- •Б. А. Кистяковский. В защиту права.
- •П.Рикер Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии, 1996. №4.
- •Фуллер л. Мораль права. К., 1999. Гл. 3, § 3. Правова мораль і поняття позитивного права. С. 94-114.
- •Поняття науки
- •V. Право як об'єднання первинних і вторинних правил 1. Новий початок
- •2. Ідея обов'язку
- •3. Елементи права
- •2. Розум у праві
- •2.1. Скепсис відносно скепсису щодо розуму
- •2.2. Право і мораль
- •2.3. Примусово-уповноважуючі регулювання
- •2.4. Антропологічні інтереси
- •2.5. Розум і демократія
- •Ховард Зер. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. Москва: моо Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
- •Глава 10 Восстановительные линзы
- •Преступление: насилие над людьми и отношениями
- •Понимание преступления Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Восстановление как цель правосудия
- •Правосудие начинается с потребностей
- •Преступление порождает обязательства
- •У преступников тоже есть потребности
- •Вопрос ответственности
- •Понимание ответственности
- •Процесс должен давать полномочия и информацию
- •Правосудие прибегает к ритуалам
- •Остается ли место наказанию?
- •Две линзы
- •Понимание правосудия Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Дворкин Рональд. О правах всерьез. М.: роспэн, 2004.
- •Глава 1. Юриспруденция
- •Глава 2 Модель норм I
- •1. Затруднительные вопросы
- •Глава 13. Борьба с преступностью как культура
- •13.1. Общечеловеческая сущность
- •13.2. Что есть право?
- •13.3. Уместное количество страданий
- •Кельзен Ганс. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2004. (Підрозділ 1.6. Правовий порядок)
- •1.6. Правовий порядок
- •1) Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
- •2) Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
- •3) Правовий порядок та колективна безпека
- •4) Примусові акти, що не мають характеру санкцій
- •5) Мінімум свободи
- •II. Право та мораль
- •7. Моральні норми як норми соціальні
- •8. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
- •Глава 12. Интегрированная юриспруденция: политика, мораль, история*
- •Бёрлин Исайя. Две концепции свободы. // Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. - с.19-43.
- •Две концепции свобод
- •Понятие позитивной свободы
- •Свобода и суверенность
- •Один и многие
II. Право та мораль
7. Моральні норми як норми соціальні
Оскільки право — коли його вважати за предмет такої специфічної науки, як правознавство, — визначають як норму, то його відмежовують від природи, а правознавство — від природничих наук. Але поряд із правовими нормами існують також інші норми, що регулюють взаємини людей. Це — соціальні норми, а тому правознавство не є єдиною дисципліною, завдання якої полягає в пізнанні та описові соціальних норм. Ці інші соціальні норми можна об'єднати під назвою «мораль», а дисципліну, яка їх вивчає, можна назвати етикою. До тієї міри, до якої справедливість є вимогою моралі, відношення між мораллю та правом входить складовою частиною до відношення між справедливістю й правом. При цьому слід узяти до уваги те, що у мовному вжитку дуже часто плутають право з правознавством, а мораль — з етикою. Останній приписують те, що стосується моралі: нібито тільки етика регулює людську поведінку, визначає обов'язки та права, себто нібито етика авторитарно встановлює норми, бувши, мовляв, спроможною водночас досліджувати та описувати такі моральні норми, які встановлені авторитетом чи виникли шляхом узвичаєння. Методична чистота правознавства опиняється під загрозою не лише тоді, коли ігноруються межі, які відділяють його від природничих наук, але й значно більшою мірою тоді, коли його не відділяють або нечітко відділяють від етики, коли невиразно розмежовують мораль і право.
