10. Экологическая функция государства

М.М. Бринчук считает, что экологическая функция государства включает в свое содержание деятельность по распоряжению в интересах общества природными ресурсами, находящимися в собственности государства, а также деятельность, направленную на обеспечение рационального использования природных ресурсов с целью предупреждения их истощения, на охрану окружающей среды от деградации, а также на охрану экологических прав и законных интересов физических и юридических лиц.

Необходимо отметить, что в настоящее время, несмотря на то, что экологическая функция российского государства является основной и постоянной, она малоэффективна, о чем убедительно свидетельствует большое число нерешенных экологических проблем.

Экологическая функция государства реализуется в разных формах, под которыми понимают методы и способы ее осуществления.

Выделяют правовые и организационные методы осуществления экологической функции государства.

К правовым методам относится принятие законов и иных нормативных правовых актов в данной области, правоприменительная и правоохранительная деятельность.

К организационным методам относится принятие экономических мер (бюджетное финансирование, выделение кредитов и т.п.), нормирование предельно допустимого загрязнения окружающей среды, планирование охраны окружающей среды, проведение экологической экспертизы, экологической сертификации, мониторинга, экологического контроля и др. Хотя организационные методы не являются правовыми, они опосредуются в экологическом праве и соответственно осуществляются в правовых рамках.

Необходимо также отметить, что в соответствии с Экологической доктриной РФ, одобренной Распоряжением Правительства РФ от 31.08.2002 г. № 1225-р, стратегической целью государственной политики в области экологии является сохранение природных систем, поддержание их целостности и жизнеобеспечивающих функций для устойчивого развития общества, повышения качества жизни, улучшения здоровья населения и демографической ситуации, обеспечения экологической безопасности страны.

Для этого необходимо решение следующих основных задач:

- сохранение и восстановление природных систем, их биологического разнообразия и способности к саморегуляции как необходимого условия существования человеческого общества;

- обеспечение рационального природопользования и равноправного доступа к природным ресурсам ныне живущих и будущих поколений людей;

- обеспечение благоприятного состояния окружающей среды как необходимого условия улучшения качества жизни и здоровья населения. Государственная политика в области экологии базируется на следующих основных принципах:

- устойчивое развитие, предусматривающее равное внимание к его экономической, социальной и экологической составляющим, и признание невозможности развития человеческого общества при деградации природы;

- приоритетность для общества жизнеобеспечивающих функций биосферы по отношению к прямому использованию ее ресурсов;

- справедливое распределение доходов от использования природных ресурсов и доступа к ним;

- предотвращение негативных экологических последствий в результате хозяйственной деятельности, учет отдаленных экологических последствий;

- отказ от хозяйственных и иных проектов, связанных с воздействием на природные системы, если их последствия непредсказуемы для окружающей среды;

- природопользование на платной основе и возмещение населению и окружающей среде ущерба, наносимого в результате нарушения законодательства об охране окружающей среды;

- открытость экологической информации;

- участие гражданского общества, органов самоуправления и деловых кругов в подготовке, обсуждении, принятии и реализации решений в области охраны окружающей среды и рационального природопользования. В качестве основных направлений государственной политики в данной области названы:

- обеспечение устойчивого природопользования;

- снижение загрязнения окружающей среды и ресурсосбережение;

- сохранение и восстановление природной среды.

Екологічне законодавство України

Охорона природного середовища, як ні одна зі сфер, вимагає чіткого правового регулюваня зі сторони держави. Екологічне законодавство України – це той наріжний камінь, на якому має формуватися охорона природи на різних рівнях. Завданням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузіохорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення

екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу

господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище,

збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи,

ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та

природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні

регулюються Законом про охорону навколишнього природного середовища, а

також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим

законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного

повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та

іншим спеціальним законодавством.

Екологічне право включає в себе систему правових норм, якими регулюються

суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і

раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собоюкомбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України: "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 р., "Проприродно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р., "Про тваринний

світ" від 3 березня 1993 р., "Про карантин рослин" від 30 червня 1993 р.

та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони

навколишнього природного середовища врегульовано кодексами (земельним,

водним, лісовим, про надра), а також Законами України "Про плату за

землю" від 3 липня 1992 р. та "Про ветеринарну медицину" від 25 червня

1992 р. итання має затверджений постановою

Верховної Ради України "Порядок обмеження, тимчасової заборони

(зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і

об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього

природного середовища" від 29 жовтня 1992 р.

Звідси стає зрозумілим, що основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра і т. ін.

2. Основні принципи охорони навколишнього середовища

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища

є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень

у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних тасоціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарнихзнань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливаєна стан навколишнього природного середовища, формування у населення

екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої

діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.