Інколи соціальний характер моралі ставлять під сумнів, стверджуючи, нібито поряд із моральними нормами, які визначають поведінку однієї людини стосовно інших людей, начебто існують моральні норми, що визначають поведінку людини щодо її самої, — наприклад, норми, що забороняють самогубство, чи норми, які вимагають сміливості або цнотливості. Проте ці норми також виникають лише у свідомості людини, що живе суспільним життям. Щоправда, безпосередньо ці норми стосуються тільки конкретної людини, а інших членів суспільства — тільки опосередковано. Адже у свідомості членів суспільства ця поведінка стає нормою лише завдяки тому впливові, який вона справляє на суспільство. Навіть так звані обов'язки людини стосовно себе самої — це теж соціальні обов'язки. Для індивіда, що живе ізольовано від інших, вони не мали б жодного сенсу.
8. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
Розрізнення моралі та права не можна переносити на поведінку, до якої людину зобов'язують моральним чи правовим чином. Самогубство може заборонятися не лише мораллю, а й правом. Сміливість і цнотливість можуть бути не тільки моральними, а й правовими обов'язками. Хибною виявляється також досить поширена думка про те, що право визначає норми зовнішньої, а мораль — норми внутрішньої поведінки. Норми обох порядків впливають на обидва способи поведінки. Сміливість як моральна чеснота не лише полягає в такому стані душі, як безстрашність, а й реалізується у зовнішній поведінці, що її викликав цей стан. І коли правовий порядок забороняє навмисне вбивство, то він забороняє не лише заподіяння смерті одній людині внаслідок зовнішньої поведінки іншої, а й таку «внутрішню поведінку», яка є наміром заподіяти смерть. Внутрішня позиція, яка вимагає — на думку декотрих філософів, що працюють у галузі моралі, — застосування саме моралі, а не права, полягає в тому, що для свого «морального» статусу вона повинна реалізуватися всупереч нахилам особи чи (що, по суті, означає одне й те саме) всупереч егоїстичному інтересові особи. Оскільки такий підхід тільки й свідчить, що обов'язок, установлений моральною нормою, схиляє до певної поведінки, то це означає, що ця норма чинна й тоді, коли нахил або егоїстичний інтерес протистоять унормованій поведінці. Це справедливо й для обов'язків, що їх встановлюють правові норми. Соціальний порядок неминуче визначає поведінку, що може бути спрямована проти якогось нахилу чи егоїстичного інтересу індивідів, поведінку яких диктує цей порядок. Визначати тільки одну поведінку, яка відповідала б усім нахилам чи егоїстичним інтересам, було б зайвим, оскільки люди прагнуть задовольнити свої нахили та егоїстичні інтереси і без будь-яких приписів. Соціальний порядок, себто норма, що визначає певну людську поведінку, має сенс лише тоді, коли існує інший стан, аніж той, коли кожен прагне задовольнити свої нахили чи егоїстичні інтереси, які можна було б задовольняти і без дії та впливу соціального порядку. Себто в цьому випадку люди повинні дотримуватися поведінки, яка суперечить їхнім нахилам чи егоїстичним інтересам. При цьому слід зауважити, що коли особи, які перебувають у полі дії соціального порядку, справді поводяться згідно з нормами цього порядку, то це відбувається лише тому, що ця поведінка відповідає їхнім нахилам чи егоїстичному інтересові. Такі нахили й такий егоїстичний інтерес викликаються соціальним порядком і, можливо, — хоч і не обов'язково — протиставляються тим нахилам і тому егоїстичному інтересові, які сформувалися б і самі без впливу цього соціального порядку. Людина може мати суперечливі нахили чи інтереси, її реальна поведінка залежить від того, який нахил переважить чи який інтерес виявиться сильнішим. Жоден соціальний порядок не в змозі усунути нахили людей, їхні егоїстичні інтереси як мотиви їхніх дій чи невиконання цих дій. Коли соціальний порядок починає діяти, він може лише створити нахил або інтерес до того, щоб поводитися відповідно до соціального порядку й протиставити цей нахил і ці інтереси тим, які формуються поза соціальним порядком.
Берман Гарольд Дж. Вера и закон. Примирение права и религии. М.: Ad Marginem, 1999. – Гл. 12. С. 340-363.